Зміст
1.
Інструменти
і механізми охорони довкілля
2.
Охорона вод
в США
3.
Охорона
біорізноманіття: порівняльний аналіз законодавства ЄС і України
Список використаної літератури
1. Інструменти і
механізми охорони довкілля
Державне
екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і
економічних заходів і важелів, які використовують державні органи різного рівня
для примушення, економічного спонукання і матеріального стимулювання
забруднювачів навколишнього середовища до запобігання, обмеження або усунення
викидів у природні і техногенні середовища забруднюючих речовин.
Незважаючи на
досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного
законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це не буде для
них вигідно. Слід зауважити, що власне природоохоронна діяльність не дає
прибутку підприємствам, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок
процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються в атмосферу. Більшість
уловлених речовин є цінною сировиною (сірка, пил кольорових металів тощо) і
можуть бути використані при виробництві продукції, сприяючи отриманню
додаткового прибутку. Однак обладнання для вловлювання цих речовин та
підготовка їх до подальшого використання часто вимагають таких видатків на придбання,
монтаж та експлуатацію, котрі з’їдають весь прибуток від продажу виготовленої
продукції.
Іншою причиною
відсутності заінтересованості підприємств в природоохоронній діяльності є часто
розбіжність часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в
іншій формі з моментом відшкодування збитків. Наприклад, надмірний вилов риби
або надмірна вирубка деревини найсильніше відіб’ються на економіці галузі в
майбутньому, а в поточному році можуть дати прибуток. Забруднення повітря та
продуктів харчування, особливо радіаційне, може відбитися на здоров’ї через
декілька років або десятиріч. А люди схильні більше клопотатися про нинішній
день, ніж про майбутній, не замислюючись, що для усунення збитків у майбутньому
будуть потрібні кошти, котрі набагато перевищуватимуть прибуток, отриманий
шляхом порушення законів екології. Це явище має назву принципу віддаленості
подій.
Ще однією
важливою причиною того, що підприємства не дуже заінтересовані реалізовувати
заходи з охорони навколишнього природного середовища, є неузгодженість між
підприємствами-отруювачами та підприємствами-реципієнтами, котрі зазнають
найбільших збитків від забруднення навколишнього середовища. Основними
забруднювачами є хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно-паперова
галузі, енергетичний комплекс тощо. Разом з тим, найбільших збитків зазнають
охорона здоров’я, комунальне, сільське, лісове та рибне господарства, оскільки
зростають видатки на лікування хворих, ремонт будівель, висадження дерев
замість загиблих; знижується врожайність та якість продуктів рослинництва,
продуктивність тваринництва. Галузі-забруднювачі також зазнають збитків,
принаймні через зростання захворюваності своїх працівників, однак вони значно
менші, ніж видатки, котрі необхідні для здійснення повноцінної природоохоронної
діяльності, з одного боку, та збитки, що завдаються підприємствам-реципієнтам,
з другого.
У зв’язку з цим
поряд із поліпшенням екологічного виховання та освіти важливим завданням
держави є створення таких умов діяльності підприємств, за яких вони були б
змушені займатися природоохоронною діяльністю або були б матеріально
заінтересованими у реалізації заходів у цій галузі.
Перший шлях
стосується адміністративного механізму, який базується на встановленні норм,
стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників
підприємствам з охорони навколишнього природного середовища та покарань від
догани до тюремного ув’язнення або зняття з роботи та виплати штрафів
підприємством і його керівниками. Однак цей шлях дорогий та малоефективний,
оскільки вимагає постійного контролю та значного числа контролерів.
Розмір штрафів
повинен забезпечувати умови, за яких порушення є невигідним з точки зору
економічних інтересів природокористувача. Як правило, штрафні платежі
встановлюються у кратному розмірі відносно нормативних показників плати або
відносно величини недоодержаного прибутку.
Платежі за
понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів (дикорослих
рослин, тварин, мінеральних грязей, води тощо) у вигляді штрафів стягуються з
прибутку, що залишається у розпорядженні природокористувача, і з його приватних
коштів.
Значно
ефективнішим є шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних
важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) держава створює умови для
прибутковості дотримання природоохоронного законодавства, і збитковості його
порушення.
Отже,
адміністрування, не пов’язане з матеріальною заінтересованістю, не може змусити
підприємство постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого
боку, економічні важелі, не підсилені безпосереднім примусом у найважливіших
економічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та
терміни здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід врахувати, що
деякі адміністративні та економічні важелі переплітаються. Наприклад, штраф —
це і адміністративний, і економічний захід, а встановлення лімітів користування
та забруднення природних ресурсів спирається на такий адміністративний захід,
як нормування.
Тому найкращих
результатів досягають при розумному поєднанні економічної заінтересованості з
достатньо жорстким контролем та адміністративним примусом.
Економічний
механізм охорони навколишнього природного середовища містить цілу низку
інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників.
Лімітування
природокористування — дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного
середовища. Існують підприємства, котрі з екологічної точки зору краще було б
закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що
завдавало б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад,
целюлозно-паперовий комбінат можна перепрофілювати в меблеву фабрику. Проте з
економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки
підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих
місць. У цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час
регулюється не нормативами ГДС та ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ.
Тривалий час
природокористування в країні було безплатним, тобто підприємства
використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали
навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення
з катастрофічними наслідками для навколишнього природного середовища
підприємства виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність
зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів.
Щоб заохотити до
дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини
витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища, з
50-х років ХХ століття поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів,
котрі вилучаються з природи.
На початку 90-х
років ХХ століття було запроваджено платність природокористування, що
передбачає плату практично за всі природні ресурси, за забруднення
навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва
та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та
забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в
межах встановлених нормативів (лімітів). Однак внесення плати за використання
та забруднення не звільняє природокористувача від виконання «Закону про охорону
навколишнього природного середовища» та відшкодування збитків.
Одним з важливих
важелів господарського механізму природокористування є фінансування, тобто
надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами
фінансування можуть бути бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість
продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди.
Створення
екологічних фондів також є однією з економічних ланок механізму
природокористування. З цією метою залучують установи, які спроможні надавати
будь-яку матеріальну допомогу та самі грошові матеріальні кошти, а також
визначати їхні джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх
підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення
невідкладних природоохоронних заходів. Крім цього, підприємства можуть робити
внески у фонди екологічного страхування.
Важливим економічним
важелем природокористування є правильне застосування матеріального стимулювання
— забезпечення заінтересованості, вигідності для підприємства та його
працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування
не лише заохочувальних заходів, але й покарань.
До заохочувальних
заходів належать:
встановлення
податкових пільг (сума прибутку, з якого стягується податок, зменшується на
величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам);
звільнення від
оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;
застосування
заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;
застосування
пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють заходи у
відповідності до «Закону про охорону навколишнього природного середовища»
(зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування);
впровадження
спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та
продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій;
штрафи за
екологічні правопорушення.
Заходи щодо
стимулювання за результатами природоохоронної діяльності повинні бути
передбачені і для окремих працівників підприємства, котрі беруть у ній
безпосередню участь.
2. Охорона вод в
США
Приклад того, як один центральний державний орган успішно виконує функції
екологічного контролю за використанням і охороною всіх природних ресурсів
(включаючи води і землі), можна спостерігати в США. Агентство з охорони
навколишнього середовища США (U.S. Environment Protection Agency), федеральний
орган виконавчої влади, здійснює весь спектр контрольних функцій з дотримання
вимог федерального екологічного законодавства в різних сферах використання
природних ресурсів (вода, земля, повітря, і т.д.). Агентство встановлює
національні стандарти для різних програм з метою захисту навколишнього
середовища. Якщо стандарти не дотримуються, Агентство може застосувати санкції
(припинення діяльності порушника, штрафи, судовий позов тощо.)
Агентство делегує штатам і індійським племенам повноваження з видачі
різних дозволів, а також з контролю за дотриманням і виконанням вимог
законодавства про охорону навколишнього середовища.
До складу Агентства входить Адміністрація з виконання і дотримання
законодавства, що безпосередньо здійснює контроль за дотриманням федерального
екологічного законодавства державними органами, органами штатів, корпораціями і
приватними особами. На місцях функції контролю здійснюють 10 підрозділів
Агентства, кожен з яких охоплює кілька штатів. Органи з охорони навколишнього
середовища у штатах здійснюють контроль за дотриманням природоохоронного
законодавства штатів.
Застосування екологічного законодавства у сфері водних ресурсів здійснює
Адміністрація з водних ресурсів Агентства з охорони природних ресурсів.
Управління водними ресурсами здійснюють два басейнові управління12 , до складу
яких входять представники штатів, федерального уряду, органи водопостачання
штатів. Ці органи видають дозволи на користування водними об’єктами,
встановлюють норми якості води і контролюють дотримання виданих інструкцій.
Штати також мають право видавати власні закони і нормативні акти у сфері
водокористування відносно водних об’єктів, що перебувають на u1090 території
відповідного штату.
Конгрес вправі регулювати водні об’єкти, що перебувають на території
декількох штатів (так склалося історично, тому що такі водні ресурси були
важливими торговельними шляхами, а торгівля регулювалася винятково Конгресом).
Агентство з охорони навколишнього середовища США (U.S. Environment
Protection Agency) — це федеральний орган виконавчої влади, основним завданням
якого є захист здоров’я людей і навколишнього середовища. Агентство встановлює
національні стандарти для різних програм з метою захисту навколишнього
середовища. Якщо стандарти не дотримуються, Агентство може застосувати санкції
(припинення діяльності порушника, штрафи, судовий позов тощо.)
Агентство делегує штатам і індійським племенам повноваження з видачі
різних дозволів, а також з контролю за дотриманням і виконанням вимог
законодавства про охорону навколишнього середовища.
Агентство з охорони навколишнього середовища має 10 регіональних центрів:
у Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Атланті, Чикаго, Далласі, Канзасі, Денвері,
Сан-Франциско і Сіетлі.
Адміністрація з питань водних ресурсів здійснює контроль за екологічними
показниками водних ресурсів.
Будь-яка особа (фізична або юридична, муніципалітет, штат, громадські
організації та ін.), що здійснюють викиди забруднюючих речовин у водні об’єкти
США, повинні дотримуватися встановлених норм і правил.
У випадку виявлення порушення водного законодавства Агентство в особі
Адміністрації з питань водних ресурсів має право накласти стягнення за
здійснення порушення, за збиток, заподіяний порушенням, а також може вимагати
виправлення ситуації, що склалася (наприклад, очищення забрудненої території).
Владні органи штатів беруть активну участь у регулюванні
водокористування, охорони водних ресурсів і контролю за використанням і
охороною вод. Вони встановлюють показники якості води (не нижче федеральних), а
також видають дозволи на використання водних об’єктів у межах штату.
Два управління басейнів водойм (Управління Долини Теннесі й Басейну ріки
Дэлавер), до складу яких входять представники штатів, федерального уряду і
органи водопостачання штатів, видають дозволи на користування водними
об’єктами, встановлюють норми якості води і контролюють дотримання виданих
інструкцій.
Адміністрація з питань відповідності й забезпеченню дотримання
федерального природоохоронного законодавства є самостійним підрозділом
Агентства.
Повноваження Адміністрації
1.
Сприяти
ефективному виконанню вимог законодавства (розробка рекомендацій, пропаганда серед
місцевого населення, фермерів і бізнес спільноти тощо);
2.
Проводити
розслідування порушень, що відбулися, самостійно або в співробітництві із владою
штатів;
3.
Залучати
до адміністративної і матеріальної відповідальності порушників федерального природоохоронного
законодавства, що забруднюють навколишнє середовище (повітря, воду, ґрунт, і
ін.);
—
У випадку
забруднення навколишнього середовища порушник зобов’язаний не тільки заплатити
штраф за порушення, але й усунути забруднення або відшкодувати Агентству
вартість очищення.
—
Подавати
позови до суду для притягнення порушників до кримінальної відповідальності за
серйозні екологічні правопорушення, що спричинили значний економічний збиток,
загрозу здоров’ю, або смерть людей.
4.
Координувати
свої дії з іншими федеральними органами, а також із природоохоронними органами
штатів з питань запобігання та виявлення порушень природоохоронного законодавства.
—
Органи
штатів з охорони природних ресурсів, місцеві агентства з управління охороною
навколишнього середовища, уряди індійських резервацій і ін.
3. Охорона біорізноманіття:
порівняльний аналіз законодавства ЄС і України
В усіх
високорозвинених країнах світу визнана необхідність теоретичного обґрунтування
і здійснення практичних кроків у фінансуванні екологічної політики, яка
передбачає збереження природи, якість навколишнього природного середовища,
раціональне використання реальних і потенційних природних ресурсів, підтримку
екологічної рівноваги в природі та забезпечення умов існування для людини. У
наш час в багатьох країнах світу розроблені і діють національні програми
охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних
ресурсів. Вони мають принципово новий характер порівняно з колишньою політикою
охорони природи, яка мала обмежену сферу дії і виходила з концепції ліквідації
наслідків порушення довкілля. Аналогічні програми були розроблені і в інших
країнах: Нідерландах — Danish «no loss» wetlands policy (Moller, 1995);
Європейському Співтоваристві — European Union principles for the implementing a
no net loss policy (Commission of the European Communities, 1995). Нова за
змістом політика збереження природного середовища втілюється у формі
національних програм, в яких передбачена взаємодія органів державного
управління, приватного сектору, науки, фінансових установ. У всіх країнах
прийняті закони про охорону природного середовища, в яких закріплені функції
держави з регулювання природоохоронної діяльності, а також визначені права і
обов’язки природокористувачів. Такими законами у Швеції є закон «Про охорону
навколишнього середовища» (1969 р.). Приймаються спеціальні законодавчі акти,
спрямовані на попередження та усунення порушень якості окремих компонентів
навколишнього середовища. В основу законодавчої піраміди закладені численні
нормативні акти (постанови, накази, правила тощо) органів місцевої влади, які
найбільшою мірою враховують природно-географічну та соціально-економічну
специфіку того чи іншого регіону. В зарубіжних країнах, крім спеціальних
органів державного управління, створені центральні органи державного управління
з великими повноваженнями, які відповідають за керівництво в національних
масштабах політикою в галузі навколишнього природного середовища, за
координацію дій інших зацікавлених юридичних і фізичних осіб, установ і
відомств, за участь у міжнародних програмах співробітництва. Такими органами у
США є Федеральне агентство з охорони навколишнього природного середовища, у
Франції — Міністерство з якості життя. Крім того, у деяких країнах при урядах
створені консультативні органи: в США — Рада з якості навколишнього середовища;
в Англії — Постійна королівська комісія з боротьби із забрудненням навколишнього
середовища. Основою політики в галузі охорони навколишнього середовища і
фінансування природоохоронних заходів є принцип нормативно якісного стану
довкілля, який забезпечується або системою норм і стандартів на
граничнодопустимі рівні антропогенного навантаження, склад забруднень, викидів,
скидів, або системою оподаткування підприємств, які допускають порушення
встановлених вимог природокористування. Обидва принципи можуть бути органічно
поєднані. Регулювання охорони довкілля в зарубіжних країнах підкріплюється
системою економічних важелів стимулювання і адміністративних санкцій. Держави
використовують різноманітні засоби стимулювання приватного капіталу, які
заохочують його до виконання нових законодавчих норм. У країнах Європейського
співтовариства загалом налічується понад 200 таких механізмів. Серед них є
такі: пряма дотація на будівництво та експлуатацію природоохоронного
обладнання, міських і районних водоочисних споруд, які звільняють підприємства
від надмірних витрат; пільгове цільове кредитування приватного сектору; система
податкових пільг. Паралельно із стимулюванням існують і важелі примусового
характеру, які застосовуються до порушників екологічних норм і стандартів. У
першу чергу — це заборона виробництва будь-яких хімічних речовин, що мають
підвищену токсичність, вимоги щодо припинення викидів забруднюючих речовин у
навколишнє природне середовище в містах і районах, де склалася критична
санітарно-гігієнічна ситуація. У деяких країнах для підприємств, які
забруднюють середовище, встановлений прогресивний податок за понаднормативні
викиди забруднюючих речовин. Ряд законодавчих систем передбачають штрафні
санкції на випадок недотримання встановлених екологічних норм, а в окремих
випадках — кримінальну відповідальність або заборону виробничої діяльності
підприємства. Економічно розвинені держави фінансують основну частину
фундаментальних наукових досліджень і підготовку кадрів для галузі охорони
навколишнього природного середовища, залишаючи за приватним бізнесом розробку
та здійснення високорентабельних науково-технічних робіт. Обсяги щорічних
державних асигнувань на дослідження в галузі екології і охорони природних
ресурсів постійно збільшуються.
Екологічна
політика Великобританії ґрунтується перш за все на якісних характеристиках
об’єктів навколишнього середовища. Визнано за необхідне проведення оцінки
навколишнього середовища до початку проектування будь-якого будівництва, а в
подальшому — періодичного контролю за станом навколишнього природного
середовища. Щодо екологічного планування і управління початковий варіант
екологічної експертизи порівнюється з іншими варіантами оцінок, що дозволяє
більш оптимально визначати параметри антропогенного впливу.
Екологічна
політика Швеції зорієнтована на розробку екологічно чистих
виробничо-технологічних процесів і обладнання, які сприяють недопущенню
антропогенних забруднень атмосфери, вод, ґрунтів та інших природних об’єктів. Правове
регулювання охорони навколишнього природного середовища у Франції пов’язане з
соціальним поняттям якості життя, рівнем екологічної свідомості і освіти
населення, відображенням у чинному законодавстві об’єктивних потреб охорони
навколишнього середовища, життя і діяльності людини.
В Угорщині
управління діяльністю в галузі охорони природи розподілено між різними
міністерствами і відомствами. У Польщі питання використання і охорони
середовища регламентуються Конституцією, законами та іншими законодавчими
загальнодержавними актами. Дотримання законів і правил контролюється Державною
інспекцією з охорони навколишнього середовища. Нині людство повинне серйозно
переосмислити ставлення до природи і об’єднати зусилля націй і народів у
боротьбі за врятування біосфери планети, здійснення нових локальних,
регіональних і міжнародних програм подальшого розвитку та виживання, які
повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі,
глибоких екологічних знаннях і підвищеній екологічній свідомості.
Україна через
високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського
господарства, хижацьке використання природних ресурсів протягом десятиріч
перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країну.
Нинішня екологічна ситуація в нашій країні характеризується як глибока
еколого-економічна криза, яка зумовлена закономірностями функціонування
адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних
сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, існував
відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Були допущені
серйозні помилки в організації комплексного використання природних ресурсів,
недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю за якістю
природного середовища. Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні
дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового екрану, потепління
клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження
біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції в
1986 році з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні
ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. Перехід
України до регульованої ринкової економіки потребує змін пріоритетів у
здійсненні регулювання природокористування та екологічної функції держави
взагалі. Поряд із посиленням адміністративного впливу у цій сфері, який раніше
був єдиним шляхом забезпечення оптимального природокористування, в умовах ринку
першочергову роль відіграють економічні важелі. Робота з формування нового
економічного механізму природокористування є принциповою, оскільки практично не
існує вітчизняних і зарубіжних аналогів наукових досліджень в галузі економіки
природокористування. Зарубіжний досвід свідчить, що в перспективі розвиток
ринкових відносин і конкуренції призведе до значного підвищення рівня
виробництва, стимулювання енерго- і ресурсозбереження, структурної перебудови
економіки України, що дозволить суттєво зменшити рівень забруднення довкілля. З
перших днів незалежності наша держава бере активну участь у міжнародних
природоохоронних заходах і реалізації екологічних програм та проектів.
Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища
займає важливе місце у зовнішньополітичному курсі України. Україна як член ООН
є суверенною стороною 18 міжнародних природоохоронних угод, бере участь у 20
міжнародних конвенціях і продовжує активно працювати з іншими країнами світу
над проблемами врятування нашої планети від екологічного лиха. Україна
підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідніми
країнами — Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею.
Меморандуми про взаємопорозуміння і співробітництво в галузі охорони довкілля
підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони
довкілля укладена з урядом Ізраїлю, про співробітництво в галузі ядерної
безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії.
Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних
парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів,
управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне
співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки у рамках програми TACIS
Україна підтримує з МАГАТЕ і Європейським Союзом, а також на двосторонній
основі з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. З питань зміни клімату
підписані Меморандум про співробітництво урядів України та Канади, а також
Протокол про співробітництво з Нідерландами. Нині почалося впровадження трьох спільних
проектів. Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких
пов’язана із вирішенням глобальних та регіональних проблем, охорони довкілля
(ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності
Європейської Економічної комісії, насамперед з її Комітетом з екологічної
політики. З 1995 року Україна є членом Ради Європи — однієї з найвпливовіших
організацій, в діяльності якої питання охорони навколишнього середовища
займають важливе місце. Наша держава була активним учасником Всесвітньої
зустрічі глав держав та урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі
(2002 р.), підписала прийняті там програмні документи та реалізує їх на
національному рівні. Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного
права в галузі навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття
Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної
Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна,
Швейцарія, 28-30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали традиційними.
Вонивідбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998 році — в Орхусі (Данія).
У 2003 році в Києві відбулася конференція «Довкілля для Європи», що свідчить
про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля. Незважаючи
на глибоку еколого-економічну кризу в українському суспільстві, впровадження
економічних методів регулювання природокористування залишається одним із
першочергових завдань, оскільки від його успішного вирішення значною мірою
залежить економічна ефективність народного господарства, здатність економіки
України до стабільного і тривалого саморозвитку.
Список
використаної літератури
1. Богачов, В. Необхідність
підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. —
2008. — №9.
2. Глушкова, В.Г. Экономика
природопользования [Текст]: учебное пособие / В.Г. Глушкова, С.В. Макар. — М.:
Гардарика, 2007.
3. Джигирей, В.С. Основи екології та
охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи
[Текст]: навчальний посібник / В.С. Джигирей, В.М. Сторожук, Р.А. Яцюк; Мін-во
освіти і науки України. — 2-е вид., доп. — Львiв: Афiша, 2004.
4. Екологія [Текст]: підручник /
Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. — К.: КНЕУ,
2005.
5. Запольський, А.К. Основи екології
[Текст]: підручник / А.К. Запольський, А. І. Салюк; ред. К.М. Ситник. — 3-е
вид., стереот. — К.: Вища школа, 2005.
6. Колотило, Д.М. Екологія і
економіка [Текст]: навчальний посібник / Д.М. Колотило; Мін-во освіти і науки
України, Київський нац. економічний ун-т. — 2-е вид. доп. і перероб. — К.:
КНЕУ, 2005.
7. Регіональна економіка [Text]: курс
лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ «УАБС НБУ»; уклад.: Б.А. Дадашев, В.В.
Обливанцов, В.П. Гордієнко. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008.
8. Українська екологічна енциклопедія
[Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і
науки України; ред. Р.С. Дяків. — Вид. 2-ге. — К.: МЕФ, 2006.
9. Царенко, О.М. Основи екології та
економіка природокористування [Текст]: навчальний посібник / О.М. Царенко, О.О.
Нєсвєтов, М.О. Кадацький. — 2-е вид., стереот. — Суми: Університетська книга, 2004.
10. Агентство США з міжнародного розвитку
Регіональна Місія в Україні, Молдові та Білорусі: Вибірковий огляд світового
досвіду в організації контролю за використанням та охороною земельних та водних
ресурсів, — 2007.