МІнІстерство оСВІТИ УкраЇни
ЗапорІЗЬСКий ДЕРЖАВНИй унІверситет

Кафедра финансів та кредиту

КУРСОВА рОбота

по дисципліні «Фінанси» на тему:

Управління фінансами України

Виконала:
ст. ІІІ курсу заочного відділення
економ. факультету
спец. фінанси та кредиту
гр. 5147-7 Бессонова А.С.

Керівник: Дробишева О.О.

Регістраційний номер__________
Дата ___________________
Підпис ___________________

Реферат

Курсова робота: 30 с., 5 джерел.
Об'єкт дослідження – фінанси України
Мета роботи – дослідження особливостей управління фінансами України,
дослідження функцій органів управління фінансами України різних рівней.
Метод дослідження – описовий.
Загальне управління фінансами України здійснюють Міністерство
економіки, Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне
управління здійснює аппарат. За його допомогою держава керує фінансовою
діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.
фінаНСИ УКРАЇНИ, КОНТРОЛЬ, ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ, СтРАТЕГІЧНЕ
УПРАВЛІННЯ.

ЗМІСТ

Реферат 2
Вступ 4
1 Фінанси та фінансова система 6
2 Загальне поняття про управління фінансами 12
3 Органи управління фінансами та їх функції 15
4 Управління місцевими фінансами 24
4.1 Організація касового виконання місцевих бюджетів,
контролю та аудиту в місцевих органах влади. 25

4.2 Недоліки системи управління місцевими фінансами 27

ВИСНОВОК 29
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 30

Вступ

Управління як діяльність існувало протягом усієї нашої історії. Можна
сказати, що управління існувало певною мірою відтоді, як у людей виникла
потреба у спільній праці. Коли треба було збирати податки, створювати
армію, годувати людей, які самі не виробляли харчів, тоді постала певна
форма управлінської діяльності.
Управління в економіці — це свідоме спрямування економічних і
соціальних процессів для досягнення збалансованості, пропорційності й
оптимальності. При цьому визначальними є фактори: дія об'єктивних
економічних законів, вплив приватних, колективних і державних інтересів,
потреби суспільства.
Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать
безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка
система організації та управління процесами капіталотворення, формування
фондів негромадження і споживання.
Сучасний бізнес — це високоорганізована й ефективно функціонуюча
система дій підприємців незалежно від форм власності й господарювання в
ринковій економіці демократичного суспільства. Ця система нічого спільного
не має з хаотичною базарною економікою, що переважає нині в пострадянських
країнах.
У високорозвинутих країнах регулюючий механізм об'єднує як ринкову
кон'юнктуру, так і регулюючі функції держави через банківсько-фінансову,
монетарну, кредитну, бюджетну, страхову, митну, антимонопольну, податкову
політику.
До розуміння потреби у державному регулюванні економічних перетворень
прийшли в останні роки керівники і нашої держави. Проте цього не скажеш про
значну частину підприємців, які ратують за повне усунення держави від
регулювання ринкових відносин і за ліквідацію інституцій державного
контролю.
Отже, необхідно визначитися, яке державне управління потрібне
економіці України та яке місце в цьому процесі повинен займати державний
фінансовий контроль.

1 Фінанси та фінансова система

Фінанси — це економічна категорія, що відображає економічні відносини в
процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є
неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і
держави. Необхідність фінансів зумовлена об'єктивністю товарного
виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними
інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як
і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають
сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл
валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення і
використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва,
соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.
Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального
механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального
розвитку.
За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили,
коштів труда і предметів труда в єдиний виробничий механізм, в якому
реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави,
створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб
суспільства.
Рушення фінансів «приводить» в дію робочу силу і її труд, матеріальні і
сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує
зростання інтелектуального потенціалу і добробут суспільства загалом і
кожної людини зокрема. Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг
придбаного капіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці
подібно рушенню крові в живому організмі і функції їх зводяться до живлення
своїх систем.
Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-
виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний
господарський механізм здебільшого фінансовою системою.
Без постійного фінансового живлення складових частин економічної
системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками.
Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників
економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором
грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж
або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної
системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів
виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої
структурні і динамічні параметри.
За формами організації фінанси мають три рівні:
• фінанси загальнодержавні;
• фінанси підприємств і їх галузей;
• фінанси населення.
Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і
підприємством або керівництвом галузі.
. Загальнодержавні фінанси:
. державний бюджет;
. бюджет державного соціального страхування;
. фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого
страхування;

фонд коштів державного кредиту.
. Фінанси підприємств і галузей національної економіки:
. фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;
. фінанси кооперативних підприємств;
. фінанси приватних підприємств;

фінанси громадських організацій.
Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні
завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є
національне виробництво.
Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових
сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно.
Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і
політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер
державного суспільного устрій.
Система фінансів в Україні тільки з 90-х г.г. почала формуватися як
національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої
фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його
фінансової політики.
Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи
господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи
господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили
до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому
комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок
більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до
добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і
фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними
відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів.
Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від
підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових
виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на
виробництво.
Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему,
яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала
високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка
стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого
суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної
фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад
економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система
повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких
можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і
національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на
інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і
задоволення соціальних потреб народу
Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення
національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на
посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну
участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.
Бюджетна система складається з двох частин:
• прибуткової;
• витратної
Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша
— розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні
потреби.
Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків.
Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого
бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу.
Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки
з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне.
До непрямих — мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.
Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової
політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику
оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні
потреби.
Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом,
оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво,
зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансування економічної системи
найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка
прямих податків і меншає частка непрямих.
У 1994 році прибуткова частина бюджету України сформована такою
системою податків (прямі податки):
• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),
• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий
податок, на прибутки
від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;
Непрямі податки:
• податок на додану вартість (НДС);
• акцизний збір;
• державне мито, місцеві податки і прибутки;
• відрахування на геологорозвідувальні роботи;
• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,
• надходження від реалізації державних позик
Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки —
61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень
доводиться на ПДВ — 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша на
платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %. Оскільки
платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є населення, то по
сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже 60 % прибутки до
бюджету держави.
Цей податковий тягар на населення викликаний хронічним спадом
виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно зупинки
спаду і нарощування темпів виробництва.
Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і
державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру
витрат:
• на народне господарство;
• на соціально-культурні заходи і науку,
на управління;
• на оборону,

• інші.

2 Загальне поняття про управління фінансами

Управління — це сукупність прийомів та методів цільоспрямованої дії на
об'єкт для досягнення певного результату.
Важливою галуззю управлінської діяльності є управління фінансами. Його
виконує спеціальний аппарат за допомогою особливих прийомів та методів, в
тому числі різноманітних стимулів та санкцій.
В управлінні фінансами розрізняють об'єкти та суб'єкти управління.
Об'єктами є різноманітні види фінансових відносин; суб'єктами виступають ті
організаційні структури, які здійснюють управління.
Існує три групи об'єктів:
— фінансових підприємств ( організацій, закладів );
— страхові відносини;
— державні фінанси;
Їм відповідають такі суб'єкти управління:
— фінансові служби ( відділи ) підприємств;
— страхові органи;
— фінансові органи та налогові інспекції;
Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління
фінансами, називається фінансовим апаратом.
В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів:
планування, оперативне управління, контроль.
Планування займає важливе місце в системі управління фінансами. Саме
під час планування будь-який суб'єкт господарювання різнобічно оцінює стан
своїх фінансів, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямки
їх найбільш ефективного використання. Управлінські рішення приймаються на
основі аналізу фінансової інформації, яка повинна бути достатньо повною та
достовірною. Вона базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній
звітності.
Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність суб'єктів
господарювання та держави, а підсумковим результатом — составлення
фінансових планів, починаючи від кошторису окремої установи до вільного
фінансового балансу держави. В кожному плані визначаються прибутки та
витрати на визначений період, зв'язки з ланками фінансової та кредитної
систем (внески відрахувань на соціальне страхування, платежі в бюджет,
платня за банківський кредит та ін.).
Фінансови плани мають усі ланки фінансової системи, до того ж форма
фінансового плану, склад його показників відображають специфіку відповідної
ланки фінансової системи. Так підприємтсва та організації, які функціонують
на комерційній основі складають баланси прибутків та витрат; установи, які
здійснюють некомерційну діяльність, — кошториси; кооперативні организації,
громадські об‘єднення та страхові компанії — фінансові плани; органи
державної влади — бюджети різних рівней.
Оперативне управління — це комплекс дій, які розробляються на основі
аналізу фінансової ситуації, що склалася, та переслідуючих ціль отримання
максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілення
фінансових ресурсів. Основний зміст оперативного управління зводиться до
маневрування фінансовими ресурсами з ціллю ліквідації «вузьких місць»,
вирішення знову виникаючих задач.
Контроль здійснюється й в процесі планування, й на стадії оперативного
управління. Він дозволяє порівняти фактичні результати від використання
фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових
ресурсів, намітити шляхи найбільш ефективного господарювання.
Розрізняють стратегічне ( загальне ) управління фінансами та
оперативне.
Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових ресурсів
через прогнозування на перспективу, встановленні об'єму фінансових ресурсів
на реалізацію цільових програм і т. д. Воно здійснюється Міністерством
економіки, Міністерством фінансів, державним казначейством.
Оперативне управління — головна функція апарату фінансової системи:
фінансових управлінь місцевих Рад, дирекцій позабюджетних фондів, страхових
організацій, фінансових служб підприємств та організацій.
При розробці управлінських рішень фінансового характеру, які
оформлюються в юридичних законах, фінансових прогнозах та планах,
постановленнях і т. д., враховуються: вимоги економічних та юридичних
законів; результати економічного аналізу не лише підсумків попереднього
господарчого періоду, але й перспективи; економічно-математичні методи та
автоматизовані системи управління фінансами; раціональне поєднання
економічних та адміністративних методів управління.

3 Органи управління фінансами та їх функції

Загальне управління фінансами України здійснюють Міністерство
економіки, Міністерство фінансів, державне казначейство. Оперативне
управління здійснює аппарат. За його допомогою держава керує фінансовою
діяльністю в усіх структурах підрозділів народного господарства.
Управління фінансами на підприємствах та в галузях народного
господарства здійснюють фінансові відділки та служби підприємств; фінансові
відділки та управління міністерств та відомств, які ще залишились. Всю
роботу по управлінню державними фінансами здійснює Міністерство фінансів та
його фінансові органи, Державна податкова служба.
Міністерство фінансів виконує такі функції:
Підготовка бюджету та організація його виконання;
Розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів
стосовно фінансових питань, обгрунтування основних положень фінансової
політики держави;
Розглядання та реалізація управлінських рішень по використанню фінансових
ресурсів;
Контроль за дотриманням фінансового законодавства усіма органами
управління.
Міністерство фінансів включає в себе Бюджетне управління та Управління
виконання бюджету (казначейство). В Міністерстві існують структурні
підрозділи, які притаманні ринковій економіці: Управління податкових
реформ, Управління державних цінних паперів та фінансового ринку,
Управління фінансування програм розвитку сільського господарства,
Управління фінансових програм розвитку виробничої інфраструктури та
споживчого ринку, Управління фінансування прграм розвитку сфери
матеріального виробництва та конверсії.
Важливе місце в структурі апарату Міністерства займають: Управління
фінансування оборони, проавопорядку та безпеки; Управління фінансування
соціальної сфери та науки; Контрольно-ревізійне управління; Управління
валютно-фінансового регулювання; Управління методології бухгалтерського
обліку та звітності. В Україні створена та функціонує державна податкова
служба. Її функціями є: контроль за дотриманням податкового законодавства;
контроль за правильністю обчислювання, полнотою та своєчасністю внесків у
бюджет всіх державних податків та інших платежів; підготовка пропозицій по
вдосконаленню податкового законодавства. Державна податкова служба має
вертикальну структуру: їй підлягають податкові інспекції в районах, а їм —
податкові інспекції виконкомів Ради народних депутатів, які функціонують
окремо, тому що не входять у склад місцевих фінансових органів, а
підлягають вищим ланкам системи.
Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових
платежів і внесків у бюджет і державні цільові фонди, що діють у
встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи
оподатковування визначаються податковою політикою, що є виключним правом
держави, що проводить її в країні самостійно, виходячи з задач соціально-
економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також
обов'язки і відповідальність, що виступають невід'ємною частиною системи
оподатковування, держава пред'являє однакові вимоги до ефективного ведення
господарства в країні.
По-перше, обов'язковість виконання законодавства про податки всіма
суб'єктами оподатковування, що означає рівнонапруженість для підприємств
усіх форм власності у формуванні загальнодержавного і місцевих бюджетів. У
рамках цілісності економічної системи всі господарські суб'єкти і громадяни
повинні знаходитися в приблизно однакових податкових умовах. Як свідчить
світовий досвід, відступ від цього принципу означав би руйнацію єдиного
ринку, порушення нормального переміщення фінансових і трудових ресурсів.
По-друге, соціальна справедливість у відношенні всіх суб'єктів
оподатковування в питаннях про джерело сплати податків, про трудомісткість
одержання прибутків (прибули), і в тому числі — про надання визначених
пільг.
По-третє, сполучення інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян і
забезпечення надходження засобів у бюджети відповідних рівнів і державні
цільові фонди.
Обов'язки і відповідальність у системі оподатковування обумовлені також
дією двох взаємозалежних принципів системи — стабільності і гнучкості.
Принцип стабільності системи означає, що вона повинна носити стійкий
характер при визначенні нормативних ставок податків і порядку числення
податкових платежів у бюджет, фінансових санкцій і ін. Дотримання цього
принципу є одним із головних умов створення в країні в цілому й у кожному
регіоні окремо обстановки загальної економічної стабільності, підвищення
ефективності виробничої і фінансової діяльності і т.д. У Законі України
«ПРО систему оподатковування» передбачається, що ставки податків і розмір
інших обов'язкових платежів не повинні змінюватися протягом бюджетного
року, якщо інше не передбачене законодавством України. У умовах ринку така
стабільність потрібно на більш тривалий час.
З метою стабілізації податкових відношень установлено, що закон, що
передбачає зміна розмірів податків і інших обов'язкових платежів, оберненої
сили не має (за винятком випадків, коли він покращує положення особи або
наймає з нього відповідальність). Ніхто не може відповідати за дії, що під
час їхні вчинення не признавалися правопорушенням.
Під гнучкістю податкового законодавства розуміється спроможність податкової
системи швидко перебудовуватися для ефективного рішення різноманітних
питань, що виникають у податковій політика держави, без порушення
стабільності системи оподатковування. Виходячи з вимог податкової політики
України в сучасних умовах, у новому податковому законодавстві держава
відмовилася від виправданих не себе вкрай жорстких ставок податків на
підприємства, установило фінансову відповідальність банків і інших
кредитних заснувань за порушення законів про податки, усунуло зрівнялівку в
застосуванні адміністративного штрафу до посадових осіб підприємств і
громадянам, більш чітко регламентувало права, обов'язки і відповідальність
державних податкових інспекцій з урахуванням чинного законодавства України.
Принцип гнучкості забезпечується наявністю комплексу податкових пільг, що
встановлює повне або часткове звільнення юридичних або фізичних від
обов'язків по сплаті податків і інших обов'язкових платежів, що, у чергу,
створює попередні умови для розвитку найбільше необхідних пріоритетних для
товариства напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Гнучкість
податкової системи в умовах ринкових відносин виступає необхідною
передумовою для активного використання всіх податкових інструментів із
метою економічного і правового регулювання соціальних процесів,
стимулювання розвитку виробництва й ін.
Сучасна податкова система регламентує основні обов'язки платників: звістки
бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську
діяльність і забезпечувати її цілість; у терміни, установлені
законодавством, подавати в державні податкові інспекції й інші державні
органи бухгалтерську звітність і інші документи і зведення, пов'язані з
численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів; своєчасно й у
повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов'язкові
платежі, припускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження
помешкань, що використовуються з метою одержання прибутків або пов'язані з
утриманням об'єктів оподатковування, а також для перевірок із питань
числення податків і інших обов'язкових платежів; виконувати інші обов'язки,
пов'язані з численням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів.
Для створення оптимальних податків найбільше важливими є такі вимоги:
а) податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з
метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки країни; б) податкова
система повинна бути справедливої, не припускати довільного тлумачення,
бути зрозумілої платникам податків;
в) податки повинні по можливості не впливати на прийняття різноманітними
особами економічних рішень або такий вплив повинний бути мінімальним;
г) скорочення витрат податками на утримання адміністрації і дотримання
податкового законодавства;
д) використання податкової політики для досягнення соціально-економічної
цілі необхідно зводити до мінімуму;
е) ставки податків не повинні перевищувати аналогічні ставки в сусідніх
країнах;
ж) система податків повинна мати мінімум необгрунтованих пільг, бути
ув'язаної з загальною політикою ціноутворення і ростом заробітної плати;
з) податки повинні надавати більше свободи підприємництву, інвестиціям,
науково-технічному прогресу.
Податкова система може переслідувати різноманітні цілі, що не обов'язково
можуть погоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно
домагатися тимчасової поступки. Наприклад, принцип рівності оподатковування
потребує ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу
нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принцип рівності
і справедливості.
Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості. Перший
— грунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою
податковою системою рахується та, при якій податки, що сплачуються
платниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або,
прямо говорячи, справедливість податкової системи залежить від структури
державних витрат.
Другий підхід заснований на принципі спроможності сплачувати, відповідно до
яких податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики
державних витрат, тобто при даній потребі в податкових надходженнях кожний
платник податків повинний внести свою частку в залежності від спроможності
сплачувати. Обидва підходи мають мак свої переваги, так і хиби. Кожна з
податкових систем містить елементи двох підходів.
При побудові податкової системи випливає також узяти до уваги такі
спостереження:
а) універсальний податок на споживання не впливає на вибір товарів, а
акцизи впливають;
б) прибутковий податок впливає на вибір між теперішнім і майбутнім
споживанням, а універсальний не робить такого впливу на споживання;
в) частковий податок на прибутки капіталів порушує інвестиційний процес;
г) при рості податкових ставок ефективність податкової системи спочатку
підвищується і досягає свого максимуму, а потім починає знижуватися;
д) витрати прогресивного прибуткового оподатковування значно вище
пропорційного.
Загальні принципи побудови податкових систем знаходять конкретне вираження
в загальних елементах податків, що вміщають суб'єкта, об'єкт, джерело,
одиницю оподатковування, пільги і податкову ставку.
Суб'єкти податку виступають або у виді податконосія, або кінцевого платника
податків, формально не несучої юридичної відповідальності, але який є
фактично платником через законодавчо встановлену систему перекладення
податку.
Об'єктом або предметом оподатковування виступають різноманітні види
прибутків, товарів і послуг, а також різні форми накопиченого багатства або
майна. Окремі форми цього прибутку (заробітна плата, прибуток, рента,
відсоток) мають самостійне значення і тому предмет оподатковування і
джерело податку не завжди збігаються. Принцип рівності і справедливості
розподілу податкового тягаря, що складає базу теорії конкретної побудови
податків, лежить в основі побудови податкових ставок або розміри податку на
одиницю оподатковування.
У залежності від принципу і характеру предмета оподатковування податкові
ставки можуть бути твердими (абсолютна сума на одиницю оподатковування) або
процентними. Процентні ставки, у свою чергу, можуть бути пропорційними і
прогресивними. Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед,
росту обсягів накопичення, створенню умов, що полегшують підприємствам
відновлення основного капіталу.
Ще 15 років тому американський економіст, фундатор нової податкової реформи
в США, Лаффер довів, що податкові ставки впливають на ділову активність
(або податкову базу), безпосередньо впливаючи на економічні стимули. Тому
ставки податку нової податкової системи з балансового прибутку повинні бути
на рівні 30-35 %, що відповідає інтересам виробників і про що свідчить
світова практика.
Підприємствам і підприємцям, що займаються торгово-посередницькою
діяльністю, необхідно встановити податки в розмірі 35-40 %, а податок із
додаткової вартості — 18-20 %.
Податки — найбільше адекватний свободі господарської діяльності метод
взаємовідносин держави як із підприємствами, так і з населенням, найбільше
демократичний засіб економічного регулювання. Нова податкова система
повинна враховувати принципові зміни в житті країни. Отже, необхідно
створити більш розгалужену, кваліфіковану податкову службу дня контролю і
своєчасної сплати податків, із можливостями (у випадках порушення
законодавства) звістки слідство, забезпечити безпеку діяльності її
робітників.
Робітники фінансових органів в умовах ринкової економіки повинні виступати
не в традиційному вигляді контролера-ревізора, а у вигляді партнера
робітників фінансових служб галузей народного господарства. Виключною є
дріб'язкова фінансова регламентація, надлишня опіка підприємства.
Правильна організація управління фінансами має першочергове значення
для їх використання. В значній мірі ефект оперативного управління фінансами
залежить від того, як організована робота суб'єктів управління — фінансових
органів, податкових інспекцій, страхових структур та багаточисленного
апарату фінансових підрозділів в галузях народного господарства.

4 Управління місцевими фінансами

В фінансовій системі нашої країни отримують подальший розвиток місцеві
фінанси у вигляді її перспективної самостійної ланки. Перехід на принцип
автономного функціонування бюджетів, розвиток місцевих фінансів,
становлення фінансового ринку — все це збільшує значущість роботи місцевих
органів влади та їх фінансових відділків.
Управління місцевими фінансами здійснюють місцеві представницькі та
виконавчі органи влади, зокрема їхні фінансові підрозділи.
В Україні є два основні види місцевих фінансових органів. Це фінансові
органи місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої
влади.
До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи
виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування.
Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах,
які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих
міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Київ та Севастополь у
системі місцевого самоврядування не мають власних фінансових органів. Також
не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного
підпорядкування.
До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади надежать
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління та
відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних
у Києві та Севастополі державних адміністрацій, місцеві органи Державної
податкової адміністрації, Головне контрольно-ревізійне управління, Головне
управління Державного Казначейства України. Місцеві органи Головного
управління Державної податкової адміністрації, Головне контрольно-ревізійне
управління, Головне управління Державного Казначейства України функціонують
в областях, в Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного
підпорядкування, в районах, в районах міст обласного підпорядкування.
Вказані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і
мають центральне підпорядкування.

4.1 Організація касового виконання місцевих бюджетів, контролю та аудиту в
місцевих органах влади.

Спосіб організації касового виконання місцевих бюджетів значною мірою
впливає на рівень фінансів фінансово автономної місцевої влади. Від цього
багато в чому залежить ефективність використання бюджетом фінансових
ресурсів.
Касове виконання місцевих бюджетів — це організація прийому, зберігання та
видачі бюджетних коштів. Це також ведення обліку і звітності в процесі
виконання місцевих бюджетів.
Є кілька систем касового виконання бюджвтів: банківська, казначейська та
змішана. Деякий час функціонували і власні бюджетні каси органів місцевого
самоврядування. В Україні з кінця 20-х років склалася банківська система
касового виконання місцевих бюджетів. Це означає, що кошти місцевих
бюджетів акумулюються, зберігаються та видаються банківськими установами.
Нинішній порядок касового виконання місцевих бюджетів в Україні в основних
рисах залишився як і в колишньому СРСР. Виконання місцевих бюджетів
здійснюється в межах коштів, що реально надійшли на рахунки відповідних
бюджетів в установах банків.
Положення про касове виконання місцевих бюджетів вміщено в Законі » Про
бюджетну систему України » 1995 року. Законом регламентовано касове
виконання всіх бюджетів здійснювати установами Державного бюджетного банку,
який до цього часу в Україні так і не утворено.
Реально касове виконання місцевих бюджетів в Україні нині здійснюється як
установами Національного банку України, так і рядом комерційних банків.
З квітня 1996 року Кабінет Міністрів України та Національний банк України
прийняли постанову «Про касове виконання Державного бюджету». Право на
касове виконання Держбюджету надано Національному банку України, Державному
експортно-імпортному банку, Акціонерному комерційному агро-промисловому
банку «Україна», Акціонерному комерційному банку соціального розвитку
«Укрсоцбанк», Українському акціонерному промисловому інвестиційному банку
«Промінвестбанк».
Уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській
міським держадміністраціям за погодженням з територіальними управліннями
Нацбанку України було рекомендовано визначити перелік банків, в яких
відкриваються рахунки відповідних місцевих бюджетів і підприємств, що
фінансуються з цих бюджетів. У грудні 1996 року Постановою Кабінету
Міністрів і Нацбанку України № 1453 від 03.12.96р. право касових операцій з
бюджетними коштами надано Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль»,
Комерційному банку «Приватбанк», Акціонерному банку «Брокбізнесбанк», а за
постановою № 228 від 18.03.97р. також і Об'єднаному Комерційному банку
(місто Сімферополь) та Українському кредитному банку.
Ситуація з правовим регулюванням касового виконання місцевих бюджетів поки
що є невизначеною і суперечливою. Тому доцільно покласти функцію касового
виконання місцевих бюджетів на комунальні банки і забезпечити поетапне
створення цих банків. Це дозволить використовувати бюджетні кошти як
кредитні ресурси на потреби місцевого самоврядування.
Важливим елементом системи управління місцевими фінансами є організація
контролю та аудиту. В Україні його здійснюють Міністерство фінансів
України, Головне контрольно-ревізійне управління, Головне управління
Державного Казначейства, Державна податкова адміністрація України, місцеві
державні адміністрації та інші . Загальний фінансовий контроль здійснює
Верховна Рада України та Рахункова палата Верховної Ради України.
Діють також ревізійні комісії, що створюються безпосередньо
представницькими органами місцевого самоврядування для контролю
використання коштів бюджетних, позабюджетних, валютних та цільових фондів.
Системи спеціального державного фінансового контролю за діяльністю органів
місцевого самоврядування в Україні поки що немає. Є загальний контроль за
використанням бюджетних коштів і обов'язковий аудит підприємств та
організацій, включаючи і комунальний сектор.

4.2 Недоліки системи управління місцевими фінансами

Діюча система місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади
потребує вдосконалення. Доцільно встановити, що всі місцеві фінансові
органи в системі виконавчої влади входять до складу фінансових управлінь та
відділів місцевих державних адміністрацій.
Фінансові управління та відділи місцевих державних адміністрацій мають
набути подвійного підпорядкування як Міністерство фінансів України, так і
главі відповідної місцевої державної адміністрації. В Автономній Республіці
Крим територіальні підрозділи Головного контрольно-ревізійного управління,
Головного управління Державного Казначейства та Державної податкової
адміністрації мають зберегти статус органів лише центрального
підпорядкування. Потрібно визначити сферу підконтрольності дій Міністерства
фінансів автономії з боку Мінітерства фінансів України.
На місцеві фінансові органи в системі виконавчої влади доцільно покласти
обов'язки контролю за законністю діяльності фінансових органів місцевого
самоврядування.
Доцільно надати можливість органам місцевого самоврядування створювати в
структурі власних фінансових відділів підрозділи з контолю за стягуванням
місцевих податків і зборів. Це дало б можливість, з одного боку,
розвантажити місцеві органи Державної податкової адміністрації, а з іншого
— посилити роль фінансових органів місцевого самоврядування.
Крім того, доцільно в структурі Міністерства фінансів України утворити
управління фінансів місцевого самоврядування, яке має забезпечити пряму
взаємодію Міністерства фінансів з фінансовими органами місцевого
самоврядування, і їх нормативно-методичне забезпечення. Подібний підрозділ
утворено в 1995 році в Міністерстві
фінансів Польщі. Він взаємодіє з усіма гмінами Польщи, забезпечуючи
фінансове вирівнювання.
Потребує розбудови система органів фінансового контолю на місцях. На
Головне контрольно-ревізійне управління Мінфіну України має бути покладено
функції контролю за коштами державного бюджету України. Законність же дії
органів місцевого самоврядування щодо коштів місцевого самоврядування могла
б стати предметом контролю з боку спеціальних контрольних органів,
підпорядкованних Рахунковій палаті України, наприклад, як у Франції.

ВИСНОВОК

Управління фінансами в умовах становлення та розвитку ринкової економіки
потребує посиленого наукового обгрунтування управлінських рішень по
фінансах.
В цих умовах треба враховувати досвід як країн Східної Європи, так і
розвинутих капіталістичних країн.
В нашій країні надто довго використовувались одні й ті самі методи впливу,
які в силу їх консерватизму вже не забезпечують потрібного ефекту.
Негативне відношення к позитивному досвіду минулого пагано відбилося на
розвитку фінансів та управлінні ними: слабо використовувались податкові
форми платежів господарства в бюджет; не розвивались форми державного
кредиту; відмовились від застосування субвенцій (цільових дотацій) з
бюджету.
Через ці та інші причини відбулося зниження ролі фінансів. Перебудова
управління економікою вимогала розробки та здійснення нової фінансової
політики, переходу на нові методи управління фінансами. Вони повинні
забезпечити посилення регулюючого впливу фінансів на економіку, сприяти
росту ефективності загального виробництва, розвитку соціальної сфери.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Державні фінанси України /Під ред. О. Д. Василика. — К.:Вища школа, 1997.
Місцеві фінанси України / Кравченко В. І. — К.: Знання, 1995. — 432с.
Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика, 1995. —
487с.
Стефанюк І. Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку /
Фінанси України 8 / 99.
Финансово-кредитный словарь /под. ред. Гарбузова В.Ф. — М.: Финансы и
статистика, 1994.