Найважливішим
напрямом реформування системи освіти справедливо вважають її фундаменталізацію.
Спрямованість на фундаменталізацію освіти необхідна для того, щоб майбутній
фахівець у процесі навчання зміг набути необхідні фундаментальні базові знання,
сформовані в єдину світоглядну наукову систему на основі сучасних уявлень про
науку та її методи. Даний підхід надасть можливість одержувати необхідні знання
не тільки з обраної спеціальності, а й з усього комплексу пов’язаних з нею наук,
включаючи природничо-наукові та гум-анітарні знання, що формують не тільки професійні
навички, але й особистісні потреби, відповідальність фахівця перед наукою й
людством. Найбільш ефективною є освіта, що базується на єдності фундаментальності
й професійної спрямованості навчання. Принцип професійної спрямованості навчання
є найважливішим для вищої школи, тому що вища школа завжди була, є й принаймні найближчим
часом буде професійною за своєю суттю та призначенням. І, незважаючи на запланований
у новій редакції Закону України «Про вищу освіту» перехід до узагальнених
кваліфікацій, професійна складова у вищій освіті завжди буде матиме місце, тому
в методичній системі навчання повинні бути одночасно реалізовані обидва принципи:
фундаментальності й професійної спрямованості.
Фундаменталізація
– це процесу якісної зміни вищої освіти на основі принципу її
фундаментальності. У термінах експертів «Римського клубу» це означає необхідність
переходу від «підтримуючої» до «випереджальної» інноваційної освіти.
Основною
метою реформування системи вищої освіти України є її орієнтація на
науково-освітню інноваційну діяльність, в якій університет виступатиме як сучасний
навчально-науковий інноваційний комплекс, що інтенсивно генерує та передає
суспільству не лише нові знання, а й нові технології. В умовах інтеграції системи
вищої освіти України у європейське та світове освітнє співтовариство саме
функції трансферу знань та технологій разом із фундаменталізацією навчання створюють
умови для експорту як знань, так і технологій.
Розвиток
вищої освіти має бути спрямований на оновлення змістової бази навчання
майбутніх фахівців природничо-математичних та технічних спеціальностей,
розвиток здатності фахівця адаптуватися до високих темпів науково-технічного
прогресу (НТП), формування у студентів творчого фахового мислення, розвиток здатності
фахівця «згортати» наростаючі потоки професійно-значущих повідомлень до легко
доступних для огляду обсягів, підвищення професійної мобільності випускника
ВНЗ, уніфікацію змісту й рівня підготовки фахівців у різних ВНЗ.
Всі
перераховані напрями розвитку вищої освіти вимагають фундаменталізації
навчального процесу на основі інноваційних підходів.
Професійна
знаннєва база навчання представлена загальнопрофесійними та спеціальними дисциплінами
навчального плану. Кожна із цих дисциплін є адаптованою до певного контингенту слухачів
інформаційною моделлю відповідної прикладної науки, яка, в свою чергу, є
модифікованим варіантом тієї чи іншої фундаментальної науки. У ході такої
модифікації фундаментальна наука переорієнтовується на частинні прикладні цілі,
її основні закони відображаються у відповідні технології, а загальні рівняння
перетворюються в розрахункові формули (наприклад, так з електродинаміки виник
курс теоретичних основ електротехніки). Іноді прикладна наука являє собою цілий
науково-технічний напрям і виникає на основі інтеграції кількох фундаментальних
наук (наприклад, металургія поєднує фізику твердого тіла, фізику рідин, термодинаміку,
хімію та ін.). Очевидно, що різні прикладні науки й навчальні дисципліни пов’язані
з різними фундаментальними науками (наприклад, для інформатики важливі математичні
основи її теорії та фізичні основи інструментальної бази, що забезпечують
одержання, опрацювання, зберігання, подання, передавання різноманітних
повідомлень). Тому практично вся знаннєва база навчання фахівця з прикладних
наук досить чутлива до досягнень фундаментальних наук: чим швидше включаються
новітні досягнення відповідних фундаментальних наук у програми прикладних курсів,
тим більш високою і сучасною буде підготовка фахівця за будь-якою
спеціальністю.
Однією
з проблем сучасної вищої технічної освіти є від-сутність механізмів, що
забезпечують адекватність реалізованих освітніх програм поточним цілям і
завданням підготовки фахівців, здатних брати активну участь у прискоренні НТП.
На жаль, більшість викладачів ВНЗ безпосередньо не беруть участь у процесі
виробництва та не виконують наукові або конструкторські розробки зі свого фаху,
лише зрідка прилучаючись до реального процесу розвитку техніки. Основна частина
повсякденних науково-технічних досягнень забезпечується винахідницькою,
дослідницькою й конструкторською роботою професіоналів, що постійно займаються
питаннями виробництва безпосередньо на виробництві, у технопарках і т.д., тому
викладач одержує повідомлення про ці досягнення з деяким запізненням.
Крім
того, передати студентам новітні науково-технічні здобутки досить непросто: викладачеві
необхідно відповідні повідомлення не тільки вчасно одержати й осмислити самому,
але й перетворити їх у навчальний матеріал відповідного курсу, доступний для розуміння
студентів. Для цього зазначений матеріал повинен бути несуперечливо вбудований
у структуру діючого навчального плану та забезпечений необхідними методичними
розробками, лабораторним устаткуванням тощо. Природно, що до моменту готовності
всього перерахованого змістова частина розглянутого матеріалу вже застаріває, а
це зумовлює постійне відставання підготовки фахівців від сучасного виробництва.
В
сучасних умовах остаточна адаптація молодого фахівця до рівня виробництва відбувається
вже на підприємстві, вимагає додаткового часу й засобів, що природно, не сприяє
прискоренню НТП.
Описана
ситуація призводить до підготовки «фахівця вчо-рашнього дня», який легко адаптується
до застаріваючого виробництва, однак не підготовлений до швидких радикальних змін
у виробництві та ефективної участі у науково-технічному прогресі. Вихід з цього
«освітнього тупика» – у переході до інноваційної, випереджаючої освіти, що забезпечує
фахівцеві можливості ефективно вирішувати принципово нові завдання. Для цього ВНЗ,
крім підготовки висококваліфікованого фахівця повинні формувати широкоосвічену,
творчу й системно мислячу особистість. Ця вимога нездійсненна без істотного посилення
фун-даментальної складової фахової підготовки. Наповнення фундаментальних наук новими
знаннями іде надзвичайно швидко. Не всі досягнення науки одразу ж
використовуються у виробництві.
Випереджаюча
освіта має спиратися на те, що свідомо випереджає виробництво, – на
фундаментальну науку. Таким чином, освіта, продовжуючи «підтягуватися» до рівня
сучасного виробництва, повинна одночасно залучати до навчального процесу найсучасніші
досягнення фундаментальних наук, досить глибоко знайомити з ними студентів і навчати
студента «уловлювати» паростки нового в сфері своєї майбутньої професійної
діяльності.
На
рис. 1 показано взаємозв’язки між фундаментальними науками, виробництвом і освітою.
У центральній частині рисунка стрілками позначені напрями циркуляції наукових досягнень,
що породжує, стимулює та розвиває виробництво, науку та вищу освіту.
Дві
стрілки під номером 1 характеризують взаємозв’язки між потребами суспільства й
потребами фундаментальних наук. У процесі постійної адаптації до умов
навколишнього середовища люди досліджують оточуючий світ засобами
фундаментальних наук, тому суспільство ставить все нові завдання перед
фундаментальними науками (стрілка 1, спрямована донизу). У цьому проявляється
соціальне замовлення з боку суспільства. У свою чергу, розвиток фундаментальних
наук надає людині можливість побачити нові проблеми, які варто поставити
суспільству перед фундаментальними науками (стрілка 1, спрямована догори), що
створює в суспільстві усвідомлення того, які наукові завдання є найбільш
актуальні. Стимульовані первинними запитами суспільства фахівці з фундаментальних
наук досліджують різноманіття природних явищ і матеріальних структур.
Суспільство через прикладні напрями фундаментальних наук установлює потенційну перспективність
отриманих результатів. Взаємозв’язки між фундаментальними науками й прикладними
напрямами фундаментальних наук позначені стрілками 2. Припустимо, що у
більшості випадків відкриття нового в науці (у момент часу t0) випереджає усвідомлення
(у момент t1) його практичної значущості, тобто t1>t0. Далі, у деякий момент
часу t2 естафету приймає «технічна наука» – модифікація відповідних розділів фундаментальних
наук, орієнтована на розв’язання прикладних завдань. Для здійснення цієї
модифікації потрібен певний час і тому завжди t2>t1. Стрілки 3 на рис. 2 відображають
взаємозв’язки між «технічними науками» та прикладними напрямами фундаментальних
наук. У ВНЗ «технічні науки» перетворюються в один з навчальних курсів
загальнопрофесійного або спеціального блоку. Цей процес вимагає певного часу й завершується
з деяким запізненням t3–t2. В результаті цього повне навчально-методичне
забезпечення підготовки висококваліфікованих фахівців (підтримуюча освіта)
запізнюється в порівнянні із часом створення нової техніки. Однак, якщо в
основу підготовки навчально-методичного матеріалу будуть покладені ті ж відомості,
що породжують «технічні науки», то зазначений матеріал буде готовим до моменту t3’.
При цьому цілком досяжні умови, коли t3’<t2. Це означає, що при досить
глибокій фундаменталізації вищої освіти ВНЗ зможуть адаптувати своїх
випускників не тільки до сучасного, але й до май-бутнього виробництва.
Здатність
адаптуватися до високих темпів науково-технічного прогресу – необхідна, але
недостатня умова для плідної участі людини в цьому процесі. Така здатність може
ґрунтуватися на пасивному володінні фундаментальними знаннями, що лежать в
основі технічного прогресу. Для активної участі в ньому важливо, щоб фахівець
мав ще особливе професійне мислення, головними характеристиками якого є
критичне ставлення до досягнутого, здатність запропонувати нове й уміння врахувати
впливи всіх значимих внутрішніх і зовнішніх факторів, що забезпечують надійне
функціонування запропонованого. Іншими словами, професійне мислення має
включати в себе критичність, творчість, системність. Критичність розкриває
потребу в новації, творчість її породжує, системність мислення гарантує якість і
надійність новації. Крім того, всі етапи діяльності фахівця повинні
перевірятися на відповідність законам фундаментальної науки. Знання цих законів
також є обов’язковим атрибутом творчого фахового стилю мислення.
Практично
досяжна професійна мобільність рядового фахівця, що закінчив типовий ВНЗ із
посиленою фундаментальною підготовкою, обмежується групою споріднених спеціальностей,
що розрізняються за фундаментальними основами виробництва. Знання
фундаментальних основ спеціальностей полегшує переходи від однієї спеціальності
до іншої в сфері кожного із цих виробництв.
Фундаменталізація
як основа розвитку інноваційної вищої освіти передбачає: збереження ядра змісту,
яке за своєю природою повинне бути консервативним; навчання базових компетентностей;
посилення загальноосвітніх компонентів у професійних освітніх програмах; перехід
до підготовки фахівців широкого профілю; пізню профілізацію навчання; посилення
наукового потенціалу навчальних закладів, створення науково-технологічних
парків.
фундаментальність освіта інноваційний
прогрес
Список використаних джерел
1. Семеріков С.О.
Фундаменталізація навчання інформатичних дисциплін у вищій школі : монографія /
Семеріков С. О. ; наук. ред. акад. АПН України, д. пед. н., проф. М. І. Жалдак.
– Кривий Ріг : Мінерал ; К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. – 340 с.: іл.
2. Решетова З.А.
Психологические основы профессионального обучения / Решетова З. А. – М. : МГУ,
1985. – 207 с.
3. Теплицький
О.І. Об’єктно-орієнтоване моделювання в
системі
фундаменталізації підготовки майбутнього вчителя інформатики // Збірник
наукових праць. Педагогічні науки. Вип. 50. – Ч. 2. – Херсон: Видавництво ХДУ,
2008. – С. 285–288.