КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Теорія та
методика професійного навчання»
Методика
підготовки і проведення лекції на тему: “Особливості обліку інших
зовнішньоекономічних операцій”
Зміст
Вступ
1. Лекція: поняття,
функції, види, принципи
2. Використання
інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні
3. Методика підготовки лекційного
заняття по темі “Особливості обліку інших зовнішньоекономічних операцій”
4
Використання інформаційно-комунікаційних технологій при проведенні
лекційного заняття «Особливості обліку інших зовнішньоекономічних операцій»
Висновки
Список літератури
Вступ.
Лекція
— головна інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, що сприяє
засвоєнню системи знань із спеціальності, формує широкий професійний кругозір і
загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою,
її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію
її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового
мислення викладача.
Методичні
питання класифікації лекцій, етапів їх підготовки та проведення були висвітлені
у дослідженнях ряду педагогів. Особливої уваги заслуговують наукові праці А.В. Хуторського
[ 24 ], А.М. Столяренка [ 22 ], В.М. Фокіна [ 23 ] та ін.
Лекція
як форма організації навчального заняття використовується у вищих навчальних
закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі
інформаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації
пізнавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій,
доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію,
використовує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші
засоби навчання.
Однак
потребує додаткового висвітлення проблема особливостей лекційного методу із
використанням інформаційно-комунікаційних технологій у вищих навчальних
закладах. Формування інформаційно-технологічного суспільства, докорінні зміни в
соціально-економічному, духовному розвитку держави потребують підготовки
вчителя нової генерації. Це зумовлено тим, що вже зараз суспільство активно
використовує нові інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) в повсякденному
житті. Комп’ютери, ноутбуки, кишенькові комп’ютери, мобільні телефони, DVD
програвачі вже зараз міцно ввійшли в побут. Тому так важливо саме зараз
переглянути підходи до навчання молодого покоління. Особливу увагу при цьому
необхідно приділити інформатизації та реформуванню освіти. [ 1 ]
Тому
обрана тема курсової роботи є високо актуальною, розробка методики лекційного
заняття з використанням ІКТ є одним з кроків запровадження у навчальний процес
новітніх інформаційних технологій.
Об’єктом
курсової роботи є підготовка і проведення лекції з дисципліни «Облік ЗЕД» по
темі «Особливості обліку інших зовнішньоекономічних операцій».
Мета
– підготувати методику підготовки і проведення лекції з дисципліни «Облік ЗЕД»
по темі «Особливості обліку інших зовнішньоекономічних операцій».
До
обраної теми можна виділити такі завдання:
—
висвітлити інформацію про лекцію, як організаційну форму навчання;
—
розкрити важливість використання інформаційно-комунікаційних технологій у
навчанні;
—
скласти методику підготовки і проведення даної лекції з використанням
інформаційно-комунікаційних технологій.
1.
Лекція: поняття, функції, види, принципи
За
своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна форма навчання —
«специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у рамках якого
реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання
— «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній
формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».
Лекція
— найбільш економічний спосіб передачі й засвоєння навчальної інформації, тобто
мислительної культури поколінь, вміщеної в рамках педагогічних форм навчання.
Однією
з особливостей лекції є можливість викладача викласти у логічно
систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації. При цьому подача
наукових фактів сприяє активізації уваги, мислення студентів, збуджує інтерес і
внутрішню активність думки, створює умови для подальшого більш глибокого і
самостійного вивчення начального матеріалу за підручником, посібником, тощо.
Під час слухання лекції у студентів формулюється уміння слухати і усвідомлювати
побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз,
синтез, порівняння тощо.
Викладач
відбирає найголовніше, істотне із великого потоку науково-технічної і
культурної інформації, спрямовує студента на найважливіші питання
спеціальності, на аналіз нових наукових проблем, які ще не знайшли відбиття в
підручниках, розкриває перспективи певної галузі науки [ 2, 7 ].
Лекція
— основа для подальшої самостійної роботи. Вона справляє виховуючу і розвиваючу
дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до
науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості,
сприйняття, пам’ять.
Основна
дидактична мета лекції — забезпечення орієнтованої основи для подальшого
засвоєння навчального матеріалу. Однак, в лекції є певні слабкі сторони, які
обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів:
відносно менша активність студентів, ніж в інших видах навчальних занять,
неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, складності
зворотного зв’язку тощо. Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами
навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить
найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання.
Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту
і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором — ученим, педагогом [ 5,
27 ].
Можна
визначити місце основних функцій сучасної вузівської лекції: методологічної,
виховуючої, інформаційної (освітньої), розвиваючої, орієнтуючої й організуючої.
Методологічна
функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до
предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор
демонструє творчу лабораторію появи ідеї, закону, принципів, теорії пізнання
явищ природи і суспільства, культури [ 2, 17 ].
Виховуюча
функція лекції дозволяє здійснити складне завдання формування особистості
майбутнього вчителя, виховує в ньому переконливість і свідому активність.
Необхідно відзначити нерозривний зв’язок виховної функції лекції з формуванням
соціальної активності, оскільки передача узагальненого соціального досвіду,
культури нероздільне від завдання спонукання слухача до діяльності, вчинку [ 2,
20 ].
Інформативна
(освітня) функція лекції дозволяє поряд з передачею системи потрібних знань про
предмет допомагати аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі
«образ — мислення». Найважливішу роль в лекції відіграє інформація — передача
знань — і їх аналіз, що вимагає включення новітніх наукових даних, які
оперативно відбивають процес розвитку наукової думки [ 2, 23 ].
Розвиваюча
функція лекції пов’язана із завданням формування пізнавальної активності
аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного
творчого пізнання. Завдання — включити аудиторію в процес наукового пошуку,
разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи слухачів до
самостійного усвідомлення одержаних висновків [ 2, 24 ].
Орієнтуюча
функція лекції дозволяє спрямувати студента в потоці інформації, одержаної
із різноманітних джерел — лекцій, практичних занять, вивчення навчальної та
наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи
сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє
основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань,
допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову
інформацію в чітку систему [ 5, 13 ].
Організуюча
функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною,
найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і
методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об’єднати всі елементи
складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення
поставлених педагогічних цілей [ 6, 110 ].
Безперечно,
всі ці функції лекції можуть бути виділені лише для зручності дослідження; у
живому процесі лекційного викладання вони тісно пов’язані й взаємозумовлені.
Слід
також звернути увагу на характер матеріату в лекції, його проблемність, можна
говорити про наукову проблемність у лекції та про так звану навчальну чи методичну
проблемність. У першому випадку мова йде про аналіз у лекції явищ, недостатньо
розкритих сучасною наукою. У цьому випадку в лекції подається аналіз наукових
гіпотез, шляхів дослідження і можливих висновків. Такі лекції читаються, в
основному, на старших курсах найчастіше у вигляді спецкурсів [16, 37].
Методична
(навчальна) проблемність передбачає постановку лекції питань, що дозволяють
студентській аудиторії вести самостійний аналіз питань, відомих науці, але
необхідних тим, хто навчається для усвідомлення процесу пізнавальної
діяльності. Лектор спонукає тим самим аудиторію до самостійної розумової
діяльності, спрямовує їх пізнавальну активність на основі матеріалу, невідомого
ще слухачам.
Види
лекцій.
Існує декілька видів лекції як форми організації навчання, головними з яких
можна вважати тематичні, серед них особливо виділяються вступна й заключна
(підсумкова), оглядові й консультативні, читаються також лекційні спецкурси, а
також настановча, поточна. Існують і інші за термінологією, але тотожні за змістом
та призначенням з вищенавединими класифікації лекцій: вступна, конкретизації,
інтеграції навчального матеріалу, тощо.
Тематична
лекція — основний вид лекції для вищої школи. У ній всебічно й систематично
розкривається програмовий матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення
кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв’язки між окремими частинами
лекційного курсу [ 9, 28 ].
Вступна
лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає
предмет і метод науки яка вивчається, зв’язок теоретичного матеріалу з
суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою
спеціальністю. Для вступної лекції відбирають навчальний матеріал, який
передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на
наступних заняттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю
збудження інтересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих
взаємозв’язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях [
5, 40 ].
Заключна
або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання,
підводить підсумки прочитаного курсу [ 5, 42].
Оглядова
лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем
курсу, які пов’язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної
діяльності. Як правило, оглядові лекції з педагогіки читаються на випускних
курсах. Оглядова лекція передбачає подачу навчальної інформації для поглиблення
одержаних знань, приведенню їх у певну систему. Така лекція проводиться в кінці
вивчення кількох споріднених загальною ідеєю тем і є узагальнюючою. Оглядова
лекція може бути призначена і для загального ознайомлення з певним навчальним
матеріалом, який відповідно до програми не планується для достатнього вивчення.
Такі лекції створюють необхідні передумови для активізації самостійної роботи
учнів для розширення та поглиблення своїх знань [ 10, 25].
Консультативна
лекція доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу,
що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні.
Настановча
лекція
проводяться перед семінарами, конференціями тощо. Основне її призначення
визначається необхідністю окреслити коло питань, проблем, які необхідно
опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Тут може пояснюватись та
обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи,
встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, практичних), що необхідно
виконати та зробити відповідні висновки [12,53 ].
Основною
метою поточної лекції є розкриття та пояснення конкретної теми, яка має великий
за обсягом і складну за змістом навчальну інформацію. Зміст такої лекції може
визначатись на основі окремого предмету або на міжпредметній основі. При цьому
її ще називають комплексною лекцією із використанням навчального матеріалу
кількох предметів природничого циклу [ 2, 28 ].
Лекція
вступу готують студентів до творчого розв’язання навчально-пізнавальних
задач. Вона визначає подальше відношення, інтерес слухачів до предмету,
активізує їх розумову діяльність. Все це являється передумовою успішного
розв’язання наступних задач навчання [ 10, 33 ].
Дидактичною
метою лекції конкретизації є поглиблене поелементне вивчення і засвоєння
якого-небудь поняття, теорії. Вона характеризуються великою ємкістю. Тому
ведучою функцією лекції конкретизації являється інформативна. Навчальний
матеріал такої лекції подається інформаційним блоком, в який входить одне або
декілька взаємозв’язаних понять [ 25, 39 ].
На лекції
інтеграції відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань,
установлення зв’язків і відношень між їх елементами. Мета таких лекцій полягає
у формуванні у студентів системи знань на основі усвідомлення загальної
закономірності, загального принципу, поступового переходу від часткових до
більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекцій є інтегративна, яка
дозволяє із великої кількості одержаних знань виділяти тільки ті, на які падає
основне змістовне і логічне навантаження та які є опорою для встановлення
зв’язків між основними поняттями теми, курсу, предмету [ 26, 19 ].
Узагальнююча
лекція.
Проводиться у заключенні вивчаємого розділу або теми для закріплення отриманих
слухачами знань. При цьому лектор знову виділяє узлові питання, широко
використовує узагальнюючі таблиці, схеми, алгоритми, що дозволять включити
засвоєні знання, уміння і навички в нові зв’язки і залежності, переводячи їх на
більш високі рівні засвоєння, допомагаючи тим самим застосування отриманих
знань, умінь і навичок в нестандартних і пошуково-творчих ситуаціях.
Міні-лекція. Може проводитись
викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань
вивчаємої теми [ 8, 3 ].
Кіно(відео)лекція. Допомагає
розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір
необхідних кіно-відеоматеріалів по вивчаємій темі. Перед початком огляду до
слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно-відеоматеріалів
лектор коментує події, що відбуваються на екрані [ 17, 30 ].
Інструктивна
лекція.
Проводиться з метою організації самостійної наступної роботи слухачів по
заглибленню, систематизації і узагальненню вивчаємого матеріалу на практичних,
лабораторних заняттях. У ході лекції слухачі отримують методичні рекомендації
по роботі з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні
завдання [ 11, 61 ].
Лекційні
спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи
й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє
творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної
наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше
спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача [ 16, 51 ].
Існує ще така класифікація лекцій на види:
—
монолекція являє собою начитування матеріалу;
—
лекція за принципом зворотнього зв’язку поєднує пояснення з
активним залученням слухачів;
—
комбінована лекція – це читання лекції з демонстрацією дослідів,
ілюстрованого, аудио- і відеоматеріалу;
—
багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих
елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і
контроль;
—
лекційний огляд матеріалу по тематичному циклу має
підсумково-узагальнюючий характер;
—
проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до
рішення представленої проблеми, вона активізує особистий пошук слухачів.
Як
показує практика, питання після лекції – і за витраченим часом, і по виховній
значимості такого виду контакту зі слухачами – нерідко перетворюється в
самостійний вид роботи лектора. Це означає, що можна говорити про право на
існування особливої активної форми: лекції-брифингу. Така лекція складається з
короткого (15 – 20 хвилин) повідомлення лектора і відповідей його на питання
слухачів (45 – 60 хвилин). Принципово нових елементів методики лекція-брифинг
не пропонує, але при підготовці необхідно особливо ретельно продумати зміст і
форму вступного повідомлення. Воно повинно бути інформативним, зрозумілим,
коротким, композиційно завершеним. Виступів слухачів не передбачається,
принципова методична структура така: повідомлення лектора – питання слухачів –
відповіді лектора [ 26, 17 ].
Іншим
чином будується лекція-бесіда. Крім питань слухачів, вона допускає викладення
ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам
повинен ставити питання слухачам, щоб почути їх висловлювання, викладення їх
позиції. Так утворюється грунт для обміну думками, для бесіди. Методична
сепцифіка лекції-бесіди в тому, що лектор виступає і в ролі інформатора, і в
ролі співбесідника, що вміло направляє хід діалогу зустрічними питаннями.
Лекція-бесіда
може перетворитись в лекцію-диспут, і природнім, так би мовити, шляхом, і в
результаті запланованих дій лектора. Одна з функцій лектора – короткий виступ
на початку зустрічі, але потім йде не просто розмова-діалог зі слухачами, а
полемічна бесіда. Функції лектора передбачають таку постановку питань, яка веде
до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, до поглибленого аналізу
розглядаємих проблем. В цьому випадку методична майстерність лектора включає не
лише вміння читати лекцію-монолог, відповідати на питання, вести бесіду, але й
навички організації спору і вмілого керування ним. Тему дискусії потрібно
обирати і розробляти попередньо. Але однієї потенційної дискусійнності
недостатньо. Тема повинна надавати можливість участникам дискусії прийти до
кінцевого результату, до істини [ 5, 44 ].
Може
бути використана ще одна форма виступу – це лекція-анкета. Для нечисельної і
відносно підготовленої аудиторії складається анкета-опитник з 20 – 25 питань по
темі лекції. Отримавши анкету на початку лекції, слухачі під керівництвом
лектора з’ясовують, відповіді на питання які не викликають у них складностей.
Допустомо, таких виявиться 15. Ті 10 (чи менше), що залашились, ранжуються по
ступені складності, актуальності або тематичності, утворюючи план лекції. Цей
вид роботи трудоємкий і нелегкий для лектора, але досить ефективний, оскільки
зразу включає людей в роботу, дає можливість з’ясувати свої інтереси, брати
участь в розробці плану лекції. Звичайно, від лектора вимагається швидкість
мислення, ерудованість, додаткові зусилля при підготовці до виступу [ 5, 51 ].
Практикується
і бінарна лекція (лекція-дует), яка читається двома лекторами одночасно.
Помічено, що в такому випадку увага аудиторії значно збільшується, мислення
активізується. Від лекторів вимагається відмінна співпраця, вміння взаємно
доповнювати один одного, імпровізувати. Важлива і попередня домовленість про
розділення функцій і розподіл фактичного матеріалу [ 2, 29 ].
Якщо
ж два або більше лектори розглядають одну загальну для них тему в одній і тіж
аудиторії, відповідаючи при цьому на питання слухачів або ведучи з ними бесіду,
то виникає ситуація, відома під назвою “круглий стіл”. Ця методика, що отримала
розповсюдження в лекційній практиці, максимально демократизує спілкування
лекторів і слухачів, так як передбачає їх рівність як співбесідників,
колективно обговорюючих якусь проблему. Однак і за “круглим столом” є лідери –
спеціалісти з конкретних питань. Повинен бути і лідер-організатор, функції
якого полягають у тому, щоб слідкувати за регламентом, дисциплінувати
участників бесіди, тощо [ 5, 10 ].
Зміст
лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади,
цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції і вести до розкриття її
основних ідей. Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато —
рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питання студентами. Весь
фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції
наукової переконливості й доказовості.
Викладений
матеріал бажано чітко оформлювати у вигляді системи, яка краще запам’ятовується
і допускає більш широке перенесення в нові ситуації. Усуваючи той чи інший
навчальний матеріал із лекційного курсу, слід мотивувати це перед студентами і
показати його місце у загальній системі. Необхідно виховувати у слухачів звичку
орієнтуватися у вивченні предмета на навчальну програму.
Зробити
лекцію повноцінною допомагають дидактичні принципи відбору і викладу матеріалу.
Перший
принцип — науковість лекції. Викладач встановлює, які знання, наукові
теорії, закони, правила він повинен повідомити слухачам; відбирає найбільш
яскравий, виразний фактичний, матеріал, наочність для посилення емоційної
насиченості лекції [ 16, 14 ].
Другий
принцип — доступність викладеного матеріалу. Як гадають багато хто з
педагогів, науковість і доступність навчання — принципи, що завжди
розглядаються разом і в єдності. Підвищення доступності веде до зниження
науковості, а в більш широкому розумінні до неприпустимого зниження науковості,
відставання від розвитку науки, економічного й соціокультурного розвитку.
Навіть у вищій школі рівень підготовки слухачів вельми різний. Одним студентам
достатньо для засвоєння матеріалу прослухати лекцію, записавши найбільш важливі
положення і проглянувши наукові посібники, інші потребують додаткової уваги
викладача, активного його сприяння в засвоєнні навчального матеріалу [ 16, 8 ].
Третій
принцип — наступність. Кожна лекція передбачає органічний зв’язок із
попереднім матеріалом і точний вихід на наступний. При відборі й викладі
вступних лекцій першокурсникам слід спиратися на одержані раніше знання і
можливий досвід діяльності. Слід ураховувати, що виклад лекційного матеріалу в
цілком закінченій формі (всі проблеми вирішені, все цілком зрозуміло, немає
питань) погіршує його запам’ятовування, у той час як деяка неясність,
недомовленість викликає пізнавальний інтерес [ 16, 5 ].
Четвертий
принцип — історичність: викладений матеріал повинен співвідноситись з тією
епохою, конкретним часом, коли зародилася ідея, розглядалося явище, з’явився
той чи інший факт. Це допомагає слухачам осмислити історію ідей, гіпотез,
наукових відкриттів – те багатство, яке накопичили попередні покоління людей [
2, 57 ].
П’ятий
принцип — зв’язок теорії з практикою, який виявляється в лекційному
викладанні як практична орієнтація. Кожне теоретичне положення, наприклад, під
час читання курсу повинне пов’язуватися з конкретною педагогічною практикою
шкіл, звертати увагу студентів на застосування, використання того чи іншого
загального положення [ 3, 29 ].
Виклад
лекції повинен бути образним, «пізнавальним, емоційно-експресивним,
дійово-вольовим». Стиль — живий, виразний. Темп мовлення -середній, щоб дати
можливість студентам записати основні положення лекції. Особливо важливо
привчити до слухання лекцій вчорашніх конкурентів, які, як правило, не винесли
із шкільної практики навичок лекційного засвоєння матеріалу. Багатьом із них
надто важко сконцентрувати увагу на мові лектора, вибрати важливі моменти,
грамотно оформити записи.
Взаємозв’язок
лекції й підручника визначається специфікою навчального предмета. Лекції з
фундаментальних дисциплін орієнтуються на підручник, одначе, ним не
обмежуються. Викладач вводить у лекцію матеріали нових наукових досліджень, що
знайшли відбиття в статтях, монографіях, результати досліджень кафедри і т.д.
Лекції із спеціальних дисциплін значною мірою динамічні, позаяк матеріал
підручника застаріває швидше. Тому звернення викладача до нових матеріалів стає
нагальною необхідністю.
Крім
лекції, у вищому педагогічному закладі успішно функціонують інші форми організації
навчального процесу, що тісно і органічно пов’язані з лекцією.
2.
Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні
Розвиток
сучасного суспільства, його глобальна інформатизація і трансформація, зміна
форм господарювання, впровадження сучасних інтенсивних методів виробництва
потребують розробки принципово нових і адекватних часу підходів до підготовки
фахівця. Такі підходи тісно пов’язані з інформаційно-комунікаційними
технологіями.
Під
інформаційно-комунікаційними технологіями розуміють сукупність методів та
технічних засобів, які використовуються для збирання, створення, організації,
зберігання, опрацювання, передавання, подання й використання інформації [7].
Широке
впровадження нових інформаційних технологій у навчальний процес породжує низку
проблем, які стосуються змісту, методів, організаційних форм і засобів
навчання, гуманітаризації освіти та гуманізації навчального процесу, інтеграції
навчальних предметів і фундаменталізації знань, підготовки й удосконалення
кваліфікації педагогічних кадрів, створення системи неперервної освіти, зокрема
системи самоосвіти й самовдосконалення вчителів, яка забезпечувала б оволодіння
ними основами сучасної інформаційної культури. Звідси випливає необхідність
розробки й побудови цілісної системи підготовки вчителя до використання
інформаційної технології в навчальному процесі, яка включає весь комплекс
навчальних дисциплін з відповідно побудованим змістом, сукупність методів,
організаційних форм і засобів навчання, орієнтованих на широке використання
сучасної інформаційної технології в навчальному процесі, і забезпечує
методологічну, спеціальну й методичну підготовку вчителя в нерозривному зв’язку
з формуванням основ інформаційної культури та підготовкою до практичного
використання нової інформаційної технології у своїй професійній діяльності,
здатність і готовність до постійної самоосвіти й самовдосконалення, а також
можливість їх здійснювати.
Від
негативних наслідків необґрунтованого ігнорування методів, організаційних форм
і засобів навчання в рамках традиційної методики викладання математики та
надмірної, методично невиправданої, комп’ютеризації навчального процесу
застерігає З.Слєпкань: “Запровадження нових інформаційних технологій навчання
не повинно бути самоціллю. Воно має бути педагогічно виправданим, розглядатись
передусім з погляду педагогічних переваг, які воно може забезпечити порівняно з
традиційною методикою навчання” [5,c.28].
Від
занадто широкого й методично невиправданого застосування комп’ютера в
навчальному процесі застерігає О.Вербицький: “Необхідно перш за все визначити
конкретні цілі та зміст навчання у комп’ютерному варіанті. Якщо виявиться, що
цілі можуть бути досягнуті за допомогою традиційних, надійних, звичних для
викладача і студентів засобів, то краще за все звернутися саме до них. Для
комп’ютерного навчання доцільно відбирати лише той зміст, розробка та засвоєння
якого не може обійтися без електронно-обчислювальних машин” [5, с.37].
За
думкою О. Співаковського [5], використання нових інформаційних технологій
навчання у вищому навчальному закладі, крім сприяння досягненню основних,
запланованих цілей навчання у конкретній предметній галузі, сприяє досягненню і
додаткових цілей навчання: формуванню в майбутнього вчителя позитивного
ставлення до нових інформаційних технологій навчання, переконаності в
ефективності цих технологій навчання, практичному засвоєнню методів навчання в
умовах нових інформаційних технологій навчання. Студенти долають психологічний
бар’єр між традиційними формами, методами й засобами навчання і навчанням із
застосуванням комп’ютерних засобів набагато швидше, ніж учителі, що вже мають
досвід роботи традиційними методами.
В. Клочко
[5] виділяє такі характерні відмінності традиційної освіти й сучасних вимог до
технології навчання, на яких ґрунтується підхід до побудови методичної системи
навчання на базі нових інформаційних технологій: 1) традиційна система навчання
готувала фахівців до умов виробництва, яке вже функціонувало, завданням
сучасної системи освіти є підготовка фахівців до маловідомих умов; 2) у
традиційній системі освіти домінує технократичний підхід з прагматичними
цілями. У сучасних умовах виникає необхідність гуманітаризації освіти; 3)
традиційна система освіти орієнтувалась на стійку систему знань, умінь і
навичок. Таким чином, необхідні еквіваленти елементів знань, які були б
стійкими відносно зміни умов виробництва; 4) традиційна система освіти була в
основному спрямована на репродуктивну діяльність, творча компонента була
присутня у незначній мірі. Сучасні умови виробничої діяльності потребують
творчих фахівців, які мислять нестандартно; 5) традиційна технологічна
діяльність орієнтувалась на статичну картину світу. Нова картина світу, в якому
буде працювати фахівець, невідома.
На
думку М. Голованя [5], інформаційно-комунікаційні технології навчання мають
якісні відмінності від традиційних технологій. Засоби
інформаційно-комунікаційних технологій не є простим придатком до існуючих
методичних систем навчання, вони вносять суттєві корективи в усі компоненти
методичної системи (мету, зміст, методи, засоби та організаційні форми
навчання). Інформаційно-комунікаційні технології навчання мають також суттєві
відмінності між собою, зумовлені тим, що в їх основу закладено різні теоретичні
засади, а також тим, що за допомогою таких технологій реалізуються різні
функції навчання, і реалізуються вони по-різному.
Доцільність
та ефективність використання інформаційної технології в навчальному процесі
педагогічного вищого навчального закладу нерозривно пов’язані з поняттям
інформаційної культури.
Формування
інформаційної культури педагогів – це насамперед формування системи знань,
навичок та вмінь, які необхідні педагогам для використання
інформаційно-комунікаційних технологій у своїй професійній діяльності. Зміст
інформаційної культури для педагогів має свою специфіку. Невід’ємним
компонентом цього змісту є психолого-педагогічні особливості застосування
комп’ютера у навчанні.
Найважливішим
компонентом інформаційної культури є формування вміння практичного використання
комп’ютера при розв’язуванні практичних задач. Для працюючих у системі освіти,
як загальної, так і професійної, основи інформаційної культури виступають
важливою частиною не лише загальноосвітньої, але й професійної підготовки. Мова
йде не тільки про формування у студентів уміння розв’язувати різноманітні
задачі за допомогою комп’ютера, а й про вміння навчити майбутніх учнів
використовувати інформаційно-комунікаційні технології в процесі власної
навчально-пізнавальної діяльності.
У
процесі формування інформаційної культури вчителів доцільно розкрити роль
комп’ютера у справі розв’язування завдань виховання та розвитку особистості
учнів. Цей аспект загальної підготовки вчителів має виняткове значення,
оскільки багато з них і досі вважають комп’ютерну техніку в школі тільки
засобом розв’язування математичних задач та проведення різноманітних обчислень.
У
процесі формування інформаційної культури майбутні педагоги повинні зрозуміти,
що комп’ютер сприяє формуванню в того, хто навчається, рефлексії своєї
діяльності [7]. Рефлексія – одна з форм самосвідомості, яка орієнтована на
осмислення людиною своєї діяльності, усвідомлення своєї особистості, а також
діяльності і особистості своїх партнерів. Можна виділити такі види рефлексії:
інтелектуальну і особистісну. Перша з них спрямована на осмислення власної
діяльності, друга – на осмислення самого себе, властивостей і якостей
характеру, усвідомлення власного “Я”. Крім того, можна виділити міжособистісну
рефлексію, яка за своїм змістом збігається з інтелектуальною або з
особистісною, але відрізняється тим, що спрямована на іншу людину. Формування
рефлексії – одна з найважливіших навчальних цілей. Пізнання самого себе, своєї
діяльності є необхідною передумовою формування навчальної діяльності.
Особистісна рефлексія є засобом адекватної самооцінки й виступає необхідною
передумовою самоконтролю, самовиховання в широкому смислі слова, визначення
свого місця в житті. Нові можливості у формуванні в студентів інтелектуальної
рефлексії з’являються перш за все завдяки тому, що використання комп’ютера
надає можливість наочно представити студентам, до чого призводить кожна їх дія.
Систематичне
і педагогічно доцільне використання під час аудиторних занять мультимедійних
засобів сприяє вдосконаленню сенсомоторної сфери студентів, розвиває їх зорову
і слухову чутливість, формує вміння сприймати, розвиває спостережливість. Поряд
із цим використання інформаційно-комунікаційних технологій сприяє розвитку
перцептивної уваги. Окремі властивості зорових і слухових подразників та їх
комплексний вплив на психіку людини обумовлюють виникнення мимовільної уваги,
її стійкості та зосередженості. Використання комп’ютерних засобів навчання
дозволяє збільшити обсяг аудіовізуальної інформації для засвоєння студентами,
що у свою чергу сприяє розвитку їхнього мислення, формує систему розумових дій,
здатність до самостійної творчої роботи.
При
визначенні ефективності будь-якої методики навчання необхідно враховувати
особливості психічних процесів кожного студента, а саме: особливості мислення,
властивості пам’яті, окремих аналізаторів (слух, зір), а також характер і волю.
Без урахування зазначених факторів неможливо досягнути засвоєння студентами
навчального матеріалу у повному обсязі. За допомогою комп’ютера педагог має
можливість матеріалізувати деякі абстрактні властивості реальних об’єктів, чим
сприяє підвищенню доступності навчального матеріалу для засвоєння студентами.
Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі
виступає своєрідним каталізатором, який призводить до якісних змін системи
освіти в цілому, у тому числі і в змісті навчання. За допомогою комп’ютера
вдається зробити доступним багато з того, що протягом тривалого часу вважалося
недоступним унаслідок своєї абстрактності. Зокрема, з’являється можливість
наочно представити студентам навчальний матеріал, який охоплює різні сфери
життя та діяльності людини.
Проаналізувавши
наукову, методичну, психолого-педагогічну літературу, досвід НПУ імені М.П. Драгоманова
та інших провідних педагогічних вищих навчальних закладів України з проблеми
використання інформаційно-комунікаційних технологій загалом у навчальному
процесі, існує перелік вимог до інформаційно-комунікаційних технологій: 1)
комплексність та універсальність; 2) простий, зрозумілий, україномовний
інтерфейс; 3) простота і надійність у використанні, сумісність із периферійними
пристроями з метою надання звукового супроводу, можливості друку тощо; 5)
компонентність у реалізації основних функцій (компонента, за означенням О. Співаковського
[5], – це абстрактна одиниця, яка може використовуватися при виконанні певної
визначеної роботи, тобто мати визначені обов’язки. Компонента повинна мати
невеликий набір чітко визначених пунктів і бути пов’язаною з іншими
компонентами настільки слабко, наскільки це можливо); 6) програмний продукт має
містити увесь спектр понять, операцій і функцій, вільне оперування якими
передбачено змістом навчальної дисципліни; 7) використання програмного продукту
не повинне передбачати наявності у користувача ґрунтовних знань з програмування
та володіння ним термінологією, не характерною для даної сфери діяльності
людини.
Слід
зазначити також про доцільність надання переваг вітчизняним програмним
продуктам з метою уникнення правових протиріч із законодавством України щодо
визнання авторських прав на інтелектуальну власність.
На
сьогоднішньому етапі розвитку суспільних та економічних відносин
інформаційно-комунікаційні технології в повній мірі можна вважати невід’ємною
частиною навчального процесу. Комп’ютер поступово перетворюється на своєрідний
вимірювач ефективності обраних навчальних стратегій. Оскільки вже сьогодні
певний базовий рівень інформаційної культури вимагається від кожного члена
суспільства, то вміння використовувати засоби інформаційно-комунікаційних
технологій набуває виняткового значення щодо політехнізації навчання та
загальної підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності.
Впровадження
комп’ютера у навчальний процес вищого навчального закладу не повинне
спрямовуватись на поступове обмеження впливу й ролі викладача, його місця і
значення у підготовці висококваліфікованих педагогічних кадрів. Педагог був і
залишається ключовою ланкою навчально-педагогічного процесу, і останній завжди
буде йому підпорядкованим і ним керованим.
3.
Методика підготовки лекційного заняття по темі “Особливості обліку інших зовнішньоекономічних
операцій”
Питання
про те, як готуватися до лекцій, включає в себе ряд вимог, про які корисно
постійно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння
правильно “робити” лекцію, тобто певної культури в роботі.
Форми
і методи підготовки до виступу різноманітні. Тут багато залежить від
особливостей пам’яті, досвіду, складу розуму лектора, характеру виступу,
особливостей аудиторії. Однак про загальні моменти підготовчого процесу,
загальних методичних положеннях говорити можна.
Підготовку
до лекції можна умовно розділити на три етапи:
1.
Попередня робота. Перший етап – дослідницький процес. Лектор
визначає проблему майбутнього виступу, її актуальність, практичну значимість
теми, встановлює коло питань, вивчає джерела, котрі в подальшому стануть
основою змісту майбутньої лекції. Відвідує консультації, лекції на аналогічні
теми і т.п. На цьому етапі лектор накопичує знання [ 8, 63 ].
Проблематика
лекції є висвітлення студентам інформації про організацію обліку інших
зовнішньоекономічних операцій, їх типи та нормативні документи, що
використовуються в їх оформленні.
Актуальність
теми лекції пояснюється тим, що зовнішньоекономічна діяльність всіх підприємств
і установ є невід’ємною частиною робочого процесу, і вивчення таких операцій як
лізинг, консигнація, реекспорт, реімпорт, що розглядаються в даній лекції, э
обов’язковим для майбутнього фахівця бухгалтерської справи.
Джерела,
які використовувались при складанні лекції: «Закон України про
зовнішньоекономічну діяльність« від 16 квітня 1991р., »Облік
ЗЕД« – навч. посібник Гордієнко Н.І. Карпушенко Н.Ю., »Облік
ЗЕД« – навч. посібник Небильцова В.М. Небильцова О.В., »Облік
ЗЕД« Бутинець Ф.Ф. 2001р., »Облік ЗЕД» Кадурина Л.О. 2004р.,
«Упроавління ЗЕД» — навч.посібник Кредісова А.І. 2002р.
2.
Розробка змісту майбутньої лекції. Підготовка теоретичної
частини виступу, відбір фактів, їх аналіз та узагальнення, вибудова логічної
системи аргументації, складання плану – це другий етап підготовки лекції. Він
завершується створенням “макету” майбутньої лекції – тексту. На цьому етапі
лектор визначає об’єм відомостей, котрі він повідомить слухачам, але текст – це
матеріал, необхідний лише для самого лектора [ 10, 38 ].
Тема: Особливості обліку
інших зовнішьоекономічних операцій
План
1. Облік лізингових операцій.
2. Облік консигнаційних операцій.
3. Облік компенсаційних операцій.
4. Облік реекспортних та реімпортних
1. Облік лізингових операцій
Лізинг — одна з найпоширеніших форм надання послуг у
зовнішньоекономічній діяльності.
Лізинг — різновид підприємницької діяльності, що спрямована
на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні
лізингодавцем у виняткове користування на визначений термін лізингоодержувачу
майна, яке є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за
дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за
умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Таким чином, лізингова операція передбачає передачу права
користування окремими інвентарними об«єктами основних засобів іншому суб»єкту
на платній основі та на визначений строк. Лізингові операції на даний момент є
одним з найвигідніших способів залучення основних засобів.
У лізингових операціях беруть участь суб’єкти лізингу:
лізингодавець, лізингоодержувач та продавець лізингового майна і ними
займаються великі фірми, банки і спеціалізовані лізингові компанії.
Лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності (зокрема
банківська або небанківська фінансова установа), який передає в користування
об’єкти за договором лізингу.
Лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який
одержує в користування об’єкти за договором лізингу.
Продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької
діяльності, що виготовляє майно, яке є об’єктом лізингу.
Об’єктами лізингу є будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке
відноситься до основних засобів і не забороняється до вільного обігу на ринку.
Лізингові операції здійснюються на підставі контрактів, що
укладаються між суб’єктами лізингу. Договір лізингу має бути укладений у письмовій
формі та відповідати вимогам законодавства України. У ньому вказується:
• найменування сторін;
• об’єкт лізингу, умови та терміни його поставки;
• розмір лізингового платежу;
• умови страхування майна; сплата пов’язаних з ним податків;
• умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно з
законодавством України;
• утримання обладнання в належному стані відповідно до правил
експлуатації, здійснення ремонту, придбання запасних частин тощо;
• повернення обладнання, отриманого в лізинг, у нормальному
стані з урахуванням зносу по закінченні строку лізингу;
• умови дострокового розірвання договору лізингу;
• відповідність сторін;
• дата і місце укладання договору. Лізингові договори можуть
містити й інші умови.
Найпоширенішими видами лізингу за терміном угоди є фінансовий
та оперативний.
Фінансовий лізинг — договір лізингу, в результаті укладання
якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується
60 відсотків від вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання
договору.
Оперативний лізинг — це договір, у результаті укладання якого
лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90
відсотків від вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.
За формою виділяють зворотний, пайовий та міжнародний лізинг.
Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється
суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі
якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Для міжнародного виду лізингу особливо важливі:
• вибір валюти контракту;
• оцінка ризику зміни курсу валюти;
• митний режим лізингоодержувача;
• податки на лізингодавця;
• захист права власності іноземного лізингодавця в країні
лізингоодержувача.
Лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить
платежі, передбачені умовами договору.
Розрахунки по операціях з міжнародного лізингу проводяться в
іноземній валюті лише через уповноважені банківські установи.
Основними формами розрахунків з лізингових операцій є
акредитив і банківський переказ.
Бухгалтерський облік в умовах фінансового лізингу у
лізингоодержувача та лізингодавця розглянемо в табл.22.
Таблиця 22.
Облік операцій
фінансового лізингу
| Зміст господарських операцій |
Кореспонденція рахунків |
|
| дебет | кредит | |
| 1 | 2 | 3 |
| У лізингоодержувача | ||
| 1. Акцептовано рахунок – фактура іноземної фірми лізингодавця за імпортне обладнання, що отримається у фінансовий лізинг |
152 | 531 |
| 2. Нараховано витрати з доставки обладнання |
152 | 685 |
| 3. Списано лізингоодержувачем витрати з доставки обладнання |
685 | 312 |
| 4. Нараховано мито і митні збори |
152 | 642 |
| 5. Сплачено мито і митні збори |
642 | 311 |
| 6. Нараховано ПДВ при ввезенні об’єкта лізингу |
644 | 641 |
| 7. Введено в експлуатацію обладнання, одержане у фінансовий лізинг |
10 | 152 |
| 8. Відображено частину довгострокової заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році |
531 | 611 |
| 9. Нараховано амортизацію об’єкта фінансового лізингу |
23,91 | 131 |
| У лізингодавця92,93 | ||
| 10. Сплачено витрати на придбання об’єкта фінансового лізингу |
631 | 311 |
| 11. Оприбутковано об’єкт фінансового лізингу |
104 | 631 |
| 12. Об’єкт фінансового лізингу переданий лізингоодержувачу за вартістю, яка складається зі справедливої вартості об’єкта та суми орендної ставки відсотка |
161 | 104 |
| 13. Нараховано суму доходу за користування об’єктом фінансового лізингу, яка відноситься до звітного періоду |
377 | 732 |
| 14. Отримано від лізингоодержувача суми справедливої вартості об’єкта |
311 | 161 |
| 15. Отримано і зараховано на поточний рахунок суму орендної ставки відсотка звітного періоду |
311 | 377 |
Облік лізингових платежів розглянуто на прикладі І.
Приклад 1
Тов. «Поділля» за договором фінансового лізингу
згідно з графіком 30 червня ц.р. нарахувало лізинговий платіж, який необхідно
сплатити іноземному лізингодавцю у розмірі 12000 євро, зокрема 9000 євро —
відшкодування вартості об’єкта лізингу, 3000 євро — винагорода (лізинговий
відсоток). Податок на репатріацію доходів складає 15 % від суми винагороди.
Його сплату було здійснено 8 липня ц.р.
Об’єкт лізингу використовується у господарській діяльності
лізингоодержувача.
Курс НБУ на дату
здійснення операцій
| Дата | Курс НБУ, грн./євро |
| 30.06 | 5,96 |
| 8.07 | 5,98 |
2. Облік консигнаційних операцій
Консигнація є різновидом комісійної торгівлі.
Консигнація (від лат. соп8і§паііоп — письмовий доказ) —
різновид агентської комісійної угоди, відповідно до якої товари, що
поставляються на експорт, після перетину кордону країни експортера поміщаються
на склад тимчасового зберігання та поступово, в міру реалізації чергової
партії, розмитнюються агентом-комісіонером та реалізуються на внутрішньому
ринку країни імпортера.
Учасниками консигнаційних операцій є консигнант та
консигнатор.
Консигнант — принципал, який віддає агенту (консигнатору)
свої товари на консигнацію для реалізації за кордоном.
Консигнатор — особа, що одержує від консигнанта товари,
продає їх зі свого складу, від свого імені за винагороду, яку консигнант
сплачує консигнатору за договором консигнації.
Консигнатор може бути оптовим покупцем або промисловим
агентом.
Оптовий покупець є представником тільки покупців, за
дорученням яких на комісійній основі він купує товари у виробників або у їх
представників.
Промисловий агент займається збутом на певній території товарів
декількох підприємств-виробників, що не конкурують між собою.
Завданням промислового агента є одержання замовлень.
Розміщення ввезених на територію України консигнаційних
товарів проводиться на спеціальні митні ліцензійні склади.
Митний ліцензійний склад — це митний режим, при якому ввезені
з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без
сплати мита та інших податків і без застосування заходів нетарифного
регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за
межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту
початку їх митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення
за межі митної території України.
Консигнаційна операція здійснюється на підставі договору
консигнації.
Договір консигнації — це такий договір, за яким одна сторона
(консигнатор) зобов’язується протягом певного часу (строку договору
консигнації) за обумовлену винагороду продати від свого імені та за рахунок
консигнанта доставлені на склад в країні консигнатора товари.
Обов’язковою нормою консигнаційної угоди є точне визначення
номенклатури та кількості товару, який надходитиме за договором консигнації.
У консигнаційній угоді слід визначити термін консигнаційного
продажу певної партії товару, а також термін виконання контракту, умови
повернення консигнанту нереалізованого товару, порядок погашення збитків,
пов’язаних з поверненням.
За консигнантом право власності на товар залишається до
моменту його збуту.
Резидент України в консигнаційному договорі може виступати як
у ролі консигнанта, так і в ролі консигнатора.
У консигнанта відвантажені товари за договором консигнації
обліковуються на балансі до моменту їх реалізації і відображаються на рахунку
28 «Товари», субрахунку 283 «Товари на комісії».
Передача товарів на консигнацію оформляється записом: дебет
283 і кредит 281.
При одержанні повідомлення від консигнатора про продаж
товарів вартість їх в обліку консигнанта відображається за цінами продажу по
кредиту рахунка 702 «Дохід від реалізації товарів» і дебету 362
«Розрахунки з іноземними покупцями». Одночасно первісна вартість
товарів списується по кредиту рахунка 283 і дебету рахунка 902
«Собівартість реалізованих товарів». Отримана виручка консигнатором
перераховується на рахунок консигнанта і зараховується в дебет субрахунка 312
«Поточний рахунок в іноземній валюті» з одночасним відображенням по
кредиту субрахунка 362.
У консигнатора товари, що надійшли від постачальника,
обліковуються на позабалансовому рахунку 023 «Матеріальні цінності на
відповідальному зберіганні».
При реалізації товарів вони списуються з кредита
позабалансового рахунка 023 «Матеріальні цінності на відповідальному
зберіганні».
В обліку консигнатора вартість реалізованих товарів
списується за цінами продажу в кредит рахунка 703 «Дохід від реалізації
робіт і послуг». Та частина виручки, що належить консигнанту — нерезиденту
відображається по дебету субрахунка 703 і кредиту субрахунки 632
«Розрахунки з іноземними постачальниками».
Витрати, пов’язані з наданням послуг з реалізації токарі н
консигнатора збираються на рахунку 903 «Собівартість виконаних робіт,
послуг».
Дохід консигнатора зменшується на суму нараховано митних
зборів, акцизного збору.
3. Облік компенсаційних операцій
Компенсаційна угода — форма зустрічної торг умов якої зарубіжний
партнер поставляє машини, обладнання та технології, іноді комплектні заводи в
обмін сировини та напівфабрикатів, що виготовлені обладнанні.
Поставки по компенсаційних здійснюватись поставками
узгоджених напівфабрикатів, а частково – оплатою грошових коштів.
Заборгованість по компенсації сировиною і напівфабрикатами, курсова
різниця визначається; а коли погашатиметься заборгованість грошима, тоді вона є
статтею монетарною і по ній буде перераховуватись курсова різниця на кожну дату
балансу та на дату надходження коштів в її погашення.
Бухгалтерський облік компенсаційних операцій розглянуто на
прикладі 2.
Приклад 2
ТзОВ «Поділля» уклало з американською фірмою
компенсаційну угоду, згідно з якою американська фірма має поставити на Україну
обладнання 132000 доларів (120000 доларів — вартість обладнання, 120000 доларів
— страхування).
Через чотири роки ТзОВ «Поділля» відвантажує в
рахунок заліку продукцію, вироблену на поставленому обладнанні, на повну його
вартість. Митний збір — 0,2 %.
Курс НБУ на дату
здійснення операцій
| Дата | Курс НБУ, грн./євро |
| 10.09.2003 | 5,30 |
| 8.071.09.2007 | 5,50 |
Журнал реєстрації
господарських операцій ТзОВ “Поділля” за вересень 2003 р.
| Дата | Зміст господарської операції |
Сума | Кореспонденція рахунків |
||
| дол. | грн. | дебет | кредит | ||
| 10.09 |
ВМД, Нараховано за
|
120000 12000
|
636000 63600
|
152 152
|
632 632
|
| 10.09 |
ВМД, (636000 100%
|
1399 | 152 | 642 | |
| 10.09 | Платне доручення, сплачено митний збір |
1399 | 642 | 311 | |
| 10.09 |
ВМД, Нараховано (636000
|
139920 139920
|
644 641
|
642 311
|
|
| 12.09 | Акт приймання – передачі основних засобів. Оприбутковано за первісною вартістю обладнання, що передане в експлуатацію |
700999 | 104 | 152 | |
Журнал реєстрації
господарських операцій ТзОВ “Поділля”, що будуть відображені у вересні 2003 р.
| Дата | Зміст господарської операції |
Сума | Кореспонденція рахунків |
||
| дол. | грн. | дебет | кредит | ||
| 1.09 |
Рахунок Відвантажено
|
132000 | 699600 | 362 | 701 |
| 1.09 | Проведено залік заборгованості за компенсаційного операцією |
132000 | 699600 | 632 | 362 |
| 1.09 | Списано фактичну собівартість відвантаженої продукції |
690000 | 901 | 26 | |
| 1.09 | Рахунки, платіжне доручення. Оплачено витрати з митного оформлення продукції |
5300 | 93 | 311 | |
| 1.09 |
ВМД Включено
|
139920 | 641 | 644 | |
4. Облік реекспортних та реімпортних операцій
Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб’єктам
господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше
імпортовані на територію України.
У цьому випадку імпортні товари можуть завозитись до України;
перебувати в Україні транзитом або експортуватись ними без завезення до України
при реалізації їх на міжнародних аукціонах.
При ввезенні іноземних товарів на митну територію України,
заявлених митним установам як реекспорт, податок на додану вартість та акцизний
збір сплачується шляхом видачі простого векселя, взятого на облік митними
органами з відстроченням платежу на термін УО календарних днів з дати митного
оформлення ввізної ВМД на умовах податкового кредиту.
Реекспорт таких товарів повинен здійснюватися не пізніше як
за 90 календарних днів з дати митного оформлення ввізної ВМД.
Підставою для митного оформлення товарів, що ввозяться для
реекспорту, є подання декларантом митниці простого векселя з відстроченням
платежу, взятого на облік податковою установою.
Якщо митним органом не було заявлено, що товари ввозяться для
реекспорту, або був заявлений інший їх обсяг, чи вони не були реекспортовані
протягом 90 днів, то податок на додану вартість та акцизний збір підлягає
сплаті до бюджету на підставі митної вартості таких товарів з урахуванням
фактично сплачених сум мита та митних зборів.
При здійсненні реекспорту імпортних товарів, які не
піддавались на території України переробленню (обробленню і перебувають у
такому самому стані, як і на момент ввезення), податок на додану вартість та
акцизний збір, якщо вони були сплачені до бюджету, підлягають відшкодуванню
податковими установами.
Таким чином, існують різні ситуації здійснення реекспортних
операцій.
По-перше, це використання традиційних організаційних форм
торгівлі на зовнішньому ринку, таких, як міжнародні біржі та аукціони.
По-друге, ситуація вимушеного експорту може виникнути в
процесі призупинення нормального ходу зовнішньоторговельної операції у випадку
відмови покупця оплатити товар у момент прибуття його в порт призначення або
банкрутства покупця, що проголошено під час доставки товару.
По-третє, реекспорт виступає також складовою більш складної
зовнішньоторговельної операції, наприклад, при реалізації великих проектів
будівництва за кордоном, які потребують закупівель окремих видів матеріалів та
комплектного обладнання в третіх країнах, минаючи ввезення його в країну
експортера.
У зв’язку з різними методами здійснення реекспортних операцій
розрізняють різний порядок ведення бухгалтерських записів (табл. 26)
Реекспорт прямого відвантаження
| Зміст господарської операції |
Кореспонденція рахунків |
|
| дебет | кредит | |
| 1. Відкрито з поточного рахунка в банку акредитив для розрахунку з іноземним постачальником |
314 | 312 |
| 2. Прийнято на облік імпортний товар від постачальника |
281 | 632 |
| 3. Передано імпортний товар на реекспорт |
282 | 281 |
| 4. Списано реекспортний товар у реалізацію |
902 | 282 |
| 5. Отримано кошти від іноземного покупця ре експортного товару на транзитний валютний рахунок підприємства |
314 | 702 |
Реімпорт — це ввезення товару, раніше вивезеного з митної
території України.
Реімпорт включає:
·
ввезення з-за кордону раніше вивезених вітчизняних товарів, що не
підлягали там переробці;
·
товари, що повертаються в країну у випадку не продажу їх на аукціонах
з консигнаційних складів; товари, забраковані покупцем.
Реімпортна операція є експортною операцією, яка не відбулась.
Основна ознака такої операції — перетин товаром кордону своєї держави двічі.
Моментом вивезення (експорту) є день прийняття декларації або
день перетину кордону України, а момент ввезення (реімпорту) — день прийняття
останнього документа, необхідного для митних цілей.
Бухгалтерський облік реімпортних операцій відображений в
табл.27.
Бухгалтерський
облік реімпортних операцій
| Зміст господарської операції |
Кореспонденція рахунків |
|
| дебет | кредит | |
| 1. Відображено облікову вартість відвантаженого товару |
902 | 28 |
| 2. Відвантажено товар на експорт за контрольною вартістю |
362 | 702 |
| 3. Нараховано й оплачено витрати з транспортування товару до прикордонного пункту України |
93 685
|
685 311
|
| 4. Нараховано експортне мито та митні збори |
93 | 642 |
| 5. Списано витрати з перевезення товару за кордон |
93 | 312 |
| 6. Повернуто товар в Україну із складу з – за кордону як реімпортний (методом “червоного сторно”) |
902 | 28 |
| 7. Списано контрактну вартість товару (методом “червоного сторно”) |
362 | 702 |
| 8. Списано витрати з доставки товару до прикордонного пункту України |
28 | 312 |
| 9. Нараховано і сплачено мито і митні збори |
28 642
|
642 311
|
| 10. Оплачено витрати з доставки ре імпортного товару до підприємства |
28 | 311 |
| 11. Списано витрати з експорту товару |
791 | 93 |
| 12. Сплачено експортне мито, раніше нараховане на рахунок митного органу, повернуто митним органом підприємству |
642 311
|
716 642
|
Питання для
самоконтролю
1. Що таке лізинг, фінансовий лізинг і консигнація?
2. Хто є учасником консигнаційних операцій?
3. На якому рахунку ведеться облік товарів у консигнатора?
4. Що таке компенсаційна угода?
5. Що таке реекспорт, реімпорт?
Підготовка
до лекції як до акту публічного виступу – третій етап роботи. Якщо на
попередньому етапі лектор утворює продуману, композиційно оформлену,
відредаговану “модель” майбутньої лекції, то на останньому він починає
безпосередню підготовку до реалізації цієї “моделі” в процесі виступу перед
слухачами [ 10, 42 ].
4. Використання
інформаційно-комунікаційних технологій при проведенні лекційного заняття
«Особливості обліку інших зовнішньоекономічних операцій»
Під
інформаційно-комунікаційними технологіями розуміють сукупність методів та
технічних засобів, які використовуються для збирання, створення, організації,
зберігання, опрацювання, передавання, подання й використання інформації [7].
Необхідне
матеріально-технічне забезпечення заняття:
—
комп’ютерний навчальний клас, розрахований щонайменше на одну студентську
групу, або засіб екранної проекції;
—
програмне забезпечення 1С Предприятие;
Інформація
— це сукупність даних, фактів, які використовують для повідомлення про щось,
для одержання відомостей про навколишній світ. До поняття інформації можна віднести
і зміст завдань, вправ, які потрібно виконати або розв’язати [ 17, 70 ].
Поряд
з текстовим матеріалом лектор для більшої переконливості повинен підготувати
наочні посібники до майбутньої лекції.
Зображення
або діаграми за декілька секунд пояснять те, на виклад чого необхідно було б
загаїти не менше години. Необхідно підібрати до лекції матеріал, котрий
допоможе слухачу зрозуміти основну думку лекції – карти, схеми, креслення,
графіки, таблиці, плакати, ілюстрації, фотографії, зразки, макети, моделі, слайди
[ 19, 37 ].
Зрозуміло,
переконувати і доводити лектор буде словом, але дуже корисно все це підтвердити
наочно. Аудиторія краще засвоє основні положення лекції, глибше зацікавиться
викладаємими проблемами. Сміліше слід звертатися і до використання технічних
засобів навчання.
При
проведенні лекції слід використовувати принцип наочності, надаючи студентам
можливість бачити документи на екрані, що значно прискорить їх розуміння про
документи, їх реквізити, та спосіб оформлення.
Висновки
В
ході курсової роботи була розроблена методика підготовки і проведення
лекційного заняття «Особливості обліку інших зовнішньоекономічних операцій» з
дисципліни «Облік ЗЕД» з використанням інформаційно-комунікаційних технологій,
були враховані міжпредметні зв’яки та попередньо набуті навички роботи з
програмним забезпеченням. В методиці запропоновані наступні елементи ІКТ:
комп’ютерна програма 1С Предприятие, засіб екранної проекції. Використання цих
засобів, на мою думку, сприятиме більш активному засвоєнню знань при підготовці
бухгалтерів, тому що ця програма широко використовуються і на виробництві.
Одне
з головних завдань освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства —
навчити учнів і студентів використовувати сучасні інформаційні та комунікаційні
технології. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба у прискоренні підготовки
викладачів і фахівців у сфері ІКТ, в оснащенні закладів освіти сучасною
комп’ютерною технікою, педагогічними програмними засобами, електронними
підручниками тощо. Від вирішення цього завдання визначальною мірою залежатиме
розвиток країни..
Список
літератури
1. Сучасні підходи до
використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчанні (Круглик В.С.)
2. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей
школе. — М., 1974.
3. «Облік ЗЕД» –
навч.посібник Гордієнко Н.І. Карпушенко Н.Ю.
4. Биков В.Ю., Жук Ю.О.
Класифікація засобів навчання // Інформаційні технології і засоби навчання: Зб.
наук. праць /За ред.В.Ю. Бикова, Ю.О. Жука / Інститут засобів навчання АПН
України. — К.: Атіка, 2005. — С.39-60.
5. Гапонов П.М. Лекция в высшей школе. — Воронеж, 1977.
6. Гузеев В.В. Методы и организационные формы обучения. –М.
2001. –128 с.
7. Інформаційне
забезпечення навчального процесу: інноваційні засоби і технології: Колективна
монографія. — К.: Атіка, 2005. — 252с.
8. Лузан П.Г. Методи
і форми організації навчання у вищій аграрній школі: Навчальний посібник. — К.:
Аграрна освіта, 2003. — 229 с.
9 Козаржевский А.Ч. Мастерство устной речи лектора. — М.,
1983.
10 Кожевников К.П. Методика подготовки лекций. –Минск. 1976.
–30 с.
11. Сучасні
системи вищої освіти: порівняння для України /За заг. ред. В. Зубка,- К.:
Асасіетіа, 1997. — 290 с.
12. «Облік ЗЕД» –
навч.посібник Небильцова В.М. Небильцова О.В.
13. Третяк А.М., Шквир
М.І. Методичні рекомендації оцінки екологічної стабільності агроландшафтів та
сільськогосподарського землекористування. – К.: Ін-т землеустрою УААН, 2001. –
15с.
14. Фіцула М.М.
Педагогіка: Навч. посібник.— К.: Академія, 2001. — 528 с.
15. Ягупов В.В.
Педагогіка: Навч. посібник.-К.: Либідь, 2002. — 560с.
16. О методике лекционного преподавания в вузе. Сост. Т.Ф. Цыгульская.
–Кировоград. 1990. –14 с.
17. Одарченко Н.І. Використання відеоінформації при проведенні
лекційних і семінарських занять у школі нового типу. –Суми. 1999. –79 с.
18. Педагогика и психология высшей школы: Учебное
пособие. — Ростов н/Д., 2002.
19. Педагогика: педагогические теории, системы,
технологии. Учеб. для студ. — /Под ред.С.А.Смирнова. — М., 2000.
20.
Подласый И.П. Педагогика. Новый
курс. — В 2 т. — Т.1. — М., 2001.
21.
Смольянинов И.Ф. Советы
начинающему лектору. –Л. 1980. –23 с.
22.Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс
лекций. — М., 2001.
23. Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей
школе. — М., 2002.
24.
Хуторской А.В. Современная
дидактика. /Учебник для вузов. — Питер, 2002.
25.
Этюды дидактики высшей школы:
монография /Под ред. А.П. Чернышева. — М., 1995.
26.
Яковцова А.Ф. Лекция в высшей
школе: Текст лекции. –Х. 1996. –20 с.