РЕФЕРАТ

на
тему: Бурлескно-травестійне
віршування
XVIII
ст.
як передумова
появи «Енеїди»
І.Котляревського

студентки

факультету:
Українська
філологія

Луганського
державного
педагогічного

університету
ім. Т. Шевченка

Вірші-травестії
— пізне явище
української
літератури.
Автори їх
— мандровані
дяки. Вірші-травестії
— це в основному
породження
середини 18 ст.,
коли все глибшою
ставала криза
старої феодально-релігійної
ідеології.

Вони
розвивалися
протягом короткого
часу. Остаточне
покріпачення
широких мас
українського
народу 1783 р. поклало
край мандруванню
дяків-пиворізів,
а разом з тим
погубило і їхню
творчість
загалом.

Віршів-травестій
збереглося
трохи більше
десятка, все
у записах кінця
18 — першої половини
19 і навіть початку
20 сторіччя. Воно
користувалися
значною популярністю,
довго жили в
народній пам’яті.
Жанр пародія-травестія
відомий з кінця
17 ст.

Питання
про генезу
травестії в
українській
літературі
досліджено
дуже мало; не
вивчені її
зв’язки
з аналогічними
явищами в інших
літературах.

Тематично
українські
вірші — травестії
поділяються
на 2 групи — різдвяні
і великодні.
Вони виникли
з біблійно-євангельських
та апокрифічних
легенд про
Адама і Єви з
раю, про народження
Христа, його
воскресіння
та інш. Але
травестійний
спосіб розробки
релігійних
тем призвів
до того, що у
віршах не залишилось
від «святих
образів» нічого,
крім сюжетних
схем і імен.

Наприклад,
народження
Христа « »Пісні
рождеству
Христову» є
лише приводом
для зображення
веселої і гомінкої
гулянки селян
у корчмі.

Для
всіх різдвяних
і великодніх
віршів найхарактерною
рисою є те, що
в них світ богів
і святих зливається
із світом
українського
простолюду.
Образи небожителів
втрачають свої
божественно-ірреальні
риси. І пекло
з раєм — реальна
земля.

Всі
вірші-травестії
звучать бадьоро,
святково,
оптимістично,
відображаючи
цим історичний
оптимізм народних
мас, який вони
не втрачали
навіть в важких
умовах, відображається
«панібратський»
гумор народу,
стосовно «божих
речей».

Мова
травестій
— жива народна
розмовна українська
мова.

Є
такі травестії:
«Піснь світська»,
«Вірш на великдень»,
«Вірша, говоренная
гетьману запорожцами
на світлий
празник воскресенія
Христово 1791 года».

Бурлеско-травестійне
віршування,
як і породії
на церковні
відпраи, були
найяскравішим
виявом тогочасного
вільнодумства
у «божих речах».
І це визивало
обурення
клерикальних
кіл.

Перечитуючи
такі травестії,
як «Великоднія
вірша», ми бачимо
такі рядкі, де
зображені
загальні танці:

Перше
навприсядки
брали,

Потім
били трепака,

А
дівчата забивали

Підківками
гоцака.

А
зараз ми можемо
побачити аналогічні
картини в «Енеїді»:
«Еней і сам тут
розгулявся,
як на аркані
жеребець, з
Дідорою за руки
взявся, пішов
із нею у танець»,
тобто дуже
близько до
жанрових сцен
віршів-травестій.

Зрештою
і «перелицювання»
Вергілівської
«Енеїди» в кінці
18 ст. не було чимось
винятковим
в українській
літературі,
а скоріше сказати
закономірним.
Найпрозорливіші
поборники
феодальних
клерикально-релігіозних
порядків бачили
невідтворність
історичного
руху, усвідомлювали
неминучість
краху своїх
ідей. Процес
йшов повним
ходом, людство,
сміючись, прощалось
із своїм минулим.
Серйозні речі
переходили
в комедію, фарс.

В
цей час Опанас
Лобисевич був
автором низки
перекладів
з латинської
мови у травестійно-бурлескному
стилі.

Але
в своєму вільнодумстві
автори віршів-травестій
18 ст. були сміливішими
за Котляревського.
В «Енеїді»
травестуються,
«перелизовуються»
античні, поганські
боги.

Література:

Історія
української
літератури
у 8-ми томах, том2
(друга половина
18 ст. — тридцяті
роки 19 ст.)

Автори
тома (Л.Є.Махновець,
Д.В.Чалий,
Є.С.Шабліовський,
В.Є.Шубравський),
К., 1967 р., с.53-79.