Розділ 1
1. Виникнення писемності та історія розвитку письма.
2. Способи та засоби документування.
3. Кодування інформації та класифікація знаків.

1.1 Писемність виникла на певному етапі розвитку людства, коли
продуктивні сили і суспільні відносини почали досягати певного, досить
високого рівня. Цей рівень, за висловом Ф. Енгельса: „Починається з плавки
залізної руди і переходить у цивілізацію в результаті винаходу буквеного
письма і застосування словесної творчості.”
Причини, що зумовили появу писемності, всюди були більш-менш однакові.
Письмо, що передає звукову мову, з’являється в пенріод формування держави.
Але різні народи не одночасно досягали однакового рівня суспільного
розвитку, тому писемність з’являється в різних народів в різні часи. Щоб
зрозуміти, вивчити шлях розвитку тієї чи іншої писемності, треба знати
історію народу , який її створив.
[Наприклад египетська писемність, яка виникла десь у глибині IV
тисячоліття до нашої ери, спочатку була піктограічною, тобто малюнковою.
„Під час виникнення египетської цівілізації перша писемність, яка почала
вживатися, полягала.. у простому замальовуванні предметів, ” писав
Шампольйон . 6ст.83]
На світанку розвитку будь-якої культури найпершим і найбільшим її
досягненням є народження писемності, всюди, — на будь-якому континенті , у
будь-якій країні, — першим способом закріплення думки на відстані : в часі,
перим способом обміну й збереження знань та досвіду людей був малюнок. Так
і було в Єгипті.
У піктограмі кількість знаків залежала від фантазії людини, що її
малювала, від ступеня і „малюнкової говіркості”. Але на початку III
тисячоліття до нашої ери в Єгипті становище змінюється. Кількість знаків
обмежується, звужується значення кожного окремого зображення ,
стандартизується їхня форма. Кожен знак тепер точно означає певне слово.
Оскільки цей вид писемності передавав не лише назви предметів, а й цілі
слова, поняття , ідеї, його називають ідеографією. Ідеографія —
перехідний ступінь від піктографії до звукової, мовної графікі.
[«Піктографія — це недосконала система, яка поступово упорядкувалася,
майже повністю змінилася тільки під впливом прогресу людського розуму свій
характер і утворила … ієрогліфічне письмо» 6 ст. 86]
1.2 З далеких часів дійшли до нас різні види документів, за допомогою
яких ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з’ясовуємо
особливості побуту народу, правові форми та етичні норми взаємовідності
між суспільством і державою, між окремими особами, знайомимося з культурою
становлення письмового мовлення.
До появи письма для оформлення міжплеміних договірних відносин, а,
також, для полегшення запам’ятовування предки використовували палиці із
зарубками. Щоб закріпити договір чи торгівельну угоду, наприклад, записки
про взятий борг, на палиці робились зарубки, а потім її розрубували
впродовж . Кожен брав собі по половині. При поверненні боргу половинки
складали разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та
написи виконували примітивними інструментальними знаряддями ( кам’яними
секирами, довбнями ) на рівних кам’яних брилах.
З появою писемності виникає необхідність складати документи.
Вважається, що необхідність в укладненні різноманітних документів (угоди,
договори, тестаменти) і зумовила появу писемності як засобу фіксації і
збереження державної і приватної документації. Так, знайдені під час
праскопок білая м. Сузи в 1901р. французькими вченими на поверхні кам’яного
стовпа клинописні тексти були законами, що належали вавилонському цареві
Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750р. до н.е. Фігура бога солнця Шамаша
над текстом начебто затверджувала закони і дозволяла цареві творити від
його імені суд над усіма своїми підданими. Всьго було близько итрьох сотень
законів і всі вони, за заявою Хаммурапі, захищали слабкого від сильного.
1.3 Важко переоцінити внеск вавилонян і ассирійців та інших шумеро-
аккадських предків у культуру документування. По-перше, це винайдення
письма. Вавилонське клинописне письмо, а точніше – шумерське, з якого воно
розвинулось, — найдавніше у світі. Використовували його у різних
видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто досше ніж сучасний латинський
алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських гір до Перської
затоки, від Єгипетського моря до кордонів Індії. Саме в Месопотамії виник
перший великий теоретично-філософський твір „Сказання про Гільгамеша”. Тема
цього документа — пошуки людського безсмертя, яке можна здобути лише
корисними для людства справами – сягають справжньої філософської глибини і
забезпечують йому почесне місце серед найвизначних робіт усих часів і
народів.
Сторінки історії, на жаль, і доси рясніють „білими плямами”. Навіть,
про те , що вже , здаєьбся, вивчене, інколи ховає чимало цікавих таємниць.
1.4 Вивчення слов янської писемності почалося давно. Х сторіччям
датується перша філологічна ровідка зцього питання – „Сказання про
письмена”Чорноризця Храбра. Довгий час вважалося, особливо наполегали на
цьому буржуазні історики, що наші предки, східні слов’яне, одержали
писемність тільки після 988 року, після хрещення Русі. Тоді до них прийшла,
писемність – богослужбові книжки, написані тією слов’янською абеткою, яку
863 року створили вчені просветителі Кирил та Мефодій.
З Болгарії та Візантиї у Кіївську Русь приходило свого часу чимало
книжок, насамперед релігійних. Але не писемність – не іспортний товар, і
завезти її не можливо – Писемна система народжується на певному етапі
розвитку суспільства, коли вона стає для цього суспільства необхідною.
У Давній Русі , ще до її хрещення, суспільні відносини досягли такого
рівня розвитку, що без писемності Русь не могла обійтися і тому на
теріторії, де жили східні слов’яне , археологи не раз натрапляли на
предмети, вкриті таємничими, ієрогліфічними знаками. І часом ці знаки дуже
складалися на літери якогось невідомого нам алфавіту. Можливо, це не знаки,
а літери кількох окремих абеток. Ними користувались різні слов’янські
племена, коли в них зароджувалася державність, розвивалася торгівля,
з’явилися перші паростки дипломатичних стосунків.
Також було створено кирилицю та глаголицю.
Кирилиця складалась з сорока трьох писемних знаків, вона мала всі
літери, потрібні для передачі звуків старослов’янської мови. Навять більше,
ніж потрібно. Зайві знаки протягом ХVIII-XX сторіч були вилучені за
слов’янських абеток.
Глаголиця мала сорок літер. Їхня форма дуже складна й химерна. Якщо
уважно придивитись, деякі знаки глаголиці схожі на перкинуті або
перекручені літери кириллиці. Тільки ще й ускладнені, прикрашені завитками
та кружальцями .
В Х сторіччі, у Болгарії народжується нова, зручніша абетка, — прямий
нащадок візантійського уставу. І на честь першонавчителя слов’ян її
назвали кирилицею. Кирил і Мефодій боролись не тільки за те. щоб у
слов’янських країнах правили церковну службу рідною мовою. Вони присвятили
своє життя благородній справі „вищої мети”., брати прагнули відстояти
самобутність слов’янської культури.
Вони рохгорнули величезну просвітительську діяльність. Кирилові й
Мефодію всіляко допомогали вірні учні — Горазд, Лаврентій, Наум,
Ангеларій, Климент.
Та католицька церква залишилася вірною собі. Лише на короткий час, із
дипломатичних міркувань, папа римський Адріан II дозволив церковні віправи
слов’янською мовою.
Найдавніші пам’ятки слов’янського письма (IX – X сторіччя) – це три
написи на стінах церкви болгарського царевича Самуїла, в Македонії.
Починаючи з XI століття, написи кирилицею, які доси зустрічаються
лише на пам’ятниках та в богослужебних книгах, иожна побачити й на
предметах побуту.
2.1 Засоби — інструменти, за допомогою яких документують інформацію.
Технічний і текстові способи документування є найдавнішими.
Писемність є засобом для текстового способу .
Вона з’являється тоді, коли виникає потреба передавати інформацію
через час і простір.
Піктографічне письмо (рисункове письмо) – перший етап еволюції
писемності, перший спосіб вираження почуттів, але малюнок можна лише
трактувати, дослівно його прочитати неможливо.
Писемність виникла у VIII тисячолітті до н.е. Писемність слугувала для
передачі соціального досвідунащадкам, але життеве сприйняття слідуючого
покоління змінються і уутруднює прочитання.
Логограмма або ієрогліфи – передача – передача інформації зазасобами
схем.
Слогове письмо (шумерське) – письмо за засобами символів, але симовл
позначае не слово, а склад.
Літеро-звукове письмо (гречеський алфавіт).
Грекі рочленували слово на літери, літери на звуки і створили алфавіт.
Звукове письмо слугувало основою стенографії – запису інформації
зазасобами значків.
Знак позначає не слово, не літеру, а цілі фрази та устойчиві
словосполучення.
На початку нашої ери існували два основних алфавита – грецький і
латинський.
До VI століття н.е. слов’янськи племена використовували чорно-розовий
алфавіт (…)
З V століття з’являється протокирилиця (відрізняється від грецького
алфавіту лише тим, що відсутня частина букв.)
На базі цього алфавіту у IX столітті з’являються два алфавіти –
глаголиця та кирилиця. Глаголиця стала називатися вяз’ю і
використовуватися як парадне письмо, для написання дорогих книг і т.д.
У розвитку шприфту виділяють три етапи:
1. статут (чітка геометрія, рівні літери)
2. півстатут (на відміну від статуту — наклонні літери, немає
чіткої геометрії)
3. скоропис 15-16 ст. (іноді викидаються гласні літери, зливаються
слова. Самий тяжкочитаємий шрифт.)
Петр I у XVII столітті ввів гражданський шрифт.
У 1735,1738, 1758 рр. – реформи Російської Академії Наук, які
модернизували алфавіт. Вперше з’являється руський національний алфавіт.
Ленін видає декрети 1917-1918рр. о реорганізації руської мови,
створюється сучасний руський алфавіт. У 1931 р. цей алфавіт поповнюють лише
двома літерами – и, й.
До середини XIX сторіччя писемність була рукописною, потім з’являються
перші машинописні прилади (машини) .
Технічний спосіб документування.
Малювали на самих спорудах. Малюнки містять в собі техічну інформацію,
вміщують свідчення о технічних знаннях. Технічний малюнок виникає, коли
виникає патріархальне господарство, воно з’єднане з характером виробництва,
коли потребуються більш точні засоби реалізації інформації. Коли людина
починає робити щось сама, виникає технічна інформація.
Один спосіб — малюнок.
На Русі малюнки робили прямо на землі.
Виникає диференціація сільського господарства, виникають нові методи
документування. З’являються перші наукові писання, метеозаписи, перші
земельні плани.
Ремеслене виробництво з’являеться з потребою в описанні заказів,
товари на обмін – технічне описування виробу, моделі або образець.
Розвивається торгівля. Торговці були створювальниками карти. Разом з
нею з’являються перші наукові щрденники демографічного змісту.
На зміну ремесленому засобу виробництва приходить мануфакутрне
(серійне виробництво). Це виробництво вимагало більш точного зображення
самого предмета. Конструкторська документація виникає у зв’язку з розвитком
механіки, судобудівництва, машинобудівництва.
У XVII-XVIIIст. починається типове будівництво. З’являється проект,
проектна документація.
Машиний характер виробництва відрізняється від мануактурного
технологією, предполагають, використання кваліфікованих спеціалістів.
Виникає технологічна документація, технологічна карта.
У виробництво входить наука. З’являється наукова документація.
З’являеться держстандарт.
Вводиться різниця між часною та державною інтелектуальною власністю.
З’являються звіти, рецензії та укладнення.
На сьогоднішній день ми маємо технічний комплекс научної документації,
який складався у всіх сферах життя.
Графічна документація: плани, креслення, схеми.
Текстова документація : держстандарти, технічні описання, технчні
умови і т.д.
Картографічна і гідрографічна: карти, географічні, геодезичні і т.д.
Основний засіб — технічна графіка.
У IV столітті до н.е. Євклід створив працб „Оптика”, де вперше
формулює правила виготовлення точного технічного малюнка, створення малюнка
на площині.
У XVI ст. Декарт і Ферма розробляють теорію аналітичної геометрії.
З’являються методи проектного зображення предметів.
Схематичні плани залишаються кресленими, вони відрізняються більшою
точністю зображення.
В кожній галузі виникають креслені майстерні (18-19ст.) 1798р. — рік
народження інженерної графіки.
Французьський авантюрист Гаспар Май видав книгу „Нарисна геометрія”,
написану за гратами.
У XIX столітті розробляється методичка рельєфного зображення на
площині (М. Ферог)
Він ввів технолгогію виготовлення документів з рельєфним зображенням
предметів.
Створюється компьютерна графіка.
2.2 Документування — це створення документа з виконанням різних
методів, способів, засобів фксувати інформації на матеріальні носії.
Метод документування — це захід або сутність прийомів фіксування
інформації на матеріальному носії за допомогою знакових систем.
3.1 Кодування інформації- це спеціальнал вироблена система прийомів
(правил)фіксування інформації. Основними атрибутами кодування є знак, код,
мова, за допомогою яких інформація фіксується і передається у просторі і
часі.
Код – це набір знаків, які упорядковані відповідно до визначених
правил тієї чи іншої мови, для передачі інформації.
Знак — це позначка, предмет, та позначення чогось. Наприклад, може
бути цифра або літера. Коли знак поєднується зі своїм значенням, він стає
символом. Код повинен однозначно сприйматися, відтворюватися і
передаватися, тобто бути незмінним, однотипним і визначним . Повинен бути
зрозумілими відправнику і одержувачу. Кодів існує набагато більше, ніж
матеріальних носіів.
Розрізняють наступні види кодів:
. алфавитні – система літер;
. цифровий — система цифр;
. алфавитно-цифровий – змішана система алфавитних і цифрових
кодів;
. рельєфно – точковий – система випуклих точок (шифр Брайля);
. матричний — система поглиблень або отверстій та інші.

Використовує у якості коду ліьтери, можна фіксувати слова на різних
мовах, отже використовуючи різні коди.
Вибір коду залежить від матеріального носія, чим коротше код, тим
довше буде текст і навпаки. Наприклад, китайські ієрогліфи. Вироблення
коротких кодів постає одним із важливих завдань перед науковцямі.
3.2 Вивченням знаків займається семіотика. Семіотика (від грецького
semion – знак, признак) – наука, яка вивчає спільні якості знаків, їх
системи і ситуації у людському суспільстві. Семіотика вивчається на трьох
різних ступенях:
1) синтактика;
2) семантика;
3) прагматика.
Синтактика розглядає способи поєднань знаків, які ведуть у кінцевому
результаті до формування текстів. Семантика аналізує поняття, значення і
смисл. Знак не тільки позначає який-небудь предмет або явище, але має і
своє смислове і експресивне значення. Прагматика займається відношеннями
„людина — знак”.
Класиком семіотичної науки є американський вчений Ф. де Соссюр (1857 —
1913). У нашій країні увага до семіотики виникла у 60-70 роки.
У широкому розумінні знак – це будь-яке фізичне явище , яке має
загальну або суб’єктивну інтерпретацію, яка залежить від навколишнього
середовища.
1) в документознавстві знак – матеріальний, чуттєво сприйманий
предмет (явище або дія) , який виступає у якості представника
другого предмета, якості або відношення і використаний для
фіксування, придбання, зберігання, переробки і передачі
повідомлення. Знак являє собою своєобразний „атом” соціальної
інформації. Повідомлення може складатися з одного або
совокупності знаків. Але повідомлення менш одного знаку не може
бути , бо воно не буде мати змісту.
Знак має такі ознаки (особливості) :
1) матеріальне вираження;
2) значення;
3) інформує про щось відмінне від цього;
4) використовується для передачі інформації;
5) функціонує у певній знаковій ситуації.
Знак ємає зховнішню і внеутрішню структурні сторони. Зовнішня сторона
– це матеріальна оболонка знака. Предмет, який виступає у ролі знака,
обов’язково володіє певною формою, щоб бути сприймаємим, здатним фіксувати
і передавати інформацію у просторі і часі. Жест, світло световору, морський
прапорний код, звук мовлення не можуть слугувати знаками для документа.
Внутрішня сторона знаку — це його значення. Цим відрізняється від інших
матеріальних знаків.
Між знакам і означаємим предметом, як правило, немає спільності. Зв’
язок між знаком і предметом виконує людина. Люди в юагатьох випадках
условлюються у тих або інших знаків і знвкових систем. Знак
використовується для передачі і зберігання інформації, використовується
засобом комунікації. І тому значення знаків повинно бути зрозуміло усим
учасникам комунікаційного процесу. Доки знаки не зрозумілі (не
розшифровані) реципієнтом, повідомлення не може бути сприйнято, а ,
значить, документ, не може зробити свою сущну функцію – бути джерелом
інформації і засобом комнікації.
Знак існує у певній знаковій системі. Будучи вилученим з неї, він
може втратити або поміняти своє значення.
Класифікація знаків — це їх перегрупування за певними ознаками.
Існує багато класифікацій знаків, розроблених у семіотиці. И. С. Пірс
виділив знаки – копії, знаки – ознаки і знаки –символи.
Знаки-копії – це відтворювання, репродукція, більш-менш східні с
означуємим (фотографії, фільми, картини, знаки піктографічної писемності).
Знаки — ознаки – пов’язані з відтворюваними предметами , як подія зі
своїми причинами (те. що інакше називається симптомом, прикметами і т.д.)
Знаки-символи у силу заключеного у них наглядного образу
використовуються для вираження деякого, часто дуже злачного івидхильного
змісту (наприклад, зображення стародавньогрецької театральної маски, як
символ сучасного театра.) Слово „символ” вживається і просто у змісті
„знак”. Оскільки у документоведені викоритовуеється поперед всього знаки,
яки можуть виконати роль засобу обміну документної обміну інформації між
людьми, найбільш прийнятною є їх групіровка за характером походження і
формою існування, розробленою С.Г. Курмиловим та А.В. Соколовим.
Розрізнябть знаки мовні і немовні.
Знак мовний — одиниця мови (людина, слово, словосполучення,
пропозиція), яка слугує для позначення предметів або явищ дійсності, а
також відношення між елементами мови у тіксті. Знак мовленевий
двосторонній, він складається з позначающого та позначаємого.
До немовленнєвих знаків віднесені символи, товарні знаки, музейні
експонати, фотографії, звуки порід, історичні реліквії, також знарядді
праці, архітектурні пам’ятники.
Частише всього серед немовленневих знаків використовуються знаки –
зображення існуючих або условних об «Всемирные торговые организации и
Украинское ожидание реальной перспективы вступления»єктів, які містять їх
схематичне позначення. Вони поділяються на знаки – „пікчери”, вироблені і
речовини.
Знаки — „пікчери” (від англійського „pikture” — картина, малюнок,
кінофільм, кадр хз фільму ) – це витвір живопису, у тому числі графіки,
художньої вишивки, художньої різьби по дереву, металу, фотографії
(включаючи кінофільм). Їх прийнято називати іконічними (тобто знаками
зображення) До них, крім об’єктів живопису, які фіксують на носії, можна
віднести і скульптуру, хоча вона є речовим знаком.
Емблемні знаки – різноманітня емблематика (аоена, спортивна, торгово-
фірмова, міфологічна, дорожна і т.п.)
Знаки речовий (трьохмірні) – це скульптура, макети, моделі виставок,
музеїв і т.п. Серед них — різноманітна (у більшості обрідова) речоіинна
символіка, яка позначає різні поняття (хліб і сіль – знак привітності та
дружби, кільце на четвертому пальці – людина жоната – і т.п.) Таким чином,
іункція і значення знаку належать окремим предметам у конкретній ситуації.
Це відноситься до суб’єктів експозицій музеїв, зоопарків, ботанічних садів,
виставок і т.д. Розгляд таких об’єктів , як носіїв визначеного знака –
повідомлення можливо тільки у межах самой експозиції.
Вилучений з неї предмет втрачає свій знаковий статус (хліб на столі
поза обрядом зустрічі дорогих людей або сільскогосподарчої виставки не
фіксує нфякої соціальної інформації.)
Форма знака — символа може бути різною: буква, цифра, отверстіє,
точка, лінія, рельєф та інші спеціальні знаки або коди. Вони створені для
фіксування і передачі соціальної інформації. Одни з них подбні
зображеному, други несуть цілевий характер і не схожі на відображаємий
предмет або явище.
Перші створюються за допомогою більш-менш чіткого копіювання реальних
об’єктів або явищ. Вони несуть іконічні немовленеві знаки, подібні за
формою назначаємим об’єктам.
Це малюнки, фотографії, кінофільми, відеофільми. На відміну від
іконічного, знак-символ не повинен мати схожості з тим предметом або
явищем, яке він позначає. Для того щоб зрозуміти (розшифрувати) інформацію,
людина повинна заздалнгідь вивчити значення знаку. До документів,
використовуючи мовленневи знаки – условні позначення, відносяться
вербальні (словесні) документи (книги, брошури, журнали, газети, бюлетені
і т.д.) і ідеографічні документи (географічні карти, ноти, креслення).
Список літератури
1. А. Н. Диденко „Сучасне діловодство”
2. С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук „Сучасні ділові папери”.
3. Ю.І. Пляха „Управлянське документування”
4. В.Н. Синков „Делопроизводство и менеджмент” 185 ст.
5. Н.Н. Кулінаренко „Документоведение” 459 ст.
6. Паола Упивська „Невмирущі знаки” 156 ст.