Курсова робота
зі спеціальності “Практична психологія”
на тему “ Особливості психокорекції сімейних взаємовідносин між
батьками та дітьми-підлітками”
ПЛАН
1.
ВСТУП
2.
Теоретичний
підхід до корекції сімейних відносин
3.
Особливості
корекції дитячо-батьківських відносин
А) Ознайомче-діагностичний
етап
Б) Основний етап
В)
Закріплююче-результативний етап
4.
Розробка
конкретної корекційної програми (додаток № 1)
5.
ВИСНОВКИ
6.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Останнім часом
доводиться чути численні нарікання типу: “Як сильно змінилась сучасна молодь:
палить, п’є, грубо висловлюється, ні поваги до старших, ні сорому… А було ж
колись зовсім по-іншому…” Важко з цим не погодитись, адже це є важливою
проблемою сучасного суспільства. Та ж звідки це? Де ж криються витоки
соціально-несхвальної поведінки молоді? – Спадковість? Але ж старші покоління
були зовсім іншими: ввічливими, сором’язливими, поважаючими старших… Виховання?
І на згадку приходить сім’я, де людина отримує свій перший досвід соціальної
взаємодії. Причому деякий час сім’я залишається єдиним місцем отримання такого
досвіду, не втрачаючи свою важливість і після появи в житті людини дитячого
садка, вулиці, школи та інших інститутів соціалізації. І якщо витоки небажаної
поведінки дітей (в майбутньому — дорослих) походять з родини, то саме з неї і
слід розпочинати психокорекційну роботу. Простеживши сучасні тенденції розвитку
батьківсько-дитячих стосунків можна виділити зокрема такі з них: формування виховної
функції сім’ї в умовах відсутності цілісної системи підготовки до батьківства і
деформації системи цінностей суспільства та окремих його членів; відсутність
умов для повноцінного функціонування сім’ї; переважання потреб над
можливостями; домінування в більшості сімей матеріальних потреб над духовними
[1]. Чи не впливає це на появу все більшої кількості сімейних проблем?
Психокорекція
сім’ї в нашій країні з’явилась досить недавно і не є такою ж звичною як для
більшості західних країн. Та все ж вона розвивається і розповсюджується,
переконливо доводячи свою важливість та необхідність. Ця робота має на меті
розглянути теоретичні аспекти тривалої психокорекції дитячо-батьківських
відносин і простежить динаміку її практичної частини, зосередивши увагу на
сім’ях з дітьми підліткового віку. Цей вибір був зумовлений трьома важливими
факторами: 1) для дітей різного віку (а відповідно і до їх родин) необхідно
застосовувати різні методи психодіагностики і прийоми корекції, опис яких
вимагає значно більшого обсягу роботи; 2) найважчим у житті сім’ї вважається
період, коли дитина знаходиться у підлітковому віці [3]; 3) завдяки свідомому
осмисленню подій підлітки можуть брати активну повноцінну участь у
психокорекційній роботі.
На особистість
підлітка особливо впливає стиль його стосунків з батьками, що лише частково
зумовлюється їх соціальним становищем. Сукупність установок батьків, їх
емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних
способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання. За сучасних умов
існує чотири найбільш поширені варіанти батьківсько-дитячих стосунків [1]:
традиційний, демократичний, ліберальний, дітоцентричний. Традиційний або
авторитарний характеризується педагогічним впливом по вертикалі зверху-вниз,
тобто від батьків до дітей. Головною вимогою стосунків є повага до авторитету
старших і підкора їм. Результатом соціалізації дитини в такій сім’ї є її
здатність з легкістю виконувати накази, доручення тощо, тобто вписуватися у
“вертикально організовану” суспільну структуру. Як правило, діти з таких сімей
безініціативні, негнучкі в спілкуванні, чинять і діють, виходячи з уявлень про
необхідність і “треба”. Вони чітко дотримуються обов’язку перед своїми батьками
і добросовісно його виконують.
Демократичні
стосунки будуються на взаємодії, автономності членів сім’ї і сприйнятті одне
одного такими, якими вони є. Виховна взаємодія відбувається в “горизонтальній
площині”. Між батьками і дітьми відбувається “діалог рівних”. У стосунках
завжди враховуються взаємні інтереси, причому з віком дитини зростає і вага її
думки. Результат виховання в такій сім’ї – засвоєння дитиною демократичних
цінностей, гармонізація її уявлень про права і обов’язки, свободу і
відповідальність. Дитина зростає активною і самостійною, доброзичливою,
адаптованою до оточуючого світу, впевненою у собі і емоційно врівноваженою.
Разом з тим, саме у дітей, які виховуються у демократичних сім’ях, часто
виявляється небажання підкорятися соціальним вимогам: вони не люблять, щоб ними
командували, не бажають підкорятися комусь сильнішому, більш владному, що, як
засвідчує життя, провокує проблеми взаємин з іншими членами і структурами
суспільства. Турбота про батьків у зрілому віці дітей з таких сімей стає нормою
їхніх взаємостосунків.
Ліберальний
стиль стосунків спостерігається в сім’ях, в яких життя складається так, як
складається: кожний член сім’ї живе своїми почуттями, справами, інтересами.
Характерним є заблудження батьків, що саме в такий спосіб вони допомагають
своїй дитині формувати самостійність. В реаліях же життя такі діти практично
бездоглядні. В сім’ї панує відчуженість і відокремленість. І саме ці діти
виростають байдужими до своїх батьків та їхніх проблем.
Дітоцентричний
варіант сімейних стосунків характеризується впливом по вертикалі, але
знизу-вверх, тобто від дитини до батьків. Сім’я існує тільки для дитини, а
головним своїм завданням батьки вважають забезпечення “щастя дитини”, в зміст
якого вони вкладають своєрідне його розуміння: дитині треба давати все, що вона
бажає, будь-якою ціною. Симбіоз дитини і дорослого створює умови, за яких у
дитини формується висока самооцінка, відчуття власної значимості, але виникає
ймовірність конфліктів із соціальним оточенням за межами сім’ї. Нерідко діти з
таких сімей сприймають світ як ворожий. У них часто виникають проблеми взаємин
із ровесниками в дошкільному закладі або поза ним, а після вступу до школи такі
діти також входять у групу ризику щодо соціальної адаптації, зокрема
навчальної. В перспективі саме батьки найбільше потерпають від байдужості або
жорстокості своїх дітей, вихованих за такого варіанту стосунків.
Оптимальним для
практики сімейного виховання вважається демократичний стиль, що
характеризується високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками;
включеністю дітей в обговорення сімейних проблем; урахування їхньої думки;
готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в
їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення
від демократичного стилю в бік авторитаризму, ліберальної вседозволеності чи
надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості.
Так, В. Гарбузов вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються
батьками дітей, хворих на неврози [2]:
1)
неприйняття, емоційне відторгнення – неприйняття
індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією
життя підлітка, навязуванням йому єдиного правильного (з погляду батьків) типу
поведінки; поряд із жорстким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім
рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;
2)
гіперсоціалізація – тривожно-недовірлива
концентрація батьків на стані здоров’я дитини, її соціальному статусі,
очікуванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних
особливостей дитини;
3)
“кумир сім’ї” – центрація батьків на дитині,
потурання її примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім’ї.
Та найбільшою
мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і
суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна
непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності
оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність.
Цікаво, що в
більшості випадків стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому
репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків. При цьому
самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківського ставлення і способів
керування поведінкою дитини, що реалізується, по-перше, через пряме чи непряме
(у зразках поводження) навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через
формування у дитини стандартів виконання тих чи інших дій, формування рівня
домагань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона засвоює
способи самоконтролю.
Я-образ і
самооцінка, що навіюються дитині, можуть бути як позитивними, коли дитину
переконують у тому, що вона є доброю, розумною тощо, так і негативними, коли
дитину переконують у тому, що вона погана, зла, дурна тощо.
У цьому звязку
Р. Ленг [2] вводить поняття “містифікація” – навіювання дітям, ким вони є.
Формами містифікації є приписування (навіювання дитині, що вона слабка, не
здатна бути самостійною, погана) та інвалідація (знецінювання думки дитини, її
планів та інтересів). У результаті дитина або погоджується з поглядом батьків,
або найчастіше агресивно виступає проти нього.
Батька можуть
впливати на формування Я-образу дитини також шляхом стимулювання такої
поведінки дитини, що може підвищити чи знизити її самооцінку, змінити в неї
цілісний образ. Це спостерігається, наприклад, у результаті орієнтації дитини
на реалізацію певних цілей і планів, досягнення тих чи інших стандартів.
Якщо цілі і
плани відповідають реальним психофізіологічним і психологічним можливостям
дитини, її схильностям та інтересам, то створена ситуація успіху сприяє
формуванню в дитини позитивного Я-образу, підвищенню самоповаги. У противному
разі дитина втрачає самоповагу, стає невпевненою, тривожною тощо.
Виділяють
наступні показники батьківської поведінки [22]:
1.
Рівень протекції в процесі виховання, тобто скільки
сил, уваги, часу батьки приділяють вихованню підлітка. Спостерігається два
відхилення рівня протекції: надмірна (гіперпротекція) та недостатня
(гіпопротекція). Про гіперпротекцію говорять тоді, коли батьки приділяють
підлітку вкрай багато сил, часу і уваги, коли його виховання стало центральною
справою в житті батьків, основним, чому присвячене життя. Гіпопротекція –
випадок вкрай зниженого рівня протекції. Підліток при цьому виявляється на
периферії уваги батьків, до нього “руки не доходять”, батькам “не до нього”. За
нього беруться лише час від часу, коли трапляється щось серйозне.
2.
Ступінь задоволення потреб підлітка – в якій мірі
діяльність батьків налаштована на задоволення потреб підлітка, як
матеріально-побутових (в харчуванні, одежі), так і духовних (в спілкуванні з
батьками, в їх любові та увазі). В ступені задоволення потреб також можливі два
відхилення: 1)потурання – коли батьки прагнуть до максимального задоволення
будь-яких потреб підлітка і кожне його бажання для них – закон; 2)ігнорування
потреб підлітка – характеризується недостатнім прагненням батьків до задоволення
потреб підлітка, особливо духовних.
3.
Кількість вимог до підлітка в родині. Порушеннями в
системі обов’язків підлітка вважається:
— надмірність
вимог (обов’язків);
— підвищена
моральна відповідальність. Вимоги до підлітка в цьому випадку дуже великі, не
відповідають його можливостям, не лише не сприяють розвитку особистості, а,
навпаки, ставлять його під загрозу. Особливо важливі два випадки надмірності
обов’язків. В одному на підлітка перекладається більш або менш значна частина
обов’язків батьків (ведення господарства, догляд маленьких дітей). В іншому
випадку від підлітка очікують значних успіхів у навчанні, що не відповідають
його здібностям.
— недостатня
кількість обов’язків. В цьому випадку підліток має мінімальну кількість
обов’язків в сім’ї, важко залучити його до якої-небудь справи в домі.
4.
Кількість вимог-заборон. Вказівки на те, чого
підлітку робити не можна, визначають, передовсім, ступінь самостійності
підлітка, можливість самому вибирати спосіб поведінки. І тут можливі два відхилення:
1)надмірність вимог-заперечень (домінування). В цьому випадку підлітку “все не
можна”. Перед ним ставиться велика кількість вимог, що обмежують його свободу і
самостійність. Батьки намагаються придушити навіть самостійні думки підлітка;
2)їх недостатня кількість. В цьому випадку підлітку все можна. Навіть якщо і
існують які-небудь заборони, підліток легко їх порушує. Він не про що не звітує
перед батьками, які не хочуть або не можуть встановити які-небудь рамки його
поведінки.
5.
Суворість санкцій: 1)надмірність санкцій (жорсткий
стиль виховання). Для таких батьків характерна схильність до суворих покарань,
навіть за незначні порушення; 2)мінімальність санкцій. Батьки обходяться без
покарань чи застосовують їх не часто, надаючи перевагу заохоченням.
6.
Нестійкість стилю виховання. Різка зміна стиля
виховання – перехід від дуже суворого до ліберального і, навпаки, перехід від
значної уваги до підлітка до емоційного відторгнення – відносно часто
зустрічається в сім’ях підлітків з відхиленнями характеру.
Причини
неправильного виховання можуть бути зовсім різними. Часом – це певні обставини
в житті сім’ї, частіше – низька педагогічна культура батьків. При цьому
особливий інтерес для спеціаліста являють дві групи причин [22]: 1)відхилення
характеру самих батьків. Відхилення характеру і психопатії нерідко призводять
до певних порушень у вихованні. При нестійкій акцентуації характеру батьки
схильні проводити виховання, що характеризується зниженим рівнем вимог до
дитини. В цьому випадку необхідно виявити відхилення характеру батьків,
переконатися, що саме воно відіграє вирішальну роль у виникненні порушень у
вихованні. Особлива увага психолога спрямовується на усвідомлення батьками
взаємозв’язку між особливостями свого характеру, стилем виховання і порушеннями
у вихованні підлітка.
2)особистісні
проблеми батьків, що вирішуються за рахунок підлітка. У батьків з глибокими
особистісними проблемами часто спрацьовує механізм “проекції”, коли вони
неусвідомлено переносять власні небажані якості на дитину. Такі батьки, не
помічаючи в собі певних рис характеру і поведінки, що проектуються на дитину,
прагнуть наполегливо викорінити ці якості у дитини. При цьому ставлення до
дитини формується за типом “емоційне відторгнення” через невідповідність
ідеальному образу батьків або за типом “гіперпротекція”, маскуючи приховане
відторгнення (такі батьки про свою дитину кажуть: “я її люблю, але вона погана,
ледача, нерозумна тощо, робить щось тільки після покарання”). У неповній сім’ї
мати може проектувати свої стосунки з колишнім чоловіком на сина, оцінюючи його
негативно (“такий самий, як батько”), або, як зазначають О. Бодальов і В.
Столін [2], ставлячись до сина-підлітка як такого, що “замінює” чоловіка
(вимагаючи постійної уваги до себе, виявляючи нав’язливе бажання постійно бути
в товаристві сина, прагнучи обмежити його контакти з однолітками”. Як засвідчує
практика, саме такі випадки являють особливу складність при діагностиці і
корекції, адже пояснення батькам неправильність їх поведінки і вмовляння
змінити стиль виховання виявляються безрезультативними. Перед психологом постає
нелегке завдання виявити особисту проблему батьків, допомогти їм усвідомити її,
зняти захисні механізми, що перешкоджають такому усвідомленню.
Важливими
джерелами порушень виховання також можуть бути: надання переваги дитячим
якостям у підлітка, виховна невпевненість батьків, фобія втрати дитини,
нерозвиненість батьківських почуттів, проекція на дитину власних небажаних
якостей, внесення конфлікту між подружжям в сферу виховання [19].
Дизгармонійні
стосунки в сім’ї часто призводять до того, що окремі її члени використовують
дитину для вирішення власних проблем. Дослідники, які вивчали психологію таких
родин, виокримили три форми негараздів, що спостерігаються у цих родинах [2]:
·
суперництво (прагнення двох або більшої кількості
членів сім’ї забезпечити собі виключне становище, боротьба за яке набирає
затяжного, хронічного характеру);
·
уявне співробітництво (зовнішня удавана відсутність
ускладненьу сімейних стосунках, що обертається на конфлікти в разі настання
переломних для сім’ї подій – хвороби когось із членів сім’ї, підвищення по
службі одного з подружжя і підвищене з цим збільшення робочого часу тощо);
·
ізоляція (психологічне відокремлення одного чи
більшої кількості сім’ї один від одного, з якими підтримуються лише формальні
стосунки, необхідні, скоріше, ділові контакти).
Нездатність
батьків виробити сприятливу для розвитку дитини виховну позицію може призвести
до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості стосовно них.
Розрізняють такі види жорстокості до дітей [2]:
·
фізичне насильство – що охоплює всі форми травм
дітей, отримані через цілеспрямовані дії батьків, фізичне покарання;
·
сексуальне насильство як залучення функціонально
незрілих дітей і підлітків до сексуальних дійчи до спостереження за ними без
розуміння і згоди на це дитини;
·
емоційне чи психічне насильство, що може виявитись
як у формі негативної уваги (погрози, постійна критика, лайка тощо), так і у
формі цілковитої неуважності до дитини;
·
байдужість до дитини, нехтування її інтересами і
потребами, не тільки духовними, а й матеріальними (одяг, їжа, медикаменти) та
ін.
Виокремлюють
також фактори, що корелюють з жорстоким поводженням з дітьми. По-перше це
характерно для сімей, де хоча б один з батьків хворий на алкоголізм чи
перебуває в стані дипресії. По-друге, із дітьми можуть жорстоко поводитися в
сім’ях, де вмер один з батьків або якщо дитина залишилася сиротою і перебуває
під опікою рідних чи інших вихователів.
Крім того, до
факторів, що можуть зумовити жорстокість стосовно дітей, належать фінансові
труднощі в сім’ї, безробіття, а також перенесене батьками в дитинстві жорстоке
поводження з ними. Як наслідок, у дитини формуються здебільшого негативні
якості: агресія, жорстолкість, переживання безцільності існування, бажання
неусвідомленої помсти чи, навпаки, загострене прагнення пошуку психологічного
захисту, опіки з боку інших людей.
Слід зазначити,
що батьки переносять особистісні проблеми і проблеми у стосунках з іншими
членами сім’ї на дітей переважно підсвідомо, найчастіше з глибоким
переконанням, що саме так дитині роблять добро. Проте в результаті неадекватне
ставлення батьків призводить до диформації особистості дитини, утрудняє
можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність подання сім’ї
психологічної допомоги.
Особливості
дитячо-батьківських відносин в сім’ї чимало визначаються стилем батьківського
виховання. Прийнято виділяти 4 основні стилі сімейного виховання: традиційний,
ліберальний, дітоцентричний та демократичний, причому останній вважається
найбільш оптимальним. Психологи виділяють 3 типи неправильного виховання:
емоційне відторгнення, гіперсоціалізація, “кумир сім’ї”, що часто є причинами
чималої кількості сімейних проблем. Цьому сприяє і неузгодженість батьківських
установок на процес виховання.
Для розуміння
внутрішньосімейної ситуації варто звернути увагу на наступні показники
батьківської поведінки: рівень протекції в процесі виховання, ступінь
задоволення потреб підлітка, кількість вимог до підлітка, кількість
вимог-заборон, суворість санкцій, нестійкість стилю виховання. Серед різних
причин неправильного виховання найбільший інтерес являє дві групи причин:
відхилення характеру самих батьків та їх особисті проблеми, що вирішуються за
рахунок підлітка.
До глибоких
порушень у стосунках з дітьми можуть призвести різні види жорстокості до дітей,
а саме: фізичне, сексуальне, емоційне чи психічне насильство, байдужість до
дитини, нехтування її потребами та інтересами.
Про різні види
порушень, спричинених неправильним вихованням, та шляхи їх вирішення йтиметься
в наступних розділах.
Умовно
психокорекційну роботу можна поділити на три етапи: ознайомче-діагностичний,
основний (власне корекційний) та закріплююче-результативний.
1.
Ознайомче-діагностичний етап (етап збирання інформації). Взагалі вважається, що
процес психокорекції розпочинається з першого контакту психолога з будь-яким
членом “проблемної сім’ї”. Цим контактом не обов’язково має бути зустріч,
досить часто це буває просто телефонний дзвінок до психолога, щоб домовитись
про зустріч. Звичайно звертаючись за психологічною допомогою цей член сім’ї вже
має певне уявлення про допомогу, яку б він хотів отримати. Цікавим є той факт,
що у більшості випадків ця людина є тим, хто бере на себе більшу
відповідальність за вирішення сімейних проблем. В ході першої розмови, частіше
телефонної, психолог має отримати досить важливу інформацію щодо складу сім’ї,
ставлення її членів до зазначеної проблеми і визначити, кого краще запросити на
першу зустріч.
На першу зустріч
можуть бути запрошені батьки як окремо, так і разом із дітьми. Можлива робота з
окремими членами сім’ї, але участь дітей-підлітків і батьків одночасно
вважається більш ефективною, причому бажаною є участь обох батьків [20]. Також
за певних умов в психокорекційній роботі можуть брати участь і інші діти.
Значною мірою це важливо ще й тому, що досить поширеною є спроба членів сім’ї
пов’язувати власні проблеми з ким-небудь одним з них, часто – підлітком. Це
дозволяє їм фокусувати всю свою увагу на конкретній проблемі, тим самим
“локалізуючи” тривогу і підтримуючи баланс у взаємовідносинах. Хоча частіше за
все не останню роль у виникненні проблеми відіграють інші члени сім’ї.
Визначають 4
основні групи проблем, з якими звертаються до психолога сім’ї з
дітьми-підлітками [20]:
1.
Особисті проблеми: наявність у підлітка тривоги,
депресії, відчуття власної неповноцінності, що може непокоїти як його самого,
так і його батьків;
2.
Проблеми у взаємовідносинах батьків і дітей: хтось
із батьків чи обидва можуть бути незадоволені своїми взаємовідносинами з
дитиною чи декількома дітьми;
3.
Проблеми, пов’язані безпосередньо з самим
підлітком: у нього можуть бути складності у спілкуванні з однолітками, погана
успішність, часті прояви агресії;
4.
Проблеми взаємовідносин сиблінгів – вони постійно
конфліктують і батьки ні чим не можуть на них вплинути.
Власне характер
проблем і визначає, кого слід запрошувати на першу зустріч. Якщо звернувся
підліток, який вважає, що основна проблема пов’язана лише з ним, і виказує
побажання працювати індивідуально, то можна працювати індивідуально, принаймні
перший час. Якщо ж в ході психокорекційної роботи з’являються зміни в поведінці
цієї людини, що викликають негативні реакції з боку близьких, то виникає
необхідність в залученні їх також. Якщо у дитини виникають проблеми в школі чи
у взаємовідносинах з однолітками, то присутність батьків, а можливо й інших
членів сім’ї, буде необхідною.
Практично завжди
емоційні і поведінкові порушення дитини так чи інакше відображуються на її
взаємовідносинах з близькими. Якщо проблема торкається передовсім
взаємовідносин сиблінгів, майже з самого початку корекційної роботи участь всіх
членів сім’ї є необхідною. Дуже часто конфлікт між сиблінгами певним чином
пов’язаний з батьківськими взаємовідносинами. Тим більше, що для психолога може
бути дуже важливим зустрітися з всією родиною, щоб отримати більш повне
уявлення про взаємовідносини її членів.
Перша зустріч
багато в чому визначає подальший хід психокорекції, адже саме тоді члени сім’ї
вирішують, чи будуть вони продовжувати психокорекційну роботу. Часто більшість
членів сім’ї на початку роботи не вважають, що зазначена проблема має
відношення до всієї родини в цілому, пов’язуючи її з кимось одним. Готовність
сім’ї продовжувати сумісну роботу значною мірою визначається тим, наскільки
психологу вдалося заспокоїти членів сім’ї і допомогти позбутися відчуттів
страху і тривоги. Для цього на початку роботи дуже важливо створити у членів
сім’ї відчуття комфорту, безпеки і довіри до психолога. Важливо переконати
клієнтів, що психокорекційний кабінет – це психологічно безпечне і надійне
місце. Адже навряд чи варто очікувати від людей відвертості, коли вони
чого-небудь бояться. Для цього психолог може пояснити, чому він запросив саме
цих членів сім’ї, чи розпочати з простих запитань, наприклад, як краще
звертатися до кожного з них, що їм розповіли про першу зустріч. Це дозволить
ненав’язливо дізнатись про особливості комунікації членів сім’ї, а також
розпочати структуровану частину інтерв’ю в ситуації психологічного комфорту,
враховуючи думку кожного. Це сприятиме переходу до власне діагностичної частини
психокорекції.
На початку
роботи необхідно також чітко обговорити очікування та сподівання клієнтів по
закінченню психокорекції, частоту зустрічей та оплату відповідних послуг, що
дозволяє уникнути зайвих непорозумінь в майбутньому.
Одним з найбільш
інформативних методів психодіагностики є бесіда (інтерв’ю), під час якої шляхом
відповідних запитань до всіх членів сім’ї психолог має змогу дізнатись про
особливості наявних проблем. При цьому особливу увагу слід звертати на наступні
моменти:
·
Хто з членів сім’ї першим сформулював її основні
проблеми;
·
Як члени сім’ї взаємодіють один з одним і як
реагують на психолога;
·
Хто з них здатен описати психологу найбільш
характерні особливості сім’ї;
В цей час, як і
в подальшому, для психолога дуже важливо контролювати ситуацію, зокрема
утримувати членів сім’ї від критики і звинувачень в адресу іншого, від прямого
спілкування один з одним, сприяти тому, щоб кожен член сім’ї говорив за себе і
намагався пояснити, чому з його точки зору він сьогодні присутній на зустрічі.
При цьому може стати в нагоді “техніка перефразу”, що полягає в перефразуванні
скарги клієнта з метою зменшення її негативного звучання, додавання їй
позитивного відтінку (наприклад, скаргу на неслухняність дитини можна
трактувати як прояв самостійності дитини, що дуже важливо для її майбутнього
життя). Якщо все це психолог робить досить успішно, члени сім’ї скоро можуть
прийти до нового розуміння подальшої роботи. Важливим є те, що психолог дає
зрозуміти непродуктивність звинувачень когось одного з членів сім’ї в усіх
проблемах. Він показує, що всі проблеми так чи інакше пов’язані з кожним з них,
а також доводить важливість тісної взаємодії всіх членів сім’ї.
Окрім бесіди з
діагностичною метою часто використовують тестові та проективні методи:
“проективний малюнок сім’ї”, метод “незавершених речень” [13], опитувальник
“аналіз сімейних взаємин”, “карта сім’ї”, методика вивчення психологічного
здоров’я сім’ї та інші. Важливо дослідити різні аспекти життя підлітка (його
становище в сім’ї, ставлення до батьків, братів і сестер, інших родичів,
особливості виховання в сім’ї, застосування заохочення та покарання і
реагування дитини на них, ставлення до школи й однолітків, педагогів і вихователів),
виявити його інтереси і можливості [2].
Досить цікавим і
зручним у застосуванні вважається проективний малюнковий тест “Сімейна
соціограма” [21], який дозволяє виявити становище суб’єкта в системі
міжособистісних відносин, і крім цього, визначити характер комунікацій в сім’ї
– прямий чи опосередкований. Досліджуваним видається бланк з намальованим колом
діаметром 110 мм. Зачитується інструкція: “Перед Вами на аркуші зображене коло.
Намалюйте в ньому самого себе і членів сім’ї у вигляді кіл та підпишіть їх
імена”. Члени сім’ї виконують це завдання, не спілкуючись один з одним. Оцінка
результатів тестування відбувається за наступними критеріями:
1)
Кількість членів сім’ї, які потрапили в площину
кола; при цьому можливо, що член сім’ї, з яким випробовуваний перебуває в
конфліктних стосунках, буде “забутий”, а хтось із сторонніх осіб (іноді тварин)
може бути зображений як член сім’ї;
2)
Розмір кружків, що свідчить про значущість членів
сім’ї для піддослідного (що більший кружок, то вищий рівень значущості);
3)
Розміщення кружків один щодо одного у площині
тестового поля кола; при цьому найбільш значущих членів сім’ї піддослідний
зображує у центрі чи верхній частині поля;
4)
Відстань між кружками, що визначає психологічну
відстань між членами сім’ї, причому перетин кружків або їх розміщення один у
одному свідчить про недиференційованість “Я” у членів сім’ї, наявність
симбіотичних зв’язків.
Використання
тесту “Сімейна соціограма” дозволяє в лічені хвилини в ситуації “тут і тепер”
наочно уявити собі взаємовідносини в сім’ї, а потім, порівнявши бланки всіх
членів сім’ї, проаналізувати їх. Бажаним є використання даної методики як
допоміжної для виявлення неусвідомленого контексту взаємовідносин між членами
сім’ї.
Проективний
малюнок є одним з найбільш зручних і швидких методів, який дозволяє клієнтам
дати вихід своїм почуттям, бажанням і навіть таким думкам та оцінкам,
згадування яких є болісним, неприємним. Тема малюнка вибирається у
відповідності з особливостями проблемної ситуації та її учасників, дозволивши
їм виразити графічно або малюнком їх почуття та думки, наприклад: “Звичайний
день моєї сім’ї”, “Я та діти”, “Звичайна ситуація з життя моєї родини”, Моя
найголовніша проблема у спілкуванні з дітьми (батьками)” та ін. Цей метод
дозволяє працювати з почуттями, які людина не усвідомлює через ті чи інші
причини. В процесі малювання людина звичайно підсвідомо зображує своє
сприйняття родинних взаємин і кожна дрібниця її малюнка має певне досить
важливе значення для розуміння наявної ситуації. Часто малюнок набагато точніше
відображає ситуацію. Ніж висловлювання клієнтів, і головне – відображає істинні
переживання клієнтом проблемної ситуації. Малювання може відбуватися як окремо
кожним членом родини, так і всіма разом на великому аркуші паперу.
У певних ситуаціях
досить інформативною буде методика, що дозволяє психологу сформувати правильне
уявлення про нормативні уявлення різних членів сім’ї. Ця методика є важливою ще
й тому, що розбіжності в нормативних уявленнях батьків та дітей-підлітків часто
виявляються однією з суттєвих причин виникнення чималої кількості конфліктів.
Методика містить набір фактів з життя різних сімей, причому саме тих, які
можуть характеризувати цю сім’ю негативно. Кожний такий факт надрукований на
окремій картці. Члену сім’ї пропонується ознайомитися зо всіма картками і
відповісти собі самому на запитання: “Якби Ви дізналися це про сім’ю знайомого,
як змінилося би Ваше ставлення до нього?” Потім картки ранжуються від найбільш
“позорного” факту до найменш “позорного”. В іншому варіанті даної методики
інструкція по ранжуванню карток виглядає інакше: “Прошу Вас згрупувати картки:
в праву крайню групу покладіть факти, які дуже “позорні”, в ліву – ті, що
зовсім не “позорні”, і якими можна пишатися; в серединку – “середні”. Аналіз
того, як члени сім’ї розклали картки також дає психологу загальне уявлення про
те, які сторони сім’ї будуть більш всього викривлюватись при дослідженні :при
описуванні членами сім’ї, при спостереженні за їх поведінкою).
При формуванні
уявлення про сім’ю важливо правильно оцінювати фактори, що її викривлюють.
Звичайно в період загального вивчення сім’ї (створення загального уявлення про
неї) перед психологом виникає картина сімейного життя, в значній мірі
откоректована членами сім’ї [21].
При
діагностуванні батьківсько-дитячих відносин застосовують також чимало тестових
методик — “Сімейно-обумовлений стан”, “Аналіз сімейної тривоги”, опитувальник
“Конструктивно-деструктивна сім’я” та інші. Але їх використання вимагає чимало
часу, наприклад “Аналіз сімейних взаємовідносин” – опитувальник для батьків
підлітків віком від 11 до 21 року – містить 130 запитань.
Наприкінці
діагностично-ознайомчого етапу психолог добре уявляє собі сім’ю та проблемну
ситуацію. Мета (результат) етапу – відповісти на питання, які зміни в житті сім’ї
можуть привести до змін (вирішення) проблемної ситуації. Провідним методом є
“експериментування подумки” [21]. Психолог намагається отримати відповідь на
наступні питання: за якого стану сімейних систем (уявлень про сім’ю,
комунікації, емоційні ідентифікації, структурно-рольові відносини) можуть
виникнути умови для успішного вирішення проблемної ситуації? Що може відбутися,
наприклад, в даній сім’ї, якщо взаєморозуміння між подружжям стане краще? Чи
збережеться проблемна ситуація? Завдання психолога на цьому етапі – грунтуючись
на знанні сім’ї, на характеристиці її мисленнєвої моделі, вирішити, що
відбудеться при корекції комунікації, взаємного уявлення, механізмів
інтеграції, взаємного впливу. Успішність цього завдання в значній мірі залежить
від того, наскільки повним було загальне знайомство з сім’єю і наскільки точним
є знання проблемної ситуації. У відповідності з цим психолог встановлює
найбільш бажаний напрямок корекції взаємин у сім’ї. Для цього він намагається
зрозуміти, чим саме обумовлений незадовільний стан сімейної системи, яку
необхідно піддати корекції. Якщо в результаті діагностичного дослідження
виявилося, що бажаною є корекція системи міжособистісної комунікації, то
необхідно відповісти на наступне питання: які бар’єри комунікації, фактори, що
її ускладнюють, роблять її менш ефективною? Якщо є бажаною корекція системи
сімейної інтеграції, виникає запитання: що їй заважає?
Отже,
психокорекційна робота починається з ознайомче-діагностичного етапу, а точніше
з першого контакту психолога з клієнтом, під час якого психолог формує перше
враження про сім’ю. Від проведення першої зустрічі чимало залежить подальша
доля психокорекційної роботи з сім’єю. На початку роботи дуже важливо створити
ситуацію безпеки та комфорту для всіх членів сім’ї, які прийшли на першу
зустріч, після чого можна розпочинати власне діагностику. Основними методами
діагностики сімейних взаємостосунків є бесіда, спостереження, а також тестові
та проективні методики. Причому останні відзначаються зручністю у застосуванні,
а також виявляють приховані та неусвідомлені контексти у взаєминах між членами
сім’ї. Спостереження звичайно проводиться протягом всієї психокорекційної
роботи. В результаті психолог формує досить чітке уявлення про сім’ю та її
проблемну ситуацію і встановлює найбільш оптимальний напрямок психокорекції,
добираючи відповідні методи корекційної роботи. Частіше сім’ї з
дітьми-підлітками звертаються до психолога через проблемами у взаєминах між
батьками та дітьми, між сиблінгами, особистими проблемами, чи безпосередньо
пов’язаними з підлітком. Наприкінці цього етапу психолог створює
психокорекційну програму (див. додаток № 1).
2. Власне
корекційний етап (етап перетворення сімейної системи)
На цьому етапі
психолог допомагає сім’ї набути досвіду, що стане моделлю оптимального
сімейного функціонування. Це досягається руйнуванням неконструктивних шаблонів
спілкування, встановленням ефективного зворотнього зв’язку, показу можливих
перспектив розвитку сімейних стосунків, конструюванням нових моделей стосунків
членів сімї при використанні різноманітних психокорекційних методик. Наведемо
лише деякі з них:
1) “Сімейна
скульптура”. Це метод виявлення місця індивіда в сімейній системі
взаємовідносин, в реально існуючій ситуації чи уявній, ідеальній. Зміст даної
методики полягає в тому, що розташування людей та об’єктів повинно фізично
символізувати внутрішньосімейні стосунки на даний час, визначаючи те, яким сприймається
місце кожного індивіда в сімейній системі. Кожен член сім’ї створює живий
портрет сім’ї, розташовуючи найближчих родичів відповідно до власного бачення
дистанції між ними. Таким чином, досвід кожного втілюється в живій картині і
проектується на неї. Головною перевагою даної методики є її невербальний
характер, який дозволяє зняти різноманітні захисти, проекції та звинувачення,
що часто існують в сімейній системі [10]. Будування скульптури вимагає від
кожного члена сім’ї узагальнення свого особистісного досвіду, осмислення його, а
потім і інтерпретації. Для проведення методики необхідні члени сім’ї, меблі і
предмети, що легко пересуваються і можуть бути використані в якості заміни
відсутніх членів сім’ї. Скульптура може зображувати як теперішнє, так і минуле
сім’ї і може містити будь яку кількість членів розширеної сім’ї. Перед початком
виконання завдання психолог пояснює членам сім’ї, що ця методика дозволяє
відчувати, що значить бути членом сім’ї. І це буває легше показати, ніж
розказати. Тому кожний член сім’ї повинен по черзі показати своє розуміння
внутрішньосімейних відносин, зображуючи їх у вигляді живої скульптури так, щоб
пози і розміщення в просторі відображали дії та почуття членів сім’ї по
відношенню один до одного. Психолог пропонує члену сім’ї, який виступає в ролі
скульптора, ставитися до інших членів сім’ї так, наче вони зроблені з глини.
Тобто він повинен поставити їх у таку позицію, яка могла б найповніше
відобразити його відношення до даних членів сім’ї. Будування триває до того
часу, коли скульптор не буде задоволений своїм результатом. Важливо, щоб інші
члени сім’ї дозволили йому вільно поводитися з собою, як з матеріалом, знаючи.
Що вони потім поміняються місцями. Кожний член сім’ї повинен створити свою
реальну сімейну скульптуру, що буде відображати емоційний стан сім’ї на даний
момент. Під час виконання завдання психолог на папері фіксує трикутники,
альянси і конфлікти, що з’являються і наглядно та символічно зображуються
скульптором. Після того, як кожен член сім’ї створив свою скульптуру,
відбувається обговорення результатів. Причому обговорюється не лише вся
скульптура в цілому, але й окремі її частини. Ставляться запитання як кожному
члену сім’ї, так і сім’ї в цілому. Наприклад:
· скульптору: “Придумайте назву
вашому витвору”;
· кожному члену сім’ї: “Як ви
почуваєте себе на цьому місці серед ваших родичів?”;
· всій родині: “Чи згідні ви з
тим, що ваша сім’я функціонує саме так, як зображено в скульптурі?”;
· скульптору чи родині: “Які
зміни в житті сім’ї ви хотіли би бачити?”
2) Варіантом цієї
методики є методика “Сімейна хореографія”. Вона спрямована на перебудову
взаємовідносин в нуклеарній сім’ї; виявлення негативних зразків поведінки та
припинення їх дії, послідовно зображаючи поведінкові акти, що призводять до
посилення конфлікту. Об’єднання симптомів підлітків та зразків взаємин їх
батьків забезпечує членів родини невербальними каналами комунікації, що
дозволяють відкрито виказати свої почуття. Одного з членів сім’ї просять
построїти всіх інших на сцені таким чином, щоб картина відображала внутрішні
сімейні стосунки в контексті будь-якої події чи проблеми, а потім зіграти цю
сценку. Кожного члена сім’ї просять так розташуватися у просторі, щоб це
найкращим чином демонструвало проблему сім’ї. Потім члени сім’ї повинні
показати сценку без слів, оживити її і програти. Потім членам сім’ї
пропонується зобразити ідеальну ситуацію в стосунках, таку, якою вона бачиться
в даний момент, і розіграти її. Для обговорення пропонується відповісти на
питання: “Як вам перебування в такому становищі і сім’ї і які почуття виникають
у даного члена сім’ї по відношенню до інших членів сім’ї?” Дана процедура є досить
гнучкою і може бути змінена в залежності від конкретних зразків взаємодії, що
існують в даній родині.
3) Ефективною в
сімейній психокорекції вважається техніка “програвання ролей один одного”. Вона
складається з послідовних дій: психолог висуває пропозицію “спробувати зіграти
що-небудь”; він пояснює, як це зробити, докладає зусилля, щоб переконати членів
сім’ї у необхідності зробити це; члени сім’ї програють свої ролі; після чого
психолог певним чином коментує їх. Сукупність дій, що входять до складу техніки,
може бути досить суттєвою, але й може обмежуватись однією дією чи навіть
навмисною бездією, наприклад, “мовчання” за Х. Пересом [21]. Вся сукупність
дій, що входять до складу техніки, застосовується для вирішення певного
завдання чи декількох різних завдань. “Програвання ролей” застосовується у
випадку необхідності збільшити рівень емпатії членів родини. “Обмін ролями” між
батьками та дітьми застосовується для покращення їх взаєморозуміння та
співчуття.
4) Вказівки
(директиви) – прямі та конкретні вказівки психолога на необхідність певних дій
з боку всій сім’ї або окремих її членів для того, щоб вони досягли своїх цілей.
Відомий сімейний психотерапевт Ф. Баркер запропонував просту класифікацію
директив [21]:
·
вказівка
членам сім’ї робити щось;
·
вказівка
робити щось інакше, ніж до цього часу;
·
вказівка
не робити того, що вони робили до цього часу.
Автор зауважує,
що більше всього проблем виникає при необхідності застосування директив
припинити робити щось.
5) Сімейна
дискусія – один з методів, що найбільш часто застосовуються в сімейній
психокорекції. Це, в першу чергу, дискусія в сімейних групах – обговорення
членами сім’ї широкого кола проблем, що стосуються життя сім’ї, та способів
вирішення різноманітих сімейних питань. Дискусія може переслідувати
різноманітні цілі:
·
корекція
неправильних уявлень про різні аспекти сімейних взаємовідносин: про способи
вирішення сімейних конфліктів, про планування та організацію сімейного життя,
про розподіл обов’язків в сім’ї та інше. Особливо на початкових етапах сімейної
психокорекції важливою є корекція неправильних уявлень про сім’ю методом участі
у дискусії, в ході якої клієнт з дивуванням дізнається, що деякі речі, що
здавались йому очевидними, для інших людей такими не є. Участь в груповій
дискусії послаблює стійкі уявлення, змушує знову перевірити їх правильність.
Сумнів в правильності своїх переконань, що зародився в ході сімейної дискусії,
є дуже сприятливим фактором для подальшої психокорекції.
·
Навчання
членів сім’ї методам дискусії. В ході обговорення сімейних проблем члени сім’ї
звичайно обговорюють питання, що здаються їм найбільш важливими. При цьому вони
застосовують ті методи обговорення, до яких звикли. Психолог використовує це
для формування у членів сім’ї більш широкого погляду на різні сімейні питання
та корекції шкідливих звичок, що ускладнюють виявлення істини в ході дискусії.
Виділяють спеціальні правила ведення дискусії, котрі обговорюються з учасниками
групи і які вони намагаються наслідувати. Наприклад: “Мета дискусії – не
довести свою правоту, а спільно знайти істину”,“Перед тим, як заперечувати,
подумай, в чому все ж таки правий той, кому ти збираєшся заперечувати, спробуй
розвинути те, в чому він правий”.
·
За власне
сімейної дискусії особливо велике значення набуває навчання формуванню
адекватного уявлення про той чи інший аспект сімейного життя, де важливу роль
відіграє корекція тих особливостей взаємовідносин членів сім’ї, котрі
перешкоджають цьому.
В практиці
сімейної психокорекції нерідко доводиться спостерігати парадоксальне явище: при
роздільній роботі з членами сім’ї всі вони з допомогою психолога приходять до
спільної думки з певного питання. Але варто розпочати сумісне обговорення цього
питання, як думки враз поляризуються і члени сім’ї знову займають діаметрально
протилежні позиції. Ця поляризація відбувається у відповідності з особливими
внутрішньосімейними ролями (“песиміст” – “оптиміст”, “теоретик” – практик” та
ін.).
Управління
сімейною дискусією вимагає від психолога чималого мистецтва. Вартий уваги
зазначений Х. Пересом опис основних прийомів, які використовують психотерапевти
при веденні сімейної дискусії [21]: ефективне використання мовчання, вміння
слухати, навчання за допомогою запитань, повторення, узагальнення, конфронтація
з певною думкою члена сім’ї та інше.
6) Корисними є
домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які
передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім’ї протягом
певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних
реакцій на дії інших членів сім’ї; завдання застосовувати певний час ті форми
спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації)
допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування.
Чимало цікавого
можна дізнатись в ході аудіо чи відеозапису (проведення якого обов’язково
погоджується з клієнтами). Відеозапис звичайно здійснюється в ході сумісного
виконання членами сім’ї певного завдання, яке їм дав психолог. Це може бути
обговорення будь-якого питання чи певна сумісна діяльність. Важливо, щоб в
завдання були залучені всі члени сім’ї, щоб від них вимагалась певна активність
і увага. В цих умовах у взаємодії членів сім’ї один з одним активно
проявлятимуться звичні для них зразки поведінки, комунікації, співпраці.
Відеозапис створює широкі можливості вияву та вивчення цих звичних реакцій. Вже
безпосередній перегляд отриманого матеріалу з членами сім’ї дозволяє не лише
побачити себе з боку стороннього спостерігача, а й виявити джерела порушень
комунікації та взаємодії. Часто побачене запам’ятовується яскравіше, ніж
неодноразово сказане психологом, яким би цікавим і корисним воно не було.
Наприклад, авторитарний батько після перегляду відеозапису зауважив: “Коли я
побачив себе таким, то мені стало зрозуміло, що почував мій син і чому він весь
час “випускає голки” переді мною. Мабуть вдома я ще гірше.” Для більш
детального аналізу відеоматеріалів розробляються спеціальні оцінкові шкали.
Вони містять перелік того, що необхідно враховувати, спостерігаючи відеозапис
сім’ї, яка виконує те чи інше завдання. В якості прикладу можна розглянути
шкалу ”відношення”, створену з метою виявлення емоційного взаємовідношень між
членами сім’ї, існуючі на невербальному рівні. Відомо, що навіть якщо словесно
члени сім’ї виражають виключно позитивні емоції, то несловесно (поведінкою,
жестами, інтонацією, дрібними особливостями звертання) можуть виражати емоції
прямо протилежні. Відеозапис і спостереження за допомогою згаданої шкали
надають унікальну можливість спостерігати цей бік сімейних взаємовідносин. У
відповідності зі шкалою “відношення можна виявити наступне (наприклад, при
дослідження відношення батьків до дітей):
·
Характер
тілесних контактів: торкання, поглажування, дружні штовхання свідчать про
наявність “прийняття;
·
Особливості
контакту очима: про “прийняття” свідчать постійні контакти очима, що
супроводжуються посмішкою;
·
Особливості
інтонації: на “прийняття” вказує м’який тон, відсутність категоричності.
Інші розділи
шкали враховують швидкість мовлення, фізичну дистанцію, що витримується при
спілкуванні. Застосування відеозапису створює можливість досконального вивчення
багатьох сторін життя сім’ї, виявлення того, що не помітно при звичайному
дослідженні.
Під час власне
корекційного етапу психолог допомагає сім’ї вирішити наявні сімейні проблеми, а
також навчитись вирішувати їх у майбутньому. З цією метою використовується ряд
методик: “Сімейна скульптура”, “Сімейна хореографія”, “Програвання ролей один
одного”, “Вказівки”, “Сімейна дискусія”, “Домашні завдання” та інші. Чимало
корисної інформації можна отримати під час відеозапису.
3.
Закріплююче-результативний (заключний) етап зводиться до закріплення позитивних
змін, які члени сім’ї виробили на попередніх стадіях. Він тісно зв’язаний з
попередніми етапами. Якщо ознайомче-діагностичний і власне корекційний етапи
психокорекції проходять успішно, процес переходить на заключний етап. Від того,
наскільки успішно вирішені завдання попередніх етапів залежить і характер
заключного етапу [20]. Психологу необхідно розуміти, що одним із головних завдань
сімейної психокорекції є засвоєння членами сім’ї ефективних способів
самостійного вирішення проблем. Вони починають роботу, сподіваючись отримати
допомогу у вирішенні певних питань. Психокорекція не допоможе їм звільнитися
від абсолютно всіх проблем і уникнути виникнення нових. Завдання полягає в
тому, щоб “розвинути копінгові механізми членів сім’ї, розкрити сімейні ресурси
і навчити членів сім’ї використовувати певні стратегії, що дозволяють
вирішувати різноманітні проблеми самостійно. Найголовнішим є вміння членів
сім’ї саме вирішувати проблеми, а не виключати їх з власного життя” [20,
с.278-279].
Завершальна
зустріч будується таким чином, щоб надати членам сім’ї можливість обмінятися
досвідом участі в психокорекційній роботі. Дуже важливо, щоб вони оцінили
успішне вирішення своїх старих проблем і зуміли підвищити свою здатність до
вирішення нових.
В. Сатир
зазначає [16], що найбільш бажаним результатом сімейної терапії є не просто
набуття досвіду спілкування, який сім’я може використовувати для подальшого
розвитку, а й розуміння цього досвіду і конкретних прийомів, які використовував
терапевт і члени сім’ї для гармонізації сімейних стосунків. З цією метою
терапевт робить послідовний і детальний огляд психотерапевтичного процесу,
виокремлюючи важливі стадії сімейних змін, засоби і можливості, необхідні
членам сім’ї для подальшого розвитку. На цій стадії формуються також практичні
навички побудови конструктивних сімейних стосунків.
На заключному
етапі необхідно також приділити увагу укріпленню особистої ідентичності членів
сім’ї. У випадку виникнення в родині нових проблем, з якими вони не можуть
справитися, психолог надає можливість ще однієї чи кількох зустрічей. При цьому
йому слід відвести собі роль консультанта. Якщо члени сім’ї сприймають його в цій
ролі, їм буде простіше звернутися до нього по допомогу в майбутньому. І
навпаки, якщо у членів сім’ї складеться враження, що чергове звернення до
спеціаліста сприйметься як свідчення їх некомпетентності, їм потрібно буде
прикласти більше зусиль, щоб знову звернутися до нього. Психолог повинен дати
зрозуміти, що таке звернення буде розцінено їм цілком нормально.
Отже, на
закріплююче-результативному етапі психологу важливо враховувати наступні
положення. По-перше, слід запропонувати присутнім поділитися позитивними і
негативними враженнями від психокорекційної роботи. Це дозволяє дізнатись про
те, які моменти були найбільш успішними, а які – найменш або навіть були
пов’язані для членів сім’ї з розчаруваннями. При цьому є бажаним, щоб їх
розповідь про свої враження була деталізована і дозволяла побачити реакції
інших.
По-друге, варто
спробувати оцінити зміни, що відбулися з кожним учасником психокорекції, і як
це вплинуло на взаємини всіх членів сім’ї.
По-третє, на
заключному етапі сімейної психокорекції слід визначити, наскільки ефективно
сімя тепер справляється з своїми проблемами. І наприкінець, варто дати
зрозуміти членам сім’ї, що вони мають можливість в майбутньому знову звернутися
до психолога для того, щоб обговорити будь-які питання, що можуть виникнути в
них після завершення психокорекційної роботи.
Додаток
№ 1
Розробка
конкретної корекційної програми (свободної)
Отримана
інформація: Першою
звернулася до психолога мати, яка скаржилася, що останнім часом не може нічого
вдіяти з власною 12-річною дитиною. Вона розповіла, що син тримається
відчужено, переважно мовчить, а будь-які запитання чи зауваження призводять до
агресивних випадів з його боку. Останньою краплиною була втеча підлітка з дому
на декілька днів. На першу зустріч була запрошена вся родина (мати, батько та
син). Під час діагностичного етапу (спостереження, бесіда, метод «Незакінчених
речень», тест «Підлітки про батьків» та ін.) склалося враження про досить
благополучну родину, члени якої, однак, мають чималі труднощі в процесі міжособистісної
взаємодії, особливо між батьками та дітиною. Неможливість взаєморозуміння після
багатьох невдалих спроб з боку хлопчика призвела до відчуження підлітка в той
момент, коли найбільш всього потребував розуміння та підтримки з боку батьків.
Втеча з дому виявилась відчайдушною спробою знайти в колі товаришів те, чого не
вистачало вдома. Це враження було яскраво підтверджено наприкінці зустрічі
палкою «сповіддю» хлопчика, який відчув, що нарешті може бути почутим. Перед
тим, як залишити корекційний кабінет, члени сім’ї отримали домашнє завдання –
спробувати кожен вечір (а якщо буде змога, то і вдень) спілкуватися через
листування, про що необхідно кожен день звітувати в спеціальному щоденнику
(кожен в своєму).
Психокорекційна програма
Мета: Покращення зваємовідносин в
сім’ї.
Задачі: Позбавлення агресивних
проявів поведінки підлітка, засвоєння членами сім’ї навичок ефективної
комунікації, розвиток вміння відкрито обговорювати наявні питання та вільно
висловлювати свої почуття.
Тактика
проведення: Групова
робота.
Позиція
психолога: Партнерська.
Методики та
техніки: Спостереження,
бесіда, сімейна дискусія, рольова гра, тест Розенцвейга, домашні завдання,
ведення щоденника та ін.
Загальний час: 1,5 місяця (6 зустрічей).
Частота
зустрічей: 1 раз
на тиждень.
Тривалість
зустрічей: 1,5
години (90 хвилин).
Орієнтовний
план 2-ї зустрічі:
1)
Створення
сприятливої, доброзичливої атмосфери – 10 хв.
2)
Обмін
враженнями від виконання домашнього завдання (висловлюється кожен). Дискусія
про переваги та недоліки сімейного листування – 20 хв.
3)
Програвання
ситуацій вибору (довільний вибір теми типу «Наступні вихідні – театр чи
«пікнік» у лісі?».
Обговорення
основних моментів та аналіз помилок – 20 хв.
4)
Програвання
ситуацій вибору, виконуючи ряд положень (уважно слухаю інших, не перебиваю,
повторюю своїми словами точку зору іншого і лише потім – доводжу свій погляд,
уникаю підвищення голосу тощо). Обговорення: які зміни з’явилися в процесі
дискусії? Чи легше було домовитись? Що на це вплинуло? Обмін враженнями – 20
хв.
5)
Сумісне
вироблення основних прийомів при обговорення будь-якого питання. Домашнє
завдання – закріплення вироблених прийомів у повсякденному житті, про що
звітувати в щоденниках – 10 хв.
6)
Враження
від проведеної зустрічі (зворотній зв’язок). Що сподобалось? Побажання на
майбутнє – 10 хв.
Орієнтовний
план 3-ї зустрічі:
1)
Враження
від виконання домашнього завдання. Розповісти про 3 найбільш цікаві ситуації
останнього тижня. Акцент на позитивних досягненнях – 15 хв.
2)
Індивідуальне
(не спілкуючись між собою) проходження тестуРозенцвейга (вибірково 5-7
ситуацій). Зачитування результатів. Згадати 5-7 аналогічних ситуацій з
сімейного життя і розіграти 2-3 з них. Обговорення — 25 хв.
3)
«Як ще
можна вчинити?» Вибір 1 запропонованих фруструючих ситуацій типу «Розбита чашка
з довгоочікуваною кавою». Кожен окремо записує 10-15 різних варіантів поведінки
в даній ситуації від імені кожної дієвої особи. Зачитування варіантів. Дискусія
про найбільш оптимальний спосіб поведінки, а також «Чи варто вміти побачити декіька
варіантів вирішення проблемної ситуації, діяти «не так, як завжди»?» — 20 хв.
4)
Програвання
конфліктних ситуацій від себе, а потім від імені інших членів сім’ї. Грають
почергово дві людини, третя – «сторонній спостерігач» — відмічає та записує
позитивні та негативні сторони, аналізує. Зміна ролей. Обмін враженнями (думки,
почуття). Вміння подивитись на ситуацію очима іншої людини – 15 хв.
5)
Сумісне
вироблення основних принципів ефективного розв’язання конфліктних ситуацій на
основі типових помилок з виконання минулого завдання. Домашнє завдання –
втілення вироблених принципів в повсякденному житті, ведення щоденників – 10
хв.
6)
Обмін
враженнями про зустріч. Побажання на майбутнє – 5 хв.
План наступних
зустрічей розробляється у відповідності з проходженням попередніх.
Висновок
В теоретичній
частині даної роботи зазначені особливості стилів сімейного виховання та
причини основних порушень дитячо-батьківських відноcин.
В наступних
розділах розглядаються основні види порушень, спричинених неправильним вихованням
та їх вирішення в процесі психокорекції. Досить докладно розглянуті основні
етапи психокорекційної роботи. На першому етапі значна увага приділяється
важливості першої зустрічі психолога з сім’єю, під час якої психолог формує
перше враження про сім’ю та роботу з нею. Вперше зустрівшись з членами сім’ї,
психолог передовсім повинен створити атмосферу безпеки та комфорту для всіх
членів сім’ї, після чого розпочинається власне діагностика. З метою діагностики
часто використовується бесіда, спостереження, а також тестові та проективні
методики.
Зрозумівши
особливості проблемної ситуації в сімї, психолог визначається з вибором
корекційних методів, що найбільш відповідають вирішенню проблемної ситуації (це
варто вказати в психокорекційній програмі), і розпочинається власне корекційний
етап. На цьому етапі за допомогою використання різних методик (“Сімейна
скульптура”, “Сімейна дискусія”, “Програвання ролей один одного”, “Домашні
завдання” та ін.) психолог допомагає сім’ї вирішити наявні сімейні проблеми, а
також навчитись вирішувати їх у майбутньому шляхом засвоєння членами сімї
ефективних способів самостійного вирішення проблем. Важливо, щоб наприкінці
роботи члени сім’ї оцінили успішне вирішення своїх старих проблем і зуміли
підвищити свою здатність до вирішення нових.
В першій частині
психокорекційної роботи з зазначеною сім’єю були зроблені перші кроки щодо
вироблення у членів сім’ї навичок ефективної комунікації, оволодіння методами
ведення дискусії, оптимального розв’язання конфліктних ситуацій.
На подальших
зустрічах слід приділити увагу наступним моментам:
—
Вироблення
вміння вільно та відверто обговорювати будь-яку тему, важливу як для підлітка,
так і для його батьків;
—
Подолання
міжособистісних бар’єрів в процесі взаємодії;
—
Вироблення
уважного ставлення один до одного, прагнення зрозуміти;
—
Вміння
помічати та заохочувати позитивні якості один одного, безумовне прийняття інших
членів сім’ї;
—
Розвиток
навичок сумісного вирішення важливих питань, вміння поступатись своєю позицією
у разі необхідності чи знаходити компромісне рішення;
—
Підвищення
зацікавленості батьків до психологічних особливостей підліткового віку, і як
наслідок, — підвищення їх інформованості з приводу цього питання;
За умови
досягнення запланованих завдань передбачається реальне покращення сімейних
взаємовідносин в даній родині, вирішення наявних проблем та вироблення
необхідних якостей для самостійного розв’язання проблемних ситуацій в
майбутньому.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Алєксєєнко Т. Ф. Тенденції
розвитку і класифікація батьківсько-дитячих стосунків в умовах сучасної сім’ї.
// Збірник наукових праць Української Академії державного Управління при
Президентові України / За заг. ред. В.М.Князєва, М.І. Пірен. – К.: Вид-во УАДУ,
2001. Вип. 1”А”. – 192 с.
2. Бондарчук О. І. Психологія
сім’ї: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001. – 96 с.
3. Вікова та педагогічна
психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В.
Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
4. Гозман Л. Я. Процессы
межличностного восприятия в семье / Под ред. Г.М.Андреевой, А. И. Донцова //
Межличностное восприятие в группе. – М.: Изд-во МГУ, 1981.
5. Захаров А. И. Психологические
особенности диагностики и оптимизации взаимоотношений в конфликтной семье //
Вопр. психологии. – 1981. — № 3. – С.58-68.
6. Кабанов М. М., Личко А. Е.,
Смирнов В. Н. Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. – Л.:
Медицина, 1983.
7. Кроник А. А., Кроник Е. А.
Психология человеческих отношений. – Дубна: Когито-Центр, 1998.
8. Общая психодиагностика / Под
ред. А. А. Бодалёва, В. В. Столина. – М.: Изд-во МГУ, 1987.
9. Осипова А. А. Общая
психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ «Сфера», 2001. –
512 с.
10.
Основы
психодиагностики / Под ред. А. Г. Шмелёва. – Ростов-н/Д: Феникс, 1996.
11.
Пезешкиан
Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт. – М.: Семья, 1993.
12.
Психологічна
допомога сімї: Посіб. / За ред. З. Г. Кісарчук. – К.: Вид-во Ін-ту соціології
НАН України, 1988.
13.
Психологические
тесты / Под ред. А. А. Карелина: В 2 т. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.
– Т. 1. – 312 с.
14.
Райгородский
Д. Я. Психология семьи: Учебное пособие для факультетов психологии, социологии,
экономики и журналистики. – Самара: Изд. Дом «БАХРАХ-М», 2002. – 752 с.
15.
Сатир В.
Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту: Пер. с англ – М.:
Эксмо-Пресс, 2000.
16.
Сатир
Вирджиния. Психотерапия семьи. – «Ювента», СПб., 1999, 284 с.
17.
Семья в
психологической консультации / Под ред. А. А. Бодалёва, В. В. Столина. – М.:
Педагогика, 1989.
18.
Столин В.
В., Шмелёв А. Г. Семейные трудности: какие и почему? Задание для самоанализа //
Семья и школа. – 1985. — № 3. – С. 18-21.
19.
Фримен Д.
Техники семейной психотерапии. – СПб.: Питер, 2001. – 284 с.
20.
Эйдемиллер
Э. Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. – 3-е изд. – СПб.: Питер,
2001. – 656 с.
21.
Эйдемиллер
Э. Г., Юстицкис В. Семейная психотерапия. Л., 1990.
22.
Этика и
психология семейной жизни. Под ред. проф. Н. П. Юркевича. Минск “Народная
асвета”, 1989.