Закон України «Про вибори народних депутатів України» прийнятий Верховною
Радою України 24 вересня 1997 р. і відповідно до статті 55 цього Закону та
Статті 94 Конституції України набирає чинності з дня опублікування. Цей
Закон є неконституційним, оскільки він не відповідає Конституції України
(Відомості Верховної Ради України (ВВР) 1996, № 30, ст. 141), зокрема таким
її положенням:
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпним. Конституційні права і свободи гарантуються і
не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесенні змін до
чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і
свобод.
Стаття 36. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання
громадян чи обмежений у правах за належність або неналежність до політичних
партій або громадських організацій.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними
справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і
бути обраними до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста
п'ятдесят народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного
і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки.

1. Закон не відповідає Конституції України (Статті 71, 76) в частині
проведення виборів народних депутатів України на основі «рівного виборчого
права».
Закон встановлює нерівні можливості для громадян України щодо висунення
кандидатом у багатомандатному загальнодержавному і одномандатному виборчих
округах. Якщо при висуненні в одномандатному виборчому окрузі право
громадянина України на висунення реалізується як через партії, блоки
партій, так і шляхом самовисунення, то висунення в багатомандатному
загальнодержавному окрузі можливе, відповідно до Статті 22 Закону, лише
через партії, блоки партій. Механізм висунення незалежних кандидатів, поза
партіями, блоками партій, самовисунення в багатомандатному
загальнонаціональному окрузі відсутній. Тобто, висунення кандидатів у
багатомандатному загальнонаціональному окрузі поставлено в залежність
виключно від рішень партій. Це не тільки дискримінує абсолютну більшість
громадян України, які не мають жодного відношення до партій, у реалізації
їх конституційного права «вільно… бути обраним до органів державної
влади» (Стаття 38 Конституції України), оскільки обумовлює її рішеннями
партій, блоків партій, а й є фактичним порушенням конституційної заборони
обмеження громадян у правах у зв'язку з незалежністю до партій (Стаття 36
Конституції України). Нерівноцінний, нерівно доступний, неоднаковий порядок
висунення кандидатів у багатомандатному загальнонаціональному і
одномандатному виборчому округах, а також нерівні права громадян України у
зв'язку з їх відношенням до партій, блоків партій на висунення в
багатомандатному загальнонаціональному виборчому є очевидним порушенням
конституційного принципу рівного виборчого принципу рівного виборчого права
(Статті 71, 76 Конституції України).
Закон встановлює нерівні можливості для громадян України в балотуванні в
кількох виборчих округах. Один, відповідно до п.3 Статті 21 Закону, може
балотуватися одночасно в двох округах — багатомандатному загальнодержавному
і одномандатному, а інший — лише в одному, одномандатному. Адже якщо
громадянина не висунуто в кандидати в депутати в списку партії, виборчого
блоку, то він має можливості висунутися (шляхом, зокрема, самовисування)
лише в одному одномандатному виборчому окрузі, оскільки не існує механізму
висунення до багатомандатного загальнонаціонального округу незалежних
кандидатів, поза партіями, самовисунення. Одночасне балотування одних
кандидатів лише в одному виборчому окрузі (без можливості балотуватися в
двох), а інших — одночасно в двох виборчих округах (тобто, з
«підстраховкою») є очевидним порушенням конституційного принципу рівного
виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).
Закон встановлює нерівне право для громадян україни бути обраним у межах
одного списку кандидатів від партії, виборчого блоку. При однаковій
кількості голосів виборців за цей список кандидатів в цілому — щодо, по
суті, кожного кандидата в списку (без жодного диференціювання або
адресування цих голосів), — кандидати, які займають різні місця в порядку
розташування кандидатів у списку політичної партії, виборчого блоку партій,
мають різні можливості одержання мандата до встановленого Статтею 43 Закону
порядку порушення конституційного принципу рівного виборчого права (Статті
71, 76 Конституції України) стає очевидним, коли порівняти «рівність» прав
на обрання депутатом у багатомандатному загальнонаціональному виборчому
окрузі кандидатів, які розташовані під № 1 і № 225 одного партійного
списку.
Закон встановлює нерівні права для громадян україни щодо врахування їхнього
волевиявлення при розподілі мандатів у багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі. Встановлено п.6 Статті 43 Закону 4%
— на межа для участі списків кандидатів партій, блоків партій у розподілі
мандатів фактично поділяє голоси виборців, віддані за той чи інший список,
на дві категорії з нерівним способом їх врахування. Одні голоси (що склали
більше 4% голосів за список від загальної кількості голосів) враховуються і
дають підстави для одержання пропорційної кількості мандатів, а інші голоси
(менше 4% голосів за список від загальної кількості голосів) не тільки не
дають права на одержання пропорційної кількості мандатів, а більше того,
фактично використовуються (через механізм перерозподілу мандатів,
встановлений п.п.10-12 Статті 43 Закону) для розподілу мандатів між
списками кандидатів, які ці голоси не отримували. Тобто, будь-який
процентний бар'єр для врахування голосів виборців і механізми перерозподілу
«залишкових» мандатів є очевидним порушенням конституційного принципу
рівного виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).
Закон встановлює нерівні можливості для громадян України як виборців щодо
одержання інформації про кандидатів у депутати в одномандатних і
багатомандатному загальнонаціональному виборчих округах.
а) Якщо в одному випадку, в одномандатному виборчому окрузі, окружна
виборча комісія публікує повні відомості про зареєстрованих кандидатів (п.6
Стаття 25 Закону), то в іншому випадку, в багатомандатному
загальнонаціональному окрузі, — Центральна виборча комісія публікує лише
«список кандидатів у депутати» (п.4 Статті 24 Закону).
б) Якщо в одному випадку, в одномандатному виборчому окрузі, окружна
виборча комісія виготовлює за рахунок коштів Державного бюджета виборчий
плакат у кількості 2000 примірників, де крім передвиборної програми
обов'язково вміщується на 2 сторінках автобіографія кандидата (п.п.1-3
Статті 34 Закону), то в іншому випадку, в багатомандатному
загальнонаціональному окрузі, — Центральна виборча комісія виготовлює за
рахунок коштів Державного бюджета виборчий плакат у кількості понад 150000
примірників, де вміщується лише текст, погоджений з політичною партією, без
вимоги публікації відомостей про кандидатів списку політичної партії
(п.п.1, 3 Статті 33 Закону).
в) Якщо в одному випадку, в одномандатному виборчому окрузі, до виборчого
бюлетеня вносяться повні відомості про кожного кандидата (п.4 Статті 40
Закону), то в іншому випадку, в багатомандатному загальнонаціональному
окрузі, — такі відомості вносяться до виборчого бюлетеня лише щодо п'яти
кандидатів з 225-ти, внесених до списка (п.3 Статті 40 Закону).
Таким чином, Закон встановлює принципово відмінні вимоги щодо інформування
виборців про кандидатів у депутати для різного типу виборчих округів.
Практична відсутність інформації про кандидатів у депутати в
багатомандатному виборчому окрузі у порівнянні з обов'язковим інформуванням
про кандидатів у депутати в одномандатному виборчому окрузі є очевидним
порушенням конституційного принципу рівного виборчого права (Статті 71, 76
Конституції України).
Закон встановлює нерівні можливості для кандидатів у одномандатних і
багатомандатному загальнонаціональному виборчих округах у часі проведення
передвиборної агітації. Якщо в одномандатних виборчих округах висування
кандидатів починається за 90 днів до виборів і закінчується за 60 днів до
дня виборів (Стаття 22 Закону), а реєстрація кандидатів закінчується за 45
днів до дня виборів (Стаття 24 Закону), то в багатомандатному — відповідно
за 170, 120 і 100 днів до дня виборів (Статті 21 і 23 закону). Відповідно
до цих термінів починається передвиборна агітація. Тобто, кандидати в
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі мають можливості
проводити передвиборну агітацію в 2-3 рази більше часу, ніж кандидати в
одномандатному виборчому окрузі. Враховуючи, що, відповідно до п.3 Статті
20 Закону, одна особа може балотуватися одночасно в одному одномандатному і
багатомандатному округах, різні кандидати, які балотуються в одному
одномандатному виборчому окрузі мають завідомо і суттєво нерівні можливості
у часі (тривалості) проведення передвиборної агітації в залежності від
того, чи є вони одночасно кандидатами у багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі. Це є очевидним порушенням
конституційного принципу рівного виборчого права (Статті 71, 76 Конституції
України).

ІІ. Закон не відповідає Конституції України (Статті 71, 76) в частині
проведення виборів народних депутатів на основі «прямого виборчого права».
п.10 Статті 41 закону визначає, що голосування в багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі здійснюється шляхом позначки у
виборчому бюлетені, «яка засвідчує наміри виборця, у квадраті проти назви
політичної партії, виборчого блоку, за який він голосує». Тобто, Закон
встановлює, що в багатомандатному виборчому окрузі голосування здійснюється
не за конкретних кандидатів, а — за політичну партію, виборчий блок партій.
Прямим результатом голосування є не обрання того чи іншого кандидата
депутатом, а — лише визначення мандатів, що підлягають розподілу між
списками партій і блоків. Враховуючи, що:
— законом встановлений порядок отримання мандата депутата кандидатом у
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі не внаслідок
отримання ним певної кількості голосів виборців, а в результати складної
системи перерахунків і розподілу мандатів (Стаття 43 Закону), в якій
визначальними є не тільки і не стільки кількість голосів виборців, а
подолання 4%-ного бар'єру голосів і, найголовніше, — місце в списку
кандидатів (п.11 Стаття 43 Закону).
— законом встановлено (Стаття 22 Закону), що «порядок розташування
кандидатів у списку визначає політична партія, виборчий блок партій», тобто
вирішальний вибір, який визначає отримання мандатів депутатів конкретними
кандидатами з списку, здійснюють не виборці під час голосування, а — партія
під час формування списку кандидатів,
— законом практично не передбачається інформування виборців про конкретних
кандидатів у депутати в багатомандатному загальнонаціональному виборчому
окрузі (Статті 24, 33, 40 Закону), — очевидним є те, що виборці у
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі не обирають
безпосередньо народного депутата України. Їх вибір опосередковується.
Посередником між виборцями і конкретними кандидатами є політичні партії і
виборчі блоки, які через різні виборчі механізми і процедури трансформують
волевиявлення виборців у наділення мандатами депутата конкретних
кандидатів. Тобто, вибори у багатонаціональному виборчому окрузі не є
прямими, безпосередніми, що прямо і очевидно порушує фундаментальний
конституційний принцип прямого виборчого права (Статті 71, 76 Конституції
України).
Відповідно до Статті 40 Закону до бюлетеня для голосування по
багатомандатному виборчому округу вносяться назви політичних партій з
зазначенням прізвища та інших даних лише 5 (п'яти) кандидатів із внесеного
списку. В той же час, відповідно до методики розподілу мандатів депутатів
(Стаття 43 Закону) політична партія, виборчих блок можуть одержати не 5, а
50, 100, навіть 150 і більше мандатів. Тобто, голоси виборців, які
орієнтувалися лише на 5 кандидатів від партії, блоку партій,
використовуються для наділення мандатами десятків і, навіть, сотні інших
кандидатів, які не зазначалися у виборчому бюлетені, про яких не знали
виборці і за яких, зрештою, вони не віддавали своїх голосів.
Більше того, відповідно до п.13 Статті 43, при розподілі мандатів депутатів
у багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі «пропускаються
кандидати, обрані в одномандатних виборчих округах», і дуже ймовірним при
цьому є одержання депутатських мандатів у одномандатних виборчих округах
саме тими 5-ма кандидатами, які зазначаються в бюлетені для голосування від
списку політичної партії, виборчого блоку партій. Тобто, «вибори» у
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі виглядатимуть так:
голови виборців подані за одних кандидатів, зазначених у бюлетені, а
мандати розподілені серед зовсім інших кандидатів, жодного з яких виборці
не знали і за жодного з яких не голосували, що очевидно порушує
фундаментальний конституційний принцип прямого виборчого права (Статті 71,
76 Конституції України).
В Законі відсутні процедури голосування виборців за конкретних кандидатів у
депутати в багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі (як це,
наприклад має місце у виборах за пропорційною системою в інших країнах).
Виборець не має жодної можливості відати свою перевагу жодному з конкретних
кандидатів, йому надана можливість висловлюватися голосуванням лише щодо
списків кандидатів політичних партій, виборчих блоків партій. А, оскільки
вибори є виборами народних депутатів України, а не вибором тих партій,
блоків партій, які мають ділити мандати депутатів, то такі вибори,
безперечно, не є прямими, що очевидно порушує фундаментальний принцип
прямого виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).
Відповідно до п.6 Статті 43 закону голоси виборців, подані за той чи інший
список кандидатів у депутати в багатомандатному загальнонаціональному
виборчому окрузі, які не перевищують 4% від загальної кількості поданих
голосів, не дають права на одержання депутатських мандатів кандидатам
відповідного списку. А через механізм перерозподілу депутатських мандатів
(п.п.10-12 Статті Закону) депутатські мандати, що припадають на ці голоси,
фактично передаються зовсім іншим спискам кандидатів, за які ці голоси не
подавалися, що очевидно порушує фундаментальний конституційний принцип
прямого виборчого права (Статті 71, 76 Конституції України).

ІІІ. Закон не відповідає Конституції України (Статті 71, 76) в частині
проведення виборів народних депутатів України «шляхом таємного
голосування».
Відповідно до Закону, підсумки виборів у багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі визначаються:
формуванням списків кандидатів у депутати від політичної партії і
розміщенням кандидатів у списку в ієрархічному порядку (Стаття 21);
кількістю, голосів, поданих за той чи інший список кандидатів в депутати
від політичної партії, виборчого блоку партій (п.4 Стаття 43);
кількістю мандатів, що припадають тому чи іншому списку кандидатів у
депутати від політичної партії, виборчого блоку партій (п.п.7-12 Стаття
43);
розподілом мандатів, що припадають тому чи іншому списку кандидатів у
депутати від політичної партії, виборчого блоку партій між кандидатами
відповідно до порядку їх розміщення в списку (п.13 Статті 43).
З усіх цих процедур власне виборами є лише формування списку кандидатів у
депутати і розміщення їх у ієрархічному порядку, що є визначальним,
вирішальним фактором при розподілі мандатів. Всі інші з зазначених процедур
мають опосередковану, не пряму роль у визначенні конкретних володарів
депутатських мандатів — у виборах народних депутатів України. Ці процедури
є чим завгодно, але не виборами.
З іншого боку, формування від політичної партії, виборчого блоку партій,
розміщення кандидатів в ієрархічному порядку здійснюється, відповідно до
п.3 Статті 22 закону, у «визначений ними» (партіями, блоками) спосіб.
Вимоги обов'язкового таємного голосування ця норма закону не містить.
Тобто, єдина процедур в усьому виборчому процесі в багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі, яка містить власне вибір
кандидатів, здійснюється шляхом не таємного голосування, а у будь-який
спосіб, що є очевидним порушенням фундаментального конституційного принципу
щодо обов'язкового таємного голосування.

IV. Закон не відповідає Статті 36 конституції України в частині
неприпустимості обмежень прав громадян (в тому числі — і виборчих прав,
передбачених Статтею 38, а також Статтями 71, 76 Конституції України) за
належністю або неналежністю до певних політичних партій.
Закон обмежує права громадян на висування кандидатів у депутати в
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі. Відповідно до п.1
Статті 21 Закону висувати кандидатів у депутати в багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі можуть лише політичні партії або
виборчі блоки. Громадяни, які не належать до партії, що висувають свої
списки на виборах, не мають жодних можливостей у будь-яких формах взяти
участь у висуненні кандидатів у депутати в багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі. Тобто, такі громадяни обмежені в
своїх виборчих правах у зв'язку з неналежністю до «висуваючої» партії.
Закон обмежує права громадян на висунення кандидатом у депутати в
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі. Відповідно до п.4
Статті 21 Закону не допускається включення до списку кандидатів у депутати
в багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі членів інших
партій. Тобто, якщо громадянин належить до партії, яка не висуває власного
списку кандидатів іншої партії і, відповідно, висунутий кандидатом у цьому
окрузі взагалі. Таким чином, враховуючи, що не існує механізму
самовисунення, саме належність до «невисуваючої» партії обмежує право
громадянина на висунення кандидатом у депутати в багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі.
Закон обмежує права громадян на делегування представників до виборчих
комісій. Відповідно до п.п.5, 7, 12 Статті 10 закону право делегувати своїх
представників до виборчих комісій з правом дорадчого голосу (у Центральній
виборчій комісії) або з правом обов'язкового включення до складу окружних і
дільничних виборчих комісій надано лише політичним партіям і виборчим
блокам партій, «списки яких зареєстровані для участі у виборах у
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі». Громадяни, які не
належать до партій, що висувають свої списки на виборах, не мають жодних
можливостей у будь-яких формах взяти участь у висуненні своїх представників
до виборчих комісій. Тобто, такі громадяни обмежені в своїх виборчих правах
у зв'язку з неналежністю до «висуваючої» партії.
Таким чином, Закон багаторазово порушує норми Конституції, звужує права і
свободи громадянина України (насамперед — весь комплекс виборчих прав),
гарантованих Конституцією України, що в свою чергу, є неприпустимим,
відповідно до Статті 22 Конституції України.

Пропорційна або змішана система виборів як так не є антиконституційними в
принципі з огляду на Конституцію України. Такі виборчі системи цілком
можуть бути запроваджені в Україні. Але — лише за умови внесення до
виборчого закону ряду змін, що забезпечували би конституційність цього
закону. Зокрема:

1. Скасувати право кандидатів балотуватися в двох округах од ночасно
(одномандатному і багатомандатному загальнонаціональному).
2. Запровадити механізм висунення, балотування і обрання в
багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі незалежних
кандидатів, поза політичними партіями і блоками партій за окремим списком.
3. Запровадити порядок голосування в багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі не тільки за список кандидатів, а і,
обов'язково! — за конкретного кандидата з списку кандидатів від політичної
партії, блоку партій чи списку незалежних кандидатів.
4. Запровадити порядок формування списку кандидатів від політичної
партії, виборчого блоку в багатомандатному загальнонаціональному виборчому
окрузі виключно таємним голосуванням.
5. Скасувати будь-який процентний бар'єр кількості голосів за список
кандидатів в багатомандатному загальнонаціональну виборчому окрузі, який
дає право на участь у розподілі мандатів депутата.
6. Запровадити розподіл мандатів між кандидатами в багатомандатному
загальнонаціональному виборчому окрузі з урахуванням, перш за все,
голосування виборців за того чи іншого кандидата з списку.
7. Запровадити порядок обов'язкового інформування виборців про всіх
кандидатів в багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі,
аналогічний порядку для одномандатного виборчого округу (внесення всіх
кандидатів з повними даними про них до публікацій повідомлень про
реєстрацію, передвиборного плакату, виборчого бюлетеня).
8. Вирівнювання всіх умов проведення передвиборної агітації в
одномандатних і в багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі
(по часу).
9. Зняття всіх обмежень для участі у виборах (висування кандидатів,
балотування в багатомандатному загальнонаціональному виборчому окрузі,
висування представників до виборчих комісій) у зв'язку з належністю або
неналежністю до якоїсь партії.

Використані джерела:
1. Конституція України.
2. Закон України «Про вибори народних депутатів України».