Зміст
Вступ
Розділ І. Місце області в загальному
адміністративно-територіальному районуванні України
1.1 Фізико-географічне положення
1.2 Населення і трудові ресурси
1.3 Природні умови і ресурси
1.3.1 Геологічна структура та корисні
копалини
1.3.2 Рельєф та ландшафт
1.3.3 Кліматичні умови
1.3.4 Водні ресурси
1.3.5 Земельні ресурси
1.3.6 Біологічні ресурси
1.4 Народногосподарський комплекс
1.4.1 Місце області в економічному
районуванні
1.4.2 Промисловість
1.4.3 Агропромисловий комплекс
1.4.4 Транспортна мережа
Розділ ІІ. Рослинний світ
Розділ ІІІ. Аналіз антропогенного
навантаження на екосистему
3.1 Екологічна криза Донбасу, як
промислового району України
3.2 Загальна характеристика
екологічно стану Луганської області
3.2.1 Екологічна ситуація в
сільськогосподарських районах області
3.2.2 Стан водних ресурсів у області
3.3 Проблеми які виникають внаслідок
закриття шахт
3.4 Розрахунок коефіцієнту
екологічної стійкості ландшафту
Розділ ІV. Раритетні види флори.
Природно-заповідний фонд
4.1 Загальна характеристика
природоохоронного стану в області
4.2 Раритетні види флори занесені до
Червоної книги України
4.3 Луганський природний заповідник
Розділ V. Загальна оцінка стану
охорони рослинного світу та шляхи його покращення
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В даній курсовій
роботі досліджується стан рослиного покриву, аналізуються та обгрунтовуються
заходи, щодо охорони флори Луганської області.
Вивчення та
аналіз рослинного покриву є актуальним питанням сьогодення. Адже зелені, або
автотрофні, рослини (як вищі так і нижчі) мають велике значення в природі і в
житті людини. В процесі фотосинтезу, використовуючи світлову (кінетичну)
енергію Сонця і завоюючи з повітря вуглекислий газ та вбираючи з грунту воду з
неорганічними речовинами, вони утворюють величезну масу органічних речовин, що
йдуть на живлення тварин та харчування людини. Отже, зелені рослини, акумулюючи
в створених ними органічних речовинах кінетичну енергію Сонця, забезпечують
життя всього живого на Землі і разом з тим є важливим джерелом енергетичних
ресурсів, які використовує людина для своїх потреб.
У житті і практичній
діяльності людини рослини також відіграють важливу й різноманітну роль. Вони є
джерелом харчування, з них виготовляють одяг і ліки, меблі, знаряддя праці,
будують житло, та інші споруди тощо.
Метою даної
курсової роботи є аналіз антропогенного навантаження на текосистему Луганської
області. Нами буде дана загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи
його покращення.
Територіальний
поділ Луганської області
Розділ І. Місце області в загальному адміністративно-територіальному
районуванні України
1.1 Фізико-географічне положення
Луганська область
лежить у басейні середнього течії Сіверського Дінця. Межує на півночі з
Бєлгородською і Воронежською, на сході й півдні з Ростовською областями РФ, на
південному заході і заході- з Донецькою, на північному заході – з Харківською
областями України. Площа 26.7 тис. км кв.(4.4% території України). Населення
2861,3 тис. чол. Центр – м. Луганськ. В області – 18 районів, 37 міст, у тому
числі 14 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу, 794 сільські
населенні пункти. [1] В історико-географічному районуванні Луганська область відноситься
до Слобожанщини (Слобідська Україна).
Слобожанщина
(Слобідська Україна)- історична назва сучасної території південно-східної
України. Цю колись малолюдну територію з середини ХVI ст. почали освоювати
українські поселенці з Правобережної і Лівобережної частин Дніпра, Галичини й
Волині. У 60-х роках XVIIст. українські і російські поселенці заснували чотири
слобідські козацькі полки- Охтирський, Острогозький, Сумський і Харківський. За
переписом на Слобожанщині українці становили 64,2%, росіяни — 35,4%.
Слобожанщина за культурно-побутовими особливостями має багато спільного з
Полтавщиною- сусіднім етнографічним районом. Саме з Полтавщини і Лівобережжя
прибула значна частина переселенців у Слобідську Україну.[2]
1.2 Населення і трудові ресурси
Під населенням
(народонаселенням) розуміють сукупність людей, які живуть у межах певної
території. Інтенсивне заселення Луганської області розпочалося ще у XIX ст. у
зв’язку з швидким розширенням торговельного землеробства та розвитком гірничодобувної
промисловості. Перед Першою Світовою Війною найгустіше були заселені райони
лісостепої зони, найменш заселеною залишалася частина степової зони.[2]
За густотою
населення окремі території України істотно відрізняються. Найгустіше заселена
Донецька область, найменше – Чернігівська. Досить низька густота населення в
поліських і степових областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на
території таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька.
Понад 80% населення є міськими жителями в Луганській і Дніпропетровській
областях. Спостерігаються значні територіальні відмінності в розподілі
населення зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так, у
Донецькій області цей показник складає близько 2,5 млн. осіб, а в
Чернівецькій — 370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народному господарстві
характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Львівської області.
[3]
У національному
складі переважають українці (52,8%) та росіяни (43,8%). Проживають також
білоруси, євреї, татари та інші. Середня густота населення — 107,2 чол. на 1 км
кв. Найгустіше (245 чол. на 1 км кв.) заселенна пд. частина області. Луганська
область відзначається високим рівнем урбанізації. Кількість міських жителів
1991 зросла проти 1939 у 2,1 раза і становить 25099 тис. чол. (87% всього
населення), більше половини з них проживає у великих містах. Характерною
особливістю Луганської області є наявність великої кількості малих міст (25), в
них проживає 20,8% міського населення, та селищ міського типу (108; 11,7% ), в
яких проживає 17,9% міського населення . В області значні внутріобласні міграції
населення, насамперед у пд. районах, у Стаханово-Комунарській,
Лисичансько-Рубіжанській , Ворошиловградській агломераціях, а також між ними та
їхнім оточенням. Виділяють Краснодонську, Краснолуцьку, Ровеньківську та
Свердловську локальні системи розселення. Найбільші міста: Ворошиловград,
Северодонецьк, Комунарськ, Лисичанськ, Красний Луч, Стаханов; середні –
Свердловськ, Рубіжне, Антрацит, Ровеньки, Брянка, Краснодон, Первомайськ.
Більша частина трудових ресурсів зайнята у сферах матеріального виробництва (в
промисловості — 46%, с/г — 6,3%, будівництві — 5,6%, на транспорті — 5,3%).[1]
1.3 Природні умови і ресурси
Основу природоресурсного
потенціалу України становлять земельні ресурси, мінеральні та лісові.
Комплекса
структура природоресурсного потенціалу по Україні
(за В. Руденком)
| Область | Потенціал природних ресурсів, % | ||||
| Мінеральних | Водних | Лісових | Фауністичних | Рекраційних | |
|
Луганська Рівненська Україна (всього)
|
73,9 5,0 28,3
|
6,8 16,4 13,1
|
13,8 55,0 44,4
|
0,8 16,1 4,2
|
4,6 6,8 9,5
|
1.3.1
Геологічна структура та корисні копалини
Територія України
розміщується у межах південно-західної окраїни древньої Східно-Європейської
(Руської) платформи та обрамовуючи її Карпатської і Кримської геосинклінальних
зон.[4] В геоструктурному відношенні Луганська область знаходиться у межах двох
регіонів. Північна частина пов’язана з Воронезьким масивом, де на поверхні докембрійського
фундаменту, що занурюється у південно-західному напрямі від 400 до 3000м
(місцями 6000м), залягає моноклінальна товща осадочних порід від палеозойського
до кайнозойського віку. Решта території знаходиться у межах Старобільської
монокліналі та Донецької складчастої споруди, складених дислокованими
палеозойськими породами. Антропогенові відклади не мають суцільного поширення,
на значних ділянках на денну поверхню виходять кам’яні породи (крейдові й
палеогенові), на півночі кам’яновугільні, на півдні вкриті продуктами їх
вивітрювання. На вододілах залягають антропогенові лесовидні породи, тераси
річкових долин складенні алювіальними пісками.[1]
Регіон багатий на
корисні копалини, зокрема є значні поклади кам’яного вугілля (Донецький
кам’яновугільний басейн). Донецький кам’яновугільний басейн був відкритий у
1721 році Г. Капустіним. Охоплює площу понад 53,2 тис. км кв. концентрує 99%
загальних розвіданих вугільних запасів держави. Найбільші осередки запасів
вугілля розташовані на межі Луганської та Донецької областей (“Старий Донбас”).
Вугленосні пласти розміщенні у відкладах карбону (кам’яновугільного періоду
кайнозойської ери) і і розвідані до глибин 1200-1500м. Основна проблема басейну
пов’язана із “спрацюванням” пластів у межах головної вуглевміщуючої товщі, що
зумовлює необхідність занурення шахт на глибини понад 1км або повного
припинення діяльності цілої низки малопродуктивних виробок. І все ж басейн має
непогані перспективи на майбутнє.[4] Є також природній газ. Поширені родовища
різних будівельних матеріалів: мергелів, крейди, вапняків, у тому числі
флюсових (Перевальський, Пропаснянський райони), пісковиків, пісків, глин.
Відкрито джерела мінеральних вод.[3]
Луганська область
також багата на інші корисні копалини: рудні корисні копалини та нерудні
корисні копалини. Рудні корисні копалини. Поліметалеві
руди (під такою назвою об’єднують природні, переважно супутно-магматичні,
мінеральні утворення, що вміщують свинець, цинк та домішки інших кольорових
рідкісних металів – срібла, міді, золота, олова тощо), в Україні виявлені в
Ніагальському кряжі (Луганська область). Окремий інтерес становить золото,
промислові запаси якого виявлені у центральній частині Українського щита у
Донецькій та Луганській областях, золотопрояви Донецького кряжу дослідженні ще
недостатньо. Нерудні корисні копалини. Тугоплавкі глини, що йдуть
на виготовлення кислотостійких та керамічних виробів, серед найбільших родовищ
є Пропаснянське. Карбонатні відклади. Відклади крейди, з якими
тісно пов’язані і мергелі, що становлять основу цементної промисловості,
утворюють на території України три розірваних ареали: Волино-Подільський,
Сумський та Східний (більша частина Луганщини, північ Харківської та Донецької
областей). За сучасними оцінками, карбонатною сировиною народне господарство України
забезпечується повністю. Кухонна сіль (мінерал галіт NaCL)- один з основних
продуктів харчування, антисептик, консервант, сировина для виготовлення соляної
кислоти, а часом і для одержання натрію на підприємствах основної хімії (Ново
карфагенське родовище).[4]
1.3.2
Рельєф та ландшафт
Рельєф відображає
особливості будови самої верхньої частини твердої оболонки планети (літосфери),
у межах якої розгортається життя і основна частина господарської діяльності
людини. Поверхня області підвищується на північ і на південь від долини
Сіверського Дінця. Північна частина області – пологохвиляста лесова рівнина
(120-140м), глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами (відроги
Середньоросійської височини); південна частина – хвиляста, ували ста,
платоподібна лесова рівнина, дуже розчленована річковими долинами і
крутосхиловими балками: Донецька височина, висота 200-250м.[1] На південь від
Середньоруської височини, між долиною Сіверського Дінця та Приазовської
височиною, розташована Донецька височина, що успадкувала палеозойську
складчасту структуру Донецького кряжу. Максимальні висоти тут сягають 350-360м
(г. Могила – Мечетна – 367м), знижуючись на периферії (особливо у північно –
західному напрямку) до 180-270м. Донецький кряж, особливо його центральна
частина, відрізняється розчлененим рельєфом, густою яружно-балковою мережею та
інтенсивно градованими землями (часто змитість ґрунтів сягає найвищих рівнів,
формуючи поверхні, що часом нагадують американський бедленд).[4]
Ландшафтна
структура території характеризується поєднанням північно-степових
рівнинно-підвищених і північно степових підвищених ландшафтів з байрачними
лісами, хвилястих, гривисто-лощинних і пасмових (структурно-денудаційних)
височин з чорноземами та дерновими щебенюватими ґрунтами; лесових дуже
розчленованих хвилястих і хвилясто-горбистих підвищених рівнин з чорноземами
звичайними; розчленовані терасовими, лесовими і піщаними рівнинами з
дернованими ґрунтами та незакріпленими пісками. Поширенні долинно-балкові
ландшафти. Плоскорівнинні та хвилясті плато Головного вододілу Донецького кряжа
мають лісостеповий характер. Первинні ландшафти в результаті господарської
діяльності людини дуже трансформовані, в сучасній ландшафтній структурі
переважають їхні антропогенні модифікації.
Серед сучасних
природних процесів на відрогах Середньоросійської височини на придолинних і
прибалкових ділянках поширений лінійний розмив і площинний змив, зсуви, вітрова
ерозія, засолення, замулювання річок. На півдні області, де поширені кам’яно-вугільні
відклади (так званий відкритий Донбас), інтенсивно розвиваються ерозійні
процеси і денудація, які охоплюють 80-90% площі. На межиріччях розвинутий
карст.[1]
1.3.3
Кліматичні умови
Кліматичні умови
відчутно позначаються, як на загальному природному комплексі держави та її
окремих регіонів. В цілому клімат України відноситься до
помірно-континентального. В кліматичному районуванні Луганська область
відноситься до південної кліматичної області, яка охоплює більшу частину
центральної та всю південну Україну, територіально співпадаючи з степовою зоною
(виняток становить лише кліматичний “ острів” Донецького кряжу, який тяжіє до
Північної області). Тут переважає антициклональний тип погоди, ще більше
зростає континентальність клімату. Область, особливо її східна частина,
характеризується поширенням несприятливих для ведення господарства
метеорологічних явищ (суховії, відлиги, тумани тощо).[3]
Суховії, що
являють собою висушені повітряні маси з температурою понад 25 С та відносною
вологістю менше 30%, проникають в Україну переважно з вітрами східних румбів.
Найбільш часто (понад 40 днів, а місцями й понад 50 днів) суховії проявляються
на території Луганської області.
Тумани, які
значною мірою позначаються на потоках радіаційного тепла та на умовах
господарювання утворюються по-різному. Своєрідним “туманним ядром” В Україні
виступає Донецький кряж, де пересічно протягом року буває 115 днів з туманами
(з них узимку – 90).[4]
Клімат Луганської
області характеризується жарким і сухим літом з посухами і сильними східними і
південно-східними вітрами; зима холодна і малосніжна з частими відлигами,
туманам, ожеледицями на півдні. Пересічна температура січня — 7, — 8 , липня +21,
+22 . Тривалість безморозного періоду 150-170 днів. Сума активних температур
2880-3037. Період з температурою понад +10 становить 160-170 днів. Опадів
400-550 мм на рік, найбільше (500-550мм) – найменше (400-420мм) – у
північно-східній частині області. Близько 70% опадів випадає в теплу пору року.
Сніговий покрив (висота 16-19см) встановлюється в грудні, сходить у березні.
Діє 10 метеостанцій (Луганськ, Біловодськ, Дарївка, Деркул, Краснодон,
Лисичанськ, Попасна, Сватове, Старобільськ, Штерівка).[1]
1.3.4
Водні ресурси
В області близько
120 річок, з них мають довжину понад 100 км. Головна ріка – Сіверський Донець
(довжина в межах області 265 км). Основні його притоки: Айдар, Деркул,
Жеребець, Борова (ліві), Лугань, Велика Камянка, Луганчик (праві). На південь
тече Міус та його ліва притока Нагольна. Річки рівнинного типу, вони
відрізняються більш широкими долинами, значно меншим падінням русла та
уповільненою течією. Живляться сніговими (65-75%), дощовими (близько 25%) та
підземними (5-10%) водами. Пересічна густота річкової сітки становить 0,22 км /
км кв. (лівобережних приток Сіверського Дінця – 0,9 — 0,19 км/км кв.,
правобережних – 0,18 — 0,36 км/км кв., в окремих місцях Донецького кряжа
перевищує 0,5 км/км кв).
Озера
розташовані досить компактною групою утворюючи Артемівсько — Слов’янську озерну
групу. За характером водного балансу всі озера відносяться до стічних. В
Луганській області близько 60 озер, найбільше з них – Боброве; 60 водосховищ
загальною площею водного дзеркала 5650 га (Ісаківське, Дюмінське, Сватівське,
Кам’янське та інші); 298 ставків і водойм загальною площею водного дзеркала
2616 га. Річки, озера, водосховища і ставки використовують для риборозведення,
промислового і комунального водопостачання , зрошування. На території
Луганської області знаходиться Провінція Донбаського артезіанського басейну.[1]
1.3.5
Земельні ресурси
Під земельними
ресурсами розуміють землі, які використовуються або можуть бути використанні у
різних галузях народного господарства. В грунтово-географічному районуванні Луганська
область знаходиться в центральній лісостеповій і степовій області поясу, в степовій
зоні звичайних і південних чорноземів.[4]
У грунтовому
покриві переважають чорноземи(81% площі області). У північній частині поширені
– чорноземи звичайні середньо- та малогумусні; еродованість грунтів 60-80%; в
південній-чорноземи звичайні середньо- та малогумусні, дернові, щебенюваті
грунти, еродованість 78-80%; в долині Сіверського Дінця – чорноземні, дернові,
піщані грунти, еродованість 54-64%.
Серед негативних
факторів — є вітрова ерозія (дефляція) – полягає у видуванні і перевідкладені пилуватих
(рідко: дрібнопіщаних) частинок грунту, найбільші площі дефляційних земель
зосередженні на території Луганської області.[1]
1.3.6
Біологічні ресурси
Луганська область
знаходиться в межах степової зони, яка простягається на південь від лісостепу
до Кримських гір і берегів Чорного та Азовського морів, вона займає 40%
території України. В основному рівнинна поверхня території має загальне
зниження до морів. Луганська область лежить у межах Причорноморської
(Понтичної) степової геоботанічної провінції. Прородна рослинність збереглася
лише в заповідних степах і на ділянках, малопридатних для землекористування.
Природних лісів мало, більшість з них насаджена. Площа полезахисних лісосмуг
20,5 тис.га (акація, дуб, клен, ясен).[4]
Тваринний світ
належить до Українського степового зоогеографічного округу. Фауна його бідна.
Налічується 47видів риб, 9-плазунів. Серед ссавців найпоширеніші гризуни
(ховрах, тушканчик, полівка сіра, полівка степова, сліпак, бабак); з хижих тварин
– тхір-перев’язка, тхір степовий і тхір лісовий, лисиця звичайна та лисиця
корсак, вовк, трапляються: куниця, ласка, борсук. На території області
акліматизовано єнотовидного собаку, благородного оленя, європейську козулю.[1]
1.4 Народногосподарський комплекс
Луганська область
– є однією з найбільш економічно розвинутих областей України. Але вона в своїй
території має внутрішні відміни. В області склалась два основні господарські
підрайони. Південний підрайон має промислову спеціалізацію, на нього припадає
майже вся промислова продукція (крім харчової і машинобудівної промисловості),
сільське господарство приміського типу (виробництво молока, овочів,
птахівництво). Північний підрайон має в основному сільськогосподарську
спеціалізацію (зернове господарство і м’ясо-молочне скотарство, вівчарство та
вирощування соняшнику).
1.4.1
Місце області в економічному районуванні
Луганська область
разом із Донецькою областю утворюють Донецький економічний регіон, який є
найбільш економічно розвиненим в Україні. За кількість та густотою населення
район посідає перше місце. Переважна частина населення зайнята в промисловості,
тут зосередженні великі людські ресурси. Є гострі проблеми раціонального
використання трудових ресурсів, особливо в шахтарських селищах.
Донецький район в
Україні найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як
електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке
машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському
господарстві домінує приміський тип господарювання. Провідна галузь району –
вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька область) і
енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній промисловості базується
потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які
дають до третини всієї електроенергії країни (Вуглегірська, Луганська,
Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов’янська, Старобешівська,
Штерівська). Прокатне машинобудуваня забезпечується вагонобудівним заводом у
Стаханові, тепловози – Луганськ. Природні умови і потреби міського населення
сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських
угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн. гектарів. З них
близько 50% знаходиться під зерновими культурами, 35% — під кормовими.
Промисловими
вузлами району є: Донецько-Макіївський, Маріупольський,
Горлівсько-Єнакіївський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський,
Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський.
До Луганського
промислового вузла входять Луганськ і навколишні селища. Виробничу
спеціалізацію вузла складають транспортне (тепловозобудівний завод), а також
важке машинобудування, виробництво інструментів, верстатів, деталей до
автомобілів і сільськогосподарських машин, санітарно-технічного обладнання,
труб.
Легка
промисловість представлена швейною, текстильною, взуттєвою галузями. Розвинута
меблева і харчова промисловість (молочна, м’ясна і кондитерська).
До
Стаханово-Алчевського промислового вузла входять міста Стаханов, Алчевськ,
Брянка, Первомайськ та інші. Розвинута вугільна та коксохімічна промисловість, чорна
металургія. машинобудування, будівельна індустрія. Є підприємства легкої та
харчової промисловості.[3]
Народногосподарський
комплекс включає головні функціональні ланки промислового і агропромислового
комплексів та транспортну систему. Область дає країні 10% вугілля, в сукупній
валовій продукції промисловості і сільського господарства співвідношення
становить 87,6% та 12,4% .
1.4.2.
Промисловість
В галузевій
структурі промисловості провідне місце посідає паливна(27,3% товарної
продукції), в тому числі вугільна(19,2%). Кам’яне вугілля видобувають 9 виробничих
об’єднань, у складі яких 94 шахти і шахтоуправління, системи збагачувальних
фабрик. Деякі пласти в Донбасі вже відпрацьовані, тому видобуток вугілля в
останні роки дещо зменшився. В області діють Штерівська і Лисичанська ДРЕС, а
також ряд потужних ТЕЦ. З введенням у дію Лисичанського нафтопереробного заводу
в Луганській області створено нафтопереробну галузь. На машинобудівний комплекс
припадає 24% промислової товарної продукції. Наявність енергетичної бази,
чорної металургії та висококваліфікованих кадрів сприяли розвиткові цієї
галузі, головним чином металоємних виробництв (транспортна і вугільна
машинобудування, виробництво устаткування для металургійних, хімічних та інших
галузей промисловості ).
Значно
розвинулися нафтохімічні і хімічні комплекси, які посідають третє місце за
своїм значенням і питомою вагою в господарському комплексі області. Виробляють
азотні добрива, кальциновану та каустичну соду, барвники, капролактам,
синтетичні смоли, отрутохімікати, склопластики та інше. Провідні підприємства
цих комплексів, для яких характерний високий рівень територіальної
концентрації, розміщенні в Лисичансько-Рубіжанському промисловому вузлі.
На базі місцевого
коксівного вугілля в області розвинулася чорна металургія (Комунарський
металургійний комбінат, Сахановський феросплавів і Луганський трубний заводи).
Доповнюють
комплекс провідних галузей важкої промисловості виробництва будівельних
матеріалів, легка, лісова і деревообробна, поліграфічна, харчова промисловість.
Промисловість будівельних матеріалів (віконне скло, цегла, керамічна плитка,
силікатні стінові блоки, залізобетоні конструкції тощо) набула значного
розвитку завдяки наявності місцевої сировинної бази і великої потреби в її
продукції з боку галузей важкої промисловості і житлового будівництва. Основні
центри: Луганськ, Лисичанськ, Рубіжне, Комунарськ, Антрацит. Легка
промисловість представлена виробництвом вовняних, напіввовняних тканин,
трикотажної білизни, взуття та інше. Серед галузей речової промисловості –
важливої ланки агропромислового комплексу – значне місце посідає м’ясна
(Луганськ, Стаханов, Лисичанськ), молочна, олійно-жирова, кондитерська та інші
галузі.
1.4.3
Агропромисловий комплекс
Агропромисловий
комплекс Луганської області включає сировину, переробну і обслуговуючі ланки.
Основна сфера його – сільське господарство, яке спеціалізується на виробництві
зернових і олійних культур у поєднанні з тваринництвом молочно-м’ясного
напряму. Навколо промислових центрів розвинуті агропромислові приміські
комплекси. В області високий рівень сільськогосподарської освоєності земель.
Зрошується 96,4 тис. га (зрошувальні системи: Станічно-Луганська,
Краснодонська, Теплівська, Лисичанська, Новокиївська).
В галузевій
структурі сільського господарства переважає тваринництва(64% валової
продукції): молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво; на півдні і
сході – вівчарство, конярство. Допоміжні галузі тваринництва – бджільництво,
кролівництво, рибництво.
Близько 50% всієї
посівної площі – під зерновими культурами (озима пшениця, кукурудза а також
ярий ячмінь, зернобобові ). Серед технічних культур провідною є соняшник.
Розвивається садівництво, виноградарство. Значні відміни в природних ресурсах,
розміщені населення і промисловості зумовили зональну сільськогосподарську
спеціалізацію: в північних районах – м’ясо-молочне скотарство, свинарство,
зернове господарство, виробництво соняшнику, в центрі приміських районах –
птахівництво, овочівництво, садівництво, в південних – молочно-м’ясне
скотарство, вирощування зернових культур, соняшнику. В області сформувалася
м’ясопромислові, молокопромислові, зернопромислові, плодоовочепромислові,
олійно-жирові агропромислові спеціалізовані комплекси.
1.4.4
Транспортна мережа
Значно розвинутий
транспортний комплекс. За обсягами перевезень область займає одне з провідних
місць у країні. Основна роль за цим показником належить залізничному
транспорту. Довжина залізниць загального користування 1192 км., густота – 146
км на 1000 км кв. Найавжливіші магістралі, що проходять територією області:
Луганськ-Москва, Луганськ-Київ, Харків-Волгоград, Куп’янськ-Дебальцеве,
Дебальцеве-Ровеньки-Лиха, Дебальцеве-Луганськ-Міллерово. Найбільші залізничні
вузли: Попасна, Родакове, Луганськ, Кіндрашівка, Сімейкине.
Друге місце за обсягами
перевезень в Луганській області посідає автомобільний транспорт. Довжина
автомобільних шляхів становить 5,6тис.км, у тому числі з твердим покриттям –
5,3тис.км, густота – 209,7 км на 1000 км кв. Територією області проходять такі
автомагістралі: Москва-Ростов-на-Дону, Луганськ-Донецьк,
Луганськ-Ростов-на-Дону та інші.
У Луганську та
Сєвєродонецьку – аеропорти. Територією області проходять магістральні
газопроводи Ставрополь-Москва, нафтопроводи Грозний-Лисичанськ [2].
Розділ ІІ. Рослинний світ
Євразійська
степова область
Аналізуючи
кліматичні, грунтові, геологічні та інші умови навколишнього середовища
Луганської області, можна зробити висновок, що досліджувана область знаходиться
в степовій зоні тому рослини цієї зони в основному будуть ксерофітами-рослини,
які здатні витримувати високі температури і часті посухи.
Степи в Україні в
доагрокультурний час займали 2/3 сучасної території.
Сьогодні їх частка становить щонайменше 40% загальної площі держави. Степ являє
собою особливий тип рослинності з переважанням багаторічних ксерофітних
(посухостійких) дернинних трав, переважно злаків (ковила, костриця, житняк та
інші), осокі різнотрав’я, що формуються в умовах рівнинного рельєфу та помірно
континентального клімату на чорноземних та каштанових грунтах.[4]
Cтепова зона
України є частиною Євразіатської степової області, яка простяглася широкою
смугою від пониззя Дунаю до передгір’я Алтаю й далі на схід через Північну
Монголію до Великого Хінгана. На Україні вона на півночі межує з Лісостепом і
простягається на південь до передгірного Лісостепового Криму, а на останній
території доходить до берегів Чорного та Азовського морів. Ліси в межах цієї
зони на Україні поширені на Донецькому кряжі в зв’язку з його значним
підвищенням, де починає проявлятися вертикальна зональність. Степова частина
України входить до складу Схілноєвропейської (Понтичної) провінції
Європейсько-Азіатської степової області або до Причорноморської (Понтичної)
степової провінції Причорноморсько-Казахстанської степової підобласті
Європейсько-Азіатської степової області.
Причорноморська
(понтична) степова провінція займає територію на південь від лісостепу України до
північного узбережжя Чорного й Азовського морів і через Перекоп простягається
до передгір’я Криму.На плакорних степах до їх розорювання переважалли дернинні
злаки, як от: ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.), ковила
українська (Stipa ucrainica P. Smirn.), на сході — ковила Залеського (Stipa
zalesskii Wilensky-S. rubentiformis P. Smirn), костриця борозниста-типчак (
Festuca sulcata Hack.), староколос прибережний (Zerna riparia (Rehm.)
Nevsi-Bromus riparius Rehm) та інші. Із різнотрав’я – півонія (воронець)
вузьколиста (Paeonia tenuifolia L.), кермек широколистий (Limonium latifolium
(Sm.) Ktze.), катран татарський (Crambe tataria Sebeok.), шавлія поникла
(Salvia nutans L.), шавлія австрійська (Salvia austriaca Jacq.) та інші. В
смузі полиново-злакових степів поширені фітоценози з перевагою житняка
гребінчастого (Agropyron pectiniforme Roem. et Schult), полину Бошняка
(Artemisia boschniakiana (Bess.) DC), полину кримського (Artemisia taurica
Willd.) тощо.
У межах
Причорноморської (Понтичної) провінції на різних варіантах чорноземних грунтів
характерна наявність ендемічних видів, про які говориться під час
характеристики видів округів.
У межах
Причорноморської (Понтичної) провінції Є.М. Лавренко (1947) виділяє дві
підпровінції – Приазовсько-Чорноморську та Середньодонську.
Приазовсько-Чорноморська
степова підпровіція. Ця підпровінція охоплює територію степової зони від пониззя
Дунаю на заході до Сіверського Дінця на сході, а також степову частину
Кримського півострова. Для України виділяють в цій підпровінції три смуги
(підзони): різнотравно-типчаково-ковилових степів, тимпчаково-ковилових степів
і полиново-злакових степів.
Смуга
різнотравно-типчаково-ковилових степів, займає північну частину степової
зони. Південна межа її з заходу на схід проходить від м. Болграда на с.
Ново-Іванівку, верхів’я лиману Сасик, далі прямує до Дністра і по правому березі
піднімається до Олонештів, звідки прямує на с. Комітернівське, Нова Одеса, на
південь від нового Бугу на м. Кривий Ріг, с. Лошкарівка, м. Нікополь, тут
переходить на лівий берег Дніпра й прямує на Кам’янку Дніпровську, Верхній
Рогпчик, Великий Токмак, а далі повертається на села: Чернігівку, Єлізаветівку,
Софіївку й спускається до Азовського моря в оайоні Білосарайської коси. Вузьку
смугу вона також займає в південній частині Степового Криму, де теж пов’язана з
початком проявлення зональної вертикальності.
Вона
характеризується поширенням на плакорах різнотравно-типчаково-ковилових степів.
У складі рослинного покриву цих степів ценозоутворювачами є ковила волосиста
(тирса), ковила Лессірга, стоколос прибережний, а також типчак. Досить рясно
репрезентоване різнотрав’я, у складі якого ще трапляється ряд більш мезофільних
видів, властивих лучним степам. У північній частині цієї смуги трапляються
невеликі байрачні та заплавні ліси, а на борових терасах – соснові.
У грунтовому
покриві на плакорах переважають чорноземи звичайні на лісових відкладах. На
території України ці степи повністю розорані й лише на невеликих площах
збереглися тепер у степових заповідниках „Хомутовський степ” та „Кам’яні
Могили”.
В рослинному й
грунтовому покривах цієї смуги виділяємо шість геоботанічних округів (із заходу
на схід): Молдавський, Дністровсько-Бузький, Бузько-Дніпровський,
Дніпровсько-Донецький, Жданівський, Донецький. Більш детально будемо розглядати
Донецький геоботанічний округ оскільки він проходить через територію Луганської
Області.
Донецький
геоботанічний округ лучних та різнотравно-типчаково-ковилових і петрофільних
степів, рослинності кам’янистих відслонень та широколистяних лісів.
Територія округу
займає підвищення з висотами від 215 до 367м над рівнем моря. Він цілком
відповідає округу Донецького кряжа.
У рельєфі
Донецького кряжа виділяють міжрічкові рівнини хвилястого характеру й долини
річок, які мають деякі гірські риси.
У геологічному
відношенні кряж являє собою рештки древньої складчастої споруди, пізніше значно
зруйнованої й розмитої. Центральну його частину становлять пісковики, вапняки
та сланці кам’яновугільної системи, а периферійні частини утворені пермськими
пісковиками, глинами, крейдяними мергелями та крейдою, а також солями й
тріасовими та юрськими піщано-глинистими вікладами. Четвертинні відклади —
суглинисті та щебенюваті – поширені не всюди на його території.
На території
кряжа дуже інтенсивно проходять процеси ерозії та утворення густої сітки
яружної системи.
У кліматичному
відношенні цей округ характеризується такими даними: середня температура січня
коливається від — 6 до — 7,80С, а липня +20,9-+22,90С.
Переважають вітри східного напрямку, які посилюються взимку. Влітку переважають
вітри західного напрямку.
Опади в межах
округу дуже коливаються. Зі збільшенням висоти місцевості кількість опадів
збільшується. Найбільше їх випадає на вододільних ділянках (до 556 мм). У
напрямку до периферійних частин кряжа кількість опадів зменшується до 450-400
мм на рік.
Найбільш поширені
на території округу чорноземи звичайні малогумусні важкосуглинисті в комплексі
з середньо- й дуже змитими грунтами. Найвищі місця вододілу вкривають чорноземи
глибокі малогумусні й звичайні вилужені легко-, середньосуглинисті.Чималі площі
займають чорноземи на твердих безкарбонатних породах і значно менші площі
вкривають чорноземи на твердих карбонатних породах. По долинах річок та балок
поширені лучно-чорноземні грунти, місцями засолені. Невеликі ділянки засолених
грунтів зустрічаються на схилах балок.
У відповідності з
особливостями клімату кряжа і насамперед із збільшенням кількості опадів з
підняттям місцевості та зиженням літніх температур змінюється характер
рослинного та грунтового покриву.
Для цього округу
характерною є рослинність відсолень різного літолічного складу. На пісковиках і
глинистих сланцях поширені угрупування з перевагою пижма тисячолистого
(Tanacetum millefolium (L.) Tzvel.), чебрецю двовидного, самосилу
білоповстистого та інші. Внаслідос надмірного спасування цих схилів види злаків
майже випали з травостою. Місцями утворюють деревій тонколистий,деревій
благородний (Achillea nobilis L.), стоколос прибережний та цілий ряд інших
видів. На відсоленнях кам’яно-вугільних вапняків поширені ті самі види, що й на
сланцях і пісковиках. Своєрідна рослинність вкриває місця з виходом крейди й
крейдяних мергелів у північній та південній частинах кряжа. На відсоленнях
крейди ростуть гісоп (Hyssopus cretaceous Dub.), полин (Artemisia salsoloidec
Willd), ранник (Scophularia cretacea Fiseh) та інші. На місцях де починає
формуватися грунт з’являються злаки та осоки, в першу чергу костриця крейдяна,
тирса, келерія струнка, осока низька тощо. Серед крейдяних видів тут є цілий
ряд вузьких ендеміків.
На території
кряжа часто зустрічаються ліси, які займають схили балок і долин річок, утворюючи
вододільні ліси. Панують тут ліси переважно з дуба звичайного, так звані
байрачні діброви. Дуже часто до дуба домішується ясен, рідше – в’яз гладенький,
в’яз листуватий і липа. У другому ярусі дуже часто панує клен польовий, а в
підліскові – клен татарський.
У трав’янистому
ярусі часто зустрічається копитняк, чина чорна, яглиця звичайна. На сухих
фітотопах зустрічається асоціація з перевагою ясена звичайного (Fraxinus
excelsior + Quercus robur – Acer campestre – Stellaria holostea + Viola
odorata).
У нижчій степовій
частині кряжа поширені виключно байрачні ліси, розміщенні на схилах долин річок
і балок. Представлені вони в основному сухими й дуже сухими дібровами з
пануванням у першому ярусі дуба звичайного й ясена, який інколи виходить на
перше місце. Тут ще в першому ярусі зустрічаються берест і груша. В другому
ярусі домінують домінують клен польовий і клен татарський. Тут же зустрічаються
груша, яблуня. Ці ліси використовуються під пасовища, й чагарниковий ярус
здебільшого відсутній зовсім або дуже пригнічений. У чагарниковому ярусі
найчастіше поширені бруслини бородавчаста та європейська, глід і жостір. На
узліссі часто можна знайти зарості терну степового, карагани кущової шипшини. У
трав’янистому ярусі переважає суміш степових видів і сухих лісів із значною
домішкою бур’янів внаслідок надмірного випасання худоби на них. У минулому на
вододільних просторах кряжа були значно поширені зарості чагарників – терну,
степової вишні, карагани кущової, мигдалю степового.
У долинах річок
понад руслами зустрічаються невеликі ділянки вільшаників, рідше куртини осики з
домішкою в’яза, а інколи трапляється дуб звичайний. У заплавах річок невеликими
ділянками зустрічаються луки, але основні масиви заплав розорані й використовуються
під сільськогосподарські культури.
За грунтово-
рослинним покривом, геоморфологією та геологічними ознаками в цьому окрузі
виділяють шість геоботанічних районів, а саме: Дебальцево-Ровеньківський,
Слов’янсько-Артемівський, Луганський, Штерівсько-Краснодонський, Чистяковський,
Макіївсько-Амвросіївський. В даній курсовій роботі буде описано лише
Дебальцево-Ровеньківський та Луганський геоботанічні райони, так як вони
знаходяться на території досліджуваної області.
Дебальцево-Ровеньківський геоботанічний
лісостеповий район лучних степів, липово-дубових байрачних та
ясенево-дубових вододільних лісів. Територія району займає міжвододільні
простори в центрі кряжа (висоти від 275 до 367м над рівнем моря), простягаючись
вузькою смугою від Дебальцева на заході й до межі з Росією на сході. В районі переважають
межирічні рівнини, складені з поверхні важкими лісовидними відкладами на яких
розвиваються чорноземи глибокі та звичайні середньо- та малогумусні.
Клімат його
внаслідок висотного положення відрізняється від клімату оточуючих степів меншою
кількістю днів з сухою та посушливою погодою, порівняно більшою кількістю
опадів (450-550 мм на рік), пониженою середньорічною (6,5-70С) й
липневою (20-210С) температурами, меншим періодом з температурами
вище 00 і понад 50, досить потужним сніговим покривом. Ці
риси зближують лісостеп кряжа з лісостеповою зоною Російської рівнини. Поряд з
цим є ряд відмінностей, зумовлених роллю кряжа як орографічного заслону на
шляху повітряних мас (більша кількість днів з туманами, грозами, ожеледдю та
інші).
Тепер міжрічкові
простори розорані й використовуються під сільськогосподарські культури.
У доагрокультурні
часи степові простори були зайняті лучними степами. Як показали дослідження,
природний рослинний покрив Провальського степу дуже змінився під впливом
інтенсивного спасування внаслідок чого тут переважають дигресивні фітоценози.
Дуже зміненні ковилові формації (Stipeta pulcherrimae, St. dazypyllae, St.
zalesskii, St. longifoliae). Найпоширенішою в сучасному стані Провальського
степу є формація дигресивних типчатників.
Невелика частина
межирічних просторів, а також схили балок і долин у доагрикультурні часи були
зайняті свіжими й сухими дібровами, під якими формувалися опідзолені чорноземи
та сірі лісові грунти. В лісах цього району підлісок добре розвинений і в
трав’яному ярусі багато типових лісових видів. Характерною рисою, що відображає
історію розвитку природи цього району, є наявність у складі деревостанів лісів
граба, а в трав’яному ярусі – ряду видів, які віддалені на великі відстані від
основних ареалів їх поширення, таких як Neottia nidus-avis (L.) Rich., Arum
orientalis M.B, Physospermum aquilegifolium All., Campanula multiflora W. K.,
та інші. На стрімких схилах долин і балок розвинуті так звані скельні ліси. На
схилах проходять значні процеси ерозії, тому місця із значними змивами
підлягають облісенню, а на значній території цього району в основу комплексу
протиерозійних заходів повинно входити ретельне дотримання правил спеціальної
агротехніки.
Луганський геоботанічний
район
багаторізнотравно-типчаково-ковилових і петрофітних степів, байрачних лісів та
рослинності крейдяних відслонень розташований в середній і нижній течії рік
Лугані та Луганчика. Північно-східна його межа проходить по правому берегу
Сіверського Дінця, а південна – хвилястою лінією від Кадіївки на заході в
напрямку Краснодонської межі з Росією. Він відповідає Луганському степовому
кам’янисто-крейдяному підрайонам й Луганському підрайону.
У геологічному
відношенні район характеризується палеозойськими породами, які складені
пісковиками й сланцями кам’яно-вугільного віку. На міжрічкових просторах вони
вкриті верхньо-крейдяними та антропогеновими відкладами.
Релєф району
долинно-балковий, глибоко розчленований. Більш підвищена північна частина
району, де окремі підвищення досягають 220 м над рівнем моря. Район перетинають
долини річок Лугань і Луганчик. У грунтовому покриві переважають чорноземи
звичайні малогумусні й чорноземи на твердих безкарбонатних (пісковики, сланці)
й карбонатних (мергелі і крейда) породах. Великі площі займають середньо – й дуже
змиті грунти. На схилах, зайнятих дубовими байрачними лісами, трапляються сірі
лісові грунти та чорноземи опідзолені. На заплавах річок переважають лучно –
чорноземні грунти. Меньші площі займають лучно – чорноземні глибокосолонцюваті
й лучні поверхнево слабосолонцюваті грунти. В нижній течії заплави Луганчика
поширені лучно – болотні солонцюваті грунти.
В доагрикультурні
часи в цьому районі, як і в попередньому, на вододілах панували фітоценози
багаторізнотравно – тимчаково-ковилових степів. Тепер ці простори
використовуються під сільськогосподарські культури. На схилах поширена
своєрідна багата ендемічними та диз’юнктивними видами ксерофітна рослинність
крейдяних відслонень. І з видів цієї групи характерними для цього району є
кучерявка відігнута (Atraphaxis replicata Lam.), гапрофіл запашний
(Haplophyllum suaveolens (DC) G. Don), полин крейдяний (Artemisia cretacea
Kotov), серпія донецька (Sertalula donetzica Dubovic), астрагал крейдолюбний (
Astragalus cretophilus Klok) та інші. На місцях відслонень пісковиків і сланців
поширені фітоценози з домінуванням пижма тисячелистого та чебрецю двовидного.
По схилах балок і долин річок ще збереглися невеликі байрачні гайки з дуба
звичайного.
На території
району дуже поширені ерозійні процеси (змив і розмив). Місця зі змитими й
розмитими грунтами підлягають залісенню, а крутосхилах, які використовують під
спасування, необхідно впровадити загінну систему з роками відпочинку для
природного обсіменіння й зміцнення дернини.
Середньодонська
геоботанічна підпровінція. За Є.М. Лавренком ця підпровінція охоплює територію басейну
Середнього й частково Нижнього Дону, від правого берега Дінця до правого берега
Волги. Отже, на території України розміщується лише західна частина цієї
підпровінції, займаючи лівобережжя Сіверського Дінця в смузі
різнотравно-типчаково-ковилових степів. Як відзначає Є.М. Лавренко
причорноморська ковила (Stipa ucrainica P. Smirn.) трапляється, очевидно тільки
на крайньому південному сході цієї провінції. Тут значно поширена східна, в
основному казахстанська, ковила (Stipa rubens) місцями входить до складу
пануючих видів. Звичайні й численні інші східні види, як Onosma simplicissium
L., Salvia stepposa Schost, Tanacetum achillefolium (M.B.) Sch. Bip. та інші.
На пісках
Сіверського Дінця й Дону звичайний місцевий ендем житняк донський (Agropyron
tanaiticum Nevski).
На схилах правих
берегів більшості річок віл відслонюються поклади крейди, де росте ряд
кальцефітних видів, як гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceous Dubjan.), чебрець
крейдяний (Thymus cretaceous Klok. et Schost.), полин білий (Artemisia
hololeuca), ранник крейдяний (Scrophularia cretacea Czern.), костриця крейдяна
(Festuca cretacea Czern.), солодушка крейдяна (Hedysarum cretaceum Fisch.) та
інші.
Смуга
різнотравно-типчаково-ковилових степів. Середньодонська підпровінція
репрезентована на території України лише однією смугою
різнотравно-типчаково-ковилових степів, яка простяглася від Сіверського Дінця
до кордону з РФ.
Виділяється тут
лише один геоботанічний округ Старобільський геоботанічний округ
багатотравно-типчаково-ковилових і чагарникових степів, байрачних дубових
лісів, соснових, дубово-соснових і в’язово-дубових (на терасах) лісів,
заплавних лук та рослинності крейдяних відсолень.
Старобільський
геоботанічний округ багатотравно-типчаково-ковилових і чагарникових степів,
байрачних дубових лісів, соснових, дубово-соснових і в’язово-дубових (на
терасах) лісів, заплавних лук та рослинності крейдяних відсолень.
Територія району
розташована на південних відрогах Середньоросійської височини. На заході його
межа збігається з межею лісостепу, де вона від Змієва проходить по правому
березі Сіверського Дінця, не доходячи до Балаклії і тут повертає на північ до
с.Петрівське, далі проходить близько сіл Волохів Яр, Бригадирівка й на північ
від с.Бугаївки повертає на південь до р.Оскол, трохи нижче Борової, а звідси по
р.Оскол – до межі з Російською Федерацією. Південна межа проходить по правому
березі Сіверського Дінця, а на півночі й сході обмежується кордоном України і
Росії. Ця площа є частиною Донецько-Донського округу Є.М. Лавренка.
Поверхня округу
рівнинна, з переважним нахилом із півночі на південь й розчленована переважно в
меридіальному напрямку долинами річок Жеребець, Красна, Айдар, Євсуг, Деркул,
Камишна та інші. Антропогенові породи (леси та лесовидні суглинки) майже всюди
суцільним шаром покривають всю площу, за винятком заплавних і піщаних терас.
Еолові піски звичайно вкривають надзаплавну борову терасу. Характерною
особливістю округу є часті відсолення крейди на схилах долин річок та балок.
Кліматичні умови
округу характеризуються підвищеною континентальністю порівняно з іншими
степовими округами. Середня температура січня коливається від — 6,8 до — 8,50С.
Середня температура липня- від +20,2 до +21,40. Річна кількість
опадів у середньому становить від 460 до 520 мм. Випаровування переважає над
опадами, які в середньому коливаються від 580 до 650 мм на рік. Вітри переважно
змінних напрямків. Зимою переважають південно-східні та східні вітри, а літом –
північно-західні і західні. Середня швидкість вітру невелика (4,2-7 м/сек), але
в окремі дні вона досягає сили бурі.
Грунтовий покрив
досить строкатий. На плато переважають чорноземи звичайні середньогумусні.
Менші площі займають чорноземи звичайні малогумусні неглибокі. В
північно-східній частині округу поширені чорноземи південні малогумусні. На
схилах долин річок та балок часто трапляються дернові карбонатні грунти на
елювії щільних карбонатних порід. У долинах річок поширені солонцюваті
чорноземи, заплавні лучні, лучно-болотні грунти, на борових терасах переважають
дернові, дерново-оглеєні піщані й супіщанні грунти, а на боровій терасі
Сіверського Дінця чималі площі займають піски слабозадерновані, слабогумусні й
негумусні.
У доагрикультурні
часи на плакорах були поширені фітоценози різнотравно-типчаково-ковилових
степів. Основними на них були формації ковили Залеського, ковили Лессінга,
типчака, а в улоговинах – ковили довголистої. Очевидно, чималі площі займала
формація карагани кущової.
Характерною
особливістю цього округу також є поширення лісів із дуба звичайного (Querceta
roboris). Дуже характерними є також крейдяні відслонення зі специфічною
рослинністю.
За характером
рослинного покриву виділяються три геоботанічні райони –
Краснолимансько-Станично-Луганський, Сватівський і Біловодський.
Краснолимансько-Станично-Луганський
геоботанічний район дубово-соснових, соснових (на піщаній терасі) і дубових (на
заплаві) лісів, заплавних лук і рослинності пісків займає лівобережну терасову
смугу Сіверського Дінця, включаючи заплавну та борову (піщану) терасу, й майже
повністю відповідає Донецькому суборово-сугрудковому та заплавному району.
Простягся він від Балаклії на заході до кордону з РФ на сході. За походженням
ця територія являє собою алювіальну рівнину. Заплава Сіверського Дінця добре
розвинута, ширина її коливається від 1 до 3 км. Підвищується над меженним
рівнем ріки на 2-5 м, а місцями у прирусловій частині досягає 7-10 м. Рельєф
заплави рівнинний, ускладнений старицями, гривами та улоговинами. Заплава
складена суглинками, підстеленими алювіальними пісками.
У грунтовому
покриві переважають лучні та чорноземно-лучні глибокосолонцюваті грунти. Менші
площі займають лучно-болотні солонцюваті грунти.
До 40 – 60% площі
заплави під лісами, які зазнали великого впливу діяльності людини. У недалекому
минуломк залісенність заплави була майже суцільною. Переважають дубові та
в’язово-дубові ліси, приурочені до найбільш родючих грунтів центральної частини
заплави. Найбільш поширеними асоціаціями дубових лісів є конвалієво-дубова й
вербозіллєво-дубова. Серед в’язово-дубових лісів переважають асоціації
конвалієво-в’язово-дубова й розхідниково-в’язово-дубова. В’язові, осокорові,
вербові, вільхові ліси в заплаві Сіверського Дінця займають невеликі площі.
Лучна рослинність
у заплаві Сіверського Дінця в цьому районі займає 30% площі й представлена в
основному формаціями осоки ранньої з рядом асоціацій, із яких найбільш поширені
морківниково-ранньоосокова, повз учепирієво-ранньоосокова й
типчаково-ранньосокова та інші. Формація тонконого вузьколисного теж займає чималі
площі й представлена рядом асоціацій.
Характерною для
остепнених лук і заплавних степів Сіверського Дінця є формація типчака, яка
представлена асоціаціми ранньоосоково-типчаковою й морківниково-типчаковою.
Під справжніми
луками 20-25% лучних площ, і репрезентовані вони рядом формацій, із яких
найбільш поширеною є формація лисохвоста лучного з асоціаціями Alopecurus
pratensis+Carex praecox, Alopecurus pratensis+Silaum silaus. Луки формації
пирію повзучого теж займають чималі площі, найпоширенішою асоціацією є
ранньоосоково-пирієва.
Надзаплавна
піщана тераса (борова) добре розвинута, особливо в районі Ізюма, Красного
лиману, Лисичанська, Станично-Луганського. Грунтовий покрив складають дернові,
супіщані та піщані грунти, в значній мірі зайняті культурами сосни різного
віку. На розбитих і напівзарослих пісках поширені зарості житняку донського та
куничника наземного. На цих пісках поширені асоціації з перевагою костриці
Беккера. Серед них найбільш характерними є асоціації Festuca beckeri+Agropyron
tanaiticum, Festuca beckeri+Euphorbia sequieriana, Festuca beckeri+Helichrysum
arenarium. Тут поширені також асоціації з перевагою житняку Лавренка, які
займають ділянки на більш гумусованих пісках. Серед житнякових асоціацій
найчастіше трапляються цминово-житнякова, молочайно-цминово-житнякова,
чебрецево-житнякова (Agropyron lavrenkoanum+Thymus pallasianus) та інші.
Незакріплені піски підлягають залісенню створеням культури сосни. [5]
З вище наведеного
опису рослинного покриву Луганської області можна зробити висновок, що
переважаючими — є: формація пирію, костриці, типчаку, ковили та полину.
Домінування саме цих формацій можна пояснити через специфічні особливості
клімату, а саме частих суховіїв, значної кількості днів з високою температурою
і високою вологістю. Формації цих рослин мають ряд спільних морфологічних
ознак:
1. середня висота
— 30-60 см;
2. суцвіття –
складний колосок;
3. це рослини
геофіти, які ростуть на сухих, кам’янистих та рівнинних підвищеннях в основному
у субтропічних, помірних та континентальних кліматичних зонах Європи.
Розділ ІІІ. Аналіз антропогенного навантаження на екосистему
3.1 Екологічна криза Донбасу, як промислового району України
Надзвичайно важливим фактором, який суттєво впливає на
територіальну організацію всього соціально-економічного життя і ефективності
виробництва є екологічна ситуація. В останні десятиліття в Україні вона суттєво
погіршилася. Одним з основних факторів, вплинувших на екологічну ситуацію,
являється розвиток видобувної і перероблючої промисловості при застарівши
технологіях і пов’язана з цим надмірна урбанізація багатьох районів, перш за
все Донбасу.
Донбас – це крупний промисловий регіон України, в якому
нараховується декілька тисяч великих промислових підприємств,
виробничо-промислових об’єднань і підприємств паливно-енергетичного комплексу,
гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості, тяжкого
машинобудування, будівельної галузі, а також агропромислового комплексу. Донбас
забезпечує більшу частину промислового виробництва України, до того ж в
найбільш екологічно небезпечних галузях. Висока концентрація промислового та
сільськогосподарського виробництва, транспортної інфраструктури, в поєднанні з
високою густотою населення, створили надзвичайно високе техногенне та
антропогенне навантаження на біосферу – найвищу в Україні і в Європі. Сумарне
техногенне навантаження на одиницю території регіону в 4 рази перевищує вище
середнього по Україні. Донбас володіє запасами майже всіх хімічних елементів. Головним
природним багатством регіону являються місце народження кам’яного вугілля.
Незважаючи на спад виробництва, в результаті якого загальна
кількість викидів і скидів суттєво зменшилися, навантаження на біосферу Донбасу
досі залишається однією з найгірших в Європі.
Підприємства регіону викидають близько третини суми
сумарного об’єму забруднюючих речовин на Україні. Високі швидкості і масштаби
техногенних процесів, колосальні переміщення гірських мас зумовлюють
розсіювання великих об’ємів багатьох хімічних елементів (перш за все вуглеводу
і важких металів), викликають накопичення в навколишньому середовищі сполук
хімічних елементів у невластивих для природи сполуках. З вище усього
переліченого сліду, що Донбас відноситься до найбільш критичних по екологічній
ситуації регіонів України.[6]
3.2 Загальна характеристика екологічно стану Луганської області
Стан навколишнього середовища Луганської області
характеризується наступними специфічними факторами:
1.
посушливий
клімат і мало водність;
2.
інтенсивна
урбанізація території, висока ступінь концентрації промисловості і розвитку
сільського господарства;
3.
відсутність
комплексної системи природоохоронних закладів, залишковий принцип фінансування
і матеріально-технічного забезпечення;
4.
різноманітність
хімічного забруднення навколишнього середовища під впливом промислових,
сільськогосподарських і господарсько-побутових викидів.
Тривалий час
вплив цих факторів негативно позначився на стані природних екосистем і на умови
життя і здоров’я людини. На території Луганської області зосередились три типа
перероблючої діяльності: промислово-виробнича, сільськогосподарська і
рекреаційна.
Промислово-виробнича
функція локалізується в південній частині області на правобережжі річки
Сіверський Дінець (Донецький кряж). Сільськогосподарська охоплює північну
частину області (Донецька терасна рівнина), а рекреаційна функція зосереджена в
основному в долині Сіверського Дінця і частково на його лівобережних притоках .
Луганщина – один
з найбільш неблагополучних за екологічними умовами регіон України. На території
області розташовано близько 1500 підприємств і організацій вугільної,
металургійної, машинобудівної, хімічної і нафтохімічної промисловості,
енергетики; 123 підприємства використовують в технологічному процесі близько 40
тис. тонн різноманітних сильнодіючих речовин. В атмосферу щорічно викидається
близько 700 тис. тонн забруднених речовин трьохсот найменувань, більше трьох
четвертих них – неочищені.
Високий валовий
вміст промисловості в господарському комплексі області, недостатнє забезпечення
підприємств пило-, газо затримуючих установок привело до зниження в повітряному
басейні вмісту кисню і підвищенню кількості токсичних речовин, особливо в
районі Лисичанськ-Рубежанському, Алчевсько-Стахановському,
Краснолучансько-Антрацитівському, Свердловсько-Ровеньківському економічних
вузлах, де повітря перенасичено сірковокислими газами, двооксидом азоту, окисом
вуглеводу, фенолом, аміаком, коксовим газом та інше.
Основні
забруднювачі повітря на Луганщині – Алчевський металургійний комбінат,
Рубіжанське ВАТ “Краситель”, ВАТ “Лисичанська сода”, Северодонецьке ГПП
“Об’єднання Азот”, Стаханівський завод техвуглевода, Алчевський і Стаханівський
коксохімічні заводи. Пило газоочисне обладнання на них застаріле або зношене,
отруйні гази виходять прямо в повітря. Більшість підприємств не мають потрібних
санітарно-захисних зон (тобто, люди не відселенні з місць де порушена екологія,
виключення становлять лише Алчевський мет комбінат і Рубіжанський “Краситель”).
Нарівні з промисловість повітря забруднює і автотранспорт. Підприємства котрі
його мають, (Стаханівський завод феросплавів, Алмазнянський мет завод)не мають
обладнання для контролю за вмістом шкідливих речовин у відпрацьованих газах.
Проте на
території Луганщини є унікальне підприємство – санітар-екології – СП
“Інтерсплав”. На території підприємства повітря чисте, насичене киснем –
дихається так, як нібито ти в горах. По всіх цехах можна пройтися в туфлях і
білій сорочці. Більшість видів робіт виконують комп’ютери.
Луганськ входить
в число міст з найбільш неблагополучною екологічною обстановкою. Одним із
забруднюючих елементів навколишнього середовища являються солі важких металів,
джерелом яких є – відходи гальванічного виробництва. В місті гальванічних
ділянок і цехів близько 40, а по області більше 60. Небезпеку яку представляють
важкі метали залишає далеко позаду такі фактори, як радіоактивні, хімічні і
розлив нафти. В зв’язку із складністю складу, ці відходи не завжди можна
переробити тому необхідно провести повний екологічний аналіз наявного
виробництва, підібрати технології, які знижують кількість важких відходів в
десятки разів. Централізувавши гальванічне виробництво (мати замість 40 цехів
10), то шкідливих відходів практично не буде, працювати по мало — і безвідходним
технологіям стане для підприємства прибутково.
Стан міських
звалищ напряму впливає на епідеміологічну ситуацію населених пунктів, скиди
негативно впливають на грунт, підземні джерела питної води, річки, забруднюють
повітря. Побутові відходи вивозяться на полігон твердих побутових скидів
поблизу міста Олександрівська, де склалася катастрофічна ситуація. В Алчевську
такі великі підприємства, як заводи крупно панельного домобудівництва,
залізобетонних виробів, будівельних матеріалів не мають площ для розміщення
виробничих і побутових відходів. Занепокоєння викликає стан міських звалищ, де
сміття не сортується. В містах додалася проблема утилізації упаковок дрібного
товару, простроченні продукти харчування, які потрапляють до нас із закордону,
також вважаються відходами, тому наносять подвійну шкоду там де вони
утилізуються.
На порівняно
невеликій території Лисичансько-Рубіжанського регіону зосередженні крупні
підприємства хімії, нафтохімії, приладобудівництва, обчислювальної техніки,
вугільної та скляної промисловості, будіндустрії. Рубіжне, Северодонець,
Лисичанськ входять в список міст України з найбільшим рівнем забруднення
атмосфери, що перевищує санітарні норми в 3-50 раз.
В підземному
водоносному горизонті накопилося близько 5млн.тонн мінеральних солей і близько
230 тонн аміно — і нітросполучень. Великий ступінь забруднення навколишнього
середовища при високій щільності населення (500 чол. на 1 кв.км.) приводить до
високого рівня захворюваності серед населення області. В жителів міста Рубіжне,
особливо у дітей, пригнічений імунітет, чимала кількість вроджених каліцтв,
бронхіальної астми, цукрового діабету, злоякісних утворень, у 2-3,5 рази більше
ніж по всій Україні. У великої кількості працівників хімічних виробництв
виявлено пошкодження у периферичній нервовій системі.
Весною у
Лисичанську один з дворів по вулиці Луначарського провалився на 7 метрів
вглибину. Не так давно відбувся зсув грунту неподалік від заводу “Стром
машина”, частина міста пошкоджена зсувами, “поїхала” по шару глини розташованому
на глибині близько 30 метрів в сторону Сіверського Дінця (пішов, як кажуть
геологи, зріз пласта). Лисичанську, де за останні півроку грунт буквально
уходить в людей з-під ніг уже 27 раз, потрібна протизсувна станція, яка б
відслідковувала би небезпечні зони, прогнозувала би розвиток ситуації,
попереджувала б про можливість наслідків зсувів. Частина Лисичанська повільно
“дрейфує” в сторону Сіверського Дінця. [7]
3.2.1
Екологічна ситуація в сільськогосподарських районах області
Сільськогосподарська освоєність Луганської області значно вища ніж в
цілому по Україні і становить близько 80%. Саме це порушило екологічну
рівновагу між окремими видами угідь – луками і пасовищами, ріллею, лісами,
болотами і водними екосистемами.
Грунти в області підвержені водній та вітровій ерозії. Схили круче 3-х
градусів ерозировані більше ніж на 80%. Масштабність проблеми необоротної
деградації грунтів ставить під загрозу забезпечення населення продовольством.
На порушених грунтах, а їх на Луганщині більше половини, поступово знижується
урожайність сільськогосподарських культур від 10 до 50 і більше.
В сільськогосподарських підприємствах області зберігається більше 100
тонн непотрібних і невідомих хімічних засобів захисту рослин (в приміщеннях без
дахів).
У степовій зоні
зрошувальні меліорації супроводжуються вторинним засоленням родючих земель, їх
підтопленням і заболочуванням при надмірних поливах. Неправильне застосування
мінеральних добрив та отрутохімікатів порушує природний колообіг речовин, погіршує
якість сільськогосподарської продукції. При недосконалій технології обробітку
грунту і внесення добрив рослини здатні засвоювати лише 50% їхньої кількості,
решта змивається поверхневими стоками, потрапляє в підземні і поверхневі води,
спричиняє їх підвищену мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються при
вирощуванні сільськогосподарських культур у більшості токсичні для живих
організмів, шкідливі для здоров’я людей. Потенціальним джерелом забруднених
грунтів, поверхневих і підземних вод, повітря і пестицидів. Вони можуть бути
причиною патологічних змін в людському організмі.[3]
3.2.2
Стан водних ресурсів у області
За роки соціалістичного будівництва в Луганській області на річці
Сіверський Дінець було побудовано більше ніж потрібно екологічно небезпечних
об’єктів, в тому числі і Рубіжанський “Краситель”, І Сіверодонецький “Азот”, і
Лисичанський содовий і нафтоперероблюючий заводи, Счастинська ГРЄС. В
результаті діяльності цих підприємств у головній водній артерії області багато
риб скоротили свої ареали і чисельність, стали рідкісними або взагалі зникли.
Непереборною перешкодою на нерестовому шляху і зимових міграціях промислових та
інших риб є побудова без урахування природоохоронних вимог, без ефективних
рибопропускних споруджень платина Луганської ГРЄС. Людська діяльність привела
річку Лугань до жахливого стану. Викиди з шахт “Славяносеребська”, “Черкаська”
оксиду заліза з Дружковського заводу насичує річку Лугань ядовитими відходами.
В річку викидають весь побутовий мусор, дошки, гілляки, тіла померлих тварин,
сміття накопичується під залишками старого мосту через Лугань в місті
Зимогорськ.
Катастрофічним є стан Пізанського ставка в Петровськім. Із-за порушення
берегової лінії вода почала уходити в лісосмугу, це стало причиною масової
загибелі риби.
Одна з найчистіших річок України – Айдар – за останні 40 років суттєво
обміліла. Зникли сотні впадавших в неї струмків. На багатьох ділянках річки
вирублені або висохли верби, які утримували берег, молода парость не висаджується.
Від постійних змивів в річку отрутохімікатів зникли раки, погіршилися рибні
запаси. Проводиться розорювання земель під огороди в 10-20 метрах від річки. В
прибережній смузі проводиться випасання худоби, організовані звалища сміття.
Для врятування річки потрібно закрити кар’єри по видобутку піска і глини у
Айдара, а також провести рекультивацію земель.
Найскладнішою в області є ситуація з питною водою. Головним джерелом
побутового і питного водозабезпечення являються підземні води. Великої шкоди
водоймам наносить комунальне господарство, тільки 8% стоків можна рахувати
чистими. Перевантаження Вергунських очисних споруд може вивести із ладу 4-й
водозабір, що приведе до великомасштабної екологічної катастрофи. Подача питної
води по графіку внаслідок її дефіциту посилює загрозу бактеріального
забруднення. У водойми після дощів стікаються отрутохімікати і мінеральні
добрива отруюючи все живе довкола.[9]
3.3 Проблеми які виникають внаслідок закриття шахт
Ліквідація вугільних шахт, що відбувається без урахування прогнозованих
оцінок екологічних наслідків з частим порушенням природорохоронного
законодавства в умовах недостатнього фінансування цих підприємств, направлених
на забезпечення екологічної безпеки по залишковому принципу, призводить до
суттєвого ускладнення екологічної ситуації в вугледобувних регіонах області,
яка загострює і без того напружену соціальну обстановку. Підвищений інтерес до
даної проблеми викликаний прискореним розвитком сучасних природно-техногенних
процесів, що вплинули на оточуюче середовище людини внаслідок масового закриття
шахт в Луганській області.
Серед цих процесів насамперед виділяють:
·
забруднення
підземних вод;
·
підтоплення
і заболочування аграрно-освоєних земель й територій промислово- цивільної забудови;
·
зсуви
гірських порід і осідання поверхні;
·
локальні
надходження мінералізованих шахтних і забруднених стічних вод в поверхневі і
підземні водні об’єкти;
·
прискорення
міграції техногенного забруднення з різних накопичувачів твердих і рідких відходів
у геологічне середовище і біологічні об’єкти;
·
практично
не контрольоване поширення шляхів міграції вибухонебезпечних газів.
Зміни геологічного середовища при закритті шахт в загальному плані під
впливом двох груп процесів.
Оборотні процеси:
·
підйом
рівня підземних вод до відміток, що близькі природно історичних;
·
відновлення
площинного дренування підземних вод, як гідрографічною сіткою, так і за рахунок
виходу їх у вигляді струмків на денну поверхню в понижених ділянках рельєфу і
зонах розвитку тектонічних порушень.
Необоротні процеси:
·
пониження
денної поверхні і зсув породи в зонах прямого впливу гірничих робіт;
·
пониження
механічної міцності порід в зонах обвалів, зсувів і розвитку техногенної
тектонічної тріщинуватості, а також внаслідок впливу водонасищення;
·
руйнування
регіональних водоупорів і активізація міграції мінералізованих вод, а також
зміна структури потоків вибухонебезпечних газів.[9]
3.4 Розрахунок коефіцієнту екологічної стійкості ландшафту
Нераціональне використання природоохоронних ресурсів забруднюючих
атмосферу, воду, грунти, невиправдане втручання в ландшафт, накопичення
відходів, застаріння інфраструктури та виробничих технологій, що практикуються
протягом багатьох років і мають місце зараз, стали причинами багатьох погіршень
в різних регіонів України, в тій чи іншій мірі. Це відбивається на здоров’ї та
тривалості життя людини. Несприятливо впливає на інші екосистеми та генофонд
культурних та диких рослин і тварин.
Все це вимагає зміни підходу до створення та використання ландшафту, при
цьому виникає задача оцінки сучасного стану ландшафту. Необхідної якості основи
для розробки екологічно-оптимальних методів господарювання в межах ландшафту,
його форм використання та захисту. Для такої оцінки використовується метод
визначення ступеня екологічної стійкості (стабілізації) ландшафту КЕСЛ –
коефіцієнт екологічної стійкості ландшафту.
Оцінку ступеня екологічної стійкості ландшафту можна проводити різними
способами, зокрема шляхом визначення КЕСЛ з використанням якісних та абіотичних
елементів ландшафту.
Методи визначення КЕСЛ1 базується на співставленні площ, які
зайняті різними елементами ландшафту з врахуванням позитивних або негативних
дій на природну систему. В цьому випадку КЕСЛ1 виражається співвідношенням.
КЕСЛ= ∑Fcт. ∑Fнест.
де: Fст. – площі, які зайняті сільськогосподарськими кормами і
рослинними угрупуваннями, які мають позитивний вплив на ландшафт (ліси, зелені
насадження, природні луки, заповідники, заказники, орні землі, які
використовуються для вирощування багаторічних трав – конюшина, люцерна,
трав’янистих сумішей тощо).
Fнест. – площі ,які займають нестабільні елементи ландшафту
(оранка, землі з нестабільним трав’яним покривом, площі під забудови та дороги,
замулені евтрофованні водойми, місце видобутку корисних копалин та інше,
ділянки земель, які підлягають антропогенному спустошенню).
За допомогою розрахункового значення КЕСЛ з екологічної точки зору
ландшафту, тобто території ціле можна охарактеризувати наступним чином.
Ландшафт поділяється на:
1.
нестабільний
з яскраво вираженою нестабільністю (КЕСЛ < 0,5);
2.
нестабільний
(КЕСЛ = 0,51 – 1);
3.
умовно
стабільний (КЕСЛ= 1,1 – 4,5);
4.
стабільний
з чітко вираженою стабільністю (КЕСЛ>4,5).
Площі елементів ландшафту Луганської області
| Показники | Площа, га | % |
|
Позитивні: 1. 2. 3. 4. 5. Негативні: 1. 2. 3. 4. 5. видобування корисних копалин Загальна площа
|
5430 1165 22,4 12,8 5235 1548 460 1352 5261 6214 26700
|
20,34 4,36 0,08 0,05 19,61 5,8 1,72 5,06 19,7 23,27 100
|
Fст. = 11865 тис.га (44,44)
Fнест.= 14835 тис.га (55,56)
КЕСЛ= Fст. / Fнест.
КЕСЛ=44,44/55,56=0,8
Виходячи з даного розрахунку ми робимо висновок, що територія Луганської
області знаходиться в нестабільних еколого-ландшафтних умовах (КЕСЛ=0,8)
Розділ ІV. Раритетні види флори. Природно-заповідний фонд
4.1 Загальна характеристика природоохоронного стану в області
Луганщина – один з найбідніших в Україні регіонів по кількості
заповідників (точніше по їх загальній площі). З 1995 року була розширена
заповідна сітка, були створені:
v Ландшафтний заказник
“Самсонівська заводь” (Білокурканський район);
v Ботанічний пам’ятник природи
“Велика долина” (Білокурканський район);
v Ландшафтний заказник “
Краснянське водосховище” (Красно донський район);
v Ландшафтний заказник “Міус”
(Чернухінське лісництво, Перевальський район);
v Ботанічний заказник
“Гончаровський” (Сватівський район);
v Загально зоологічний замовник
“Меловатський лиман” (Сватівський район)
В останні роки в області були створені три іхтіологічні заказники:
Деркульський, Донецький та Мускій. Проведений перший етап будівництва ракового
питомника в селі Колядовка Новоайдарського району.
Дякуючи Старобельській районній організації Українського товариства
мисливців та рибалок фауну Старобельщини поповнили фазани, лосі, кабани тощо,
за рахунок членських внесків обладнують годівники, площадки для підкорму птахів
та звірів, щорічно засіваються кормові поля.
Багато проблем по лісним ресурсам. По віку і стану більшість дубових
насаджень підлягають суцільним вирубкам, при цьому іде зміна цінних порід на
менш цінні. Велика площа лісів гине в результаті дії водозаборів (знижується
рівень ґрунтових вод).
Кожний 4-й вид флори області зустрічається тут дуже рідко і в одному
екземплярі. Заповідні території, котрі утримують близько 75% видового складу
флори, займають всього лиш 0,005% площі.
В кінці ΧVIII ст. на території нинішнього Біловодського району була
створена міжнародна станція і лабораторія по вивченню незайманих степів. Її
очолили видатні вчені-географи та ґрунтознавці Докучаєв і Юніцкий. Задача,
поставлена перед ними – раціональне лісорозведення у степу. Під їх керівництвом
і особисто ними тут було посаджено в голому степу 90 га насаджень, причому
таких, котрі ніколи раніше в цих районах не проростали. Були закріплені овраги.
Більша частина насаджень збереглась до нашого часу. Тепер ця ділянка має назву
Урочище Юнацького і оголошена пам’ятником природи. В будинку, де жив Докучаєв,
створений музей степового лісорозведення, там же і встановлені їхні пам’ятники.
Однією із кращих на Україні вважається мінеральна вода “Біловодська”,
створена на основі місцевих цілющих джерел і не поступаючи, а часто і
перевищуюча по своїй якості багатьох зарубіжних аналогів. Вона експортується по
багатьох зарубіжних країнах.
Заповідні Кременецькі ліси – самі найбільші масиви на півдні лівобережної
України, які займають 35.5 тис. га. Складається з 15-ти урочищ, де голубі озера
та болота розташувалися. Знаходиться на відстані близько 140 км. від Луганська.
Кременецькі ліси здавна славилися своїм корабельними соснами та могутніми
дубами. По свідченням, звідси за часів Петра 1 переправлялась по річкам
деревина для будівництва військових та торгівельних кораблів на Воронезькому
судноверхв’ї. Спеціалісти відмічають хороший стан ліса: він густий і
компактний. Але лише третя частина його – природного походження. Тут проростає
близько 60 видів дерев і кущів.[7]
4.2 Раритетні види флори, занесені до Червоної книги України
Сальвінія плаваюча
Salvinia natans (L.) All.
Родина Сальвінієві – Salviniaceae
Наукове значення. Реліктовий (третинний) вид.
Статус. ІІ категорія.
Поширення. На всій території України ( в долинах Дніпра, Десна, Південь
Бугу, Сіверського Дінця та інших річок) – спорадично.
Вид поширений також у Центральній Європі, Середземномор’ї, на Кавказі, у
Середній Азії, захід Сибіру, Китаї, Японії, північної Америці.
Місце зростання. Мілководдя прісноводних і мало проточних водойм
(глибина 0,5-2,5м) з мулисто-піщаними та мулисто-торфовими відкладами. У
пониззях річок характерні угруповання виду, в інших місцях утворює лише
фрагменти угрупувань.
Чисельність. Популяції численні, різко скорочуються в забруднених
водоймах.
Причини зміни чисельності. Осушування екотопів, засолення та забруднення
водойм.
Загальна характеристика. Однорічна трав’яниста (папоротева) водяна
рослина завдовшки 10-20 см. Стебло ( діаметр 1-2 мм) плаваюче розгалужене.
Листки розміщенні кільцями по три: два-плаваючі, яйцевидно еліптичні, розташовані
попарно, третій – занурений у воду, розсічений, вкритий бурими волосками.
Спороносить у серпні – вересні. Розмножується спорами і вегетативно.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України (1980). Охороняється в
природних заповідниках: Дунайську Плавні, Луганському (Станично-Луганський
відділ), Канівському, Розточчя та заказниках загальнодержавного значення
(зокрема Святе Озеро у Козилевському районі Чернігівської області). Необхідно
дослідити стан популяції.
Дельфіній Сергія
Delphinium sergii Wissjul.
Родина Жотееві —
Ranunculaceae
Наукове значення. Східно-Європейсько Кавказький вид.
Статус. ІІІ категорія.
Поширення. Донецька височина. Вид поширений також у пониззі Дону,
Передкавказзі.
Місце зростання. Узлісся серед чагарників, трапляється на вапняках.
Чисельність. Характерні ізольовані популяції. У східній частині ареалу –
звичайна рослина.
Причини зміни чисельності. Антропогенне порушення екотопів (випасання
худоби, вирубування лісів тощо).
Загальна характеристика. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки
40-100см, з бульбо видно потовщеним коренем. Стебло прямо стояче, просте або
розгалужене. Листки 5-7 пальчасто розсіченні. Квітки яскраво голубі (іноді під
деревами білуваті), зібрані в просту або розгалужену китицю. Розмножується
насінням і кореневими бульбами. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у серпні.
Ксеромезофіт. Отруйний.
Заходи охорони. Охороняється у Луганському природному заповіднику (відділ
Провальський степ) і на території пам’ятки природи
Півонія тонколиста
Paeonia tenuifolia L.
(P. lithophila Kotov?
P. biebersteiniaca Rupr.)
Родина Півонієві —
Paejniaceae
Наукове значення. Причорноморський ендемічний вид.
Статус. ІІ категорія.
Поширення. Південна частина лісостепової і степової зони, яйли Гірського
Криму. Вид поширений у Центральній Європі, південно-східних районах
Східно-Європейської рівнини, на Кавказі.
Місця зростання. Плакорні ділянки, степові схили з добре розвиненими
чорноземними грунтами (у складі різнотрав’я степових фітоценозів).
Чисельність. Незначна. Трапляються скупчення рослин на пасовищах, частіше
росте поодинці. Спостерігається скорочення чисельності виду, особливо поблизу
населених пунктів.
Причини зміни чисельності. Розорювання цілинних степових ділянок;
витоптування, зривання на букети та збирання як лікарської сировини,
викопування.
Загальна характеристика. Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 20-50
см, з бульбовидним коренем. Листки двічі-або тричі перисті, вузько розчленовані.
Квітки (діаметр до 8см) одиничні, темно-червоні; пелюстки обернено яйцевидні.
Плід – густо опушенні листянки (2-5). Цвіте у квітні – травні. Плодоносить у
червні – серпні. Розмножується насінням. Отруйна.
Заходи охорони. Охороняється в Українському степовому (відділ
Хомутівський Степ), Луганському (відділ Стрільцівський Степ), Ялтинському
гірсько-лісовому та Карадазькому природних заповідниках. Вирощують вид у
ботанічних садах
Громовик гранітний
Onosma graniticola Klok.
Родина Шорстколисті –
Boraginacea
Наукове значення. Ендемічний вид.
Статус. І категорія
Поширення. Причорномор’я та Приазов’я: у Миколаївській області – на
околицях сіл Бузького Арбузинського району та Богданівни Доманівського району,
у Луганській області – незначний локалітет у Провальському Степу (відділ
Луганського природного заповідника).
Місця зростання. Кам’янисті степові схили (вздовж Південного Бугу вид
локалізується переважно біля гранітних відсолень, у Луганській області
пов’язаний з виходами сланцю).
Чисельність. Дуже мала, різко скорочується. Зростає поодинці або
невеликими групами (10-15) особин.
Причини зміни чисельності. Стенотопність і низька конкурентна здатність
виду, знищення екотопів внаслідок спорудження АЕС тощо.
Загальна характеристика. Дворічна монокарпічна рослина заввишки до 40 см.
Стебла пірамідально розгалужені. Коренева система стрижнева. Листки лінійно
довгасті, звужені біля основи. Чашечки завдовжки 10-11мм, віночок – 16-18 мм.
Цвіте у червні – липні. Плодоносить у липні – серпні. Розмножується насінням.
Ксерофіт, Петрофіт.
Заходи охорони. Охороняється у Провальському Степу. Необхідно
контролювати стан популяцій, створити заказник загальнодержавного значення,
розширити роботи по інтродукції виду в ботанічних садах.
Астрагал крейдолюбний
Astragalus cretophilus Klok.
(A. cornutus auct.)
Родина Бобові –
Fabaceae (Leguminosae)
Наукове значення. Ендемічний вид.
Статус. ІІІ категорія.
Поширення. Басейн Сіверського Дінця. Вид поширений у степових районах
басейну Дону.
Місця зростання. Крейдяні відсолення.
Чисельність. Даних немає.
Причини зміни чисельності. Антропогенне порушення екотопів, зокрема,
внаслідок випасання худоби.
Загальна характеристика. Кущик заввишки до 100см. Стовбурці вкриті
бурувато-коричневою потрісканою корою; річні пагони завдовжки 15-50 см з сріблясто-білою
тонкою корою. Листки з 5-7 парами широко еліптичних або лінійно довгастих,
опушених листочків. Квітки в головчастих китицях. Віночок
червонувато-фіолетовий. Біб довгастий (13-20 мм), шорсткий, з циліндричним
носиком. Цвіте у червні – серпні. Плодоносить у липні – вересні. Розмножується
насінням. Ксерофіт. Кальцефіл.
Заходи охорони. Вирощують у Донецькому ботанічному саду НАН України.
Охороняється в Луганському природному заповіднику. Необхідно контролювати стан
популяції.[10]
4.3 Луганський природний заповідник
Луганський
природний заповідник розташований у Луганській області.
Створений у 1968
році з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних
комплексів степової ландшафтної зони. Загальна площа заповідника – 1607,57га.
складається з трьох відділень, розташованих на крайньому південному сході
Луганської області: Стрільцівський степ, Провальський степ та
Станично-Луганське відділ.
Згідно з
фізико-географічним районуванням України Стрільцівський степ розташований в
Придонецькому районі Айдарської підобласті Старобільської степової області. Цей
район займає Лівобережно-Донецьку частину Луганської адміністративної області і
характеризується північностеповими ландшафтами, для яких типовим є поєднання вододільно-хвилястих,
яружно-балочних, надзаплавно-терасових і заплавних територій.[11]
„Стрільцівський степ” знаходиться на крайньому сході України у Міловському
районі, де розташоване с.Стрільцівка від якого й походить назва степу. Як
заповідник місцевого значення він існував з 1936 року, а з березня 1947 року
був проголошений заповідником республіканського значення. [12] Він розташований
на південних відрогах Середньоросійської височини. Територія заповідника являє
собою слабохвилясте плато, яке на південному заході переходить у глибокий
Крейдяний яр. У східному напрямі закінчується Глиняним яром. Флора
Стрільцівського степу налічує близько 550 видів, з них понад 50 ендемічних.[13]
Заповідні степи
філіалів належать до східного типу різнотравно-типчаково-ковилових степів.
Порівняно з південними степами видовий склад рослинності тут досить багатий,
причому деякі види є характерними представниками східних степів. Раніше тут в
колишній Старобільській окрузі велику площу займали так звані Старобільські
степи. Тепер майже весь степ у цьому районі розорані і в первісному вигляді
зберігається лише 494 га Стрільцівської цілини. Річки течуть з півночі на
південь, мають високі праві і низькі ліві береги. Останні поступово переходять
у пологі степові схили до річки Мілової (лівої притоки Комишної) і знаходиться
„Стрільцівський степ”.
Крім згаданих
ярів, на території заповідника є ряд неглибоких балок, у верхів’ях яких
розміщенні невеликі площі солонцюватих та піскуватих грунтів. По всьому
заповідному степу розкидано багато невеликих курганів бабаковин.
Багата й
різноманітна рослинність „Стрільцівського степу” ще з кінця минулого сторіччя
почала привертати увагу ботаніків. Нині живою сторінкою великої книги природи
колишнього безмежного степу є заповідна цілина. Природні ліси на його території
відсутні. Місцями зустрічаються лише невеликі чагарникові зарості, головним чином
по схилах у напрямі до Крейдяного і Глиняного ярів та на прилеглій до них
частині плато. Схили тут покриті терном, вишнею степовою, таволгою Литвинова.
Чимало росте тут жостеру проносного, шипшини і бруслин – європейської та
бородовчастої. Проте найбільш характерні для Стрільцівського степу зарості
карагани кущової, яку у народі називають дерезною. На відкритих ділянках степу
трав’янистихй покрив дуже цікавий і різноманітний. Основу його, як і південних
степів, становлять типчак, різні види ковили (9 видів), а також інші злакові
трави – келерія струнка, стоколос прибережний, тимофіївка степова, лисохвіст
лучний, пирій волосистий, повзучий, ковилолистий. Всього на території степу
налічується 45 видів злакових рослин. Порівняно з південними степами
різнотрав’я у заповіднику значно багатше за видовим складом. Тут зокрема,
налічується 448 видів квіткових рослин, з яких до пустельно-степових видів
належить – 10, степових – 167, кам’янисто-степових – 10, лучно-степових – 102,
лучних – 70, лісових – 35, бур’янів – 55 видів.
На солончакових
грунтах домінує типчак борознистий та грудниця волохата, разом з якими
зростають ехінопсилон очитковидний, келерія Делявіна, морківник Бессера, смовдь
великолиста й інші види. Навіть цей неповний перелік свідчить про
різноманітність і своєрідність та особливу цінність рослинних угруповань
Стрільцівського степу. У травні – червні, тобто в період масового цвітіння
більшості видів рослин, степ розцвічується яскравими барвами. Водночас у другій
половині травня на плато і схилах виділяються великі сріблясто-білі плями
різних видів ковили пірчастої, з яких найбільш поширеною є ковила пірчастої, з
яких найбільш поширеною є ковила Лессінга. Довгі, шововисто-срібні суцвіття цих
рослин нахиляються від подиху вітру, і тоді здається, що перед тобою не степ, а
море, по якому біжать легенькі хвилі.
Стрільцівський
степ добре відомий не тільки як резерват незайманої степової рослинності, а й
місце, де ще зберігається такий реліктовий вид тваринного світу, як бабак. Жила
бабачина має добре втоптану вершину, навколо якої росте кальцієфільна
рослинність – ковила Лессінга, вінниччя сланке, житняк гребінчастий, блекота
чорна,лобода багатолиста, на якій рясніють червоні соковиті плоди, через що
місцеві жителі називають її „бабаковою малиною”, оскільки ці плоди бабака охоче
поїдають.[12]
Провальський степ
у системі фізико-географічного районуваня України розташований в районі
головного Донецького вододілу Донецької фізико-географічної області
Лівобережно-Дніпровської північностепової провінції. Ділянка Провальського
степу представлена різнотравно-типчаково-ковиловими і перофітними степами
Донецького округу Приазовсько-Чорноморської степової провінції.[11]
„Провальський
степ” як філіал Луганського державного заповідника існує з 1975 року. У
довоєнні роки він був самостійним заповідником місцевого значення. Цей дуже
цікавий об’єкт природи степової зони здавна привертав увагу багатьох науковців,
як біогеоценотичний комплекс різнотравно-типчаково-ковилових степів з
кам’янистими, зарослими чагарником ділянками, байрачними і заплавними лісами та
іншою цікавою рослинністю. Тут працювали геологи і грунтознавці, ботаніки і
зоологи, фахівці ряду інших природничих спеціальностей.
Провальський степ
розташований на відстані 80км від Луганська, на північному схилі головного
вододілу Донецького кряжу. Загальна площа філіалу становить 587,5 га.
У Провальському
степу чимало кам’янистих ділянок, розчленованих глибокими балками, є виходи на
поверхню скельних утворень, що сприяє зростанню тут найрізноманітнішої
рослинності. На його тероторії виявлено понад 650 видів тільки вищих водних
рослин, з яких лікарських – близько 100 видів, декоративних – понад 70,
кормових – близько 50, медоносів – понад20, а також значна кількість інших
видів. Із загальної кількості виявлених рослин понад 100 видів належать до
рідкісних і зникаючих. Більшість з них збереглися на скелях, крутих кам’янистих
схилах, на узліссях байрачних лісів, у глибоких балках.
У заповіднику
домінують характерні для посушливих регіонів види, які пристосувалися до сухого
клімату і кам’янистих грунтів. Враховуючи такі особливості, виходячи саме з
необхідності охоронирідкісних видів. під заповідник виділено дві найбільші ділянки.
Ділянка
„Калиновська” площею 327,5 га являє собою складне поєднання
різнотравно-типчаково-ковилових степівна розвинутих грунтах у міжпасмових
пониженнях, на пологих схилах і плакорних ділянках з варіантами петрофільної
рослинності на гребенях південних і східних схилів з виходами пісковиків та
комплексами зсувів на сланцях балок „Калинова” і „Провалля”. Тут також чимало
чагарниково-степових угруповань рослинності.
На цій ділянці
зростають такі цікаві рослини, як зизофора тонка, ранник крейдяний, цибуля
міцновдягнена, тюльпани змієлитий та гранітний, астрагали новоасканійський,
яйцеплодий та донський, чебреці кальміуський, гранітний та ряд інших ендемічних
та реліктових видів. На схилах і днищах балок збереглися ділянки
кленово-ясенових байрачних дібров, а в заплаві річки Провалля – заплавних
дібров з ділянками лучної, болотної і водної рослинності. В лісових насадженнях
височать окремі вікові дуби. На схилах лісові насадження відіграють особливо
важливу грунтозахисну роль.
Ділянка
„Грушевська” площею близько 260 га розміщена на схід від „Калиновської” в межах
плакорної рівної кам’янистої цілини. Рослинність степу представлена тут
мальовничими ковиловими угрупованнями. Саме на кам’янистих розсипах зростають 8
видів ковили, в тому числі й такий рідкісний вид, як ковила довголиста. Рослини
ковили утворюють ряд асоціацій залежно від території, експозиції кам’янистих
схилів і пасм, які в основному розміщенні у напрямі із заходу на схід.
Зустрічаються ділянки засолених, кам’янистих та чагарникових степів, зарості й
невеликі залишки байрачних степів. Ділянка „Грушевська” — найбільш виражений
резерват справжнього кам’янистого степу.[12]
Станично-Луганське
відділення знаходиться в Лугансько – Станичному районі за 8 км на південь від
залізничної станції Новокондрашівська. Площа – 494га. Ділянка розташована
вздовж лівого берега річки Сіверський Донець. Це єдина в Україні заповідна
ділянка заплави річки в степу.[11]
Центральна
частина заплави ускладнена старицями, озерами, протоками. Рослинний покрив
являє собою комплекс лісової, лучної, болотяної, водяної та піщано-степової
рослинності. На більшій частині відділу зростають заплавні діброви з домішкою
в’яза, ясена, липи серцелистої, яблуні лісової. У підліску – клен татарський,
крушина ламка, бруслина бородавчаста. На знижених і прируслових ділянках, по
берегах озер та стариць зростають верба і тополя чорна. Вільшанки розташовані
на притерасній частині заплави на перезволожених грунтах. Підлісок утворюють
свидина, бузина, черемха, калина. У травостої переважають вологолюбні лісові,
лучні, та лучно-болотні угрупування. Соснові насадження піщаної тераси являють
собою чисті молоді культури з повною відсутністю трав’яного покриву.
Рослинність безлісних ділянок тераси представлена піщано-степовими
угрупуваннями, які внаслідок антропогенного впливу перебувають на різних
стадіях дигресії. Всього у флористичному складі відділу близько 630 видів
рослин. Багатий тваринний світ: лось, свиня дика, заєць-русак, білка, куниця
лісова, куниця кам’яна, лисиця, велика кількість гризунів, земноводних,
плазунів. Серед птахів – зяблик, соловей, шпак, сорокопуджулін, синиця велика,
вівсянка звичайна, дрізд чорний, дрізд співучий, по берегах гніздяться чирки,
качки; трапляються – білохвіст, балабан, скопа, пугач, дрофа.
Всього у
заповіднику налічується понад 1030 видів вищих рослин, з них 57 рідкісних, 16
видів з яких занесено до Червоної книги України ( крокус сітчастий, брандушка
весняна, тюльпан Шрека, ковила волосиста, ковила Іоана тощо). Крім того, 83
види рослин включено до регіональних списків охорони. Фауна Луганського
природного заповідника налічує 66 видів ссавців, 247 – птахів, 10 – плазунів, 8
видів земноводних. З рідкісних трапляються перев’язка звичайна, дрофа, скопа,
балабан, орлан білохвіст, а також тхір степовий, їжак вухастий, пугач,
ходулинчик, журавель сірий (на прольоті), занесені до Червоної книги України.
Наукова робота у
Луганському заповіднику спрямована на вивчення ландшафтів степу і заплавних
лісів, демутаційного процесу рослинного покриву, розробку наукових основ
опимального режиму заповідання природних екосистем в умовах антропогенного
впливу. Ведуться спостереження за програмою „Літопис природи” та за програмою
регіонального екологічного моніторингу.[13]
Розділ V. Загальна оцінка стану охорони рослинного світу та шляхи його
покращення
Аналіз сучасного землекористування в області свідчить, що з наявності
5-тої частини території придатної для відтворення природних ресурсів тут
неможна розраховувати на позитивні зрушення: це не цілий масив, а окремі
частини землі, що ізольовані одна від одної. На території області повністю
порушений необхідний кругообіг речовин особливо, води.
Використання окремих підприємств підвищення активності біосистеми
(лісопосадки, охоронні території) або недостатньо, або навіть і шкідливо
(надлишок мінеральних добрив, пестицидів), а також ускладнює стан біосфери в цілому.
В Луганській області темп росту інвестицій в природоохоронну діяльність
постійно відстає від темпів росту капіталовкладень у виробництво. В результаті
чого, у сільському господарстві області слід очікувати забруднення і порушення грунтового
покриву, а в промисловості – посилення забруднення повітряного і водного
басейнів, перенасичення території відходами.
З екологічної точки зору ситуація з водними ресурсами гірше, ніж стан
повітряного басейну в 5 разів. Деградація грунтових ресурсів зумовлена їх
змивом. Екологічний вузол проблем локалізується в районі населених пунктів:
Лисичанськ, Северодонецьк, Рубіжне, Луганськ, Щастя.
Джерелом підвищення рівня радіації і вмісту шкідливих для людини хімічних
утворень є шахтні терикони, доменні печі. Непередбачувані наслідки закриття
шахт та їх затоплення без наукового на те обгрунтування.
Практично на всій території області середовище проживання для людини
оцінюється, як критичне. В області найнижча на Україні тривалість життя.
Луганську область необхідно визнати, як зону надзвичайного екологічного
лиха.
Проблеми охорони лісів Луганської області пов’язані з їх рекреаційним
використанням. Рекреаційні навантаження характеризуються дуже нерівномірно. В
лісових масивах найбільш привабливі природні, старовікові, розрідженні, з
розвиненим трав’яним покривом, яскраво виражені насадження у свіжих і вологих
типах лісів поблизу рік та озер. У байрачних лісах рекреанти розміщуються на
галявинах, а всередині лісу на – рівних галявинах тальвигу не затримуючись на
схилах з густим підліском.
У відповідності з розпорядженням представника президента України в
Луганській області державну екологічну безпеку, була створена і введена в
роботу система обласного моніторингу оточуючого навколишнього середовища. У
зв’язку з цим були розроблені такі програмні системи: „Поверхневі води”,
„Джерела викидів в атмосферу”, „Фауна”, „Екологія і право”. При створені
програми „Підземні води”, „Грунти” створена досвідчена геоінформаційна пошукова
система з використанням багатошарової карти з екологічною ситуацією.
Закриття шахт в Луганській області є – джерелом дуже багатьох серйозних
екологічних проблем. Неврахування широкого спектру екологічних питань, як при проектуванні,
так і в процесі ліквідації шахт, порушення природоохоронного законодавства
приводить до суттєвого погіршення стану навколишнього середовища у
вугільнодобувних регіонах Луганської області, і необхідності залучення
додаткових грошових інвестицій задля вирішення екологічних проблем, що
виникають в зв’язку з реструктуризацією вугільної промисловості.
Спостереження, що проводилися Луганською лабораторією екології грунтів,
інституту агропромислового виробництва, за станом грунтового покриву після закриття
шахт, свідчать проте, що грунти на цих ділянках до підтоплення відносилися до
висококультурних з вмістом гумусу 4-8%, а в зв’язку з підвищенням рівня
грунтових вод, внаслідок закриття шахт, призвело до того, що розпочалися
процеси заболочування і пов’язані з ними засолення і солонцювання, що
викликають значну деградацію грунтового покриву.[7]
Так, як в Луганській області спостерігається значне антропогенне
навантаження для зменшення його впливу пропонується впроваджувати в практику
концепцію міської зелені. Дана концепція протистоїть урбанізації і її
негативним наслідкам – зникненню лісів, луків, погіршення кількісного і
якісного стану поверхневих і підземних вод, забруднення повітря та девастації
грунту. В цій ситуації комплексне озеленення охоплює практично всю незабудовану
територію міста. Прийоми садово-паркового мистецтва виходять за межі
традиційних об’єктів озеленення садів і парків і стають інструментом формування
культурного ландшафту.
Озеленення, як галузь міського народного господарства зосереджується на
вирішенні трьох головних завдань:
·
охорона і
консервація існуючих садів і парків;
·
формування
новостворених садово-паркових об’єктів;
·
рекультивація
девастованих ландшафтів.
Потрібно провести закриття екологічно небезпечних шахт з урахуванням і
дотриманням всіх норм і вимог, впровадити нові системи очистки стічних
побутових вод, встановити і замінити на сучасні фільтри по очищенню повітря від
шкідливих домішок. На підприємствах забезпечити контролю по дотриманню вимог,
щодо санітарно-захисної зони поблизу підприємства.
Збільшити кількість зелених насаджень.[14]
Висновок
В даній курсовій роботі було досліджено Луганську область. Її місце в
загальному адміністративно територіальному районуванні, визначено те, що особливістю
природних умов є її розташування в Степовій зоні України, що є частиною
Євразіатської степової області, яка простяглася широкою смугою від пониззя
Дунаю до передгір’я Алтаю й далі на схід через Північну Монголію до Великого
Хінгана. На Україні вона на півночі межує з Лісостепом і простягається на
південь до передгірного Лісостепового Криму, а на останній території доходить
до берегів Чорного та Азовського морів.
Луганська область разом із Донецькою областю утворюють Донецький
економічний регіон, який є найбільш економічно розвиненим в Україні. За
кількість та густотою населення район посідає перше місце. Переважна частина
населення зайнята в промисловості, тут зосередженні великі людські ресурси. Є
гострі проблеми раціонального використання трудових ресурсів, особливо в
шахтарських селищах.
Донецький район в
Україні найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як
електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке
машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському
господарстві домінує приміський тип господарювання.
Велика кількість проблем в області пов’язана з лісовими ресурсами. По
віку і стану більшість дубових насаджень підлягають суцільним вирубкам, при
цьому іде зміна цінних порід на менш цінні. Велика площа лісів гине в
результаті дії водозаборів (знижується рівень ґрунтових вод).
Кожний 4-й вид флори області зустрічається тут дуже рідко і в одному
екземплярі. Заповідні території, котрі утримують близько 75% видового складу
флори, займають всього лиш 0,005% площі.
Нами був розрахований коефіцієнт екологічної стійкості ландшафту, який
становить 0,8 (КЕСЛ=0,8). Виходячи з даного розрахунку ми робимо висновок, що
територія Луганської області знаходиться в нестабільних еколого-ландшафтних
умовах.
В 5 розділі цієї
курсової роботи була дана загальна оцінка стану охорони рослинного світу та
шляхи для його покращення. Було запропоновано впроваджувати в практику
концепцію міської зелені, дана концепція протистоїть урбанізації і її
негативним наслідкам.
Список використаної літератури
1. Географічна енциклопедія
України: В 3-х т. Ред.кол.:…О.М. Маринич (відповід.ред.) та ін.-
К.:”Українська Радянська енциклопедія” ім.М.П. Бажана, 1990.-т.2:З-О. — 480с.
2. Паламарчук М.М., Паламарчук
О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник для
викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників,
аспірантів/.-К.:Знання, 1998. — 486с.:іл.
3. Масляк П.О., Олійник Я.Б.,
Степанченко А.В., Шищенко П.Г., Географія: Навчальний посібник для
старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. – К.:
Товариство “Знання”. КОО. 1998. — 829с.
4. Коротун І.М., Коротун Л.К.,
Коротун С.І., Природні умови та ресурси України. Рівне. Видавництво УДАВГ,
1997-175с.
5. Геоботанічне районування
Української РСР. Академія наук Української РСР інститут ботаніки ім. М.Г.
Холодного (відп. ред. А.І. Барбарич),К.: „Наукова Думка”,1977,290с.
6. Зубков Р.М,, Матлак Е.С.
Экологическая обчтановка в Донецкой области. Одесский гидрометеорологический
институт. Материалы ІІІ Всеукраинской научной студенческой конференции
«Экологические проблеми регионов» (г.Одесса, 25-26 апреля 2001 г.) – с.30-32.
7. www. library. lg.
ua/regions/eco.htm.
8. Материалы «Годового отчета
Госуправления экологической безопасности в Луганской области о состоянии
окружающей природной среды за 1999 год»
9. Кононов И.Ф., Конова Н.Б.,
Денщик В.А. Кризис и самоорганизация: Шахтерские города Донбасса в период
реструктуризации угольной промышленности: социальное и экологическое измерения.
– Луганск: Альма-матер, 2001.
10.
Червона
книга України. Рослинний світ:/ Редкол.: Ю.Р. Шеляг-Сосонко (відп.ред.) та
інші. – К.: „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1996. – 608 с.
11.
Грищенко
Ю.М. Основи заповідної справи.: Навч.посібник. Рівне: РДТУ, 2000. – 239с.
12.
Природоохоронні
території Української РСР. Є.В. Кочаловський, К.М. Ситник, О.К. Ющенко та інші;
За ред. Д.Й. Проценко.-К.: Урожай, 1983. — 176с.,іл.
13.
Хрестоматія
з географії України:Посібник для вчителя (упоряд. П.О. Масляк, -П.Г. Шищенко,
К.: Генеза, 1994, 448с.
14.
Кучерявий
В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 1999 – 360с.іл.