Фінансовий
стан підприємств України в умовах кризи
Функціонування
ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і
безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою
та спаду, тобто зниженням усієї економічної та ділової активності. Такі
періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.
Тобто ринкове саморегулювання на певному етапі зумовлює виникнення економічних
криз, які й надалі його супроводжують. Нині весь світ та, зокрема, й Україна
переживає саме такий етап спаду всіх чинників розвитку економіки в цілому.
Світова фінансова криза, що розпочалась у 2007 році зачепила в тій чи іншій
мірі економіки більшості країн світу. В тому числі наслідки кризи були відчутні
і в Україні. Особливо відчутний вплив в Україні фінансова криза має на галузь чорної
та кольорової металургії, банківську та підприємницьку діяльність. А оскільки
підприємницька сфера, нині в нашій країні, займає передове місце в економічному
розвитку, аналіз впливу економічної кризи на результати її діяльності є
особливо актуальним.
Сучасний
розвиток нашої економіки можна охарактеризувати як період потрясінь. Зміни,
пов’язані з ризиками, збитками та умовами прогресуючої світової кризи стали
нормою сьогодення. Якщо підприємства не будуть прямувати до змін, які охоплюють
весь сучасний світ, вони зазнають краху й збанкрутують. У період світової кризи
будуть виживати тільки лідери змін – ті, які швидко адаптуються до її
тенденцій, використовуючи всі можливі перспективи виходу з неї. Світовий досвід
вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін у
виробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль в
цьому процесі в Україні відіграє об’єктивний аналіз фінансового стану
підприємств. Тому основним завданням повинна стати розробка нових механізмів
управління фінансовим станом підприємства. Ефективна діяльність підприємства
залежить від багатьох чинників, проте одним з найважливіших є фінансовий стан.
Але сьогодні немає чіткого визначення сутності поняття «фінансовий стан підприємства
«, а також загальноприйнятої точки зору щодо його трактування.
У сучасних
умовах господарювання підприємств важливим є врахування поряд з такими
елементами, як платоспроможність, фінансова стійкість, ділова активність, що
визначається, зокрема, ефективністю використання активів, прибутковістю
підприємства, таких, як потенціал формування та повнота використання фінансових
ресурсів, збалансування грошових потоків і рівень фінансового ризику. Тому
необхідним є уточнення сутності і поняття «фінансовий стан підприємства»
та пошук шляхів його покращання.
В умовах
високого динамізму зовнішнього середовища вітчизняні підприємства стикаються з
істотними проблемами, зумовленими об’єктивними і суб’єктивними причинами.
Однією з найважливіших можна вважати орієнтацію державної політики в попередні
роки на «експортоорієнтовану модель економічного зростання з переважанням
низькотехнологічного експорту». Відповідно за умов зниження зовнішнього
попиту реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, а
скорочення експорту негативно вплинуло на загальну економічну динаміку
Негативний вплив
зовнішніх чинників супроводжувався зниженням внутрішнього попиту на промислову
продукцію, падінням платоспроможності підприємств, зростанням їх витрат.
Найбільшого удару від кризи зазнала українська промисловість, обсяги
виробництва якої, за даними Держкомстату, в 2009 р. скоротилися порівняно з
2008 р. на 3,1 % (в 2008 р. приріст становив 10,2 %), в т.ч. в металургії – 10,6
%, хімічній промисловості – 6,2%, що зумовлено насамперед зниженням попиту на
світових ринках.
У ІV кварталі
2009р. промислове виробництво скоротилося порівняно з аналогічним періодом
попереднього року майже на 25%. Повільно відновлюватися промислове виробництво
почало лише в грудні цього ж року, що пов’язане з відновленням експортних
поставок металопродукції, які порівняно з листопадом збільшились на 22,4%. У
січні – липні 20010 р. порівняно з аналогічним періодом 2009 р. випуск
промислової продукції в Україні зменшився на 30,4%, хоча протягом травня –
липня відбувся приріст обсягів виробництва до попереднього місяця (1,3% у
травні, 3,1% у червні та 4,9% у липні).
Отже, можна
констатувати дві тенденції: щомісячно темпи виробництва промислової продукції
зростали, але порівняно з попереднім роком ситуація погіршувалася. За
розрахунками фахівців, економіка України може вийти на докризовий рівень при
найсприятливіших обставинах лише за результатами 2010 року.
Всі перелічені
обставини свідчать про те, що промислові підприємства потребують відповідних
методик та інструментів об’єктивної оцінки свого фінансового стану та ухвалення
відповідних рішень щодо виходу з економічної кризи. Можна говорити про
формування принципово нових підходів до аналітичного забезпечення управління
вітчизняними підприємствами, однак, на нашу думку, більш доречною є адаптація
розроблених методик фінансового аналізу до сучасних умов.
Тому, враховуючи
проблеми фінансового стану підприємства в умовах фінансової кризи, а також
необхідність стабілізації фінансової стійкості підприємств в умовах фінансової нестабільності,
варто вжити таких заходів:
·
усунення
зовнішніх факторів банкрутства;
·
обов’язкове
складання платоспроможного календаря, у якому детально відображається грошовий
обіг підприємства;
·
регулювання
рівня незавершеного виробництва;
·
переведення
низькооборотних активів до високооборотних;
·
забезпечення
керівників підприємства інформацією про зовнішні чинники, що впливають на
рівень ділової активності підприємств;
·
прогнозування
можливих фінансових результатів, рентабельності, виходячи з реальних умов
господарської діяльності й наявності власних і залучених коштів;
·
розробка
моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;
·
поступове
погашення старих боргів, скорочення витрат до мінімально допустимого рівня та
проведення енерго- і ресурсоощадних заходів;
·
створення
оптимальної структури балансу та фінансових результатів, фінансової системи
підприємства до несприятливого зовнішнього впливу.
Дані заходи
створять умови для розробки певної фінансової стратегії на даному етапі
розвитку підприємства та їх інтеграції в систему ринкових відносин.
Вплив
світової фінансової кризи наглядно продемонстрував нездатність вітчизняної
підприємницької сфери протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись до
постійно змінюваних ринкових умов і проявив потенційні ризики її
дестабілізації. Хоча нещодавно темпи економічного спаду уповільнилися, в цілому
економічні умови залишаються складними. У зв’язку з цим, питання дослідження
причин і наслідків глобальних фінансових криз на підприємницький сектор України
є на сьогодні надзвичайно актуальним та необхідним.
Непропорційно
сильний вплив міжнародної кризи на Україну порівняно з іншими подібними
країнами, вимагає ретельної оцінки економічних умов та економічної політики, що
передували кризі. Глибоке розуміння цих проблем необхідне для того, щоб оцінити
ефективність вжитих антикризових заходів. Більше того, цей аналіз допоможе
визначити поточні заходи макроекономічної політики, що сприятимуть швидкому та
стабільному економічному відновленню.
Для
правильного визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та
підбору найефективніших методів та заходів подолання кризи передовсім необхідно
ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.
Тож
бачимо, що наслідки фінансово-економічної кризи в Україні призвели до
фінансової кризи і в діяльності підприємств країни, о отже підприємницький
сектор потребує негайних перебудов та прийняття найефективніших методів та
заходів для подолання кризи.
Отже,
Україні та її підприємницькій сфері негайно потрібно використати повний арсенал
запобіжних заходів, спроможних зменшити негативний вплив світової фінансової
кризи і значною мірою скористатися потенціалом внутрішніх резервів для
подолання внутрішніх негараздів.
С.
Тигіпко вважає, що з метою зменшення в умовах кризи напруження на ринку праці
та недопущення значного зростання безробіття Уряд повинен спрямувати зусилля на
створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зняття адміністративних
та регуляторних бар’єрів на шляху розвитку малого та середнього бізнесу як
дієвого засобу забезпечення зайнятості та доходів населення. Ці завдання Уряд
має вирішити шляхом:
•· розроблення
та сприяння прийняттю законів щодо мінімізації негативних наслідків фінансової
кризи для суб’єктів господарської діяльності, з метою недопущення згортання
виробництва та негативних соціальних наслідків кризи;
•розширення
практики відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаються суб’єктам
малого та середнього бізнесу, з метою стимулювання створення нових робочих
місць, реалізації інвестиційних проектів;
•·втілення
комплексної стратегії щодо забезпечення стійких темпів зростання ефективності
та продуктивності у приватному секторі;
•·масштабна
реформа національної системи освіти з метою сприяння розвитку таких
кваліфікацій, що потрібні для забезпечення росту приватного сектора та
створення нових робочих місць;
•·заходи,
спрямовані на розвиток підприємництва та малого бізнесу, для підтримки
конкурентоспроможності та зростання приватного сектору в умовах нестабільності
економіки.
Виходячи
з цього головні дії Уряду в кризовий період мають бути спрямовані в таких
напрямах: досягнення макроекономічної стабілізації; недопущення
зниження рівня життя населення; сприяння розвитку підприємництва;
стимулювання інвестиційної діяльності; підтримка реального сектору
економіки.
Тож
очевидним є те, що прийняття законів та методів подолання фінансової кризи
дозволить мінімізувати негативний вплив кризових явищ на малий бізнес, зберегти
робочі місця та отримати заплановані надходження до бюджету.
Зрозуміло,
що ефективним механізмом виходу з кризового стану є не тільки заходи держави
щодо мінімізацію кризи в країні, а й прийняття підприємством антикризової
програми, яка б нормалізувала діяльність підприємств та забезпечила прибутковість
і конкурентоспроможність підприємств на довгостроковий період. Тож, доцільним
буде створення Антикризового центру для вирішення всіх організаційних питань,
аналізу наявної ситуації на підприємстві, розробки антикризового плану, в якому
передбачені планові показники, методи якими вони мають досягатись, ресурси на
їх здійснення, відповідальні особи та заходи щодо мінімізації впливу негативних
чинників на діяльність підприємства. Крім того, досить ефективним методом
виходу з кризи є залучення зовнішніх консультантів з числа консалтингових
компаній, адже «свіжий погляд зі сторони» дозволить об’єктивно
подивитись на ситуацію, і, відповідно, адекватно оцінити стан підприємства.
Реалізація
цих завдань та розробка методів є логічним продовженням політики щодо подолання
кризових явищ та зменшення системних диспропорцій в економіці, що становить
загрозу для малих та середніх підприємств і може у найближчому майбутньому
призвести до стримування економічного зростання та погіршення матеріального
становища широких верств населення.
В
кінцевому підсумку слід зауважити, що всі фінансові кризи та подолання їх
наслідків призводять до структурних змін в підприємницькій сфері, оскільки вона
є найчутливішою до їх впливу. З іншого боку, підприємства все-таки найбільш
гнучкі структури в умовах ринку, тому вони найшвидше реагують на події, що
відбуваються на міжнародних фінансових ринках. Головний урок, який має винести
Україна з нинішньої ситуації, — це своєчасно прогнозувати як зовнішні, так і
внутрішні кризові явища, розробляти механізми їх упередження та пом’якшення.
Недостатньо
ефективна державна фінансово-кредитна політика сприяння розвитку
підприємництва, її певна неадекватність щодо умов фінансово-економічної кризи,
підсилена такими фінансовими ризиками для суб’єктів підприємництва, як значне
зменшення попиту на товари (послуги) вітчизняних підприємств, зниження рівня
інноваційно-інвестиційної активності економіки, збільшення фінансових витрат та
термінів окупності капіталовкладень, посилення дії ризиків інституційного
середовища, структурна деформація зовнішніх ринків, суттєво знижують рівень
фінансової стійкості підприємницького сектора та національної економіки
загалом. Це актуалізує потребу в удосконаленні державної політики сприяння
посиленню фінансової стійкості вітчизняного підприємницького сектора економіки
передусім спрямованої на покращення рівня доступності фінансових ресурсів,
сприяння збільшенню обсягів господарської діяльності, підвищення рівня
фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності суб’єктів
підприємництва, покращення доступу підприємств до кредитних ресурсів, посилення
фінансової складової економічної безпеки вітчизняних підприємств сектора малого
підприємництва.
Обґрунтування
важливості проблеми.
Розвиток
підприємництва як сектора національної економіки, що функціонує на засадах
організаційно-господарського новаторства, є джерелом інноваційного розвитку
економіки та за рахунок ефективного поєднання факторів виробництва дозволяє
підвищити економічний потенціал і конкурентоспроможність держави, покращити її
участь в міжнародному поділі праці. Фінансова стійкість підприємництва є
необхідною передумовою розвитку підприємницького сектору національної
економіки, а отже й важливим завданням державної політики гарантування
економічної безпеки держави в умовах посилення фінансово-економічної кризи.
Суть
та масштаби проблеми. Починаючи з другого
півріччя 2008 року, значно знизився рівень фінансової стійкості суб’єктів
підприємництва України. Про це свідчить:
1) зменшення
капіталу суб’єктів підприємництва. Так, за 9 місяців 2009 р. резервний
капітал вітчизняних підприємств зменшився порівняно з аналогічним періодом
попереднього року на 1 931,6 млн. грн. або на 7,5%; нерозподілений прибуток
підприємств зменшився на 38 971,5 млн. грн. або на 50,8%;
2) збільшення
кількості збиткових підприємств. Станом на 01.03.2010 року 52,5%
вітчизняних підприємств було збитковими, тоді як станом на 01.01.2009 року цей
показник становив 38,7%. В промисловості частка
збиткових підприємств становить 48,5%;
3) зростання частки
сумнівних та безнадійних боргів. Станом на
01.01.2010 року обсяг проблемних і сумнівних кредитів сягнув 69,9 млрд. грн.,
або 9,4 % від обсягу кредитного портфелю українських банків, тоді як на початку
року проблемними вважалися тільки 2,2 % всіх кредитів на суму 18 млрд. грн.[5]. Як наслідок, це призвело до значного погіршення
показників діяльності банківської системи України[6].
Крім того, згідно експертних оцінок реальна частка проблемних кредитів банків є
значно вищою і перебуває на рівні 35%;
4) зменшення
обсягів реалізації продукції. Обсяг реалізованої промислової продукції за
10 місяців 2009 року зменшився на 21,4% в порівнянні з аналогічним періодом
2008 року;
5)
низькі показники ліквідності суб’єктів
підприємництва. Станом на 30.09.2009 року кредиторська заборгованість суб’єктів
підприємництва перевищує дебіторську заборгованість на 117 337,9 млн. грн. або
в 1,16 разів;
6) зменшення
обсягів інвестицій. Обсяги інвестицій в основний капітал суттєво
скоротились – на 43,7% за 9 місяців 2009 року порівняно з відповідним періодом
2008 року. Скорочення обсягів інвестицій було значним на підприємствах
машинобудування (на 53,7%), металургійного виробництва та виробництва готових
меблевих виробів (на 51,3%). Інвестиції у розвиток добувної промисловості та у
виробництво і розподіл електроенергії, газу та води скоротилися на 35,9% та
20,2% відповідно;
7) погіршення
доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування. Головним джерелом
фінансування інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств та
організацій, за рахунок яких за 9 місяців 2009 року було освоєно 64,3%
капіталовкладень (порівняно з 59,7% за аналогічний період 2008 року). Частка
кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень скоротилась
на 2% порівняно з аналогічним періодом 2008 року і становила 13,6%;
8) збільшення
кількості підприємств-банкрутів. Станом на 01.03.2010 року загальна
кількість вітчизняних підприємств, які перебувають в процедурах банкрутства
становила 14 517 підприємств.
Стан
нормативно правової урегульованості проблеми.
З розгортанням фінансово-економічної кризи в Україні
були прийняті законодавчі та нормативні-правові документи, спрямовані на
подолання її негативних наслідків. Зокрема, Закон України «Про
першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та
про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 31.10.2008 №
639-VI, Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо подолання
фінансової кризи в Україні« від 17.11.2008 року № 1046/2008 та »Про
стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової
кризи» від 22.06.2009 року № 466.
З метою
вирішення проблемних питань, пов’язаних з погашенням кредитів суб’єктів
підприємництва, прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору
банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від
12.12.2008 року №661. Постановами Правління Національного банку України №413 «Про
окремі питання діяльності банків« від 04.12.2008 року та від №49 »Про
окремі питання діяльності банків» від 05.02.2009 року банкам дозволено
самостійно та на власний ризик приймати рішення про
пролонгацію/реструктуризацію кредитів, наданих товаровиробникам.
З метою
унормування діяльності ринків було прийнято Постанови Кабінету Міністрів
України №278 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду
торгових приміщень (площ) у торговельних об’єктах, на ринках з продажу
продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи»
від 05.03.2009 року та №449 «Про затвердження Порядку використання у 2009
році коштів Стабілізаційного фонду для здешевлення кредитування проектів малого
та середнього бізнесу, зокрема таких, що впливають на підвищення рівня
зайнятості населення» від 15.04.2009 року, що передбачали подолання кризових
явищ в економіці та мінімізацію впливу фінансової кризи на мале та середнє
підприємництво.
Проте зазначені
нормативно-правові акти не містять конкретних механізмів зміцнення фінансової
стійкості суб’єктів підприємництва. Крім того для реалізації деяких заходів
взагалі не були виділені кошти з Державного бюджету України.
Це актуалізує
необхідність прийняття законодавчих актів, в яких чітко повинні бути окреслені
пріоритети державної політики посилення фінансової стійкості вітчизняних
суб’єктів підприємництва в умовах фінансово-економічної кризи та механізми їх
використання, зокрема з метою зниження рівня збитковості, зменшення обсягів
проблемної заборгованості перед банками, відшкодування з державного бюджету
відсоткових ставок за кредитами та полегшення доступу до зовнішніх джерел
фінансування, підвищення ліквідності та збільшення обсягів інвестицій суб’єктів
підприємництва.
Основні
небезпеки та ризики у зв’язку із розвитком проблемної ситуації. У випадку невтручання органів державного управління
у розвиток проблемної ситуації, вірогідними видаються подальші негативні
наслідки для підприємницького сектора економіки України:
1) критичне
зменшення частки власного капіталу підприємств, збільшення кредиторської і
дебіторської заборгованості, передусім, безнадійної дебіторської
заборгованості, надмірне погіршення фінансової стійкості вітчизняних
підприємств;
2) зниження
рівня платоспроможності і кредитоспроможності суб’єктів підприємництва;
3) подальше
зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішніх
ринках внаслідок недостатніх обсягів фінансових ресурсів;
4) підвищення
рівня збитковості підприємств усіх форм власності і, як наслідок,
збільшення кількості збанкрутілих підприємств;
5) зростання
соціальної напруженості в суспільстві внаслідок зменшення рівня реальної
заробітної плати та збільшення заборгованості із виплати заробітної плати;
6) зниження
інвестиційного потенціалу економіки у зв’язку з ускладненим доступом
суб’єктів підприємництва до зовнішніх джерел фінансування;
7) зростання
частки сумнівних та безнадійних боргів;
8) формування
у суспільстві негативного ставлення до ведення підприємницької діяльності,
погіршення підприємницького середовища та подальше скорочення іноземних інвестицій в економіку України.
Пропозиції
щодо вирішення проблеми. Вагомість очікуваних
негативних економічних наслідків проблеми вимагає активізації політики держави
щодо посилення фінансової стійкості вітчизняних суб’єктів підприємництва.
Державна політика повинна здійснюватися з використанням інституційних,
економічних та організаційних засобів, урахуванням існуючих негативних
наслідків фінансово-економічної кризи за напрямами:
1. Покращення
рівня доступності фінансових ресурсів для суб’єктів підприємництва за
рахунок:
— збільшення
обсягів та удосконалення механізму державного фінансово-кредитного сприяння
суб’єктам підприємництва;
— спрощення
процедур мікрокредитування;
— удосконалення
механізмів функціонування страхових, гарантійних та фондів кредитної
кооперації, а також використання альтернативних схем фінансування (лізингу,
факторингу та форфейтингу). Для цього необхідно вдосконалити законодавство, що
регулює лізингові та факторингові операції передусім з метою стимулювання
банків вкладати кошти у статутні фонди лізингових та факторингових компаній
шляхом звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, яка спрямовується на
придбання акцій цих компаній; створення системи пільгового довгострокового
рефінансування Національним банком України банківських установ, які активно
займаються довгостроковими лізинговими операціями;
— суттєвого
покращення інвестиційного клімату (через розробку регіональних стратегій
залучення іноземних інвестицій як невід’ємного складника стратегії
соціально-економічного розвитку території, надання фінансово-кредитного
сприяння реалізації інноваційних проектів підприємств, розширення програм
залучення іноземних інвестицій з врахуванням крім прямого портфельного
інвестування в програмах розвитку окремих галузей регіону заходів щодо сприяння
портфельним та неакціонерним формам інвестування для задоволення їхніх потреб у
фінансових ресурсах);
— створення
системи стимулів легітимізації тіньових доходів.
2. Сприяння
збільшенню обсягів господарської діяльності суб’єктів підприємництва України
за рахунок:
— провадження
політики, спрямованої на зменшення кількості недіючих та збиткових підприємств
(через удосконалення системи оподаткування підприємницької діяльності, значне
спрощення дозвільних процедур та удосконалення регуляторної політики, сприяння
зниженню рівня витратомісткості виробництва, організаційну підтримку
конкурентоспроможних пріоритетних секторів економіки, створення інноваційних
організаційних форм бізнесу, а також організацію розвитку підприємницьких та
управлінських навиків населення);
— збільшення
обсягів державних закупівель в пріоритетних галузях економіки з метою
стимулювання попиту на продукцію стратегічно важливих підприємств;
— стимулювання
експортних операцій шляхом надання урядом додаткових гарантій банкам щодо
залучення кредитних ресурсів в експортоорієнтовані виробництва, часткового
компенсування страхових премій при укладанні договору з приватними
страховиками, або створення власного державного страхового агентства.
3. Підвищення
рівня фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності суб’єктів
підприємництва за рахунок:
— підвищення
ефективності управління активами та фінансовим станом підприємств;
— реалізації
управлінських функцій органів влади стосовно моніторингу рівня, а також
стимулювання підвищення рівня ліквідності підприємств;
— проведення
просвітницької діяльності про переваги зміцнення ліквідності підприємств;
— стимулювання
збільшення частки оборотних активів у структурі балансу суб’єктів
підприємництва.
4. Покращення
доступу суб’єктів підприємництва до кредитних ресурсів. Для цього
необхідно:
— забезпечити
поступову стабілізацію становища у банківській системі. На першому етапі
пріоритетом має стати врегулювання ризиків, пов’язаних з наростанням
неплатоспроможності боржників, а відтак – частки проблемних кредитів. Очікуваним
результатом має бути відновлення довіри вкладників до банківської системи та
розблокування банківського кредитування;
— впровадити
систему заходів щодо реструктуризації проблемної заборгованості підприємств
реального сектору економіки, яка має передбачати обов’язкову компенсацію втрат
комерційних банків через дотування боржників або сек’юритизацію заборгованості;
— започаткувати
практику субсидіювання процентних ставок за кредитами, що надаються на купівлю
товарів вітчизняного виробництва.
5. Посилення
фінансової складової економічної безпеки вітчизняних підприємств сектора малого
підприємництва за рахунок доповнення програм підтримки малого
підприємництва розділом та заходами зі зміцнення його фінансової безпеки, а
також активізації управлінських функцій регіональних та місцевих органів влади
у напрямі формування безпечного підприємницького середовища.