МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

Київський національний університет культури і мистецтв

Кафедра міжнародного туризму

ТУРИСТИЧНІ
РЕСУРСИ БУКОВИНИ

КУРСОВА
РОБОТА З ТУРИСТИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

Студента ІІ курсу

денної форми навчання

Групи ММТ 71 Марухняк А.В.

Науковий керівник

Панкова Є.В.

Київ – 2003

ЗМІСТ

ВСТУП

1.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ

1.1 Географічні
особливості

1.2 З
історії краю

2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ
РЕСУРСИ БУКОВИНИ

2.1 Кліматичні
ресурси

2.2
Ландшафтні ресурси

2.3 Водні
ресурси

2.4 Бальнеологічні
ресурси

2.5
Біологічні ресурси

2.5.1 Рослинні
і тваринні ресурси області

2.5.2
Природоохоронні ресурси. Вижницький національний природний парк

3.
ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ БУКОВИНИ

3.1
Археологічні та історичні пам’ятки Буковини

3.2 Музеї,
театри

4.
ІНФРАСТРУКТУРНІ РЕСУРСИ БУКОВИНИ

4.1 Транспортна
система

4.2 Засоби
гостинності

ВИСНОВКИ

СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність
теми:
Карпатська гірська система здавна приваблює туристів різних країн світу. Це розвинутий туристичний регіон, де прокладено багато
туристичних маршрутів. Різноманітність, цінність і унікальність
природних багатств гір є невичерпним джерелом енергії, здоров’я, незабутніх
вражень відпочиваючих. Для Карпат туризм є одим з пріоритетних напрямків
розвитку культури і економіки, оскільки регіон володіє багатим туристичним
потенціалом. Тут отримали розвиток екологічний туризм,
альпінізм. Взимку це – гірськолижний та лижний спорт, влітку – гірський,
пішохідний та велотуризм, і навіть екстремальний туризм. Буковина, що займає
територію сучасної Чернівецької області, є однією з складових частин
Карпатської системи. Крім гір, тут є мальовничі ландшафти передгір’я та рівнин.
Унікальні природно-кліматичні умови, кілька десятків джерел мінеральних вод із
цінними бальнеологічними властивостями, наявність лікувальних грязей, численні
пам’ятники культури, історії і фольклору, достатньо розвинена інфраструктура
розкривають широкі перспективи розвитку рекреаційної індустрії і туризму.

Буковина –
специфічний регіон України, де мешкають різні нації і національності,
представлені різні культури, що гармонійно розвиваються, збагачуючи одна одну,
різні релігійні конфесії і напрямки.

Тут розвинута
інфраструктура екскурсійного, курортного та спортивного туризму. Проте
природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси цього цікавого історичного
регіону України використовуються ще не в повній мірі, можливо тому, що його
туристичний потенціал вивчений ще недостатньо. З огляду на це дослідження
природно-рекреаційних та історико-культурних туристичних ресурсів Буковини є
надзвичайно актуальним і сприятиме розвитку туристичної діяльності в регіоні.

Об’єкт
дослідження курсової роботи — туристичні ресурси Буковини: природно-рекреаційні та
історико-культурні.

Географічні
рамки курсової роботи: охоплюють мальовничий регіон однієї з найбільших гірських
систем Європи – Карпат. Розглянуто природні та історико-культурні ресурси
Буковини в цілому та центру краю – Чернівців.

Хронологічні
рамки роботи
охоплюють значну частину історії виникнення та розвитку Буковини. Дані щодо природних
особливостей Буковинських Карпат (рельєф, гідрографічна мережа, клімат,
ландшафти, флора і фауна) стосуються сучасності. Вижницький національний природний парк з 2000 року є українським партнером проекту WWF
«Ініціатива Карпатського Екорегіону». Експозиції краєзнавчих музеїв
відбивають історію регіону з давніх часів до сучасності.

Мета курсової
роботи:
Дослідити природно-рекреаційні, історико-культурні та інфраструктурні
туристичні ресурси Буковини. Ознайомити з великим природним, історичним, культурним
потенціалом регіону. Продемонструвати, що регіон має перспективи для розширення
багатьох видів туризму, зокрема, курортного, екологоосвітнього, наукового,
спортивного.

Завдання
курсової роботи:

— проаналізувати перспективність та
необхідність ознайомлення з туристичними ресурсами Буковини;

— з`ясувати цінність історичних,
природних та рекреаційних ресурсів краю.

Структура
курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків,
списку використаної літератури і джерел та додатків.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ

Чернівецька область
України — унікальний край. в якому поєднані історична доля Північної Буковини
та частини Бессарабії. Утворена область 7 серпня 1940 року. Розташований на
перехресті магістральних шляхів Центральної, Південної та Східної Європи, цей
клаптик української землі, в силу свого геополітичного становища тривалий час
перебував у складі інших держав.

Процес
національно-державного самовизначення буковинських українців зростав і міцнів,
на всю силу заявивши про себе на багатотисячному Буковинському вічі 3 листопада
1918 року, на якому конституційним шляхом на настійні вимоги представників
селянства було проголошене природне право українців Буковини на своє державне
самовизначення і «прилучення австрійської части української землі до
України». Це фактично була перша вимога народу про створення єдиної
соборної Української держави. Бессарабські українці, як відомо, своє право на
національно-державне самовизначення здобували збройною боротьбою у Хотинському
повстанні у січні 1919 року.

Історіографія часів
тоталітарного режиму або дискредитувала, або замовчувала значення Буковинського
віча. І лише в умовах незалежної України відновлено історичну правду, чітко
окреслено історичне і правове значення віча в процесі соборності українських
земель. Приклад своїх попередників буковинці повторили на Всеукраїнському
референдумі 1 грудня 1991 року, під час якого 92.18% його учасників
проголосували за незалежність України. Навіть у селах, де румуни та молдовани
складають більшість населення (с.Бояни — 88.6%, С.Валя Кузьмін — 63.1% та ін.),
за суверенність України віддали свої голоси більше 90% учасників референдуму1.

Характерною особливістю
області є поліетнічний склад її населення. Але протягом віків, незалежно від
того, під владою якого короля чи царя не перебували б наші землі, тут не
відбулося жодної міжнаціональної сутички. Протягом віків виробилася здорова
народна етика доброзичливості у національних стосунках, до родинних взаємин
включно.

Це знайшло своє
відтворення і в різномовній народно — поетичній творчості, пісенних
запозиченнях, а також в поліетнічному характері культури нашого краю. У
скарбницю не лише національної, а й європейської культури зробили помітний
внесок письменники Юрій Федькович та Ольга Кобилянська, Богдан П.Хаждеу та
Михай Емінеску, початок творчості якого прийшовся на Чернівці, Карл Францоз та
Пауль Целан, композитори Сидір Воробкевич, Чипріан Порумбеску, Єузебій
Мандичевський, художники Епамінандос Бучевський, Євген Максимович і Микола
Івасюк, оперні співаки Орест Руснак (більш відомий світові як Герлах), Йосип
Шмідт, вчені Ганс Гросс, Омелян Калужняцький, Раймунд-Фрідріх Кайндль, Іон
Сбієра, Степан Смаль-Стоцький та багато інших діячів1.

Історично усталені
традиції продовжуються і розвиваються у наші дні. Досить назвати імена співаків
Дмитра Гнатюка і Софії Ротару, Павла Дворського, Іво Бобула та Лілії Сандулеси,
письменників Михайла Івасюка і Михайла Ткача, Йосипа Бурга, Мірчи Лютика,
Віталія Колодія, Галини Тарасюк, вчених — академіків Корнія Товстюка,
Лук»яна Анатичука, Василя Пішака. У розвитку науки і висококваліфікованих
фахівців значну роль відіграють Чернівецький національний університет ім. Ю.
Федьковича та Буковинська державна медична академія. Область займає провідне
місце в Україні щодо організації медико-екологічної допомоги населенню2.
У Чернівцях функціонує єдиний в державі Інститут медико-екологічних проблем,
створено перший в Україні дитячий радіаційно-екологічний диспансер,
спеціалізовані кабінети в лікувально-профілактичних закладах, налагоджена
система організації медичної допомоги виходячи із стану довкілля.

В області повноцінно
діють національно-культурні товариства та об’єднання як обласного, так і
загальноукраїнського характеру. Головою Чернівецького товариства єврейської
культури ім. Е. Штейнбарга є знаний у Європі та світі єврейський письменник
Йосип Бург; Товариство румунської культури ім. М. Емінеску — Аркадій Опаєць;
Російське культурне товариство ім. академіка А.Д.Сахарова — депутат
Чернівецької міської ради, літературознавець, кандидат філологічних наук
Валерія Фірсанова; Товариство австрійсько-німецької культури — чернівецький
юрист Ф.Келлнер; роботою польського національно-культурного товариства ім. А.
Міцкевича керує Владислав Струтинський1.

Для забезпечення
національно-духовних запитів румунів, молдован, поляків, євреїв, німців і
росіян в області налагоджена відповідна інформаційна мережа. Видаються
румунські газети («Зоріле Буковиней» — орган обласної ради,
«Конкордія» – додаток до газети Верховної Ради України «Голос
України«, »Газета де Герца» — районної адміністрації і райради,
«Плай роминеск», незалежні часописи «Аркашул», «Гласул
адєверулуй«, »Лумійя (Світ)». 182 години на рік по обласному
радіо, стільки ж на радіостанції «Буковина» та 62 — по обласному
телебаченню передаються румунські програми. Для єврейського населення видається
газета «Черновіцер блеттер», виділено по 3,6 годин теле- та
радіоефіру. На обласному радіо виділено 2,4 год. польською мовою.

Представники національних
меншин є активними учасниками державних управлінських процесів у краї. З 4153
депутатів обласної, міських, районних, селищних і сільських Рад — 477 румуни і
147 молдовани (22.8% всього депутатського корпусу). У Чернівецькій обласній
раді число румунів і молдован, досягає 18%, у Герцаївській районній раді — 95%,
Глибоцькій — 50%, Новоселицькій — 63.3%, Сторожинецькій — 30%. Серед голів 283
районних, міських, селищних і сільських рад налічується 37 румунів і 22
молдовани, разом — 22.8% при 19.7% загальної чисельності румуномовного
населення краю.

Обласна влада
організаційно та матеріально допомагає національним громадам у проведенні
масових національно-культурних заходів. Уже традиційними стали в Чернівцях
румунські національні свята — «Мерцішор», «Флоріле Далбе»
та «Лімба ноастре», в яких беруть участь й інші національно-культурні
товариства краю.

Обласна державна
адміністрація, органи місцевої влади підтримують контакти національних меншин
як з етнічними батьківщинами, так і з українцями, котрі проживають поза межами
України.

Таким чином,
міжнаціональна злагода в українській Буковині є не тільки найціннішим спадком,
який об’єднує зусилля багатьох попередніх поколінь, але й суттєвою передумовою
розв’язання всіх інших актуальних проблем, які стосуються наших краян,
незалежно від національного походження.

В області здійснюється
послідовна робота по духовному відродженню і розвитку української культури та
культур інших народів краю.

У Чернівцях започатковано
Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона
рута», постійно проводиться Міжнародний пісенний конкурс молодих
виконавців української естрадної пісні ім. В.Івасюка, Міжнародний пісенний
фестиваль «Доля», щорічний обласний мистецький фестиваль
«Візерунки Буковини».

Самовіддана праця
буковинців, які своїми міцними руками зводять омріяну попередніми поколіннями
незалежну соборну Україну, заслуговує стати прикладом для всіх верств
української спільноти у справі зміцнення державної могутності нашої країни,
розквіту її матеріального та духовного життя.

За нинішньої ситуації,
пов’язаної з розвитком співробітництва суверенної України з сусідніми країнами,
Чернівецькій області відводиться важливе місце у міждержавних взаєминах
південно-східного Європейського трикутника Україна—Румунія—Молдова, у
забезпеченні стабільності та порозуміння в цьому регіоні континенту.

1.1 Географічні
особливості

Географічне розташування
Буковини практично збігається з сучасною територією Чернівецької області, яка
знаходиться на південному заході України і розташована в трьох
природно-географічних зонах: лісостеповій, яка займає Прутсько-Дністровське
межиріччя, передгірській, розташованій між Карпатами та річкою Прут і гірській,
яка охоплює Буковинські Карпати.

У сучасних її межах
територія області (8,1 тис. кв. км.) сягає 1,3% території України, з півдня та
південного заходу вона виходить на державний кордон з Румунією та Молдовою, з
заходу межує з Івано-Франківською, з півночі – Тернопільською і Хмельницькою,
зі сходу – з Вінницькою областями. Має добре залізничне та автошляхове
сполучення як із зарубіжними країнами, так і з сусідніми областями.

Область поділяється на 11
адміністративних районів. Населення області — 944 тис. чоловік. В її межах 11
міст, 8 селищ міського типу, 398 сільських населених пунктів, де проживає 403
тис. чол. у містах і 541 тис. у селах. Густота населення 117 чол. на 1 кв. км.

1.2 З історії краю

Буковина – історична назва українських етнічних земель, розташованих
між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої
течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна
Буковина – Чернівецька обл.) та Румунії (Південна Буковина – обл. Сучава та
Ботошани Румунії). Свою назву, яка вперше зустрічається у 1392, Буковина
одержала від обширних букових лісів, що покривали значну частину її території.

Перші сліди
людини на Буковині датуються епохою палеоліту (стоянки Бабин, Біла, Мліїв). В
період неоліту тут розселялися племена трипільської культури (4-3 тис. до н.е.
– стоянки Дорошівці, Хлівище, Шитинці, Серет та ін.) У письмових джерелах землі
Буковини вперше загадані грецьким істориком Геродотом (5 ст.до н.е.), який
вказував, що в цей час тут розселялися племена гетів. Згодом тут поселилися
племена бастарнів, карпів, даків. У 1-3 ст. частина буковинських земель
перебувала у складі римської провінції Дакії. Споконвічними жителями Буковини
були слов’янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки
зарубинецької (2 ст. до н.е. — 2 ст. н.е.) та черняхівської (2-7 ст.)
археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на
землях Буковини. У 4-7 ст. вони входили до складу першого державного утворення
слов’ян на українських землях – Антського племінного союзу. У I тис. через
Буковину переселялися кочові народи: готи, гунни. авари, угри та ін., а з II
пол. тисячоліття тут розселилися слов’янські племена тиверців білих хорватів.
Впродовж 10-11 ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі. в 12 — 1 пол.
14 ст. — Галицького князівства, а згодом Галицько-Волинської держави («Королівства
Галичини та Володимерії»). В цей час центрами цих земель були міста
Василів, Городок, Сучава, Онут та ін. Після монголо-татарської навали зв’язки
Буковини з галицько-волинськими землями послабились, що привело до утворення
тут на початку 14 ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність
золотоординських ханів. У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під
владою Угорщини, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша,
який сприяв переселенню на Буковини румунського населення з Семигороддя
(Трансільванії) та Мармарощини. У 60-х роках 14 ст. після утворення незалежного
князівства Молдови, Буковина увійшла до його складу, в якому перебувала до
1774. Впродовж 1387-1497 рр. Молдова визнавала зверхність Польщі. В цей час
Буковина відігравала важливу роль в економічному та політичному житті
князівства, яке охоплювало землі між Дністром, Карпатами та Чорним морем. У 15
ст. Молдова вела запеклу боротьбу проти турецької агресії, очолювану князем
Стефаном Великим (1457-1504). Однак після його смерті, у 1514, Молдова
потрапила у васальну залежність до Османської імперії і зобов’язувалась платити
щорічну данину султанові. Наприкінці 16 ст. її було перетворено на звичайну
провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських
земель, яка особливо посилилась після перенесення у 1564 р. столиці князівства
з Сучави до Ясс. У 1490-1492 землі Буковини та Галичини були охоплені
повстанням під керівництвом Мухи. На протязі 16-17 ст. загони українських
козаків часто вели воєнні дії на території Молдови проти турецько-татарських
нападників. У 1570-х роках походи сюди очолював Іван Підкова. В роки
національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького
1648-1657 рр. у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина
буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У
1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з
господарем В.Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв’язки
Буковини з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами
багатьох церков в Україні (Успенська та П’ятницька церкви у Львові та ін.).
Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато
вихідців з Буковини навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших
українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський
та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.

В результаті
воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 Буковина була захоплена
австрійськими військами. У складі Австрійської імперії (з 1867 —
Австро-Угорщини) вона знаходилася до 1918. Протягом 1786-1849 Буковина була у
складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії. Під
час революційних подій 1848-1849 населення Буковини брало участь у ряді
селянських повстань, які очолював Лук’ян Кобилиця, обраний депутатом
австрійського парламенту. У 1848 в Буковині було скасовано панщину, що сприяло
піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо
посилився після утворення у 1869 т-ва «Руська Бесіда» у Чернівцях.

Після визнання у
1862 Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано
адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за
допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено
німецьку мову. Українську ввели до складу крайового сейму лише з 1890. 3 80-х
років 19 ст. на Буковині розпочинається справжнє українське відродження, яке
очолюють представники народовського напрямку в суспільному русі —
С.Смаль-Стоцький, О.Попович, Є.Лігуляк, М.Василько. У 1885 почала виходити
перша українська газета «Буковина». В цей час українці активно
боролися за культурно-національну автономію та поділ краю на українську та
румунську частини. З 1875 у Чернівцях діяв університет з німецькою мовою
викладання. Впродовж тривалого часу у ньому працював видатний український діяч
проф. С.Смаль-Стоцький.

На Буковині жили
і творили видатні українські письменники Ю.Федькович і О.Кобилянська, які
описували тяжке становище українського селянства. У зв’язку з несприятливими
умовами масовою стала еміграція населення, головним чином до США та Канади. У
1891-1910 з Буковини виїхало близько 50 тис. чол. В роки першої світової війни
буковинські землі зазнали значних руйнувань ви воєнних дій і до липня-серпня
1917 були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і
проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Буковина була
включена до її складу. Влада перейшла до утвореного 25.10.1918 Українського
Крайового Комітету, який організував 3.11.1918 велике народне віче у Чернівцях,
що прийняло рішення про входження Буковини до складу єдиної Української
держави. 6.11.1918 було встановлено українську владу на землях Буковини,
населених переважно українцями. Президентом краю було проголошено О.Лоповича.
Однак вже 12.11.1918 румунські війська окупували Північну Буковину разом з
Чернівцями. Тут 28.11.1918 було сфабриковане рішення т.зв. Генерального
Конгресу Буковини, що складався виключно з румунів, про об’єднання Буковини з
Румунію. Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 за Румунію було визнано
Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 — і Північну Буковину.
Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР.
У період румунської окупації Буковини (1918-1940) були скасовані всі автономні
права Буковини, її перетворено на звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 і
1937-1940 тут існував надзвичайний стан. Румунізація краю досягла апогею. Було
заборонено вживання української мови, закрито учбові та культурно-просвітницькі
заклади, газети та журнали. Українські назви населених пунктів та прізвища
змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква. Інтереси
українського населення Буковини захищала Українська Національна Партія
(1927-1938) на чолі з В.Залозецьким, якій вдалося здобути декілька місць у
румунському парламенті. За умов важкого національного, соціального та
економічного гноблення на Буковині посилювався національно-визвольний рух
українського населення, як легальний так і нелегальний (діяльність УВО – ОУН).
В результаті таємних домовленостей між СРСР та Німеччиною і ультиматуму СРСР до
Румунії румунські власті 28.6.1940 залишили Північну Буковину, яка була
окупована радянськими військами.

Згдно з рішенням
Верховної Ради СРСР від 2.8.1940 було утворено Чернівецьку область у складі
Української РСР. Після встановлення радянської влади відразу ж розпочалися
масові репресії проти національне свідомої частини українського населення. З
перших днів радянсько-німецької війни у червні 1941 на Буковині була
встановлена місцева українська влада, яка виразу ж була ліквідована румунським
окупаційним режимом. Румуни утворили концентраційні табори, провели масові
судові процеси проти українських діячів, відновили насильницьку румунізацію
краю. Для боротьби з румунськими окупантами вже з кінця 1943 у гірських районах
Буковини почали формуватися повстанські загони. У березні-квітні 1944
Чернівецька область була звільнена від румунської окупації і знову включена до
складу УРСР. Мирний договір, укладений союзниками з Румунією у Парижі
10.2.1947, затвердив кордон між СРСР і Румунією станом на 28.6.1940. Після відновлення
радянської влади на Буковині знову розпочалися масові репресії проти місцевого
населення, було проведено колективізацію сільського господарства, яка в
основному завершилась у 1949, відбулися і певні позитивні зрушення у
економічному та культурному розвитку регіону.

2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ
РЕСУРСИ БУКОВИНИ

2.1 Кліматичні
ресурси

Клімат на
Буковині помірно-континентальний. Літо тепле і вологе. Зима помірно холодна.
Пересічна температура січня на рівнині –5^оС, в передгір’ях –5,5^о, в горах –6-7^о,
липня відповідно від +19 до +20^о, від +17 дл +19^о і від
+12 до +16^о. Абсолютний максимум +35^о, абсолютний мінімум
–35^о. Опадів на рівнині 600-650 мм (на крайньому північному сході –
550-500 мм і менше), в передгір’ях –
650-800 мм, в горах – 800-1200 мм і більше на рік. Максимум опадів – влітку,
часто у вигляді злив. Вегетаційний період на рівнинній частині 216 днів, у
передгір’ях – 210-215, в горах –
136-152 дні. Такі кліматичні умови є сприятливими для відпочинку туристів
протягом всього року і придатні для розвитку як зимових (гірськолижний та
лижний спорт), так і літніх (гірський, пішохідний, велотуризм та ін.) видів
туризму.

2.2 Ландшафтні
ресурси

Південно-західна
частина Чернівецької області зайнята Українськими Карпатами, які в межах
області складаються з ряду паралельних хребтів (висотою 800-1400 м, максимальна
висота – г.Яровець, 1574 м), розділених широкими поздовжніми долинами.

На північний схід
від Карпат простягаються передгір’я, що мають погорбований рельєф (максимальна висота – г.Цецино, 537 м). Прут-Дністровське
межиріччя, в середній частині якого лежить Хотинська височина (найвища точка –
г.Берда, 515 м), являє собою рівнину, що має пересічні висоти 200-300 м.

Таким чином,
ландшафтну неповторність Буковини складає поєднання трьох типів ландшафтів:
гірського, передгірського та рівнинного. Мальовничими є також ландшафти
річкових долин, які приваблюють численних туристів.

2.3 Водні
ресурси

Головними водними
артеріями Буковини є Дністер, Прут, Черемош та Сірет. Вони беруть початок
високо в горах, мають швидку течію, глибокі долини. Такі річки придатні для
водних видів туризму, зокрема, сплавляння на байдарках і каное, риболовлі,
рекреації тощо.

2.4
Бальнеологічні ресурси

Надра
Чернівецької області багаті на мінеральні води, поширення яких пов’язане з
певними структурно-гідрогеологічними зонами. Розсоли хлоридно-натрієвого типу
поширені у нижньоміоценових відкладах внутрішньої зони Передкарпатського
прогину з мінералізацією від 10 до 200-300 г/куб.дм. Наявні на теренах області
води сульфатно-сірководневого типу, залізисті мінеральні води з підвищеним
вмістом біологічно активного двовалентного заліза, джерела
сульфатно-хлоридно-натрієвих, сульфатно-кальцієво-натрієвих і
гідрокарбонатно-натрієвих вод.

Традиція використання
мінеральних вод на Буковині сягає глибин тисячоліть. Ще давні слов’яни
виварювали і продавали харчову сіль з ропи джерел «Черешенька» та
«Вижниця», мінералізація яких становить 350-400 г/л. Водою з
унікального джерела «Лужки» (таких усього три в Європі) лікували
захворювання органів травлення та гемофілію. При загальній низькій
мінералізації 0,6 г/л у ній містяться понад 20 терапевтично активних іонів
різних мікроелементів з переважанням іонів заліза та алюмінію. Природна
кислотність їх становить 3-3,5. При вживанні цієї води підвищується апетит і
покращується обмін речовин в організмі. В останні роки виявлено ще два джерела
лікувально-столових вод типу «Нафтуся», промислове освоєння яких уже
розпочалося.

2.5 Біологічні
ресурси

2.5.1 Рослинні і
тваринні ресурси області

Різноманітність
екологічних умов, наявність вертикальної поясності, різні типи ландшафтів,
кліматичні умови сприяли формуванню досить багатої флори рослин, яких
нараховується на Буковині понад 1500 видів.

Важливе значення в
розвитку туризму області мають ліси, які відіграють рекреаційну роль. Лісом
вкриті гірська та передгірська частини області. Загальна площа лісів складає
258 тис. га, в тому числі покрита лісом — 236,8 тис. га (91,8%). Породний склад
лісів досить різноманітний: переважають хвойні (49,5%) і листяні (46,2%)
насадження. Основними лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця, дуб, граб,
ясень, береза та інші. В передгір’ях ростуть ліси з бука, граба, явора; на полонинах –
субальпійська рослинність. Рівнинна частина області має окультурений характер.
У невеликих гаях ростуть граб, дуб, клен, липа; подекуди є трав’яниста степова рослинність.

З тварин,
переважно в Покутсько-Буковинських Карпатах, водяться олень звичайний, козуля,
дика свиня, кіт лісовий, куниця лісова, вовк, білка, глухар, рябчик, слуква, а
крім того, тхір звичайний, заєць сірий, ховрах європейський, хом’як, пацюк,
дрібні мишовидні гризуни, лисиця, тхір степовий, кулики, качки, куріпка, а
також жайворонки, воронові, горобцеподібні та ін. У річках – дунайський лосось,
форель, марена та інша риба.

2.5.2 Природоохоронні
ресурси. Вижницький національний природний парк.

Вижницький природний
національний парк (НПП) був створений у 1995 році. Загальна площа 7928,4 га. «Якщо
б Господь Бог вирішив провести свою відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для
цього Буковину». Ця говірка австрійської доби яка найповніше характеризує
неповторну красу Буковинського краю. Тут, на порівняно незначній території,
сконцентровані всі принади й чари природи: урвища Дністровського каньйону,
смарагдові шати Хотинської та Чернівецької височин, сріблясті плеса бурхливих
Прута й Черемоша, таємничі печери і підземелля, галасливі водоспади. А найкраща
окраса краю — чарівні у будь-яку пору року Карпати з усталеним яскравим
етнографічним колоритом гуцульського ландшафту, м’яких контурів гір,
смарагдово-синіх хвиль смерекових лісів та полонин, чепурних будиночків.

Саме тут, на базі
Вижницького та частково Берегометського лісництв Берегометського держлісгоспу,
з метою збереження, охорони і раціонального використання цінних природних та
історико-культурних ресурсів ландшафтів низькогірної зони Буковинських Карпат,
створено Національний природний парк «Вижницький». За площею (7928,4
га) це наразі найменший з національних природних парків Українських Карпат. Він
розкинувся у межиріччі славнозвісного й оспіваного Черемоша та скромного і
зовні непоказного, але лютого під час повеней Сірету, в адміністративних межах
Вижницького району.

У залежності від висоти
над рівнем моря у районі розташування парку виділено помірну, прохолодну та
помірно-холодну кліматичні зони. У передгір’ї середньорічна температура
становить 7-5 С°, а річна кількість опадів — 750-800 мм.

Ландшафтна неповторність
«Вижницького» завдячує Черемошу та Сірету, басейни яких ділять майже
порівну його території. Східна, сіретська, частина має більш згладжені контури
гірських пасем, ширші долини його приток — Сухого та Стебника, меншу кількість
відшарувань геологічних відкладів та кам’янистість. При середніх для всього
парку висотах пасом 750-1000 м. над рівнем моря абсолютні висоти русла Сірету
сягають 470-500 м, а русла Черемоша 340-390 м, тобто на 100-130 м нижчі від
Сірету. Західна, черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої
Виженки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут більш поширені
стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних відкладів,
мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини.

Найцікавішою ландшафтною
особливістю парку є басейн річки Черемош, якою ще до 60-х рр. відважні
гуцульські бокораші сплавляли ліс. З цією метою у верхів’ях Білого і Чорного
Черемошу збудовано кілька водосховищ (кляузури, загати).

У ландшафтному плані слід
звернути увагу на Німчинський перевал, звідки відкривається мальовнича панорама
Буковинських Карпат і долини оспіваного Черемошу. На перевалі ще донедавна були
сторічні біогрупи модрини польської (Larix polonica Racib.) культурного
походження, сьогодні знищені.

Яскравою і величною
геоморфологічною пам’яткою є реліктова Багненська долина, що з півночі прилягає
до території національного парку. Колись води прадавніх річок Черемоша і
Рибниці несли свої води на південний схід, проте пізніше були перехоплені
верхів’ями приток Прута і спрямували свої потужні води на північний схід. А в
широкій і майже плоскій долині залишились невеликі річки Михідра та Міходерка
(до речі, унікальні давньослов’янські реліктові гідроніми) із заболоченими
берегами, що зберегли первісний напрямок течії і перетворилися на притоки
Сірету. До речі, саме тут був розміщений і ще фрагментарне зберігається єдиний
на Буковині невеликий масив типових торфових боліт з природними насадженнями
сосни, який планується включити до складу національного парку.

Урочище «Соколине
око» — це сіре громаддя 40-метрових скельних зубців у сутінках старого
лісу, яке вражає своєю монолітністю і екзотикою. В цьому місці суцільна смуга
потужних пісковиків ямненської світи палеогену руйнівною дією часу і сил
природи виведена на поверхню, розчленована на окремі скелі. Частинки
квартитових зерен скріплені вапняковим цементом, тому за десятки тисяч років
води, що є у тріщинах і тектонічних розломах утворили десятки невеличких печер.
А найціннішим дивом є велетенська кам’яна арка «Соколиного ока» —
рідкісна форма карсту у пісковиках.

Понад Лісківцем біжить
стежина до царинки з такою ж назвою, а потім плаєм праворуч на гору Берізку.
Тут знаходиться утворена з величезних валунів печера. Її називають Довбушевою.
Кажуть, вона має сполучення з галицьким берегом. Коли жандарми дуже насідали на
Довбуша та його побратимів, месники добиралися до печери і завжди тут мали
надійний порятунок.

Національний природний
парк «Вижницький» створений недавно, а тому його флора та рослинний
покрив ще недостатньо досліджені. За попередніми даними на території парку
росте понад 800 видів судинних рослин, з яких понад 40 є рідкісними і
потребують охорони. Але основним багатством парку є передусім ліси, що займають
понад 80 % його території. Залежно від висоти над рівнем моря та екологічних
умов на території парку сформовані рослинні ступені (пояси) букових,
ялицево-букових, смереково-ялицево-букових та смерекових лісів. Незважаючи на
достатню обжитість цих місць, тут ще зустрічаються окремі ділянки пралісів, де
буки та ялиці сягають висоти 40 м та 70-90 см у діаметрі. У травостої
переважають неморальні види — зеленчук, переліска багаторічна,

маренка запашна, актея
колосиста, підлісник європейський та інші. У букових та ялицево-букових лісах
виявлено чимало рідкісних, зникаючих та малопоширених видів, насамперед
орхідних, занесених до Червоної книги України. Найціннішим є надбородник
безлистий. У Карпатах відомо лише два місця, де він росте, і обидва — на
території парку «Вижницький». Рідкісним є палеоарктичний вид булатка
довголиста, лише кілька разів помічений на території Берегометського лісництва.
Особливо рідкісною є коручка пурпурова — центральноєвропейський вид на крайній
східній межі свого ареалу. В лісах трапляється чимало реліктових видів,
наприклад, папороть роду багаторядних. Парк — це єдине місце в Українських
Карпатах, де ростуть усі три види цього роду — папороть шипувата, списоподібна
та Брауна.

Післялісові луки –
полонини — займають порівняно невеликі площі, проте мають яскравий строкатий
травостій з великою кількістю лучних рослин та видів узлісь. Найбільші площі
лук з угрупованнями мітлиці тонкої, костриці червоної, пахучої трави.

На території
національного парку «Вижницький» мешкають: 11 видів земноводних, 7 —
плазунів, 127 — птахів, 41 вид ссавців — усього 186 видів лише наземних
хребетних тварин, представників 64 родин, 24 рядів, 4 класів. Практично ще не
досліджувались іхтіофауна, комахи, членистоногі та інші таксони. Більшість
наземних хребетних є типовими представниками широколистяних та мішаних лісів
Європи, переважно балканської фауни (лелека білий, підорлик малий, вовчок, соня
лісова, кіт лісовий). Незначною є частка середземноморських видів (саламандра
плямиста, полоз ескулапів, квакша звичайна), мало також типових гірських
(кумка, щеврик, плиска та інші) та бореальних видів (глухар, рябчик, сич
волохатий, сова, рись).

Національний природний
парк «Вижницький» є природоохоронно-науково-туристично-освітньою
установою загальнодержавного значення. Науковий колектив приділяє значну увагу
розробці екологічних засад збереження природних геосистем і методів управління
ними. Тому недарма парк вважається своєрідним науково-екологічним та
освітньо-виховним полігоном для відпрацювання методів оптимізації
природокористування в умовах широкого залучення відвідувачів. Тут проходять
виробничі практики та стажування студенти і спеціалісти вищі закладів краю.
Вижницький парк підримує тісні зв’язки з аналогічними установами Угорщини,
Словаччини, Польщі, Болгарії.

Відповідно
до цих завдань, територія парку поділена на функціональні зони. До заповідної
зони включено 2087 га його території, зона регульованої рекреації складає
4886,8 га, стаціонарної рекреації — 8,6 га, господарська – 945,8 га.

Національний парк є
молодою, проте перспективною установою, яка щойно розпочинає свій поступ. У
1999 році проводились організаційні роботи з розширення його території, а саме
до його складу ще 30 найцінніших ділянок по всій Чернівецькій області.

З парком тісно співпрацює
громадська екологічна організація «Друзі парку». Її основним
завданням є підтримка парку та сприяння його розвиткові. У активі організації
вже є кілька спільно реалізованих проектів. Залучаючи громадськість до активної
діяльності з вирішення екологічних проблем поступово виховується почуття
господаря на своїй землі та формується екологічне мислення, свідомість та
етика. «Друзі парку» відкриті для співпраці та хочуть поділитися
своїм досвідом у нелегкій справі охорони природи.

3. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ РЕСУРСИ
БУКОВИНИ

3.1
Археологічні та історичні пам’ятки Буковини

Місто Чернівці,
обласний центр Чернівецької області, вперше згадується 1408 року. Воно багате
на історичні пам’ятки та визначні місця. З середини ХІХ століття до початку ХХ
було збудовано багато архітектурних пам’ятників, що принесли славу місту:
ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська
синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906); приміщення
залізничного вокзалу (1908).

Найчарівнішою
коштовністю в скарбі, яким є архітектурні споруди старих Чернівців, по праву
вважається витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки —
колишня резиденція буковинських митрополитів. Захоплення викликає веселкове
сяяння черепиці її дахів, вигравання сонця на куполах, дивовижне поєднання
суворості фортечно-зубчатих стін з вишуканою легкістю і ажурністю кованих грат.
У цій дивовижній за своєю красою споруді вбачаються візерунки української
вишивки, гуцульської писанки, буковинського килима, легко вловлюються елементи
різних архітектурних стилів, які створюють органічну цілісність споруди.

За винятком
окремих будівель XV-XVII століття основну історичну та естетичну цінність
являють собою архітектурні елементи забудови центральної частини міста. В першу
чергу це споруди колишніх адміністративних і частково також житлових будинків,
збудованих в Чернівцях на зламі ХІХ-ХХ століть та у міжвоєнний період.
Основними архітектурними стилями є: віденська сецесія та неокласицизм,
доповнені елементами бароко, пізньої готики, фрагментами традиційної
молдавської, угорської архітектури, романсько-візантійського стилю, а також
кубізм.

Найбільш
яскравими зразками чернівецьких архітектурних стилів є будівлі обласного
музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської (1905 р.), Чернівецького
національного університету (колишня резиденція Буковинських митрополитів 1882
р.), Чернівецького обласного художнього музею (колишня Буковинська ощадкаса
1900 р.), обласної державної адміністрації (колишній Палац юстиції 1906 р.),
Чернівецького міського палацу культури (колишній єврейський національний дім 1908
р.), житлового будинку на вул. О. Кобилянської, 53 (колишній німецький
національний дім), залізничного вокзалу (1908 р.) та багато інших.

Місто Чернівці
має багато визначних місць, пов’язаних з конкретними подіями, а також з життям
і діяльністю конкретних осіб, які стали надбанням європейської, а також
світової історії і культури. Наприклад, в 1908 році Чернівці стали місцем
проведення першої світової конференції єврейської мови ідиш (приміщення
колишнього єврейського національного дому). 3 листопада 1918 року в Чернівцях
(площа Театральна) відбулося так зване Буковинське народне віче, під час якого
депутати українського населення Буковини висловились за приєднання Північної
Буковини до Української Народної Республіки. У місті в різні роки проживали і
творили такі видатні постаті, як Іван Франко, Сидір Воробкевич, Осип Маковей,
Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Степан Смальстоцький, Володимир Івасюк,
Міхай Емінеску, Арон Пумнул, Чіпріян Порумбеску, Карл Еміль Францос, Пауль
Целан, Роза Ауслендер, Елізер Штейнберґ, Йозеф Шмідт, Сіді Таль, Євген Ерліх,
Раймунд Фрідріх Кайндль, Натан Бірнбаум, Ґеорґ Дроздовський, Ґреґор фон Реццорі
та багато інших.

Неабиякий інтерес
для туристів можуть представляти залишки родинної резиденції духовного лідера
євреїв — хасидів Ізраеля Фрідманна у Садгорі.

На окрему увагу
туристів заслуговують чернівецькі некрополі на вулиці Зеленій та у Садгорі.

Одним з
найстародавніших міст Буковини є м.Хотин, що в Х-ХІ ст. входив до складу
Київської Русі. Його стара частина має садибну забудову, вузькі й криві вулиці,
а нова, заснована наприкінці ХІХ ст. – квартальну забудову і прямокутну мережу
вулиць. В Хотині зберігся замок-фортеця (кінець ХІІІ-ХV ст., прибудови XVI-XVIII ст.).

Місто Сторожинець
вперше згадується 1448 року як сторожовий пункт.

3.2 Музеї, театри

Для відвідувачів
завжди гостинно відкриті двері Чернівецького обласного краєзнавчого музею,
Музею народної архітектури та побуту під відкритим небом, музею Буковинської
діаспори. Свої багаті експозиції пропонують також Чернівецький художній музей,
літературно-меморіальні музеї Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича та Володимира
Івасюка.

Чернівецький
обласний краєзнавчий музей створений у 1945 р. Має три відділи: природи краю, історії
давньої і сучасної. В музеї зберігаються понад 50 тис. експонатів, у тому числі
археологічні колекції (знаряддя праці і побуту первісних людей, крем’яна,
бронзова та залізна зброя тощо), унікальні речі й документи, що характеризують
соціально-економічні відносини Буковини в XIV-XIX ст., експонати про селянські
повстання, етнографічні колекції (вишивки, одяг, килими тощо) та інші предмети.

У м.Чернівці
працює Чернівецький обласний український музично-драматичний театр імені
О.Ю.Кобилянської, створений у 1931 р. Серед кращих вистав театру – п’єси
українських драматургів «Платон Кречет», «Калиновий гай», «Весняний
потік«, »Лук’ян Кобилиця«, »Леся» та ін., українська
класика – «Титарівна» М.Кропивницького, «Земля» та «У
неділю рано зілля копала» за О.Кобилянською.

4. ІНФРАСТРУКТУРНІ РЕСУРСИ БУКОВИНИ

4.1 Транспортна
система

Довжина залізниць Чернівецької
області складає 458 км. Основні залізничні лінії: Львів – Івано-Франковськ –
Чернівці і далі на південь (в Румунію), Чернівці – Окниця – Кишинів, Чернівці –
Заліщики, Чернівці – Вижниця, Чернівці – Глибока – Берегомет, Ларга – Кам’янець-Подільський. Найбільший
залізничний вузол – м.Чернівці.

Протяжність
автомобільних шляхів з твердим покриттям складає 2,1 тис. км. Основні
автошляхи: Львів – Чернівці – Кишинів, Чернівці – Хотин, Сокиряни –
Могилів-Подільський. Прикордонне розташування, наявність розвинутої
транспортної інфраструктури в області розкривають широкі перспективи для
розвитку туристичної діяльності на Буковині.

4.2 Засоби гостинності

Завдяки транспортній
доступності, наявності слабо-окультурених ландшафтів, мінеральних джерел, а
також сприятливим кліматичним умовам та етнографічним особливостям, Буковина
має вагоме рекреаційне та екотуристичне значення. На сьогоднішній день у
Вижницькому районі є три готелі, туристична база «Черемош», притулок «Німчич»,
база відпочинку «Зелені Пагорби», дитячий табір «Юність»,
що готові надати послуги тим, хто відвідає Вижницький національний парк.

Пансіонат
«Зелені Пагорби»

Розташований в екологічно
чистому маловничому куточку Буковинських Карпат, на схилі гір національного
природного парку «Вижницький». Тут розміщені будиночки літнього типу
на 2 – 4 особи в кімнаті, а в зимовий період — корпус з автономним опаленням на
60 місць.

Вижницький НПП
організовує туристичні маршрути:

1.        
Притулок «Німчич»
– перевал Німчич – урочище «Соколине око» – урочище «Протяте
каміння« – урочище »Лужки» – перевал Німчич.

2.        
м. Вижниця – с.
Виженка — урочище «Лужки» – урочище «Протяте каміння» –
перевал Німчич – печери Довбуша – м. Вижниця.

3.        
м. Вижниця – Мала
Виженка – хребет Беньків – долина Сухого – смт. Берегомет.

Широкий діапазон активних
та пасивних рекреаційних видів діяльності має місце на території національного
парку «Вижницький». Більшість з них зосереджена у гірському районі,
із-за широкого вибору можливостей, які надає ландшафт та прекрасне довкілля.
Найбільш популярними тут є прогулянки та пішохідні екскурсії. Під час
прогулянок можна поласувати голубикою, малиною, ожиною та суницями. Дуже
популярним є збирання грибів, як серед місцевих жителів, так і серед туристів.
Також можна покататися на велосипеді по мальовничим гірським та лісовим
дорогам. Зимою, поширеним видом спорту є ходьба на лижах. Для цього прокладено
декілька маршрутів.

Надзвичайно
цікавими є гірські сходження. Найзручніші місця для цього знаходяться біля
Протятого Каміння, Соколиного Ока, «Лужків» та Товарниці. Висота
стрімчаків тут сягає 40 — 50 метрів.

На території парку біля
Вижниці є місця придатні для спортивного орієнтування. Раніше тут проводився
чемпіонат Радянського Союзу із спортивного орієнтування. Розроблені спеціальні
карти цього району.

ВИСНОВКИ

Прикордонне розташування,
сприятливі природно-кліматичні умови, багаті рекреаційні ресурси, економічний і
науковий потенціали, соціально-культурні та історичні традиції розкривають
широкі перспективи для розвитку туристичної діяльності на Буковині.

Умови
помірно-континентального клімату, унікальні ландшафти, що поєднують мальовничі
краєвиди гір, передгір’я та рівнин, водні артерії – стрімкі Дністер, Прут, Черемош, Сірет – є сприятливими для відпочинку
туристів протягом всього року і придатні для розвитку як зимових (гірськолижний
та лижний спорт), так і літніх (гірський, пішохідний, велотуризм та ін.) видів
туризму.

Воістину невичерпні
можливості розвитку курортно-оздоровчого та лікувального туризму відкриваються
перед Буковиною завдяки наявності джерел мінеральних вод. За умови створення
відповідних санаторно-курортних закладів область може займати одне з провідних
місць в Україні у цьому напрямку.

Лісові ресурси мають
насамперед рекреаційне значення, тут увагу слід приділити їх раціональному
використанню, збереженню та охороні. На окремих видів тварин дозволено
полювання, яке останнім часом стає все більш популярним видом туризму. Національний природний парк «Вижницький»
на Буковині є природоохоронно-науково-туристично-освітньою установою
загальнодержавного значення. Парк вважається своєрідним науково-екологічним та
освітньо-виховним полігоном для відпрацювання методів оптимізації
природокористування в умовах широкого залучення відвідувачів, що відкриває
перспективи розвитку тут для наукового, екологоосвітнього, екскурсійного та ін.
видів туризму.

Історико-культурні
ресурси Буковини сконцентровані переважно в найбільшому місті області
Чернівцях, а також у м.Хотині та Сторожинцях. Збереглися архітектурні пам’ятки з XV-XVII століть,
багато визначних місць, пов’язаних з конкретними подіями, а також з життям і
діяльністю конкретних осіб, які стали надбанням європейської, а також світової
історії і культури. Буковина – специфічний регіон України, де мешкають різні
нації і національності, представлені різні культури, що гармонійно
розвиваються, збагачуючи одна одну, різні релігійні конфесії і напрямки. В
області діють всесвітньо відомі музеї, театри. Все це робить Буковину
надзвичайно привабливою для вітчизняних та зарубіжних туристів.

Таким чином,
Буковина є дуже перспективним туристичним регіоном України, і за умови
достатнього фінансування, яке слід направити в першу чергу на розвиток
інфраструктури та пропаганду природно-рекреаційного і історико-культурного
потенціалу, можна очікувати становлення її на одне з перших місць за розвитком
туристичної галузі, яка може і повинна приносити прибуток.

СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

1.  
Бигун Н.Ю.
Ельники буковой зоны Карпат / Н.Ю.Бигун. — Ужгород : Карпаты, 1990. — 125 с.

2.  
Борисов О.Г.,
Кубик Н.И. Карпатское ожерелье : [Лесн. хоз-во] / О.Г.Борисов, Н.И.Кубик. — М.
: Экология, 1991. — 127 с.

3.  
Ботушанський В.М. Сільське господарство Буковини
(друга половина ХIХ — початок ХХ ст.) / Чернівецький держ. ун-т ім.
Ю.Федьковича. — Чернівці : Золоті литаври, 2000. — 337с. — с. 319-333.

4.  
Буковина – мій рідний край: III
історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців,
Чернівці, 17 травня 1998 року: Матеріали / Чернівецький держ. ун-т ім. Юрія
Федьковича. Кафедра етнології, античної і середньовічної історії ; Буковинський
центр археологічних досліджень при ЧДУ ім. Ю.Федьковича / Олександр
Масан (відп.ред.). — Чернівці : Золоті литаври, 2000. — 130с.

5.  
Буковина — невід’ємна частина України: Матеріали
третьої науково- практичної конференції з циклу «Гуцули буковинського
краю: реалії, проблеми, перспективи розвитку» / Центр історії, культури та
побуту Вижницького району; Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім.
Т.Шевченка. Вижницьке районне об’єднання. — Вижниця, 1997. — 223с.

6.  
Буковина. Визначні постаті: 1774-1918: Біографічний
довідник / Оксана Миронівна Павлюк (авт.-упоряд.). — Чернівці : Золоті литаври,
2000. — 249с. : іл. — с. 239-245.

7.  
Буковина: Іст. нарис / Чернівецький держ. ун-т ім.
Ю.Федьковича / В.М. Ботушанський (відп.ред.). — Чернівці : Зелена Буковина,
1998. — 416 с.

8.  
Геология
Советских Карпат : Сб. науч. тр. / АН УССР, Ин-т геохимии и физики минералов;
[Отв. ред. Н. П. Семененко]. — Киев : Наук. думка, 1989. — 228 с.

9.  
Глубинное
строение, развитие и нефтегазоносность Украинских Карпат / Г.Н.Доленко,
Л.Т.Бойчевская, Л.Г.Данилович и др.; Отв. ред. Г.Н.Доленко. — Киев : Наук.
думка, 1980. — 146 с.

10.      
Гуцульське народознавство (гуцульська етнографія, народна культура —
гуцульщинознавство): Короткий курс лекцій з гуцульщинознавства: Посібник з
гуцульщинознавства для вчителів народознавства Карпатського регіону Буковини та
студ. філол. фак. / Йосип-Тодосій Сележан (упоряд.). — Чернівці, 1996. — 102с.

11.      
Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини XIX-
початку ХХ ст. / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці : Золоті
литаври, 1999. — 574с.

12.      
Друга Всеукраїнська науково-практична конференція молодих науковців «Національні
та етносоціальні процеси в Україні»: Матеріали / Молодіжна організація
«Буковинське братство»; Буковинське етнографічне товариство. —
Чернівці, 1997. — 200с.

13.      
Друкман Э.Л. По
Черемошу и Пруту : Путеводитель / Э.Л.Друкман. — Ужгород : Карпати, 1985. — 79
с.

14.      
Ермоленко Ю.А.,
Стойко С.М. Карпаты глазами любознательных : Краевед. очерки / Ю.А.Ермоленко,
С.М.Стойко. — Львов: Каменяр, 1980. — 65 с.

15.      
Європа: ідеї та процеси: Матеріали наукового симпозіуму 4-5 червня 1998
р. / Буковинський політологічний центр; Бюро зі співробітництва в Україні Фонду
Ф.Еберта / Ю… Макар (ред.кол.). — Чернівці : Прут, 1998. — 192с.

16.      
Жуковський А. Історія Буковини. — Чернівці, 1991. —
(Бібліотека газети «Час»). Ч. 1 : До 1774 р.. — 120 с.

17.      
Заповідні об’єкти Буковини (реєстр природного
заповідного фонду Чернівецької області) / Чернівецька обласна організація
Українського товариства охорони природи / А.М. Коренчук (підгот.), В.Д.
Солодкий (підгот.). — Чернівці, 1986. — 50 с.

18.      
Заполовський В.М. Буковина у роки Першої світової
війни (воєнні дії та їх вплив на населення): Автореф. дис… канд. іст. наук:
07.00.02 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці,
2001. — 19с.

19.      
Зелений туризм на Буковині / День. — №86. — 18.05.2000.

20.      
Історiя мicт i ciл Української РСР. Чернівецька
область, 1969.

21.      
Каменецкий В.Т.
За здоровьем – в Карпаты / Каменецкий В.Т. — Киев : О-во «Знание»
УССР, 1988. — 15 с.

22.      
Климатические
ресурсы Украинских Карпат и горных районов Болгарии / Л.И.Сакали, С.Х.Лингова,
Л.В.Дмитренко и др.; Под ред. Л.И.Сакали, С.Х.Линговой; Гос. ком. СССР по
гидрометеорологии, Укр. регион. н.-и. гидрометеорол. ин-т, Гл. упр.
гидрометеорол. службы при Болг. акад. наук, Ин-т гидрологии и метеорологии. —
М. : Гидрометеоиздат, 1988. — 338 с.

23.      
Кравець М.М. Нариси з історії селянства Північної Буковини на початку ХХ
століття / Вінницький держ. педагогічний ун-т ім. М.Коцюбинського. — Вінниця,
1998. — 173с.

24.      
Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й., Глубіш
М.І. Входження Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до складу України
(1939-1945 рр.). — Дрогобич : Добре сердце, 1995. — 68с. — (Правовий всеобуч
народного депутата).

25.      
Лікарські рослини Буковини: Довідник / Чернівецький
національний ун-т ім. Юрія Федьковича / М.О.Смолінська (уклад.). — Чернівці :
Рута, 2002. Ч. 1 : Природна флора. — 295с.

26.      
Мельник
А.В. Українські Карпати: еколого-ландшафтознавче дослідження. — Л. : Львівський
національний ун-т імені Івана Франка, 1999. — 288 с.

27.      
Минералы
Украинских Карпат. Простые вещества, теллуриды и сульфиды / [Галий С. А.,
Грицик В. В., Егорова Л. Н. и др.]; Гл. ред. Н. П. Щербак; АН УССР, Ин-т
геохимии и физики минералов. — Киев : Наук. думка, 1990. — 149с.

28.      
Населення Буковини: З книги «Буковина.
Загальне краєзнавство», укладеної колишнім крайовим жандармським
командуванням N13 ц.к.жандармерії з нагоди 50-річного ювілею правління
імператора Франца-Йосифа I (Чернівці, 1899). — Чернівці : Зелена Буковина,
2000. — 160с. — Текст нім.(репринт) і укр. мовами.

29.      
Никифорак М.В. Державний лад і право на Буковині в
1774-1918 рр. / Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута,
2000. — 279с. — с.231-264.

30.      
Офіційний сайт міста Чернівці /
http://www.city.cv.ua/Ukrainian/.

31.      
Охорона, вивчення та збагачення рослинних ресурсів Буковини: Наук. конф.
присвячена 120-річчю ботанічного саду, 17-19 вересня 1997 р. / Чернівецький
ун-т ім. Ю.Федьковича. Ботанічний сад / Б.К. Термена (ред.). — Чернівці, 1997.
— 115с.

32.      
Перша світова війна: історичні долі народів Центральної та Східної
Європи: Матеріали Міжнар. наук. конф., присвяч. 80-річчю Буковинського
народного віча. Чернівці, 22-24 вересня 1998р. / Юрій Макар (наук.ред.). —
Чернівці : Рута, 2000. — 326с.

33.      
Пивоваров С.В. Нумізматичні пам’ятки Буковини (античний та
середньовічний час) / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича;
Буковинський центр археологічних досліджень при ЧНУ. — Чернівці : Зелена
Буковина, 2002. — 248с.

34.      
Природа
Українських Карпат. – Львiв, 1968.

35.      
Растительные и
животные ресурсы Карпат : [Сб. ст.] / Ужгород. гос. ун-т; [Редкол.:
В.И.Комендар (отв. ред.) и др.]. — Ужгород : Рад. Закарпаття, 1984. — 164 с.

36.      
Тепловой и водный
режим Украинских Карпат / [Л.И.Сакали, Л.В.Дмитренко, Е.Н.Киптенко, П.М.Лютик];
Под ред. Л.И.Сакали. — Л. : Гидрометеоиздат, 1985. — 365 с.

ДОДАТОК
1

ВИТЯГ З
ДЕРЖАВНИХ РЕЄСТРІВ

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ
ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ

ГЕОГРАФІЧНЕ
ПОЛОЖЕННЯ

Територія — 8,1 тис. кв.
км.

Населення — 944 тис.
чоловік

Чернівецька область
знаходиться на південному заході України і розташована в трьох
природно-географічних зонах: лісостеповій, яка займає Прутсько-Дністровське
межиріччя, передгірській, розташованій між Карпатами та рікою Прут і гірській,
яка охоплює Буковинські Карпати.

У сучасних її межах
територія області сягає 1,3% території України, з півдня та південного заходу
вона виходить на державний кордон з Румунією та Молдовою, з заходу межує з
Івано-Франківською, з півночі — Тернопільською і Хмельницькою, зі сходу — з
Вінницькою областями. Має добре залізничне та автошляхове сполучення як із
зарубіжними країнами, так і з сусідніми областями.

Область поділяється на 11
адміністративних районів. В її межах 11 міст, 8 селищ міського типу, 398
сільських населених пунктів, де проживає 403 тис. чол. у містах і 541 тис. у
селах. Густота населення 117 чол. на 1 кв. км.

Область багата на
природні ресурси. На території Чернівеччини виявлено чотири нафтогазоносні
родовища (Лопушнянське, Чорногузьке, Красноїльське, Шереметівське). Останніми
роками відкрито більше десяти нафтогазоперспективних площ у Вижницькому,
Новоселицькому, Сторожинецькому, Путильському районах.

Надра містять чимало
цінних будівельних матеріалів. У придністров’ї та в басейні Прута існують
значні поклади гіпсу й ангідриду. Північні і східні райони області багаті на
мергелі та вапняки.

Для цегельно-черепичного
і гончарного виробництва використовуються суглинки, на які так багаті села
Вижницького району. Для будівництва доріг та облицювання стін будівель досить
широко застосовують червоно-бурі та сірі пісковики.

Область багата також на
поклади різних видів пісків — бетонних, баластних, будівельних та білих
кварцових. Їх добувають у селах Заставнянщини.

Увагу привертають також
прояви золотоносності і мідноколчеданного та поліметалічного зрудняння.

Надра Чернівецької
області багаті на мінеральні води, поширення яких пов’язане з певними
структурно-гідрогеологічними зонами. Розсоли хлоридно-натрієвого типу поширені
у нижньоміоценових відкладах внутрішньої зони Передкарпатського прогину з
мінералізацією від 10 до 200-300 г/куб.дм. Наявні на теренах області води
сульфатно-сірководневого типу, залізисті мінеральні води з підвищеним вмістом
біологічно активного двовалентного заліза, джерела
сульфатно-хлоридно-натрієвих, сульфатно-кальцієво-натрієвих і
гідрокарбонатно-натрієвих вод.

Різноманітність
екологічних умов, наявність вертикальної поясності, різні типи ландшафтів,
кліматичні умови сприяли формуванню досить багатої флори рослин, яких
нараховується понад 1500 видів.

Найбільш родючі грунти
характерні для лісостепової зони. В цій частині області, переважно на терасах
Дністра, зустрічаються чорноземи, що мають грудкувато-зернисту структуру і
містять у собі до 7% гумусу.

В долинах Дністра і Прута
поширені дерново-лучні слабо опідзолені, лучні чорноземно-опідзолені та
чорноземно-лучні грунти, на яких вирощують овочеві культури. У лісостеповій
зоні є також сірі, світло-сірі легко- і середньосуглинисті грунти.

У передгірній зоні
найбільш поширені підзолисті, дерново-підзолисті, сірі та темно-сірі грунти.

Лісові буроземи складають
основний грунтовий покрив гірської зони. Вільні від лісової рослинності площі
використовують для землеробства, а також для культурних пасовищ.

Земельний фонд області —
809,6 тис. га, з них 477,3 тис. га складають сільськогосподарські угіддя, в
тому числі 341,9 тис. га ріллі, 26,9 тис. га багаторічних насаджень, 39,0 тис.
га сінокосів, 69,5 тис. га пасовищ. Внаслідок пересічного та горбистого рельєфу
місцевості сільськогосподарська освоєність території становить 60%; розораність
загальної площі — 43%.

Важливе значення в
економічному та соціальному розвитку області відіграють ліси, які є джерелом
деревини та продуктів недеревної рослинності. Велика також їх захисна й
рекреаційна роль.

Загальна площа лісів
складає 258 тис. га, в тому числі покрита лісом — 236,8 тис. га (91,8%); запас
деревини 62,53 млн. куб. м. На території 48,5 тис. га деревина стиглих і
перестійних насаджень.

Породний склад лісів
досить різноманітний: переважають хвойні (49,5%) і твердолистяні (46,2%)
насадження, частка м’яколистяних порід досить незначна (3,5%). Основними
лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця, дуб, граб, ясень, береза та інші.
Для їх вікової структури характерно переважання молодняків (29,4%) і
середньовікових насаджень (34,8%), хоча значні площі займають і достигаючі
(15,3%), а також стиглі й перестійні (20,5%) насадження, що викликано їх
важкодоступністю. Середній вік насаджень 60 років.

ІСТОРИЧНО —
КУЛЬТУРНИЙ ЕКСКУРС

Обласним центром області
є місто Чернівці з населенням 260 тис. чол. За історичними документами воно
закладене ще в ХІІ ст. на роздоріжжі великих торгових шляхів. У грамоті
молдовського господаря Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 року Чернівці
згадуються як митне місто, через яке здійснювались торговельні зв’язки майже з
двома десятками міст Сходу і Європи. Зараз залізничне, автомобільне та
повітряне сполучення з’єднує Чернівці з містами Болгарії, Румунії, Росії,
Польщі, Молдови, найкоротшим шляхом поєднує порти Чорного та Балтійського
морів.

Кожне місто має стільки
облич, скільки в ньому людей, будинків, пам’ятників, вулиць, парків, скверів.
Одні міста одразу з часу свого заснування займають визначне місце, інші з часом
стверджують свою славу і значимість в історії. Чернівці своєю історією,
природною красою, дивовижною архітектурою, щедрою душею своїх мешканців давно
зайняли визначне місце в реєстрі українських та східноєвропейських міст.
Старовинний початок та історичний розвиток наповнюють його шарм та привабливість
для людей, які цікавляться Буковиною.

Припускають, що назва
міста походить від велелюдного міста-фортеці на південних рубежах Галицької
держави, що мало назву «Чернь» або «чорне місто»,
збудованого на лівому березі річки Прут. Можливо ця назва походила від чорних
дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці, яка була повністю зруйнована
монгольським завойовником Бурундаєм і жителі з 1259 року переселилися на правий
берег ріки Прут. З 1359 року місто стало частиною Молдавської держави.

Перші письмові згадки про
місто були знайдені в рукописах молдавського господаря Олександра Доброго, які
він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року. Кожен рік ця дата святкується
як офіційний день міста. Місто в той час було розташоване на перехресті шляхів
з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччину. З 1457 року воно стало
центром проведення ярмарків та адміністративним центром для всього регіону.

За час свого існування
місто було декілька разів зруйноване, перебувало під гнітом Османської імперії,
в 1774-1918 рр. входило до складу Австро-Угорської імперії, а з 1918-1940 рр. —
Румунії.

В 1774р.тут жило близько
290 сімей і було три дерев’яних церкви.

Місто почало процвітати у
1778 році, коли герцог Карл фон Енценберг був призначений главою військової
адміністрації міста. Він запросив сюди багато купців, ремісників та
промисловців для того, щоб вони допомогли розвивати торгівлю та виробництво.
Нового імпульсу розвитку міста надали з 1786 року Петровські ярмарками, що
проводились з 1 до 15 липня.

З середини 19 століття до
початку 20 було збудовано багато архітектурних пам’ятників, що принесли славу
місту: ратуша (1848); приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875);
Єврейська синагога (1877); драматичний театр (1905); палац правосуддя (1906);
приміщення залізничного вокзалу (1908).

Найчарівнішою коштовністю
в скарбі, яким є архітектурні споруди старих Чернівців по праву вважається
витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки — колишня
резиденція буковинських митрополитів. Захоплення викликає веселкове сяяння
черепиці її дахів, вигравання сонця на куполах, дивовижне поєднання суворості
фортечно-зубчатих стін з вишуканою легкістю і ажурністю кованих грат. У цій
дивовижній за своєю красою споруді вбачаються візерунки української вишивки,
гуцульської писанки, буковинського килима, легко вловлюються елементи різних
архітектурних стилів, які створюють органічну цілісність споруди.

Місто стало самоврядним в
березні 1864, коли були обрані перші члени міської ради.

Першим автономним
бургомістром був Яків рицар фон Петрович (1864-1866).

Особливо помітний слід в
історії Чернівців залишив другий автономний бургомістр Антон рицар Кохановський
фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 роки). Якраз з його іменем пов’язане
становлення Чернівців як міста європейського типу. В той час значно зросла
ділова активність у місті, почало розвиватись виробництво та торгівля, Чернівці
стали міжнародним транспортним центром. Була відкрита продовольча біржа,
завершено будівництво водогону та каналізаційної системи, розпочала роботу
перша електростанція, започатковано електричний транспорт, збудовано ряд
визначних архітектурних споруд міста, а справжнім вінцем його діяльності стало
спорудження міського театру.

Багато для розвитку
міста, в повоєнні часи, зробив Василь Толмач, що був головою міської ради з
1964 року. Завдяки його зусиллям започаткована радіоелектронна та
приладобудівна галузі промисловості, збудовано цілий ряд нових жилих
мікрорайонів та зроблено багато інших інноваційних змін.

Павло Каспрук (1985 —
1991 роки) був першим головою міської ради, хто пробував робити демократичні
зміни у важкі часи в кінці 80-х. Чорнобильська катастрофа, забруднення Дністра
та інші екологічні та економічні проблеми вимагали великої напруги душевних та
фізичних сил у громадян міста в ті часи. Він розпочав програми партнерства між
містами-побратимами, уклавши угоду про побратимство з містом Солт Лейк Сіті
(США).

В 1994 році чернівчани
вперше в своїй історії обрали голову міста прямим голосуванням. Першим обраним
мешканцями міста міським головою став Микола Федорук, який переобраний ними в
1998 році на другий термін.

Сучасні Чернівці — це
обласний центр, який розташований на живописних берегах ріки Прут і займає
площу близько 150 км2. Відстань до Києва близько 650 км. Місто межує з Молдовою
та Румунією, Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою областями
України. Населення Чернівців близько 259000 мешканців Серед них: українці
(172300), росіяни (46200); євреї (15700); румуни (12900); молдавани (6500);
поляки (2400) та інші (3100).