Факультет психології

Спеціальність
7.040101 Психологія

Форма навчання –
заочна

Освітньо –
кваліфікаційний рівень – Спеціаліст

Тема: Особливості
психологічної готовності жінки до материнства

Виконавець:
Швед Анастасія Дмитрівна.

Науковий
керівник: Голєв Сергей Васильович

ад’юнкт-професор
психології

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Огляд проблеми
материнства в сучасній психологічній науці

1.1 Вивчення материнства
в історичному аспекті

1.2 Психологічна
готовність до материнства та характеристика її складових

1.3 Поняття післяродової
депресії та фактори формування

Розділ 2 Психологічна
допомога матері і дитині

2.1 Діагностика і
психокорекція готовності до материнства

2.2 Психологічна допомога
в материнстві і існуючі форми психологічної допомоги

Розділ 3 Психодіагностичне
дослідження психологічної готовності жінки до материнства

3.1 Наукове дослідження
післяродової депресії

3.2 Наукове дослідження
рівня психологічної готовності до материнства

3.3 Дослідження
кореляційного зв’язку між рівнем післяродової депресії та рівнем психологічної
готовності до материнства

3.4 Висновки та
рекомендації

Висновок

Список використаних
джерел

Додатки:

1.  Результати
тестування

2.  Методика «PARI»

3.  Анкета
психологической готовности к материнству

4.  Эдинбургская
шкала послеродовой депрессии

Умовні позначки

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема материнства в останній час набуває дедалі більш
дисциплінарного характеру, стаючи важливим предметом дослідження не тільки в
науках традиційно маючих до неї безпосереднє відношення (медицина, фізіологія,
біологія поведінки), але і в гуманітарних науках, таких як історія,
культурологія, соціологія, психологія.

На Україні демографічні тенденції набувають тривожного характеру: народжуваність
зменшилась на 60,4 тис осіб в рік з 1990 року (10%) це при тому що смертність збільшилась
на 133,3 тис осіб (21%). 56% шлюбів на 2007 рік закінчуються розлученням.

Відсутність у більшості населення соціально-економічних підстав,
які гарантують достатній рівень матеріального благополуччя родини і виховання
дитини, також не сприяють дітонародженню. Проблему усугубляє і той факт, що
указані негативні прояви здійснюються на фоні зміни сімейних стереотипів і цінностей,
трансформації традиційних стереотипів репродуктивної поведінки, зміни патернів
сімейних відношень. Спостерігається зріст незапланованих вагітностей серед
неповнолітніх та аборти у жінок, які ще не мають дітей. На готовність до
материнства оказує дію більш пізній вік вступу в брак, установки на зменшення
кількості дітей в сім’ї, кар’єрні стремління жінок. Збільшується кількість
сімей в яких дитина остається неприйнята батьками, в яких порушенні
материнсько-дітськи відношення.

Необхідно оцінити вклад, який внесли в розробку цих питань такі
вченні, як Філіпова Г. Г., Мухамедрахімов Р. Ж., Коваленко Н. П., Минюрова,
Добряков, Брутман В. І., Варга Ф. Я., Хамитова І. Ю., Агнаєва, Леус, Мамишева,
Захаров А. І., Баз Л. Л., Чибисова, Грандилевська, Кедрова.

Вивченням питань девіантного материнства, яке проявляється в
відмові від дитини, насилля над дитиною займались Брутман В. І., Панкратова М.
С., Єніколопова, Захаров А. І., Тюлюпо, Поляков, Солоєд.

Об’єкт
дослідження – психологічна готовність жінки до материнства.

Предмет
дослідження – вплив післяродової депресії на психологічну готовність жінки до
материнства.

Мета
роботи – виявити післяродову депресію у жінок які стали матерями, провести
психологічну реабілітацію, прослідкувати і виявити як післяродова депресія
впливає на психологічну готовність до материнства.

Цілі
дослідження:

§
Теоретичне дослідження проблеми материнства та психологічної
готовності до материнства;

§
Дослідження проблем післяродової депресії;

§
Встановлення зв’язку між післяродовою депресією та психологічною
готовністю до материнства .

Гіпотеза
дослідження: жінки з високим рівнем післяродової депресії мають низький рівень
психологічної готовності до материнства.

Задачі
дослідження:

· 
узагальнення та систематизація теоретичних знань з проблеми
материнства та психологічної готовності до материнства;

· 
проведення діагностики молодих мам на виявлення степеню
психологічної готовності до материнства, наявності післяродової депресії;

· 
аналіз та узагальнення отриманих даних;

· 
практичне дослідження взаємозв’язку між отриманими данними.

Методи
дослідження: тестування; статистична методологічна обробка в психології

Теоретичне
значення отриманих результатів полягає у систематизації та поширенні
теоретичних уявлень о материнстві та психологічної готовності до материнства. Здійснено
методологічний аналіз підходів до поняття готовності до материнства в
вітчизняній психології. На протязі дослідження отримані нові емпіричні данні.

Практичне
значення одержаних результатів полягає в можливості використання отриманих
практичних даних при роботі з вагітними жінками, молодими мамами а також з
жінками які тільки планують свою вагітність. Даний матеріал можливо використати
в центрах матері і дитини, жіночих консультаціях, пологових будинках, на
лекціях з сімейної психології, розвитку особистості і таке інше.

Структура
роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, загального висновку,
списку використаних джерел та 5 додатків. Зміст роботи викладено на _ сторінках
друкованого тексту включаючи _ малюнків та 3 таблиць. Список використаних
джерел нараховує 124 робіт українських та зарубіжних авторів.

Розділ 1 Огляд
проблеми материнства в сучасній психологічній науці

1.1     
Вивчення материнства в історичному аспекті

Психологія материнства — одна з найбільш складних і мало
розроблених галузей сучасної науки. Актуальність її вивчення продиктована
протиріччям між гостротою демографічних проблем, пов’язаних з падінням
народжуваності, величезним числом сімей, що розпадаються, лавиноподібним
збільшенням числа сиротіючих дітей при живих батьках, із зростанням числа
випадків жорстокого поводження з дитям і не розробленістю програм соціальної і
психологічної допомоги сім’ї, і в першу чергу жінці.

За
даними Всеукраїнського перепису населення [115]

Табл. 1.1: данні
всеукраїнського перепису населення

Материнство вивчається в руслі різних наук: історії,
культурології, медицини, фізіології, біології поведінки, соціології,
психології. Зарубіжні дослідження в області психології материнства і суміжних
проблем, на противагу вітчизняним, відрізняються надзвичайною обширністю,
різноспрямованістю концепцій і підходів.

Основним висновком, зробленим авторами цих і інших
досліджень, є, по-перше, констатація необхідності продовження психологічних
досліджень материнства як цілісного явища і, по-друге, відсутність адекватного
підходу і теоретичної концепції для здійснення такого дослідження. Актуальність
цілісного психологічного підходу до вивчення материнства підкріплюється тим,
що, не дивлячись на сучасні досягнення в області медицини, фізіології,
гінекології і акушерства, підвищенні наукового і технічного рівня допомоги при
пологах і неонатальних практик, психологічні проблеми материнства і раннього
дитинства не зменшуються.

Необхідність вивчення психології материнства і підготовки
фахівців в цій області обумовлена також бурхливим розвитком такої галузі
психологічної практики, як психологічна допомога матері і дитині (корекція
розвитку дитини і материнсько-дитячої взаємодії), включаючи дитинство і
пренатальний період. Вторгнення процесів усвідомлення в область інтимних
стосунків матері з дитям, спочатку регульованих філогенетично ранніми
неусвідомлюваними механізмами, вимагає ретельної наукової рефлексії як самих
цих взаємин, так і способів втручання в них в цілях діагностики, психологічної
корекції і профілактики. Особливо це стосується нашої країни, де соціальний
запит, що активно розвивається, на такого роду психологічні послуги стикається
з повною відсутністю теоретичного, методичного і організаційного забезпечення.

У сучасних дослідженнях інститут материнства розглядається як
історично обумовлений, змінюючи свій зміст від епохи до епохи [59, 71, 106 і
ін.]. Проте є значна різноманітність в поглядах по ключових аспектах цієї
проблеми. Культурні і історичні аспекти материнства проаналізовані в
дисертаційному дослідженні М.С. Радіоновою [94].

Становлення і розвиток системи взаємодії матері з дитям
пов’язане з аналізом особливостей цієї взаємодії як видотипичного — специфічного
людського феномену, що реалізовується в умовах відкритого, не запрограмованого
на рівні генетичного забезпечення змісту, пропонованого конкретно-культурною
моделлю. Маргарет Мід на основі своїх досліджень материнства і дитинства в
різних культурах робить висновок, що кожна конкретна культура вибирає певні
риси характеруі темпераменту, властиві дорослій людині, найбільш прийнятні в
даній культурі, будує на їх основі свою культурну модель дорослої жінки і
створює систему виховання дитини, орієнтовану на цю модель. У кожній культурі є
відповідний спосіб виховання батьків (в першу чергу матері), які і є основними
«виробниками» особи дитини як члена свого, конкретного суспільства. Це
соціально-культурологічне, в рамках якого вивчається культурно-історичні
механізми материнської поведінки, переживання матері ставляться в залежність
від соціальних норм материнства.

Маргарет Мід вважає, що материнська турбота і прихильність до
дитини настільки глибоко закладені в реальних біологічних умовах зачаття і
виношування, пологів і годування грудьми, що лише складні соціальні установки
можуть повністю подавити їх. Жінки ж за своєю природою є матерями, то хіба, що
їх спеціально учитимуть запереченню своїх дітородних якостей: «Общество должно
исказить их самосознание, извратить врождённые закономерности их развития,
совершить целый ряд надругательств над ними при их воспитании, чтобы они
престали желать заботиться о своём ребёнке, по крайней мере в течении
нескольких лет, ибо они уже кормили его в течении девяти месяцев в надёжном
убежище своих тел» [71].

Там, де вагітність карається соціальним несхваленням і завдає
образи подружнім відчуттям, жінки можуть йти на все, аби не народжувати дітей.
Якщо жіноче відчуття адекватності своєї статевої ролі грубо спотворене, якщо
пологи приховані наркозом, що заважає жінці усвідомити, що вона народила дитину,
а годування грудьми замінене штучним годуванням по педіатричних рецептах, то в
цих умовах виявляється значне порушення материнських відчуттів. Кроскультурні
дослідження [59, 71] свідчать, що там, де люди над усе цінують соціальний ранг,
жінка може задушити свого дитяти власними руками. Це робили деякі жінки Таїті,
а також деякі індійки з племені натчез, коли дітовбивство могло підвищити їх
соціальне положення. Маргарет Мід проводить паралелі між «примітивними» і
«розвиненими» цивілізаціями в тому, як відбувається подавлення природних
материнських відчуттів. Її спостереження показують, що там, де суспільство
надзвичайне високо ставить принцип закононародженості, мати
незаконнонародженого дитяти може кинути його або убити.

Іншу крайню соціоцентричну позицію займає Елізабет Бадінтер
[94]. Прослідивши історію материнських установок впродовж чотирьох століть (з
XVII до XX століття), вона прийшла до виводу, що «материнський інстинкт — це
міф». Вона не виявила жодної загальної і необхідної поведінки матері, а
навпроти — надзвичайну мінливість її відчуттів залежно від її культури, амбіцій
або фрустрацій. Материнське кохання — це поняття, яке не просто еволюціонує,
але наповнюється в різні періоди історії різним змістом. Дослідник розглядає у
взаємозв’язку три головні соціальні жіночі ролі: матері, дружини і жінки, що
вільно реалізовується. Вона вважає, що в різні епохи та або інша з цих ролей
ставала такою, що очолює. Е. Бадінтер вказала на зв’язок між суспільними потребами
і мірою материнської відповідальності за народження дитини: «Женщина
становится лучшей или худшей матерью в зависимости от того, ценится или же
обесценивается в обществе материнство» [94]. Вона проаналізувала динаміку
материнських установок впродовж декількох століть у Франції і прийшла до висновку,
що до кінця XVIII століття материнське кохання було справою індивідуального
розсуду, випадковим явищем. В ті часи репродуктивна функція жінки сприймалася
лише як рядова, що не виділяється нічим, частина її обов«язків в сім»ї,
анітрохи не важливіша, ніж участь жінки в родинному виробництві. З іншого боку,
за відсутності або малій ефективності контролю народжуваності репродукція
залишалася невід’ємною стороною життя майже всякої жінки. Цінність дитини
визначалася його становим положенням, порядком народження і статтю (цінувався
перш за все закононароджений хлопчик і первісток), а зовсім не особистими
якостями.

Повсякденним було спокійне відношення до загибелі дитини:
«Бог дав, Бог і узяв», «в світі іншому йому буде краще». При появі небажаних і
позашлюбних немовлят був поширений так званий «закамуфльований инфантицид» —
практика нещасних випадків або ж підкидання новонароджених в чужі будинки.

Інфантіциду віддавалась перевага над штучними пологами із-за
великої токсичності абортивних речовин. В цілому суспільство було байдуже до
фактів зникнення, раптової хвороби і загибелі дітей.

Трансформації в суспільній свідомості піддавалися не лише
материнські установки, але і образ дитини. Л. Стоун виявив чотири альтернативні
образи новонародженого дитини в європейській культурі:

1) традиційно-християнський, передбачаючий, що новонароджений
несе на собі друк первородного гріха і врятувати його може лише нещадне
придушення волі, підпорядкування батькам і духовним пастирям;

2) соціально-педагогічний детермінізм, згідно якому дитя за
природою своєю не схильний ні до добра, ні до зла, а є tabula rasa, на якій
суспільство і вихователь можуть написати що завгодно;

3) природний детермінізм, по якому характер і можливості
дитяти зумовлені до його народження;

4) утопічно-гуманістичний погляд, що стверджує, що дитя
народжується хорошим і добрим і псується лише під впливом суспільства.

Про другу половину XX століття знов виразно виявилися
тенденції, ворожі «детоцентризму». Соціально-політична емансипація жінок і усе
більш широке залучення їх в суспільне виробництво робить їх родинні ролі,
включаючи материнство, не настільки всеосяжними і, можливо, менш значимими для
них. Самоповага жінки має, окрім материнства, багато інших підстав — професійні
досягнення, соціальну незалежність, самостійно досягнуте, а не придбане завдяки
заміжжю суспільне положення. Деякі традиційно-материнські функції в інституті
сім’ї переймають на себе суспільні інститути і професіонали (лікарі,
вихователі, спеціалізовані суспільні установи і ін.). Це не відміняє цінності
материнського кохання і потреби в ній, але істотно змінює характер материнської
поведінки. Як пише історик Ф. Арієс, в останні десятиліття змінився образ дитини
в суспільній європейській свідомості: він став мислитися як докучливе,
непотрібне створення, яке прагнуть «відсунути» навіть чисто фізично, зменшуючи
кількість і якість тілесного контакту, роблячи виховання дитяти подібним до
технологічного процесу. Спад народжуваності пов’язаний з боязню майбутнього,
зростанням мотивації особового розвитку, бажанням затвердити своє місце в
життя, свою індивідуальність, мати стійке соціальне положення раніше, ніж
присвятити себе турботі про дітей [11].

Дослідження різних культурних варіантів материнства в сучасному
суспільстві також свідчать про вплив наявних моделей сім’ї, дитинства і
цінностей, прийнятих в даній культурі, на материнську поведінку і переживання
жінки [4]. Великий інтерес представляє приведене в цих роботах порівняння
розподілу материнських функцій в різних культурах, материнської поведінки і
стосунки до дитини, які забезпечують формування необхідних в даній культурі
особових якостей (наприклад, особливості когнітивної і емоційної сфери, якості
прихильності, особливостей переживання успіху і невдачі в досягненні мети).

Таким чином, материнство — це одна з соціальних жіночих
ролей, тому навіть якщо потреба бути матір’ю і закладена в жіночій природі,
суспільні норми і цінності роблять певний вплив на прояви материнського
відношення. Поняття «Норми материнського відношення» не є постійним, оскільки зміст
материнських установок міняється від епохи до епохи. Тій або іншій соціальній
установці відповідає певний образ дитини. Прояви материнського відношення, що
відхиляються, існували завжди, але вони могли носити більш приховані або
відкриті форми і супроводитися великим або меншим відчуттям провини залежно від
суспільного відношення до цих актів.

1.2 Психологічна готовність до материнства і характеристика її
складових

Материнство вивчається в руслі різних наук: історії,
культурологи, медицина, фізіології, біології поведінки, соціології, психології.
Кожна наука вивчає і визначає материнство, виходячи зі своїх цілей і завдань.
Інтерес до комплексного вивчення материнства з’явився порівняно недавно. Але на
сьогоднішній день єдиного визначення поняття «материнства» немає.

У словнику російської мови С.І.Ожегова «материнство»
трактується як «стан жінки в період вагітності, пологів, годування дитини;
властиве матері свідомість родинного її зв’язку з дітьми» [80].

У сексологічному словнику материнство визначається як функція
жіночого організму, направлена на продовження людського роду і включаюча
біологічні (виношування, народження і вигодовування немовля) і соціальні
(виховання дитини) аспекти [118].

Філіппова Г.Г. розглядає материнство як психосоциальный
феномен: як забезпечення умов для розвитку дитини, як частина особової сфери
жінки [105]

Брутман В.І. визначає материнство як одну з соціальних
жіночих ролей, на зміст якої детермінуючий вплив роблять суспільні норми і
цінності [27].

«Материнство, — стверджує італійський психолог А. Мінегетті, —
насправді всього лише виконання жінкою завченою з дитинства роли»[124].

Таким чином, немає єдиного, однозначного поняття
«материнства». Для цілісного бачення материнства необхідно позначити функції,
властивих матерів.

Функції матері досить складні і багатообразні. Вони полягають
в задоволенні всіх фізіологічних потреб малюка, забезпеченні його емоційного
благополуччя, в розвитку прихильності, базових структур відношення до світу,
спілкування, основних особових якостей дитини і його діяльності.

Філіппова Г.Г. виділяє дві взаємозв’язані групи материнських
функцій: видотипічную і конкретно-культурну. До видотипічніх функцій матері
відносяться наступні:

ü  
Забезпечення стимульной середовища
для пре- і постнатального розвитку когнітивних і емоційних процесів.

ü  
Забезпечення умов (у формі
розділення діяльності з дитям) для розвитку видотипічної структури діяльності.

ü  
Забезпечення умов для
виникнення видотипічних потреб, що формуються на протязі життя: потреби в
емоційній взаємодії з дорослим, в здобутті позитивних емоцій від дорослого,
включення дорослого в плотсько-практичну діяльність, потреба в оцінці дорослим
своєї активності і її результатів, пізнавальна потреба і ін., а також формування
прихильності.

ü  
Забезпечення умов для
освоєння видотипічних засобів віддзеркалення у формі формування потреби в
спілкуванні, як системоутворюючих для сфери спілкування.

ü  
Забезпечення умов для
розвитку мотиваційних механізмів.

Конкретно-культурні функції охарактеризувати складніше. Всі
видотипічні функції, що вказані вище мати здійснює згідно наявної в її культурі
моделі материнства, в яку входить не лише операційний склад і технологія
відходу виховання, але і модель переживань матері, її стосунки до дитини і
своїх функцій, а також способи емоційної взаємодії з дитиною. До цієї групи
материнських функцій Філіппова відносить наступні:

ü  
Забезпечення матір’ю
предметного середовища і умов плотсько-практичної, ігрової діяльності і
спілкування, які сприяють утворенню культурних особливостей когнітивної сфери і
моторики.

ü  
Забезпечення умов для
формування культурної моделі прихильності.

ü  
Забезпечення умов для формування
культурних особливостей соціально-комфортного середовища.

ü  
Організація умов (наочного,
ігрового середовища, спілкування) для формування культурних особливостей стилю
мотивації досягнення.

ü  
Забезпечення умов для
формування у дитини основних культурних моделей: ціннісно-смислових орієнтацій,
сім’ї, материнства і дитинства і ін.

Філіппова Г.Г. відзначає, що далеко не всі ці функції
усвідомлюються матір’ю. Навіть науці багато з них сталі відомі лише в останні
десятиліття, і, немає підстав вважати, що їх пізнання вже закінчене. Проте мати
успішно виконує ці функції багато тисячоліть[110].

Культурою вони також добре освоєні і представлені в зведенні
правил, норм, в обрядах, повірьях, звичаях. Деякі з материнських функцій, такі,
як задоволення органічних потреб малюка, формування у нього деяких особових
якостей, в достатній мірі усвідомлюються матір’ю і суспільством. Інші існують в
суспільній свідомості і свідомості матері в перетвореній формі, уявлення про їх
значення для дитини різною мірою наближаються до біологічних і соціокультурних
завдань його розвитку.

Народження дитини принесе багато змін, до яких жінка має бути
готова. Тобто вона має бути готова стати матір’ю, повинна усвідомлено перейняти
на себе виконання материнських функцій.

Більшість авторів [27, 13, 37], що досліджують проблему
готовності до материнства, вважають, що готовність до материнства формується
впродовж всього життя. На процес формування впливають як біологічні, так і
соціальні чинники, оскільки готовність до материнства має з одного боку потужну
інстинктивну основу, а з іншою виступає як особова освіта, в якій відбивається весь
попередній досвід її взаємин зі своїми батьками, однолітками, чоловіком і
іншими людьми.

Мещерякова С.Ю. розглядає цей концепт як специфічну особову
освіту, стержневою створюючою якого є суб«єктно-об»єктна орієнтація у
відношенні до дитини, що ще не народилася. Така позиція у визначенні готовності
до материнства пояснюється припущенням Мещерякової С.Ю. про те, що суб’єктне
відношення до майбутнього дитини проектується в стиль материнської поведінки і
тим самим забезпечує найбільш сприятливі умови для психічного розвитку
немовляти, найважливішими показниками якого є рівень спілкування дитини з
матір’ю, особливості становлення у нього образу себе і потреби в
співпереживанні [70].

Автор виділяє декілька груп показників психологічної
готовності до материнства. У першу групу включені особливості комунікативного
досвіду жінок з їх раннього дитинства. Якщо досвід спілкування з близькими був
позитивним, це означає, що стартові умови для формування суб’єктного відношення
до інших людей були сприятливими і основа для формування суб’єктного відношення
до свого дитини закладена. Мещерякова С.Ю. передбачила, що про характер
раннього комунікативного досвіду, отриманого майбутньою матір’ю в спілкуванні з
близькими дорослими, можна судити по афектних слідах, залишених в її перших
спогадах про себе і батьках, про їх стиль виховання, про свої привязанності.
Велике значення в становленні батьківської поведінки автор надає спілкуванню з
однолітками, старшими і молодшими дітьми.

До показників другої групи віднесені переживання жінкою
відношення до дитини, що ще не народилася. Найбільш сприятливою ситуацією для
майбутньої материнської поведінки є бажаність дитини, наявність суб’єктного
відношення матері до немовляти, що ще не народилося, яке виявляється в любові
до нього, уявній або вербальною адресованісті, прагненні інтерпретувати рухи
плоду як акти спілкування.

Третю групу показників склали установки на стратегію
виховання дитини. То, як майбутня мати має намір здійснювати догляд за ним, з
точки зору автора, також свідчить про переважання суб«єктного або об»єктного
відношення до дитини.

Брутман В.І. розглядає готовність до материнства як здатність
матері забезпечувати адекватні умови для розвитку дитини, що виявляється в
певному типові відношення матері до дитини. Тип материнського відношення,
відповідний готовності або неготовності до материнства, автор пов’язує з
цінністю дитини для матері [29].

Мілосердова Е. виділяє два основні чинники, що дозволяють
визначити психологічну готовність до материнства:

1. Відношення до вагітності. Найсприятливіший варіант, коли
вагітність бажана, приймається з радістю на рівні усвідомлення. Це несе за
собою спокійне протікання вагітності на психологічному і фізіологічному рівні.
Така жінка готова до материнства і здатна абсолютно свідомо перенести ради
дитини будь-які труднощі і обмеження.

2. Поведінка жінки в процесі пологів. Частенько жінка,
замість того аби думати лише про успішне завершення цього процесу для дитини,
про його проблеми і стан, замість того аби співпереживати маляті, в думках допомагати
і підтримувати його, розуміючи як йому нелегко, жінка повністю перемикається на
свої відчуття, на свою власну персону, починає себе жаліти, звинувачувати всіх
і вся, думаючи про те, аби все скоріше закінчилося [81].

Філіппова Г.Г., досліджуючи психологічні чинники порушення
материнства, розглядала психологічну готовність до материнства як провідний
чинник адаптації до вагітності і материнства. Як складові психологічної
готовності до материнства були виділені наступні складові:

1.Особова готовність: загальна особова зрілість (адекватна
віково-статева ідентифікація; здібність до ухвалення рішень і відповідальності;
міцна прихильність; внутрішня каузальна атрибуція і внутрішній локус контролю;
відсутність залежностей) і особові якості, необхідні для ефективного
материнства (емпатия; здатність до спільної діяльності; здатність бути «тут і
тепер»; творчі здібності; інтерес до розвитку іншої особи; інтерес до
діяльності вирощування і виховання; уміння отримувати задоволення; культура
тіла).

2.Адекватна модель батьківства: адекватність моделей
материнської і батьківської ролей, сформованих в своїй сім’ї, по відношенню до
моделі особи, сім’ї і батьківства своєї культури; оптимальні для народження і
виховання дитини батьківські установки, позиція, виховні стратегії, материнське
відношення.

3.Мотиваційна готовність: зрілість мотивації народження
дитини, при якій дитя не стає: засобом полеролевій, віковій і особовій
самореалізації жінки; засобом утримання партнера або зміцнення сім’ї; засобом
компенсації своїх дитячо-батьківських стосунків; засобом досягнення певного
соціального статусу і тому подібне.

4.Сформованість материнської компетентності: відношення до
дитини як суб«єкта не лише фізичних, але і психічних потреб і суб»єктивних
переживань; сензитивність до стимуляції від дитини; здібність до адекватного
реагування на прояви дитини; здатність орієнтуватися для розуміння станів
дитини на особливості його поведінки і свій стан; гнучке відношення до режиму і
установка на орієнтацію на індивідуальний ритм життєдіяльності дитини в ранній
період його розвитку; необхідні знання про фізичний і психічний розвиток
дитини, особливо вікові особливості його взаємодії зі світом; здатність до
спільної діяльності з дитям; навики виховання і навчання, адекватні віковим
особливостям дитини.

5.Сформованість материнської сфери. Материнство як частина
особової сфери жінки (материнська потрібністно-мотиваціона сфера) включає три
блоки (емоційно-потребністний; операціональный; ціннісно-смисловий), зміст яких
послідовно формується в онтогенезі жінки (у взаємодії з власною матір’ю і
іншими носіями материнських функцій; сюжетно-ролевій грі в ляльки і сім’ю; у
взаємодії з немовлятами до народження свого дитини; в період статевого
дозрівання; у взаємодії з власними дітьми) [114].

Матвєєва Е.В. визначає психологічну готовність до
материнства, як специфічну особову освіту, що включає три блоки готовності:
потребністно-мотиваціоний блок; когнітивно-операційний блок і блок
соціально-особової готовності до материнства [75].

Потребностно-мотиваціона готовність до материнства має на
увазі потребу в материнстві і включає потребністно-эмоціональний і
ціннісно-смисловий компоненти. Вона має на увазі рефлексію своїх станів і
прагнення до їх переживання в процесі взаємодії з дитям і не вичерпується бажанням
мати дітей.

Іваников В.А. вважає, що потреба в материнстві — необхідна,
але не достатня умова для материнської діяльності, і спонука до дії є результат
особливого процесу — процесу мотивації. Мотив діяльності виступає безпосереднім
смыслообразующим чинником [11].

Філіппова Г.Г. виділяє наступні основні мотиви материнства:

ü  
досягти бажаного соціального
і вікового статусу (я — доросла, самостійна жінка, що займає певне положення в
суспільстві, має право на відповідне відношення до себе в сім’ї і суспільстві);

ü  
задоволення моделі
«повноцінного життя» (людина повинна і може мати певні речі, без цього його
життя не повне, не така як в інших);

ü  
прагнення продовжити себе,
свій рід (залишити після себе щось в житті, що само також буде це продовження
забезпечувати, — народжувати дітей, моїх внуків, правнуків);

ü  
реалізація своїх можливостей
(виховати дитини, передати йому свої знання, життєвий досвід);

ü  
компенсація своїх життєвих
проблем (аби став краще, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, отримав те,
що не змогла отримати в житті я);

ü  
вирішення своїх життєвих
проблем (укласти або укріпити брак, довести собі і іншим, що я здатна народити
і бути матір’ю; врятуватися від самоти; знайти помічника в старості);

ü  
любов до дітей
(найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитям,
інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його
індивідуальності і усвідомлення того, що дитя стане самостійним, «не моїм»,
любитиме інших і тому подібне);

ü  
досягнення критичного для
дітородіння віку [111].

Різні обставини створюють абсолютно індивідуальні, неповторні
умови мотивації народження дитини для кожної жінки.

Потреба в дітях — центральна ланка потреби в материнстві.
Жодних біологічних законів, що заставляють мати дітей, не існує (Борисов В.А.).
Ці закони слід шукати у сфері соціального.

Бажання мати дітей може виникнути несподівано, може бути
виражено неявно (Орльовськая М.). Відомо, що і у чоловіків, і у жінок бажання
мати дітей безпосередньо залежить від їх дитячих переживань, стосунків з
батьками, моделі тієї сім’ї, в якій вони виросли. Друк минулого настільки
виразний, що частенько вона і визначає наше бажання або, навпаки, небажання
дати початок нового життя [82].

Потрібністно-эмоційна готовність до материнства забезпечує
позитивне відношення жінки до вагітності і настрій (без страху) на пологи,
емоційно-позитивний образ дитини, бажання піклується про нього, радісно-щасливе
відношення до ролі матері.

Позитивне відношення до вагітності спричиняє за собою
спокійне її протікання. Така жінка здатна абсолютно свідомо перенести ради
дитини будь-які труднощі і обмеження. Не дивлячись на останнє, образ
майбутнього дитини у жінки викликає позитивні емоції, вона знаходиться в
«передчутті» майбутнього материнства.

Якщо дитя бажане, то він здатний втілювати уявлення жінки про
щастя. Коли дитини не чекають, частіше зустрічаються передчасні пологи.
Відбувається це тому що, жінка знаходиться в пригніченому, напруженому стані,
її пригноблює думка про майбутнього дитини [21].

Велике значення має і те, як жінка налаштована на процес
пологів. У сучасній психології і психотерапії вважається, що відношення жінки
до процесу пологів істотним чином впливає на успішність пологів, а також
відображає загальне відношення до вагітності, майбутнього дитини, своєї нової
ролі матері.

Негативні переживання, гострі стресові стани, стійкі страхи,
виникнення неоднозначних відчуттів до майбутнього дитини або до самої собі, а
інколи своєрідне ігнорування вагітності можуть свідчити про наявність в
майбутньої матері неусвідомлюваних внутрішніх проблем, конфлікту між бажанням
мати дитини і неготовністю до рішучих змін в собі і в житті.

В період вагітності жінка відчуває, що з первістком приходить
кінець її безтурботної юності. Зникає краса дівочої фігури, здається загубленою
чарівність молодості. Виникають різного роду побоювання і страхи. Жінка повинна
усвідомлювати труднощі цього періоду, відповідно набудуватися і зуміти пережити
його. І лише тоді виклюється відчуття радісного чекання. Райнпрехт з
наполегливістю говорить майбутнім матерям: «Ви повинні хотіти майбутнього
дитини, ви повинні вітати життя, що зароджується, ви повинні свідомо
знаходитися в стані радісного чекання» [91].

Цінністно-смилова готовність до материнства передбачає
усвідомлення жінкою високої міри цінності дитини і материнства серед інших
цінностей, «правильні» уявлення про сенс дітей і материнства.

Будь-яка жінка, хоче вона того чи ні, нерозривно пов’язана зі
своєю матір’ю. Психологічна готовність або неготовність до материнства
обумовлена тим, наскільки гармонійним був цей зв’язок. Якщо дівчинка була для
матері бажаним дитям і не відчувала себе в сім’ї непотрібною і самотньою, то,
зростаючи, вона, як правило, не випробовує проблем, створюючи свою сім’ю. З
самого дитинства між дочкою і матір’ю відбувається неусвідомлена передача
досвіду, закладається основа жіночої поведінки, а також уявлення про основні
життєві цінності [82].

Бажано, аби жінка-мати бачила сенс свого життя в першу чергу
в материнстві (Хорват Ф.) .

Дитя — невичерпне джерело життєвих стимул-реакцій. Це
безмежно рухлива стихія, що вносить до життя не лише турботу і тривогу, але і
радість (З.Матейчек) [39].

Хорват Ф. вважає, що материнство завжди буде головною
частиною життєдіяльності жінки. З материнства вона черпає свідомість сенсу свого
життя у всьому обсязі. Оптимістичне відношення до життя є результатом щасливого
материнства. Ніщо не може з такою силою принести задоволення жінці-матері, дати
їй повнішу свідомість свідомості прожитого життя, як переконаність в тому, що
її материнські призначення реалізовані успішно. Материнство в житті жінки грає
абсолютно унікальну, дуже важливу роль [99].

Зміст когнітивно-операційного блоку складають знання жінкою
своїх материнських функцій, знання про психофізіологічні особливості в період
вагітності, знання про пологи і про особливості виховання і розвитку дітей,
уявлення про деякі операції спілкування і взаємодії з дитям і догляду за ним,
знання про грудне вигодовування.

Жінка має бути знайома з тими глибинними змінами, які
відбуваються в її організмі під час вагітності, як у фізіологічному, так і в
психологічному плані, для того, щоб вона змогла зробити все від неї залежне для
нормального протікання вагітності, аби сама майбутня мама відчувала себе
емоційно комфортно.

Жінка повинна володіти достатньою інформацією про пологи. Їй
необхідно бути підготовленою до пологів, як у фізичному, так і в психологічному
плані. Жінка, що знає як проходят пологи, відчуває себе більш упевнено. Вони
вже не будуть для неї несподіваними, а тому не викличуть безпричинного
переляку, тривоги і зайвих хвилювань, настільки шкідливих для майбутнього
дитини.

Велике значення має те, які знання має майбутня мати про
психічний і фізичний розвиток дитини. Філіппова Г.Г. вважає, все частіше батьки
напередодні народження дитини виявляються неінформованими про елементарні
особливості його розвитку і своїх функцій в догляді за ним і спілкуванні.
Інтересним є той факт, що, окрім усвідомлення низького рівня батьківської
компетентності, молоді мами усвідомлюють недостатній рівень емоційних
переживань, неготовність до виникнення материнських відчуттів [107].

Материнство зв’язане з процесом виховання, передачею
суспільно значущих зразків поведінки підростаючому поколінню. Але третина сімей
стикаються з серйозними і 48% — з частковими труднощами у вихованні дітей
(Буленкова Н.). Одній з причин, які називають батьки, є недолік педагогічного
досвіду і знань. Батьки, не володіючи достатньою мірою знанням вікових і
індивідуальних особливостях дитини, його розвитку, частенько здійснюють
виховання усліпу (І.Клемантовіч). Тому кожна майбутня мама повинна приділити
серйозну увагу питанню виховання дитини, повинна знати основи процесу
виховання.

Блок соціально-особової готовності до материнства включає
розвиток статевої ідентифікації жінки, установки на стратегію виховання дитини,
уявлення про важливих для розвитку дитини особових якостей матері, позитивне
сприйняття своєї батьківської ролі, усвідомлення відповідальності за розвиток
дитини і свою материнську позицію, готовність долати труднощі, пов’язані з
народженням і вихованням дитини.

Жінка, як майбутня мати, переймає на себе нову соціальну
роль, роль матері. Нова роль змінює соціальний статус, вимагають виконання
нових обов’язків. Відбувається установка по відношенню до себе, відбувається
глибинна ідентифікація з «справжніми» жінками. Їй привласнюється «титул»
матері. З’являється ролева для поло ідентифікація «ми — матері».

Але з кожним роком зростає число осіб жіночої статі, що не
бажають бути жінкою (БуяновМ.І.). Пояснюють вони це тим, що чоловік звільнений
від необхідності народжувати дітей, забезпечувати родину. У нього більше прав і
менше відповідальності — ось що цінують подібні жінки в своєму уявленні про
чоловіків. Такі жінки вважають, що народження, виховання і догляд за дітьми дискримінує
їх (Т.А.Гурко).

Однією із складових даного блоку є установки на стратегію
виховання дитини. Велике значення має те, як жінка планує доглядати дитину (чи
слідувати строгому режиму, чи пропонувати соску, чи брати на руки або прагнути привчати
до самостійності», тобто орієнтуватися на потребі немовляти або на власні
уявлення про необхідне йому); яких принципів збирається дотримуватися при
вихованні маляти; які цілі ставить при вихованні дитини [69].

Діти — віддзеркалення і продовження батьків. Віддзеркалення —
тому те вбирають в себе те, що дорослі їм дають. Продовження, тому що вони
змінюють, розвивають, використовують в своєму житті отримане від батьків. Чим
краще мати уміє виховувати себе, тим краще вона розуміє що означає — виховувати
дитину (І.Фрідман) [99].

Буленкова Н., обмірковуючи особові якості матері, наводить
слова великого Конфуція: «Якщо ти хочеш змінити державу, почни з провінції.
Якщо ти хочеш змінити провінцію, почни з районів. Якщо ти хочеш змінити райони,
почни з міст. Якщо ти хочеш змінити місто, почни з вулиць. Якщо ти хочеш
змінити вулицю, почни з будинків. Якщо ти хочеш змінити удома, почни з сім’ї.
Якщо ти хочеш змінити сім’ю, почни з себе». Цей вислів говорить про те, що
розвиток дитини визначають особові якості матері; діти і усвідомлено і
неусвідомлено переймають у дорослих їх поведінку, звички, манери, риси характеру,
причому, як позитивні, так і негативні. Особові якості матері мають величезне
значення при вихованні дитини, оскільки обов«язково відіб»ються в нім. Тому кожна
майбутня мама повинна задуматися над тим, яку людину вона хоче виховати зі
свого маляти і перш ніж почати виховувати дитини, виховати себе.

Відповідальність за дитину — елемент усвідомленого
материнства. Усвідомлене материнство — це, перш за все відмова від стихійного настання
материнства. Усвідомлення материнства, окрім бажання мати дітей, полягає ще в
осмисленні, в позитивному відношенні до тих нових обов’язків, до того нового
життя, в яке вступає жінка, коли вона вирішує стати матір’ю. Велике значення
мають ті мотиви, якими жінка керувалася при рішенні питання про народження
дитини, які дійсні спонуки наводять її до бажання стати матір’ю. Про дійсно
відповідальне відношення до материнства можна говорити тоді, коли майбутня мати
повністю усвідомлює його сенс з суспільної і особистої точки зору, коли вона
розуміє реальні проблеми, пов’язані з материнством, свідомо бере на себе їх
рішення, правильно готує себе до їх реалізації (Хорват Ф.).

Психофізіологічна готовність жінок до материнства.

На рівень психологічної готовності до материнства впливають
різні чинники, у тому числі міра психофізіологічної зрілості. Велике значення
грає вік жінки, оскільки для жінок різних вікових груп характерні фізіологічні
і психологічні особливості, що впливають на готовність до материнства.

Учені стверджують, що вік від 16 до 18 років не є сприятливим
для народження дитини ні у фізіологічному, ні в психологічному плані.

Сучасною наукою встановлено, що, не дивлячись на акселерацію
— прискорення темпу індивідуального розвитку, — фізична, інтелектуальна і
соціальна зрілість, необхідна для народження і виховання дитини, в 16 — 18 років,
на жаль, не настає. Першого немовля жінка повинна народити у віці 19 — 28 років
(Чимаров )В.М..

Кашапова С.О., досліджуючи психоемоційні і особові
особливості у дівчат у віці від 16 до 18 років, які очікували народження
дитини, робить висновок про те, що для вагітних цього віку характерні
неадекватна самооцінка, внутрішня конфліктність, інфантилізм. При порівнянні
отриманих результатів з даними становлення материнської сфери у жінок
оптимального дітородного віку, автор відзначає спотворене формування
материнської сфери дівчат, що не досягли 19 років, які чекають народження
дитини [19].

У жінок у віці 19 — 21 роки організм сповна сформований для
народження дитини, але для цього віку характерне те, що більшість дівчат
зайнята навчанням, що є головним мотивом обмеження народжуваності в цьому віці
[22]. Первинне значення має освіта, опанування спеціальності, аби надалі мати
гідну роботу.

У віці від 21 року до23 років навчання в основному
закінчується, жінка замислюється про своє майбутнє. А саме про заміжжя, сім’ю,
дитину, а також роботу. Останнє має важливе значення. Робота має бути цікавою,
з гідною зарплатою. Крім того, жінки вважають, що необхідне деякий час, аби
влаштуватися на новому робочому місці, досягти певної постійності в професійній
діяльності. Все це необхідно для того, щоб «побудувати основу» (побутова улаштованість,
хороша зарплата, матеріальне благополуччя) для планованого родинного життя і,
зокрема, для народження дитини.

В.С. Корсако вказує, що молоде подружжя, якому від 20 до 22
років знаходяться в самому розквіті фізичної форми. Зараз їм все під силу, у
них досить енергії, аби виростити здорового дитини, вагітність і пологи
проходят без особливих ускладнень. Але більшість пар в цьому віці ще не
вирішили свої матеріальні і житлові проблеми. Крім того, бажання зробити
кар’єру, реалізувати свої можливості може перешкодити виконанню батьківськіх і
подружніх обов’язків.

Жінка 24-26 років в основному визначається в професійному
плані. Також відбувається усвідомлення того, що цілі відносно навчання, роботи
досягнуті і тому необхідно «переходити» до постановки і досягнення наступних, а
саме, до створення сім’ї і народження дитини. Корсако В.С. вважає, що самий
кращий вік у жінок для народження первістка 24-27 років [19].

Учені-медики також вважають цей вік найбільш сприятливим для
народження дитини. У жінок, старше 29, років вище частота народження дітей з
недостатньою масою тіла і недоношених.

Крім того, кордон в 26 років пояснюється тим, що, починаючи з
25 років, виявляється наступна закономірність: чим старше жінка, тим частіше
вона відмовляється від народження дитини [22]. Тому вік, в межах 24-26, років
найбільш сприятливий для становлення жінки матір’ю.

1.3 Поняття про післяродову депресію і чинники формування

Післяродова депресія (ПД) — досить широко поширене емоційний
розлад. Це тривале і суб’єктивно важкий стан, що супроводиться зниженням
настрою, недоліком інтересу до життя, пригніченістю. У жінок з подібним
розладом виявляється високий рівень тривоги, інколи — страхи [10].

При ПД часто зустрічаються і соматовегетативні симптоми:

ü відсутність або зниження апетиту;

ü ті або інші розлади сну (трудність при засипанні, раннє
пробудження, поверхневий сон, що не приносить відчуття відпочинку, або кошмарні
сновидіння);

ü відсутність сил і бажання що-небудь робити, що супроводиться
постійним відчуттям втоми;

ü неможливість концентруватися на простих життєвих ситуаціях;

ü головні болі, запаморочення, мігрень;

ü неприємні відчуття в області серця і живота, болю в суглобах;

ü порушення менструального циклу, зникнення сексуального потягу.

Для ПД характерна нездатність адекватно оцінювати свій стан,
змінити поганий настрій на хороший, тривогу і образливість — на спокій і
діловитість. Ситуація посилюється ще і тим, що негативні переживання, що
випробовуються жінкою, не схожі на очікувану радість і полегшення, які повинні
були б настати після пологів. Виникає відчуття самоти, ізольованості, здається,
що ніхто не звертає уваги і абсолютно не надає значення тому, що відбувається з
нею, не розуміє всієї важливості її занепокоєння з приводу дитини. Жінці
здається, що її стан абсолютно не цікавить оточуючих, що вони не підтримують і
не розуміють її.

За даними зарубіжних авторів, післяродова депресія
зустрічається у 10-15% жінок, що народили [66].

Дослідження, проведені Г.В. Скобло свідчать про таку ж
поширеність післяродових депресивних розладів [66]. У 2 рази частіше
зустрічаються легкі депресії, чим помірні.

Як правило, ПД починається в перші дні або перші два тижні
після пологів і продовжуються від 1 до 6-7 місяців. Проте Cox, Rooney виявили,
що ПД може виникати навіть через три роки після народження дитяти. При цьому
жінки, страждаючі депресією, часто не лікувалися протягом року, після її появи,
оскільки не була проведена своєчасна діагностика (Gilbert P., 1992, C.48).

Чинники формування післяродової депресії

Післяродова депресія обумовлена дією широкого спектру
всіляких чинників. Можна виділити чотири основні групи цих чинників:

1.спадкова схильність до афективних розладів;

2.фізичні і фізіологічні причини (зміни організму під час
вагітності і після пологів і тому подібне);

3.соціальні чинники (особливості сім’ї і соціального
оточення);

4.психологічні чинники (особливості особи жінки, сприйняття
себе як жінки, матері і тому подібне).

Слід зазначити, що, як правило, причини ПД носять комплексний
характер. Розглянемо їх детальніше.

Спадкова схильність до афективних розладів, як правило,
виявляється задовго до вагітності і пологів. Такі жінки часто випробовують
значні емоційні коливання: «напади» дратівливості, в’ялості, стомлюваності,
підвищеної плаксивості. Інколи їх супроводить схильність до тривог і страхів,
вегетативні порушення (запаморочення, головний біль, нудота, озноб, прискорене
серцебиття і сечовипускання, порушення сну і апетиту). Вагітність і пологи
служать лише поштовхом для виникнення депресивного стану.

Під час вагітності відбувається сильна зміна рівня гормонів в
організмі жінки: змінюється як кількість гормонів, що виділяються, так і їх
співвідношення. Зростаючий рівень гормонів забезпечує оптимальний кровотік в
судинах плаценти, а у момент пологів — здібність матки до скорочень. Після
пологів різке зниження прогестерону і естрогену викликає зміну емоційного стану
жінки, виникнення в’ялості. Гормональні причини зазвичай пов’язують з
післяродовим смутком, який триває від декількох годинників до 3-х днів, але не
більш.

До фізіологічних чинників виникнення ПД також можна віднести
перевтому і недосипання, пов’язані з годуванням і доглядом за новонародженим.

Також післяродові психічні розлади можуть бути пов’язані з
інфекцією, що попала в організм під час пологів через статеві органи. Фізичний
стан після пологів також може розглядатися як один з чинників ПД, наприклад,
наявність швів, втома, труднощі з туалетом, вживанням їжі, відсутність комфорту
в палаті. З фізичним станом також пов’язано прийняття образу тіла після
пологів. Жінки, які бояться втратити тонкість талії, переживають за стан фігури,
хворобливо сприймають появу живота, що обвиснув, переживають, що ніколи не
удасться відновити колишні форми.

До соціальних чинників виникнення ПД в першу чергу
відносяться стосунки в сім’ї, оскільки в післяродовому періоді підтримка і
увага близьких стають украй необхідні для жінки. Будь-які складнощі у взаєминах
з чоловіком і батьками можуть стати провокуючим чинником післяродової депресії.

Зміни, що відбуваються в житті сім’ї після появи дитяти,
також грають роль у виникненні депресії. Стосунки між подружжям, батьківські
стосунки поточні і попередні, життєві події, здібності і взаємини, що
підтримують, відбиваються на стані матері і дитини. Наприклад, якщо батько
дитини відмовляється допомагати дружині в догляді за дитям або проявляє
недостатньо уваги до дружини.

Дослідження особливостей сімей, що викликають або підсилюючих
ПД, показали, що жінки з ПД значимо частіше мали дисфункциональные батьківські
сім’ї, а також свої власні, вони отримували менше підтримки з боку своїх
матерів і своїх мужів [16].

Частенько невміння побудувати своє власне родинне життя
обумовлене відсутністю позитивного досвіду родинного життя, отриманого в
дитинстві і юності в батьківській сім’ї. Довіра, підтримка і кохання батьків
сприяють формуванню у майбутньої мами упевненості в собі, що допомагає згодом
адаптуватися до нової себе в ролі матері. А якщо у жінки немає позитивного
досвіду родинного життя, який допомагає будувати взаємини у власній сім’ї, вона
виявляється непідготовленою до сприйняття себе в ролі дружини, а потім і матері.
Їй важче зрозуміти причини неминучих труднощів родинного життя. Вона гірше
адаптується до будь-якого стресу, у тому числі до вагітності і пологів.

Також було відмічено, що самотні матері частіше випробовують
депресивні стани.

Дослідження Брутмана показують, що вік матері також впливає
на емоційний стан після пологів. Жінки, які стають матерями у віці до 21-го
року схильні до депресивних станів, оскільки не готові до виконання
материнської ролі, не закінчили освіту, не можуть самостійно забезпечити своє
існування [108]. Матеріальне положення, житлові умови, також можуть в деякій
мірі впливати на стан матері.

Також до соціальних чинників можна віднести особливості
взаємовідношення жінки з лікарем і персоналом клініки, де вона спостерігалася
під час вагітності і де проходили пологи. Відсутність інформації про вживані
медичні процедури, неввічливе і неуважне відношення персоналу клініки наводять
до виникнення напруги. Жінки, для яких обстановка пологового відділення
знайома, контакти з лікарями, акушерками звичні, менш схильні до впливу ПД .
Позитивно впливають відвідування спеціальних курсів по підготовці до пологів,
які дозволяють жінці краще дізнатися про сам процес пологів, вживаних
процедурах і тому подібне

Також можна відзначити і особливості переживання пологів: то,
як протікали пологи (природним чином або з медичним втручанням), хто знаходився
поряд з жінкою, як здійснювалося втручання, в яких умовах відбувалися пологи і
так далі. Ці чинники можуть послужити причинами розвитку ПД.

Стать і темперамент немовляти також можуть вплинути на
виникнення несприятливого стану в матері. Наприклад, якщо для сім’ї народження
хлопчика було бажаніше або очікувалося, а народилася дівчинка. Особливо
виявляється негативна реакція у разі, коли діагностика підлоги дитяти за
допомогою УЗІ виявилася помилковою. А також якщо соцікультурні уявлення про
дитяти, більшою мірою пов’язані з «сином», де поява дочки
сприймається як маленька трагедія.

Психологічні причини виникнення ПД найбільш всілякі. Вони
зв«язані як з бажаністю або небажаністю вагітності, уявленнями про сім»ю і
брак, ролі жінки і матері, так і з особовими особливостями жінки, її готовністю
до пологів, материнству і тому подібне

Материнська поведінка жінок з післяродовою депресією.

Депресивний стан змінює не лише саму жінку, але і її стосунки
зі світом. Найбільш негативним чином це позначається на її взаєминах з власним
дитям, оскільки саме з ним вона проводить більш всього часу і так як найчастіше
свій депресивний стан жінка пов’язує з ним [10].

Післяродова депресія змінює сприйняття власної дитини,
установки матері по відношенню до нього, її поведінка з ним. Такі жінки
протягом трьох-чотирьох (а інколи і більш) місяців після пологів випробовують
пригніченість, тугу і апатію. Їм буває украй важко доглядати немовляти. Вони
розгублені, оскільки не можуть зрозуміти, що з ними відбувається, чому вони
сприймають власну дитину як щось чуже, «не можуть його полюбити», і нерідко
бувають знервовані тим, що йому необхідно приділяти стільки часу, увагу і сили.
Будь-які дії дитяти можуть викликати негативну реакцію і навіть ворожість. Такі
матері менш емоційні у контакті з дитям, вони рідше підходять до маляти, рідко
беруть його на руки, посміхаються і розмовляють з ним, недостатньо живо
реагують на його дискомфорт. Одночасно з цим жінка часто випробовує
невпевненість в тому, що вона правильно доглядає свого дитяти, відчуває себе
неспроможною в ролі матері, що нерідко приводить до формування відчуття
провини. Часто це поєднується з постійною і безпідставною тривогою за здоров’я маляти.

Подібний стан матері порушує емоційне спілкування з дитям. І
чим довше воно триває, тим сильніше впливає на дитину, сім’ю, особу матері.
Експериментальні дослідження взаємодії матерів з ПД і їх дітьми показують, що
ПД робить негативний вплив на взаємодію мати з дитям і на їх взаємини [10].

В цілому таку поведінку можна охарактеризувати як
«нечутливу» по відношенню до дитини. Більш того, матері з ПД можуть
продовжувати поводитися таким негативним чином після закінчення депресії.

Важливо відзначити, що украй виражені форми ПД можуть
привести до повної нездатності до догляду за новонародженим.

М’які і помірні ПД роблять менший вплив, але також порушують
взаємодію між матір’ю і дитям. Більшою мірою це стосується не фізіологічного
догляду, а емоційного відношення.

В стані депресії жінці важко піклуватися за малюком, розуміти
його потреби. Матері не підходять до немовлят, коли вони плачуть, рідше беруть
їх на руки, відмовляються годувати грудьми.

Істотний вплив на формування ПД надає і готовність до
материнства: неготовність до материнства, небажання прийняти роль матері або
несформованість уявлень про материнство і нову роль служать причиною формування
тривожності і депресії в післяродовому періоді.

У дослідженнях Мещерякової С.Ю. і соавторів (Мещерякова С.Ю.,
Авдєєва Н.Н., Ганошенко Н.І., 1996) були виявлені основні складові структури
психологічної готовності до материнства:

ü  
особливості переживання
жінкою вагітності;

ü  
орієнтація на стратегію
виховання і догляду за немовлям;

ü  
ранній дитячий досвід
майбутньої матері (наявність або відсутність прихильності до матері, стиль
батьківського виховання, ігрові переваги і ін.) [70].

Всі три складові виявилися зв’язаними між собою. Різні
варіанти поєднання елементів цих складових в сукупності визначили рівень
психологічної готовності до материнства.

За ознакою готовності до материнства можна виділити 3 групи:

ü  
низький рівень готовності до
материнства

ü  
середній рівень готовності
до материнства

ü  
високий рівень готовності до
материнства

Жінки з низьким рівнем частіше відзначають наявність коливань
в ухваленні рішення мати дитину, негативних відчуттів і переживань в період
вагітності, скупо і формально відповідають на питання, стосунки, що стосуються
їх, до дитини, що не народилося, переважно орієнтуються на дотримання жорсткого
режиму. Вони також частіше вказують на відсутність в дитинстві прихильності до
матері і строге відношення батьків, рідко віддавали перевагу іграм з ляльками.

Жінки з високим рівнем не випробовують коливань в ухваленні
рішення мати дитину, відзначають переважання позитивних відчуттів і переживань
в період вагітності, охоче і розгорнуто відповідають на питання, стосунки, що
стосуються їх, щодо малюка,який ще не народилося, переважно орієнтуються на
дотримання м’якого режиму. Всі вони мали в дитинстві прихильність до матері,
відзначають ласкаве відношення батьків, частіше віддавали перевагу іграм з
ляльками.

Відповіді жінок з середньою готовністю до материнства
частково схожі з відповідями в першій групі і частково з відповідями в другій
групі.

Для жінок з низьким рівнем психологічної готовності до
материнства вірогідність формування ПД дуже велика, оскільки нова ситуація
представляє для них великий стрес.

Розділ 2 Психологічна допомога матері і дитині

2.1 Діагностика і психокорекція готовності до материнства

Проблема психологічної готовності до материнства є
найважливішою в плані розвиваючої, профілактичної і коректувальної роботи в
області психології материнства. У практиці роботи з вагітними найчастіше
пропонується наступне: підвищення рівня знань про вагітність, пологи, розвиток
дитини; підготовка до пологів; особове зростання; освоєння навиків догляду за
дитиною. Теоретичні і практичні дослідження в області психології материнства
свідчать, що для ефективної підготовки жінки до народження і виховання дитини
необхідно здійснювати психологічну роботу в декількох напрямах: підвищення
особової зрілості; корекція батьківських установок і форм взаємодії з дитиною;
оптимізація мотивації народження дитини; підвищення материнської
компетентності; корекція онтогенетичного розвитку материнської сфери. Для
здійснення цих цілей необхідно застосовувати відповідні методи індивідуальної
діагностики, індивідуального консультування і індивідуальної і групової
психологічної роботи з жінкою і її сім’єю [114].

Проте психологічна допомога в материнстві включає не лише
консультування і елементи психотерапії, але і коректувальні заходи. Це
обумовлено тим, що насправді клієнтом психолога в даному випадку є не лише
мати, але і дитя. Тому вся робота є поєднанням індивідуальної і родинної форм
психологічної допомоги, з її специфічною орієнтацією на матір і дитину як єдину
систему.

У діагностику входять:

ü  
визначення вмісту
материнської сфери

ü  
історії її розвитку

ü  
актуальної динаміки;

ü  
діагностика психічного
розвитку малюка;

ü  
діагностика
материнсько-дитячої взаємодії.

Корекційні і терапевтичні заходи залежать від особливостей
кожного конкретного випадку і передбачають опору на найбільш благополучні
аспекти материнської сфери, розвитку дитини і материнсько-дитячої взаємодії.
Для корекційних цілей по можливості слід використовувати разом з індивідуальною
і груповою роботами.

Методи діагностики

Клінічна бесіда у формі напівструктурованого інтерв’ю.
Проводиться в звичайній прийнятій в психологічному консультуванні формі.
Особливість її полягає в необхідності враховувати стан жінки у вагітності і
зв’язок всіх її переживань із станом дитяти. У бесіду включаються необхідні для
збору інформації теми.

Загальна структура бесіди:

ü  
обговорення проблем, з якими
жінка звернулася до психолога;

ü  
діагностика вмісту
материнської сфери і її онтогенезу;

ü  
виявлення змісту цінності
дитяти;

ü  
виявлення цінностей, що
«упроваджуються»;

ü  
виявлення типа і тенденцій
інтерференції цінностей;

ü  
визначення особливостей
даного етапу розвитку материнської сфери.

Під час бесіди обговорюються бажаність та степінь планування
вагітності, припущення або спогади про пологи і післяродовий період (залежно
від ситуації), уявлення про дитяти, свій дитячий досвід, взаємини з матір’ю,
всі враження відносно власних дітей і досвіду взаємодії з немовлятами до
народження своїх дітей і так далі [111].

Включення методів психодіагностики:

1.        
генограма з опрацюванням
материнської лінії бажано в трьох поколіннях для побудови родинної моделі
материнства і дитинства;

2.        
анкетування для уточнення
формальних даних і оптимізації збору інформації;

3.        
визначення особливостей
самооцінки за допомогою модифікованого методу Дембо-Рубинштейн, що включає
чотири набори з 6 шкал (здоров’я, краса, щастя, характер, успіх, розум) для
оцінки себе, своєї матері, батька дитини і дитяти [108]. За допомогою цього
методу виходить додаткова інформація про стосунки в сім’ї, цінності дитяти і її
інтерференції з іншими цінностями;

4.        
Методика діагностики
батьківського відношення (ОРО) А.Я. Варга і В.В. Століна досить добре розкриває
нюанси і особливості стосунків між батьками і дітьми. Шкали даної методики
оповідають про прийняття дитяти, злиття з ним, співпраці.

5.        
Тест PARI адаптований Т.В.
Нещеретовим розкриває відчуття самопожертвування в ролі матері, домінування
матері і залежність і несамостійність матері [116].

6.        
проективні малюночні тести
«Моя сім’я», «Я і моє дитя» (Г.Г. Філіппова), «Я — дитя і моя мама» (Г.Г.
Філіппова) і на інші теми залежно від ситуації;

7.        
проектні методики: тест
«Фігури», тест «Епітети» (В.І. Брутман, Г.Г. Філіппова, І.Ю. Хамітова) і ін.

8.        
проектна методика «Тест
незакінчені речення Сакса-Сіднея» Містить 15 шкал (у тому числі: відношення до
себе, протилежній статі, до сім’ї, до своїх батьків, до майбутнього, страхи,
усвідомлення своєї вини, життєві цілі). виявляє приховані або навіть
неусвідомлювані переживання, які не удається виявити у вільній бесіді.

9.        
вигадування про свого дитяти
з використанням контентанализа;

10.     
спостереження за поведінкою
матері в діагностично значимих ситуаціях і при взаємодії з дитиною, залежно від
періоду материнства;

11.     
діагностика рівня
тривожності (при необхідності);

12.     
включення додаткових методів
для уточнення гіпотези.

Малюночний проективний тест «Мій малюк». Дана методика
є рисуночною технікою — модифікацією проектних методик «Малюнок моєї сім’ї»
(Л.Кормана, Р.Бернса, С.Кауфмана, А.І.Захарова, В.В.Століна). Методика
використовується для дослідження емоційної готовності до материнства, оскільки
відображає переживання і сприйняття жінками, дівчатами дитини і відношення до
нього. Згідно методиці потрібно намалювати малюка, як його собі уявляє жінка.
Для дослідження необхідні: аркуш білого паперу, кольорові олівці, затирачка.
Час завдання не обмежується.

Аналіз малюнка проводиться за типом аналізу людини
«улюбленого-нелюбимого» і включає двох типів графічної презентації:

ü  
графічна якість малюнка
(кількість деталей тіла, використання кольору, декорування, характер ліній,
акуратність виконання малюнка);

ü  
формальна структура
(величина зображення дитяти, пропорції частин тіла, вік малюка).

Проективна методика «Батьківське твір». Методика
представляє одну з найбільш інформативних і досить надійних техніки, що
дозволяє продиагностірувати особливості батьківської позиції, виявити
особливості сприйняття і переживання матір’ю характеру стосунків і взаємодії з
дитиною. Крім того, методика «Батьківський твір» дозволяє виявити особові
особливості самого батька (матері).

Базовою темою батьківського твору є тема відкритого типа «Я і
моє дитя». Тема твору задається у відкритій формі, без конкретизації його
змісту, який має бути представлене. Матерям пропонується написати все, що вони
хочуть, вважають важливими і потрібними. Час написання твору не обмежується.

Значимими для інтерпретації вигадування і інформативними є особливості
прийняття завдання, об’єм вигадування, мова і стиль оповідання, підкреслення в
тексті, малюнки в тексті.

Малюночний тест «Я і моє дитя»

По малюночному тесту враховуваєтся наявність на малюнку
матері і дитяти, вміст образу дитини і його вік, наявність спільної діяльності
матері з дитиною, психологічна дистанція, а також характеристика загального
стану (благополучний стан, невпевненість в собі, тривожність, ознаки
конфліктності і ворожості, що відносяться до теми малюнка) по формальних
ознаках малюнка, прийнятих в психодіагностиці (якість лінії, розташування на
аркуші, деталі малюнків і так далі).

На основі діагностики виділяється психологічна проблема, що
вимагає психологічного втручання, виявляються найбільш сохранні і добре
виражені компоненти материнської сфери, визначаються необхідні заходи допомоги.
Проектування коректувальних заходів будується на основі прогнозу динаміки
материнської сфери і особливостей ситуації.

Проектування психокорекції готовності до материнства.

Корекційні заходи включають консультування, індивідуальну і
групову терапію, терапію материнсько-дитячої взаємодії, родинне консультування
і терапію, психокорекцію розвитку дитяти. Вміст і форми психологічної дії
залежать від віку дитини і виявлених при діагностиці особливостей материнської
сфери жінки (і, зрозуміло, особливостей розвитку диинти).

У корекцію материнської сфери входять:

ü  
зміна наявного вмісту
материнської сфери;

ü  
напрям динаміки
інтерференції цінностей у бік оптимізації балансу цінностей дитяти і що
упроваджуються;

ü  
освоєння матір’ю бракуючих
форм досвіду;

ü  
зміна емоційного забарвлення
наявних суб’єктивних переживань;

ü  
тренінг взаємодії з дитиною,
емоційного супроводу, тактильного контакту і таке інше

Для корекційних цілей можуть застосовуватися різні методи
залежно від особливостей жінки і досвіду психолога.

Особливу увагу слід призначити налагодженню взаємодії матері
з дитиною в пренатальному і ранньому постнатальному періоді, відносно якого
недостатньо розроблених методів. Можливе вживання методу гаптономії (тактильно-голосова
взаємодія з дитиною в другій половині вагітності) і інших методів пренатального
виховання. Психологічна допомога може бути звернена до різних рівнів
(структурам) індивідуума.

• Особовий рівень: робота з цінностями, мотивацією,
смисловими утвореннями, установками.

• Емоційний рівень: заохочення відкритого вираження відчуттів
вербальними і невербальними засобами, навчання эмпатийному слуханню.

• Когнітивний рівень: передача знань.

• Операційний рівень: формування навиків і умінь (поведінка в
пологах, догляду за дитиною).

• Психофізичний рівень: навчання регуляції функціональних і
психічних станів засобами аутогенного тренування, арттерапии,
тілесно-орієнтованої терапії.

У післяпологовому періоді обов’язкове включення родинного
консультування.

При виникненні післяпологової депресії необхідна психологічна
робота з сім’єю, допомога в оптимальному розподілі материнських функцій. Для
матері корисно знайти ті моменти взаємодії з дитиною і такі переживання при
цьому, які приносять їй задоволення, і налагоджувати контакт з дитиною,
спираючись на них.

При труднощах з грудним годуванням слід враховувати, разом з
його користю для дитини і розвитку материнсько-дитячої взаємодії, можливий
деструктивний вплив на динаміку материнської сфери насильницького стимулювання
грудного вигодовування. В кожному випадку необхідно враховувати конкретні
особливості ситуації.,

Особливості вживання перерахованих методів діагностики і
корекції входять в спеціальні курси по підготовці фахівців в області
психологічного консультування і психотерапії [117].

2.2 Проблема психологічної допомоги в материнстві і існуючі форми
психологічної допомоги

Переживання вагітності і динаміка стилю переживання
вагітності відображає цінність дитини, типа інтерференції цінності дитяти з
іншими значимими для жінки цінностями, є прогностичним для виявлення
особливостей материнського відношення і динаміки цінності дитяти після пологів.
Це дозволяє будувати гіпотезу про можливі ускладнення материнсько-дитячої
взаємодії в пологах і після пологів. Після народження дитини стилі, що відхиляються
від адекватного переживання вагітності конкретизуються в процесі післяродового
періоду і переходять в стійкі стилі материнського відношення. У вагітності
можливо передбачити вміст деяких компонентів материнської поведінки (наприклад,
стилі емоційного супроводу, використання засобів контролю при визначенні стану
дитини, динаміку цінності дитяти і деякі інші) і міру відхилення стилю
материнського відношення від адекватного. Крім того, у вагітності можливий
прогноз виникнення післяродових депресій або психозів на основі прогнозованого
різкого зниження цінності малюка або тенденції до виняткової цінності малюка у
поєднанні із загальною динамікою стилю переживання вагітності і схильності до
депресивних або психотичних станів.

Вивчення психологічного стану жінок під час виношування
дитини (В.І. Брутман, А.Я. Варга, М.С. Радіонова, Г.Г. Філіппова, І.Ю. Хамітова
і ін.) дозволяє передбачити, що у вагітності є власна, властива для неї
динаміка загострення і ослабіння проблем, що є у жінки. У першому триместрі
актуалізуються і гостро відчуваються проблеми з власною матір’ю і іншими
об’єктами прихильності, проблеми стосунків з чоловіком. У другому і третьому
триместрах з’являється виражене уникнення негативних емоцій, проблеми першого
триместра явно послабляються, актуальними стають страх перед пологами і своїй
некомпетентністі в післяпологовому періоді. На початку третього триместра
виражений «синдром облаштування гнізда», який виявляється в підвищенні
активності, прагненні упорядкувати наявні проблеми.

Напрям активності в цей період на підготовку до пологів і
післяпологовий період співвідноситься із сприятливою динамікою перебігу
вагітності і цінності дитини, активність, не пов’язана з дитиною, — з
несприятливою динамікою. До закінчення вагітності найчастіше слабішають страх
пологів, своїй некомпетентності, знижується напруга всіх останніх проблем.
Зворотна ситуація відображає виражену несприятливу динаміку переживання
вагітності і цінності дитини.

Показано, що особливості материнської сфери є відносно
стійкими для кожної жінки. Проте вони можуть варіювати відносно кожної
конкретної дитини. До моменту народження дитяти в матері є деякий «стартовий
рівень» вмісту всіх блоків материнської сфери, обумовлений історією її
розвитку, включаючи досвід, отриманий з попередніми дітьми. Актуальне
материнство (взаємодія саме з цією дитиною) модифікує вміст материнської сфери
залежно від конкретних умов. Найбільш стійкими є стиль емоційного супроводу,
деякі інший вміст операційного блоку (операції спілкування, baby tolk, виховні
стратегії і ін.). Більш варіативен потрібністно-эмоційний блок (потреба у
взаємодії з дитиною, потреба в турботі і охороні і особливо потреба в
материнстві, найбільш підвладна досвіду власного материнства). Ціннісно-смисловий
блок є самим лабільним, оскільки залежить від розвитку всієї особи і динаміки
інших цінностей.

Сучасні дослідження дозволяють використовувати об’єктивні
критерії для діагностики стилю переживання вагітності і прогнозу стилю
материнського відношення, цінності дитини і її динаміки. Одним з основних
критеріїв успішності материнства є здатність матері швидко і адекватно
реагувати на стани дитини і якісно задовольняти його потреби (у тому числі і в
емоційному спілкуванні). Для цього матері необхідно відчувати емоційний і
фізичний стан малюка, орієнтуючись на свій стан, а не на раціональні способи
контролю, тобто уміти синхронізуватися з емоційним станом малюка. Одним з
найбільш старих і ефективних засобів емоційної синхронізації є інтонація
вокалізів партнера по спілкуванню, яке добре виражене у ссавців, у тому числі і
в приматів. Ця форма поведінки використовується у внутрішньостадній взаємодії і
яскраво виражена у взаємодії матері з дитинчам. У мовному спілкуванні дорослих
з дитиною така інтонація є одним з компонентів baby tolk. Наявність інтонації
вокалізів дитяти дозволяє матері визначити емоційний стан малюка, сформувати
засоби невербальної взаємодії з ним, підвищити суб’єктивізацію дитини, надати
йому свідоцтво своєї емоційної участі і можливість для освоєння засобів
спілкування. Розпізнавання матір«ю інтонацій плачу немовля є об»єктивним
показником її материнської компетентності (дослідження Н.Я. Кушнір).
Новонароджені діти чутливі до інтонацій голосу дорослого, вони віддають
перевагу збігу джерела голосу і зорової стимуляції (обличчя матері).
Використання інтонації при передачі емоційного сенсу ситуації є онтогенетично
більш ранньою в порівнянні із смисловою. Діти дошкільного віку при скруті в
поясненні емоцій використовують інтонації (дослідження Н.В. Соловьевой). Все це
дозволяє передбачити, що інтонація матір’ю вокалізів дитяти є одним з
показників її материнської компетентності і сприятливої спрямованості на
ситуацію взаємодії з дитиною. У вагітності можна виявити появу такої зміни
голосу матері, його зв’язок з ситуацією взаємодії з дитиною.

Психологічна допомога матері і дитині на різних етапах
розвитку материнства і материнсько-дитячої взаємодії повинна будуватися з
врахуванням всіх особливостей вмісту і розвитку материнської
потрібністно-мотиваціоної сфери жінки.

Своєчасна діагностика вмісту і розвитку материнської сфери
дозволяють виявити групу ризику (порушення материнсько-дитячої взаємодії,
девіантне материнство, післяпологові депресії і тому подібне) «а перших місяцях
вагітності і навіть в період планування вагітності (у центрах планування сім’ї,
в жіночих консультаціях). Спираючись на уявлення про онтогенетичні етапи
материнської сфери, можна будувати профілактичну і корекційну роботу в закритих
дитячих установах. Діагностика і направлена психологічна допомога по проблемах
материнства необхідні для ситуації усиновлення дитяти.

Самостійним напрямом є вивчення материнства у психічно хворих
жінок, для яких стає можливим психологічний супровід вагітності, пологів і
післяродового періоду з метою зменшення ризику психічних порушень у дитини
після народження.

Психологічна допомога для жінки по проблемах материнства може
здійснюватися в рамках різних форм психологічної практики. Найчастіше це не
спеціалізовані психологічні служби. Можна виділити чотири напрями психологічної
практики, де жінка може отримати більш менш повноцінну і кваліфіковану допомогу
по проблемах материнства:

ü Підготовка до пологів і материнства (курси для майбутніх батьків,
школи підготовки до пологів і таке інше).

ü Індивідуальне і родинне психологічне консультування і
психотерапія.

ü Психологічна допомога матері і дитині.

ü Комплексна психологічна допомога по проблемах материнства.

Кожен з цих напрямів грунтується на всіляких психологічних
підходах і техніці консультування і терапії і більш менш включає проблематику
материнства.

Підготовка до пологів і материнства

Така підготовка здійснюється різними медичними і
психологічними організаціями, а також неформальними об’єднаннями батьків і
індивідуально практикуючими фахівцями (психологами, акушерами і тому подібне).
Це можуть бути курси і школи для майбутніх батьків та інші, які в основному
ставлять своєю за мету підготовку вагітних жінок і родинних пар до пологів. У
таку підготовку входить навчання техніці розслаблення, дихання, регуляції своїх
емоційних станів, освоєння різних навиків для полегшення пологів, у тому числі
«родового голосу» і тому подібне Зазвичай включаються заняття по підвищенню
батьківської компетентності, гімнастика, різні форми творчої діяльності.

В деяких випадках програма ширша, з акцентом на психологічну
підготовку до пологів і материнства. Використовуються різні форми групової
роботи, направленої на розвиток творчих здібностей, особове зростання, розвиток
емоційної сфери, зняття тривоги, опрацювання образу дитини, своїх чекань від
пологів, використовуються методи пренатального навчання і налагодження
взаємодії матері з дитиною протягом вагітності.

Заняття в таких школах проводяться групові, часто спільні для
майбутніх матерів і батьків. Включаються методи арттерапії, груповій
психотерапії, музичній і тілесно-орієнтованій терапії, аутотренінг, хоровий і
індивідуальний спів і тому подібне, частково адаптовані для цілей підготовки до
пологів і материнства. Розроблені деякі оригінальні методи, наприклад
опрацювання образу дитяти і своїх чекань від пологів за допомогою медитацій,
малюнків, інших видів творчої діяльності, групове обговорення проблем
вагітності і пологів, освоєння родового голосу і спів колискових пісень і ін.
Проводиться тренінг поведінки в пологах, взаємодії з дитиною, родинних
стосунків.

За кордоном такі школи і курси досить широкий поширені і
найчастіше проводяться на базі пологових будинків або місцевих медичних
установ.

Недоліком цієї форми психологічної допомоги, окрім її
недостатньої поширеності і малодоступності для населення, є орієнтація на
пологи як основну і часто кінцеву мету. Хоча в більшості випадків йдеться про
налагодженні взаємовідношення з дитиною і вся підготовка будується з позицій
забезпечення для нього кращого майбутнього, проте контакт з фахівцями після
пологів уривається і подальші проблеми материнства мати вирішуватиме або
самостійно, або вимушена звертатися до інших фахівців. Крім того, така
підготовка орієнтована на групову роботу, часто взагалі без використання
індивідуального консультування. Зазвичай не проводиться попередня індивідуальна
діагностика особливостей материнської сфери, і жінки в процесі групових занять
самі опрацьовують свої проблеми. Зрозуміло, цей спосіб також є дуже ефективним,
особливо в тих випадках, коли підготовка до пологів поєднується з веденням
самих пологів.

Індивідуальне і родинне психологічне консультування і
психотерапія

Проблеми материнства можуть вирішуватися в рамках загальної
родинної і індивідуальної консультаційної і психотерапевтичної роботи. В даному
випадку поважно, наскільки психолог знайомий з проблемами вагітності і
материнства.

Часто застосовуються психоаналітичні і мікропсихоаналітичні
підходи до консультування і терапії, орієнтовані на опрацювання особових
проблем матері, а також центрована для клієнта і родинна терапія і
консультування.

У зарубіжній практиці вагітність розглядається як кризисний
стан, що вимагає психологічної підтримки. Широко використовуються різні
діагностичні методи — особові, проектні, для визначення рівня і динаміки тривожності
і тому подібне. Вибір терапевтичної техніки грунтується на індивідуальних
особливостях жінки і характері проблем, що існують у неї. Незрідка
використовуються комплексні методи надання допомоги, що включають послуги
гінекологів, психологів, психіатрів, педіатрів і так далі У нашій країні
подібні методи застосовуються в дослідницьких і діагностичних цілях (роботи
Г.В. Ськобло і О.Ю. Дубовик, О.В. Баженової, Л.О. Баз, О.А. Копил, Г.В.
Козловськой і ін.).

Недоліком цих форм психологічної допомоги є їх несистематичність,
розірвана з роботою інших фахівців, що мають відношення до ведення вагітності,
пологів, педіатричними службами. Мати виявляється перед необхідністю звертатися
до різних фахівців з різних приводів, пов’язаних з материнством. Краще йдуть справи
при комплексному підході, але, на жаль, він дуже рідко буває доступний для
жінки.

Психологічна допомога матері і дитині

Найчастіше цей вигляд психологічної допомоги орієнтований на
дошкільний і більш старший вік дитяти. Для батьків з дітьми раннього віку така
допомога виявляється психологами дитячих дошкільних установ або в
спеціалізованих центрах, дуже рідко — в психологічних консультаціях.

Консультування для матерів з немовлятами, а тим більше
новонародженими, не кажучи вже про пренатальний період, практично не
проводиться. Виняток становлять окремі фахівці при науково-дослідних установах.
За кордоном цей вигляд допомоги поширеніший, проте для батьків з найменшими
дітьми він також менш доступний і найчастіше поєднаний з педіатричною
практикою.

При наданні такого роду психологічної допомоги широко
використовуються методи діагностики розвитку дитяти, його емоційного
благополуччя, діагностиці батьківського відношення і взаємодії матері з
дитиною. Цей рід психологічної практики традиційно орієнтований на проблеми
дитини, матір, і її психологічні проблеми розглядаються (і коректуються) з
позицій оптимізації умов розвитку дитини.

Найчастіше це дитячо-батьківське або родинне консультування,
яке проводять фахівці в області психічного розвитку дитяти. Незрідка в цих
випадках що відкриваються для матері її власні проблеми спонукали її звертатися
до інших фахівців. Таке положення відносно проблем материнства знижує
ефективність цього вигляду психологічної допомоги.

Комплексна психологічна допомога по проблемах материнства

В даний час ще немає такої розвиненої і самостійної служби.
Така служба повинна об’єднати необхідну допомогу матері і дитині у всіх віках,
починаючи з планування вагітності, а може бути, і ще раніше, включаючи
консультування по формуванню материнської сфери в онтогенезі.

Структура і вміст психологічного консультування

Індивідуальне консультування по проблемах материнства
починається найчастіше в період вагітності і може охоплювати післяродовою і
пізніші періоди материнсько-дитячої взаємодії. Добре, якщо воно може
поєднуватися з груповою роботою (підготовка до пологів, школа для батьків і
тому подібне). Консультування включає декілька сеансів, кількість і тривалість
яких залежать від конкретного випадку.

При загальному веденні вагітності доцільна наступна
послідовність етапів консультування, кожен з яких може включати один або більше
сеанси.

Етап планування вагітності. Проводиться діагностика змісту і
онтогенезу материнської сфери жінки, визначається «стартова» цінність дитяти,
вміст цінностей, що «упроваджуються», і тенденція їх інтерференції з цінністю
дитини. При аналізі онтогенезу виявляються можливі порушення онтогенетичних
етапів (недостатність досвіду, його неадекватний для завдань материнства
вміст). При необхідності робляться профілактичні або корекційні заходи.

Перший триместр вагітності. Проводиться додаткова діагностика
змісту материнської сфери і динаміки її розвитку на початку вагітності.
Обговорюються ситуація ідентифікації вагітності, стиль переживання соматичної
симптоматики, вміст і динаміка емоційного стану. Будується перша психологічна
гіпотеза динаміки розвитку материнської сфери у вагітності і інтерференції
цінності дитини з тими, що «упроваджуються».

Другий триместр вагітності. Обговорюється перше ворушіння
дитини, відношення до ворушіння надалі. Проводиться діагностика динаміки
розвитку материнської сфери, уточнюється первинна гіпотеза, будується прогноз
особливостей пологів і післяродових взаємодій з дитиною. Обговорюються
можливість і способи встановлення взаємозв’язку з дитиною на основі відчуттів
від ворушіння.

Третій триместр. Проводиться подальша діагностика динаміки
розвитку материнської сфери. Проектується пренатальна взаємодія з дитиною.
Уточнюються гіпотеза і прогноз пологів і післяродового періоду.

Передродовий період. Основна мета — уточнення гіпотези і
прогнозу пологів і післяродового періоду і психологічна підготовка до пологів.

Післяпологовий період. Патронаж вдома. Обговорення пологів,
першого враження від взаємодії з дитиною, існуючих проблем. Налагодження
контакту з дитиною, процесу годування. Уточнення гіпотези і прогнозу стилю
материнсько-дитячих стосунків. Робиться прогноз можливого виникнення
післяродової депресії.

Закінчення періоду новонародженності. Діагностика динаміки
розвитку материнської сфери і актуальної материнсько-дитячої взаємодії.
Загальна діагностика психічного розвитку дитини. Допомога в рішенні виникаючих
проблем взаємодії з дитиною.

Подальші консультації в міру необхідності, бажано
контролювати в кінці кожного півріччя життя дитяти.

В процесі консультацій вводяться необхідні дії. Їх форма
залежить від результатів діагностики. Під час вагітності обов’язково
включаються способи підготовки до пологів і материнства, що враховують
можливість групової роботи. При необхідності робляться індивідуальні заходи
психотерапії і психокорекції.

Розділ 3 Психодіагностичне
дослідження психологічної готовності жінки до материнства

Об’єктом
нашого емпіричного дослідження є психологічна готовність жінки до материнства,
предметом – вплив післяродової депресії на психологічну готовність жінки до
материнства.

Гіпотезою
виступає припущення, що жінки з високим рівнем післяродової депресії мають
низький рівень психологічної готовності до материнства.

Цілями
практичного дослідження є теоретичне дослідження проблеми материнства та
психологічної готовності до материнства, дослідження проблем післяродової
депресії, встановлення зв’язку між післяродовою депресією та психологічною
готовністю до материнства .

Задачі
емпіричного дослідження:

· 
узагальнення та систематизація теоретичних знань з проблеми
материнства та психологічної готовності до материнства;

· 
проведення діагностики молодих мам на виявлення степеню
психологічної готовності до материнства, наявності післяродової депресії;

· 
аналіз та узагальнення отриманих даних;

· 
практичне дослідження взаємозв’язку між отриманими данними.

Незалежною
перемінною у даному дослідженні виступає післяродова депресія, залежною –
психологічна готовність до материнства.

При
дослідженні психологічної готовності жінки до материнства була використана
методика PARI (шкали надмірна турбота, відчуття самопожертвування, прагнення
прискорити розвиток дитини) та анкета психологічної готовності жінки для
материнства, для дослідження післяродової депресії – «Единбурська шкала
післяродової депресії»[119]. Ці методики найбільш точно відповідають характеру
дослідження, оскільки є валідними та надійними, вимірюють саме необхідні
характеристики.

3.1 Наукове
дослідження післяродової депресії

Першим
етапом нашого емпіричного дослідження є підготовка та проведення тестування,
яке відбулося на базі Херсонської половогого будинку при медечно-санітарної
частини БПК імені Лучанського.

Досліджувані:
молоді жінки, які народили дітей в половогому будинку при медично-санітарної
частини БПК імені Лучанського. Всього було протестовано 46 жінок у возрасті 21-
34. Опитування проводилось на 4-5 сутки після пологів у пологовому будинку. У
дослідженні використовувалися тестові методики PARI, анкета психологічної
готовності жінки для материнства, «Единбурська шкала післяродової депресії».
(їх подано у додатках 2, 3, 4). Опитування проводилося анонімно. Первинні дані
подано у Додатку 1.

За
результатами підрахування Еденбургскої шкали післяродової депресії,
досліджуваних було поділено на три групи за кількістю набраних балів: 1-5 балів
– низький рівень післяродової депресії (12 жінок), 6-11 балів – середній рівень
післяродової депресії (26 жінок), 12-30 балів –високий рівень післяродової
депресії (8 жінок). Таким чином, ми бачимо, що з виборки виявилося 53% жінок з
середнім рівнем післяродової депресії, 28% досліджуваних з низьким рівнем
післяродової депресії та 19% з високим рівнем післяродової депресії (мал.3.1).

Малюнок 3.1: Розподіл
вибірки досліджуваних за результатами тестування за Еденбургскою шкалою
післяродової депресії

3.1 Наукове дослідження рівня психологічної готовності жінок до
материнства

Наступною досліджувалася залежна перемінна, а саме психологічна
готовність жінок до материнства , що і є метою нашої роботи.

Для наукового дослідження ПГМ мі обрали методику PARI і
використали три шкали: надмірна турбота, відчуття самопожертвування, прагнення
прискорити розвиток дитини. Тому що на наш погляд ці шкали найбільш
відповідають психологічній готовності до материнства.

За допомогою „Методики PARI” нами було визначено рівень
психологічної готовності до материнства жінок з різним рівнем післяродової депресії
(мал.3.2, 3.3, 3.4).

В групі з низьким рівнем післяродової депресії не виявилося жодної
жінки з високим чи низьким рівнем психологічної готовності до материнства (мал.
3.2).

Малюнок 3.2: Група
низького рівня післяродової депресії

Група
з середнім рівнем післяродової депресії була поділена на дві: перша – жінки з
середнім рівнем психологічної готовності до материнства (показники по методиці
PARI в діапазоні між 10 та 18 балів), інша – жінки з низьким рівнем
психологічної готовності до материнства (показники по методиці PARI в діапазоні
між 5 та 9 балів) (мал. 3.3)

Малюнок 3.3: Група
середнього рівня післяродової депресії

Група
з високим рівнем післяродової депресії також була поділена на дві: перша –
жінки з середнім рівнем психологічної готовності до материнства, інша – жінки з
низьким рівнем (мал. 3.4).

Малюнок 3.4: Група
високого рівня післяродової депресії

В
процесі нашого дослідження не було виявлено жодної жінки з високим рівнем
психологічної готовності до материнства. Ці результати тестування ще раз
підтверджують данні про зміну сімейних стереотипів і цінностей сучасного
суспільства.

3.3 Дослідження кореляційного
зв’язку між рівнем післяродової депресії та рівнем психологічної готовності до
материнства.

Щоб отримати достовірні дані, ми застосували у якості вторинної
статистичної математичної обробки лінійну кореляцію Пірсона — безрозмірний
індекс в інтервалі від — 1,0 до 1,0 включно, який відображає міру лінійної
залежності між двома безліччю даних.

Критерій Пірсона розраховується за наступною формулою:

де x
та y — вибіркові середні значення.

Підсумкові
данні були занесенні в таблицю3.1. Проведений надалі кореляційний аналіз
Пірсона показав значимі кореляції між високим рівнем післяродової депресії та
низьким рівнем психологічної готовності до материнства, між високим рівнем
післяродової депресії та середнім рівнем психологічної готовності до
материнства. Кореляції значимі при **р=0,001.

Таблиця
3.1: Таблиця кореляційного зв’язку рівня ПД з рівнем ПГМ. **р=0,01

Отримані дані можна пояснити тим, що находячись в депресії, тяжко
тверезо оцінювати ситуацію і адекватно реагувати на оточуюче середовище.
Доглядати та виховувати дітей – дуже тяжка і виснажлива робота. Тому вона майже
не по силам людині яка відчуває на собі всі симптоми депресії, а саме
відсутність або зниження апетиту, розлади сну, відсутність сил і бажання
що-небудь робити, що супроводжується постійним відчуттям втоми, неможливість
концентруватися на простих життєвих ситуаціях, головні болі, мігрень.

За
умов маленької вибірки отримані данні можуть бути не достовірними, тому ми
вирішили перерозпреділити жінок на групи за рівнем ПД, з ціллю розширити
кількість жінок в групах з високим та низьким рівнем ПД. До групи з низьким
рівнем ПД увійшли жінки з результатами в діапазоні між 1 та 6, всього 14 жінок.
Група з середнім рівнем ПД складалась з результатів у діапазоні 7-9, всього 10
жінок. Група з високим рівнем ПД складалась з 22 жінок з результатами у
діапазоні 10-23.

Проводячи
кореляційний аналіз ми отримали наступні данні які приведені у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2: Таблиця кореляційного зв’язку рівня ПД з рівнем ПГМ
(зі зміненими даними). **р=0,001

При повторному проведенні дослідження кореляційний аналіз Пірсона
показав значимі кореляції між середнім рівнем ПД та низьким рівнем ПГМ.
Кореляція значима при **р=0,001.

Отримані дані можна пояснити так, що навіть з середнім рівнем
післяродової депресії жінці важко самої доглядати за дитиною, прагнути
прискорити розвиток своєї дитини.

3.4 Висновки та рекомендації

Підсумовуючи отримані результати дослідження, маємо зробити
висновок, що дійсно жінки з післяродовою депресією мають низький рівень
психологічної готовності. Це пов’язано з тим, що коли відчуваєш на собі
симптоми депресії (наприклад такі як відсутність або зниження апетиту, розлади
сну, відсутність сил і бажання що-небудь робити, що супроводжується постійним
відчуттям втоми, неможливість концентруватися на простих життєвих ситуаціях,
головні болі, мігрень) тяжко тверезо оцінювати ситуацію і адекватно реагувати на
оточуюче середовище.

Отже з огляду на вищесказане, можна стверджувати, що
гіпотеза, яку ми ставили на початку, підтвердилася, а саме жінки з високим
рівнем післяродової депресії мають низький рівень психологічної готовності до
материнства.

Крім того, в ході дослідження було виявлено цікавий факт: з
усієї вибірки, а саме 46 жінок віком 21-34, було виявленно жодної жінки з
високим рівнем ПГД. Це можна пояснити тим що в наш час ми маємо змінені сімейні
стереотипи та цінності, спостерігається зріст незапланованих вагітностей серед
неповнолітніх та абортів у жінок які ще не мають дітей.

Подальший розвиток у цьому напрямку ми бачимо у більш
усесторонньому вивченні проблеми материнства, психологічної готовності до
материнства, факторів які впливають на готовність до материнства. Оскільки
данна проблема має велике практичне значення та є міждисциплінарною, бо полягає
у сферах сімейної психології, психології особистості, вікової психології та
ін..

Отже, при дослідженні впливу післяродової депресії на
психологічну готовність до материнства було використано: методика PARI (шкали
надмірна турбота, відчуття самопожертвування, прагнення прискорити розвиток
дитини) та анкета психологічної готовності жінки для материнства, для
дослідження післяродової депресії – «Единбурська шкала післяродової депресії».
Ці методики найбільш точно відповідають характеру дослідження, оскільки є
валідними та надійними для обраного дослідження та вимірюють саме необхідні
характеристики.

Серед респондентів було виділено три окремі групи залежно від
рівня ПД: з високим рівнем, середнім та низьким. Далі ми вивчали рівень ПГМ.
Кожна окрема група була поділена ще на підгрупи залежно від рівня ПГМ. Всього
ми отримали 5 груп.

Наступним етапом дослідження було проведення кореляційного
аналізу за критерієм Пірсона. Ми підтвердили гіпотезу, але за умов того що
група яка нас цікавила (високий рівень ПД та низький рівень ПГМ) складалась
всього з двох жінок, ми вирішили жінок поділити на групи за іншими числовими
показниками. І отримали значиму кореляцію в групі з середнім рівнем ПД та
низьким рівнем ПГМ.

Рекомендації для жінок з середнім та високим рівнем
післяродової депресії:

1.Не приймайте все дуже близько до серця, не драматизуйте —
адже цей період обов’язково закінчиться.

2.Дуже важливо налагодити нормальний процес лактації — це
гормонозависимий стан, при якому організм продукує пролактін і окситоцин
(гормони зв’язку і кохання). Фахівці відмітили, що при добре налагодженій
лактації післяродові неврози практично не виявляються (або в дуже легкій
формі). Можливо, в разі проблем з лактацією є сенс звернутися до консультантів
по грудному вигодовуванню — адже сучасні жінки рідко знають, як це «робиться»,
коли це вперше, а дослідні помічниці, як у наших прабабусь, не завжди є під
рукою.

3.Не корите себе за байдуже або негативне відношення до
маляти. Це наслідок вашого емоційно-гормонального зрушення в організмі.

4.Масажі і фізкультура хороші помічники в боротьбі з
депресією. Якщо немає можливості ходити в спортзали, то вас врятує навіть проста
утрішня гімнастика щодня.

5.Поспілкуйтеся з жінками, в яких була післяродова депресія,
мабуть, у вас була дуже схожа ситуація, і вони поділяться своїм методом виходу
з депресії.

6.Постарайтеся трохи більше приділяти часу собі, своєму
зовнішньому вигляду. Побачивши у віддзеркаленні пошарпану з опухлими від сліз
очима себе, у вас не додасться позитивних емоцій, а навпаки, стан лише
посилиться.

7.Залиште хоч на декілька годинників дитяти бабусі і підіть з
чоловіком прогулятися, а краще абикуди повечеряти. Ви зрозумієте, що є життя
зовні удома. І вам захочеться швидше повернутися до неї.

8.Звернетеся до психолога за консультацією. Консультації вам
допоможуть впоратися з неприємними відчуттями і вашими страхами. Як
альтернатива, а краще доповнення — групова терапія, тренінги. Ви зможете іншими
очима поглянути на свою ситуацію, взнати як інші жінки справляються з такими ж
проблемами.

9.Добре допомагають аутотренинги, вправи на розслаблення

10.Розділяйте обов’язки по будинку. Попросите батька дитяти і
близьких допомогти вам в догляді за дитям. Не соромитеся звертатися за
допомогою, якщо потребуєте її. Це зовсім не є визнанням в слабкості. Це
говорить лише про те, що ви людина, і ніщо людське.

11.Робота по будинку може почекати. Головне — це комфорт
вашого дитяти і ваш. Брудний посуд або білизна можуть почекати, а ось якщо ви
не виспалися, це набагато гірше.

Висновок

У даній роботі нами було розглянуто проблему психологічної
готовності жінки до материнства. Завдяки узагальненню та систематизації
теоретичних даних, отриманих при аналізі наукової літератури було визначено,
психологія материнства — одна з найбільш складних і мало розроблених галузей
сучасної науки.

Материнство — це одна з соціальних жіночих ролей, тому навіть
якщо потреба бути матір’ю і закладена в жіночій природі, суспільні норми і
цінності роблять певний вплив на прояви материнського відношення. Поняття
«Норми материнського відношення» не є постійним, оскільки зміст материнських
установок міняється від епохи до епохи. Тій або іншій соціальній установці
відповідає певний образ дитини. Прояви материнського відношення, що
відхиляються, існували завжди, але вони могли носити більш приховані або
відкриті форми і супроводиться великим або меншим відчуттям провини залежно від
суспільного відношення до цих актів.

Також розглянуті різноманітні вітчизняні та зарубіжні теорії
материнства та функції матері.

Також подані рекомендації жінкам з середнім та високим рівнем
ПД. Щодо роботи психолога, також нами розглянуто спектр методів його роботи по
діагностиці даної проблеми та допомоги матерям і їхнім дітям.

Об’єктом емпіричного дослідження, яке було проведено нами та
описане у даній роботі, виступила психологічна готовність жінки до материнства,
а предметом – вплив післяродової депресії на психологічну готовність жінки до
материнства.

В ході дослідження було підтверджено робочу гіпотезу, що
жінки з високим рівнем післяродової депресії мають низький рівень психологічної
готовності до материнства. А саме, за допомогою лінійної кореляції Персона було
статистично значимо підтверджено.

Підводячи підсумок нашій роботі, маємо зазначити, що гіпотеза
дослідження підтверджена, мета досягнута, завдання виконані.

Подальші дослідження по даній темі можуть бути направлені:

ü  
на розробку психологічної
програми по підготовці жінок до материнства;

ü  
на додаткове вивчення
особових особливостей жінок, очікуваючих дитяти;

ü  
на розробку медичної і
психологічної програм по наданню своєчасній допомозі жінкам з несформованою
готовністю до материнства;

ü  
на своєчасну діагностику і
попередження девіантного материнства.

Список
використаної літератури

1.   
Абрамова Г.С. Практическая
психология. Екатеринбург,1998.

2.   
Авдеева Н.Н. Привязанность
ребенка к матери и образ себя в раннем детстве// Вопросы психологии. 1997. 4.

3.   
Авдеева Н.Н. Вы и младенец:
у истоков общения. -М.:Пр.1991.

4.   
Анерт Л.Т., Майшнер, А.
Шмидт, В.А. Доскин Кросс-культурное исследование взаимодействия с детьми
русских и немецких матерей. Л

5.   
Ананьев Б.Г. Человек как
предмет познания. Л., 1968.

6.   
Ананьев Е.Г. О проблемах современного
человекознания. М., 1977

7.   
Ананьев Б.Г. Избранные
психологические труды: В 2 т. Т. 1.М., 1980.

8.   
Андреева Н.Г. Этот
удивительный младенец.- С-П., 1999.

9.   
Анна де Карвасдуэ. Девочка.
Девушка. Женщина. Мир книги.-М., 2001.

10. 
Баз Л.Л., Скобло Г.В.
Особенности общения со взрослыми младенцев от матерей с послеродовыми
депрессиями // Психология сегодня. Ежегодник Российского психологического
общества. Т. 2. Вып.3. – М., 1996

11. 
Баканов Е.Н., Иванников В.А.:
О природе побуждения // Вопросы психологии. 83’4

12. 
Бангерская Т. Трудное
счастье материнства//Семья и школа. — 1987.- №3.-с.29-32.

13. 
Батуев А.С.
Психофизиолгичекие доминанты материнства. //Психология
сегодня. — 1996.-вып.4.-с.69-70.

14. 
Батуев А,С. Генетические и
социальные факторы формирования индивидуальности детей; биосоциальные основы
формирования нервно-психической сферы ребенка // Ребенок в современном мире:
здоровье ребенка: В 2 т. Т. 2 / Под ред. А. А.

15. 
Батуев А.С., Соколова Л.А Учение
о доминанте как теоретическая основа формирования системы мать дитя // Вести.
С.-Петербург, ун-та. Сер. 3.1994. Вып, 2

16. 
Баженова О.В, Баз Л.Л.,
Копыл О.А. Готовность к материнству: выделение факторов, условий
психологического риска для буду-щего развития ребёнка. //Синапс,1993, №4

17. 
Баскина Ю.В. Методика
диагностики родительских отношений. М., 1992

18. 
Бауэр Т. Психическое
развитие младенца. М., 1985.

19. 
Беременность и роды у
первородящих женщин старшего возраста.- М.:Пр.1975.

20. 
Бертран А. «Воспитание до
рождения» С-п 1998.

21. 
Бойко В.В. Малодетная
семья.- М.:Пр.1988.

22. 
Бойко В.В. Счастье, семья,
дети.- М.:Пр 1980.

23. 
Бойко В.В. Если ты жена и
мать. -М.:Пр.1985.

24. 
Боровикова Н.В. «Адаптация к
новому образу «Я» у беременных женщин» Вестник Балтийской академии 1998г.
Выпуск 15, стр. 81-86.

25. 
Бурменская Г.В., Захарова
Е.И. Возрастно-психологический подход в консультировании детей и подростков:
учебное пособие для ВУЗов.-М.:Акадкмия,2002.

26. 
Брусиловский А.И. Жизнь до
рождения. -М.:Пр.1991.

27. 
Брутман В.И.,
Психологические феномены, возникающие в связи с нежеланной
беременностью.//Психология сегодня.-вып.4. — 1996.-с.150-151.

28. 
Брутман В.И., Ениколопов С.Н.,
Панкратова М.С. Некоторые результаты социологического обследжования женщин,
отказавшихся от своих новорождённых детей.//Вопросы психологии. — 1994.-№5.-с.24-27.

29. 
Брутман В.И. Радионова М.С.
Формирование привязанности матери к ребёнку в период беременности//Вопросы
психологии. — 1997.- №7.-с.38-47.

30. 
Брутман В.И., Филиппова
Г.Г., Хамитова И.Ю.Динамика психического состояния женщины во время
беременности и после родов//Вопросы психологии. — 2002.-№1.-с.59-69,
№3.-с.109-117.

31. 
И.В. Брутман, А.Я. Варга,
М.С. Радионова, О.В. Юсупова «Девиантное материнское поведение»
Московский психотерапевтический журнал. №4 1996г.

32. 
Варга Д. «Дела
семейные». Москва 1986г.

33. 
Варга Ф.Я. Структура и типы
родительского отношения. М.,1987.

34. 
Варга Д. Радость
родительских забот.- М.:Пр.1983

35. 
Венгер А.Л. Психологические
рисуночные тесты: иллюстрированное руководство.- М.:ВЛАДОС-ПРЕСС,2002.

36. 
ВеккерЛ. М. Психические
процессы: В 3 т. Т.З. Л., 1981.

37. 
Винникотт Д.В.
«Маленькие дети и их матери». Москва 1998г.

38. 
Винникотт Д.В.
«Разговор с родителями» Москва 1995г.

39. 
Волков В.Г., Садкова Ю.С.
Индивидуально-психологические особенности беременных с угрозой выкидыша. Киров,
1995

40. 
Ворошнина О.Р.
Психологическая коррекция депривированного материнства. М.,1998.

41. 
Воспитательные дома //
Большая энциклопедия / Под ред. С. Н. Южакова, П. Н. Милюкова: В 14т. Т. 5.
СПб., 1904.

42. 
Вундт В. Основы
физиологической психологии.: В 16 вып. Вып. 6, т. 2. СПб.,20. 1873-1874,

43. 
Выготский Л.С. Собрание
сочинений: В 6 т. М., 1982-1984.

44. 
Галигузова Л.Н. Формирование
потребности в общении у детей раннего возраста// Развитие общения дошкольников
со сверстниками / Под ред. А. Г. Рузской. М., 1989.

45. 
ГалигузоваЛ. Н., Мещерякова
С.Ю., Царегородцева Л.М. Психические аспекты воспитания детей в домах ребенка и
детских домах//Вопросы психологии. 1990. 6.

46. 
Гриском К.»Рождение в
море». Москва 1993г.

47. 
Гроф С.»За пределами
мозга». Издательство Трансперсонального Института 1993г.

48. 
Гроф С.»Области
человеческого бессознательного». Издательство Трансперсонального Института
1994г.

49. 
Дик-Рид Г.»Роды без
страха» Москва 1996г

50. 
Долбик-Воробей Т.А.
Студенческая молодежь о проблемах брака и рождаемости//Cоцис. — 2003.-№11.-с.78-83.

51. 
Жуков Ю.М., Петровская Л.А.,
Растенников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. — М.: Изд-во
МГУ, 1990. — 104 с.

52. 
Завялова Ж.В.
Психологическая готовность к родам и метод её формирования. М., 2000

53. 
Захаров А.И. Ребёнок до
рождения. Спб, 1998.

54. 
Карвасарский Б. Д.
Психотерапия. — М.: Медицина, 1985. — 303 с.

55. 
Клюева Н.В., Свистун М.А.
Программы социально-психологического тренинга. — Ярославль: Яросл. НПЦ
«Психодиагностика», 1992. — 66 с.

56. 
Ковалев Г.А., Коряк Н.М.,
Петровская Л.А. Проблемы активного социального обучения // Вопросы психологии,
1982. — № 5. — С.95-103.

57. 
Коваленко Н.П.
Психологические особенности коррекции эмоционального состояния женщины в период
беременности. Спб.,1998.

58. 
Кошелёва А.Д., Алексеева
А.С. Диагностика и коррекция материнского отношения. М.,1997.

59. 
Кон И.С. Ребенок и общество.
М.: Педагогика, 1988.

60. 
ЛеонтьевА.Н. Проблемы
развития психики. М., 1972.

61. 
. Лисина М.И, Воспитание
детей раннего возраста в семье. Киев, 1983.

62. 
Лисина М.И. Проблемы
онтогенезаобщения. М., 1986,

63. 
Лисина М.Я., Авдеева Н.Н,
Развитие представления о себе у ребенка первого года жизни // Исследования по
проблемам возрастной и педагогической психологии / Под ред. М.И. Лисиной. М.,
1980.

64. 
Лисина М.И., Галигузова Л.Н.
Становление потребности детей в общении со взрослыми и сверстниками //
Исследования по проблемам возрастной и педагогической психологии / Под ред. М.И.
Лисиной. М., 1980,

65. 
Ломов Б.Ф. Методологические и
теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1984. — 444с.

66.  Луковцева З.В. , Баз
Л.Л. : Психическое развитие недоношенного младенца 99’6

67. 
Мещерякова С.Ю. Особенности
комплекса оживления у младенцев при воздействии предметов и общении со
взрослыми // Вопросы психологии. 1975. 5.

68. 
Мещерякова С.Ю. Становление
основ личности в младенческом возрасте // Творчество и педагогика: Материалы
Всесоюз-научно-практич. конф. (Секция V. Дет-‘ ство и творчество). М., 1988.

69. 
Мещерякова С.Ю.
Психологическая готовность к материнству//Вопросы
психологии. — 2002.-№5.-с.18-27.

70. 
Мещерякова С.Ю., Авдеева Н.Н.
Особенности психической активности ребенка первого года жизни // Мозг и
поведение младенца / Под ред, О. С. Андрианова. М., 1993.

71. 
Мид М. Культура и мир
детства. М.: Наука, 1989.

72. 
Мухамедрахимов Р. Ж. Формы
взаимодействия матери и младенца // Вопросы психологии. 1994, 6.

73. 
Мухамедрахимов Р.Ж.
Программа развития, центрированная на взаимодействии матери и младенца //
Социокогнитивное развитие ребенка в раннем детстве: Тез. российско-германского
семинара (18-20 апреля 1995 г.). М., 1995.

74. 
Мухамедрахимов Р.Ж.
Взаимодействие и привязанность матерей и младенцев групп риска // Вопросы
психологии. 1998. 2.

75. 
Матвеева Е.В. Анализ
материнства с позиции теории деятельности. К.:ВГГУ,2004.

76. 
Матвеева Е.В. Проект
исследования на тему «Способы воспитания готовности к материнству и качество
материнской позиции в российской и американской культурах современного
общества».-Москва-Нью-Йорк.:2004.

77. 
Мухамедрахимов Р. Ж.,
Иванова В. Ю. Оценка качества взаимодействия матерей и младенцев // Ананьевские
чтения — 97 (90 лет со дня рождения Б.Г. Ананьева): Тез. конф. (28-30 октября 1997 г.) / Под ред. А.А. Крылова. СПб., 1997.

78. 
Никитин Б.П. «Детство
без болезней» Санкт-Петербург1996г.

79. 
Никитин Б.П., Л.А. Никитина
«Резервы здоровья наших детей» Москва 1990г.

80. 
Ожегов С.И. Словарь русского
языка. -М.:1984.

81. 
Оден М. «Возрожденные
роды» Москва 1994г.

82. 
Орлевская М. Я хочу
ребёнка//Cчастливые родители. — 2004.-№3.-с.76-78.

83. 
Психологические тесты/Под.
ред. А.А.Карелина: В 2 т. – М.: Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 2002.

84. 
Пэрну Л. Я жду ребёнка.
М.:Медицина,1986.

85. 
Практикум по
экспериментальной и прикладной психологии. М.,1990.

86. 
Практическая
психодиагностика. Методики и тесты. М.,2002.

87. 
Психология. Словарь / Под
общей ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — Изд. 2-е. и доп. — М.:
Политиздат, 1990. — 494 с.

88. 
Папушек Х., Папушек М.
Значение невербального общения в младенческом возрасте для психического
развития//Психологический журнал. — 2000.-№3.-с.65-72.

89. 
Пиаже Ж. Избранные
психологические труды. М., 1969.

90. 
Пьерон А. Психофизика //
Экспериментальная психология. Вып. I и II / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. М.,
1966.

91. 
Райнпрехт Х. Виховання без
прикрощів: батьківські збори [Текст] // Шкільний світ : Всеукраїнська газета
для вчителів. — 2007. — № 47. — С. 20-22.

92. 
Рубинштейн С.Л. Основы обшей
психологии. М., 1946.

93. 
Русакова М.Н.
Экспериментальное исследование эмоциональных реакций человека. М., 1979.

94. 
Радионова М.С. Динамика
переживания женщиной кризиса отказа от ребенка. Дисс.канд.пихол.н., М., 1997

95. 
Р. Равич «Мы ждем тебя,
малыш!» Москва 1991г.

96. 
Рудестам К. Групповая
психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика / Пер. с анг. — М.:
Прогресс, 1993. — 386 с.

97. 
Самоукина Н.В.
Симбиотические аспекты отношений между матерью и ребёнком//Вопросы
психологии. — 2000.-№3.-с 67-81.

98. 
Смирнова Е.О. Генезис
общения ребёнка от рождения до семи лет//Вопросы психологии. — 2004.-№2.-с.15-19.

99. 
Спок Б. Ребёнок и уход за
ним.-М.: «Политехника»,1991.

100.   
Сталькова И.Л.
«Материнство» Москва 1987г.

101.   
Сборник статей конференции
«Перинатальная психология в родовспоможении» сб.: АМСУ; 20-22 марта 1997.

102.   
Смирнова Е.О. Проблема
общения ребенка и взрослого в работах Л.С. Выготского и М.И. Лисиной // Вопросы
психологии. 1996. 6,

103.   
Смирнова Е.О. Становление
межличностных отношений в раннем онтогенезе.// Вопросы психологии, 1994, №6.

104.   
Соколова Е.Т. Проективные
методы исследования личности. М.,1980.

105.   
Филиппова Г.Г. Девять
месяцев, меняющих жизнь//Семья и школа,. — 2001.-№3.-с.14-17.

106.   
Филиппова Г.Г. Развитие
материнского поведения в онтогенезе//Психология сегодня.-вып.3. — 1996.-с..36-38.

107.   
Филиппова Г.Г. Психология
материнства. М.,2002.

108.   
Филиппова Г.Г. Материнство и
основные аспекты его исследования в психологии//Вопросы
психологии. — 2001.-№2.-с.22-37.

109.   
Филиппова Г.Г. Трудная
радость материнства//Семья и школа. — 2001.-№1-2.

110.   
Филиппова Г.Г. Ребёнок для
родителей и родители для ребёнк//Cемья и школа. — 2003.-№2.-с.7-9

111.   
Филиппова Г.Г. Психология
материнства: Учебное пособие. — М.: Изд-во Института Психотерапии, 2002. — 240
с

112.   
Хоментаускас Г.Т. Семья
глазами ребёнка.- М.:«Педагогика»,1989.

113.   
Ханин Ю. Л. Краткое
руководство к применению шкалы реактивной и личностной тревожности Ч. Д.
Спилбергера.Л., 1976.

114.   
Хрестоматия
по перинатальной психологии: Психология беременности, родов
и послеродового периода / Сост. А,Н, Васина.- М.:Изд-во УРАО, 2005. —
328с.

115.   
http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2008/ds/pp/pp_u/pp1108_u.html

116.   
http://psylist.net/praktikum/00023.htm

117.   
http://www.prosvetlenie.org/razum/16/7.html

118.   
http://psylist.net/slo/?kat=3

119.   
http://neuro.health-ua.com/article/119.html

120.   
Царегородцева Л.М.
Исследование контактов между младенцами // Экспериментальные исследования по
проблемам педагогической психологии / Под ред. М.И. Лисиной. М., 1979.

121.   
Царегородцева Л.М.
Возникновение и развитие контактов между младенцами: Автореф. канд. дис. М.,
1983.

122.   
Шнейдер Л.Б. Психология
семейных отношений. – М.: Апрель-Пресс, 2000. – 512с.

123.   
ЭлъконинД.Б, Детская
психология. М., 1960.

124.   
Менегетти А. «Женский ум в
проєкте жизни» 2007, ННБФ

Додаток А1

Результати тестування досліджуваних за методиками «Эдинбургская
шкала послеродовой депрессии», методика PARI та анкета психологічної готовності
до материнства

Додаток Б

Методика PARI

Инструкция: перед вами вопросы, которые помогут выяснить, что родители
думают о воспитании детей. Здесь нет ответов правильных и не правильных, так
как каждый прав по отношению к собственным взглядам. Старайтесь отвечать точно и
правдиво.

Некоторые вопросы могут показаться вам одинаковыми. Однако это не
так. Вопросы сходные, но не одинаковые. Сделано это для того, чтобы уловить
возможные, даже не большие различия во взглядах на воспитание детей. Не
обдумывайте ответ долго, отвечайте быстро, стараясь дать правильный ответ,
который придет вам в голову:

А – с данным положением согласна полностью

а – с данным положением скорее согласна чем не согласна

б – с данным положением скорее не согласна чем согласна

Б – с данным положением не согласна

1.        
Хорошая мать должна
оберегать своих детей даже от маленьких трудностей и обид.

2.        
Дети должны отдавать себе
отчет в том, что родители делают для них очень много.

3.        
Большинство детей должны
самостоятельно справляться с физиологическими нуждами уже с 15 месяцев.

4.        
Мать должна делать все,
чтобы уберечь своего ребенка от разочарований, которые несет жизнь.

5.        
Мать должна жертвовать своим
счастьем ради счастья ребенка.

6.        
Если рано научить ребенка
ходить – это благотворно влияет на его развитие.

7.        
Надо беречь ребенка от
тяжелой работы.

8.        
Очень мало женщин получают
благодарность детей за труд, затраченный на их воспитание.

9.        
Чем быстрее слабеет связь
детей с семьей, тем быстрее дети научатся разрешать свои проблемы.

10.     
Родители должны знать, как
нужно поступать, чтобы дети не попали в трудную ситуацию.

11.     
Дети должны быть более
заботливы и благодарны своей матери за труд, вложенный в них.

12.     
Родители должны приложить
все усилия, чтобы как можно раньше справляться с физиологическими нуждами.

13.     
Ребенка не нужно приучать к
тяжелой работе дома, чтобы он не потерял охоту к любой работе.

14.     
Матери жертвуют всем ради
блага собственных детей.

15.     
Надо как можно раньше
прекратить кормить ребенка грудью и из бутылочки (приучить самостоятельно
питаться).

Додаток В

Анкета
психологической готовности к материнству

Ответьте
на вопросы:

1.   
Что вы почувствовали, когда
узнали что беременны?

2.   
Колебались ли вы в принятии
решения родить ребенка или сделать аборт, когда узнали о своей беременности?

3.   
Какие переживания вы чаще
испытывали в период беременности? Положительные и отрицательные?

4.   
Испытываете ли вы чувство
общности со своим ребенком?

5.   
Вступали ли вы в общение со
своим ребенком во время беременности? После родов?

6.   
Когда вы придумали имя
своему ребенку? Думали ли вы об этом во время беременности?

7.   
Представляли ли вы себе
своего малыша?

8.   
Боитесь ли вы избаловать
своего ребенка?

9.   
Какой стиль воспитания вам
более приемлемый, строгий или мягкий?

10.  Насколько вы привязаны к своей матери?

11.  Какой стиль воспитания ваши родители использовали по отношению к
вам?

12.  Играли ли вы в детстве в куклы? В «дочки-матери»?

13.  Изучали ли вы литературу о детях и о воспитании до родов?

14.  Сколько вы хотели бы иметь детей? Почему?

15.  Отказались бы вы от своего будущего ребенка, при условии, что все
вокруг против, в том числе ваша семья?

Додаток Г

Эдинбургская шкала послеродовой депрессии

Инструкция: Пожалуйста, подчеркните ответ, который наиболее
близко соответствует тому, как вы чувствовали себя в течение последних 7 дней
(а не как вы чувствуете себя сегодня).

1.   
Я была в состоянии смеяться и видеть смешные стороны жизни

2.   
• Столько же, сколько и всегда

3.   
• Сейчас не совсем столько, сколько всегда

4.   
• Однозначно меньше, чем всегда

5.   
• Совсем нет

6.   
2. Я смотрела в будущее с удовольствием

7.   
• Так же, как и всегда

8.   
• Меньше, чем раньше

9.   
• Однозначно меньше, чем раньше

10.  • Совсем нет

11.  3. * Я винила
себя необоснованно, когда что-то складывалось не так

12.  • Да, в
большинстве случаев

13.  • Да, иногда

14.  • Не очень часто

15.  • Нет, никогда

16.  4. Я тревожилась
и переживала без видимой причины

17.  • Совсем нет

18.  • Очень редко

19.  • Да, иногда

20.  • Да, очень часто

21.  5. * Я
чувствовала страх и панику без видимой причины

22.  • Да, довольно
часто

23.  • Да, иногда

24.  • Нет,
нечасто

25.  • Совсем нет

26.  6. * Я не
справлялась со многими делами

27.  • Да, в
большинстве случаев я совсем не справлялась

28.  • Да, иногда я не
справлялась так хорошо, как обычно

29.  • Нет, в
большинстве случаев я справлялась достаточно хорошо

30.  • Нет, я
справлялась так же хорошо, как и всегда

31.  7. * Я была так
несчастна, что не могла нормально спать

32.  • Да, в
большинстве случаев

33.  • Да, иногда

34.  • Не очень часто

35.  • Совсем нет

36.  8. * Я
чувствовала себя грустной и несчастной

37.  • Да, большую
часть времени

38.  • Да, довольно
часто

39.  • Не очень часто

40.  • Совсем нет

41.  9. * Я была так
несчастна, что плакала

42.  • Да, большую
часть времени

43.  • Да, довольно
часто

44.  • Только иногда

45.  • Нет, никогда

46.  10. * Мне
приходила в голову мысль причинить себе вред

47.  • Да, довольно
часто

48.  • Иногда

49.  • Почти никогда

50.  • Никогда

Додаток Д

Рекомендації для жінок з середнім та високим рівнем
післяродової депресії:

1.Не приймайте все дуже близько до серця, не драматизуйте —
адже цей період обов’язково закінчиться.

2.Дуже важливо налагодити нормальний процес лактації — це
гормонозависимий стан, при якому організм продукує пролактін і окситоцин
(гормони зв’язку і кохання). Фахівці відмітили, що при добре налагодженій
лактації післяродові неврози практично не виявляються (або в дуже легкій
формі). Можливо, в разі проблем з лактацією є сенс звернутися до консультантів
по грудному вигодовуванню — адже сучасні жінки рідко знають, як це «робиться»,
коли це вперше, а дослідні помічниці, як у наших прабабусь, не завжди є під
рукою.

3.Не корите себе за байдуже або негативне відношення до
маляти. Це наслідок вашого емоційно-гормонального зрушення в організмі.

4.Масажі і фізкультура хороші помічники в боротьбі з
депресією. Якщо немає можливості ходити в спортзали, то вас врятує навіть
проста уранішня гімнастика щодня.

5.Поспілкуйтеся з жінками, в яких була післяродова депресія,
мабуть, у вас була дуже схожа ситуація, і вони поділяться своїм методом виходу
з депресії.

6.Постарайтеся трохи більше приділяти часу собі, своєму
зовнішньому вигляду. Бачивши у віддзеркаленні пошарпану з опухлими від сліз
очима себе, у вас не додасться позитивних емоцій, а навпаки, стан лише
посилиться.

7.Залиште хоч на декілька годинників дитяти бабусі і підіть з
мужом прогулятися, а краще абикуди повечеряти. Ви зрозумієте, що є життя зовні
удома. І вам захочеться швидше повернутися до неї.

8.Звернетеся до психолога за консультацією. Консультації вам
допоможуть впоратися з неприємними відчуттями і вашими страхами. Як
альтернатива, а краще доповнення — групова терапія, тренінги. Ви зможете іншими
очима поглянути на свою ситуацію, взнати як інші жінки справляються з такими ж
проблемами.

9.Добре допомагають аутотренинги, вправи на розслаблення

10.Розділяйте обов’язки по будинку. Попросите батька дитяти і
близьких допомогти вам в догляді за дитям. Не соромитеся звертатися за
допомогою, якщо потребуєте її. Це зовсім не є визнанням в слабкості. Це
говорить лише про те, що ви людина, і ніщо людське.

11.Робота по будинку може почекати. Головне — це комфорт
вашого дитяти і ваш. Брудний посуд або білизна можуть почекати, а ось якщо ви
не виспалися, це набагато гірше.

Лікування за допомогою візуальних і дихальних вправ ефективно при
лікуванні післяродової пригніченості. Ці вправи знімають напругу і поступово
готують до нової ролі жінки в сім’ї, допомагають матері розслабитися, здолати
внутрішні проблеми, отримати додаткову зціляючу енергію, Дитя реагуватиме на
зміни в настрої матері і теж стане спокійним, буде добре є і спати. Для
виконання цих вправ ви повинні усамітниться. Послідовність виконання вправ:п прийміть
зручне вихідне положення сидячи або лежачи.

Ваше дихання має бути рівним і спокійним. Постарайтеся
зосередитися на вдихах і видихах. Зробіть 10 глибоких вдихів. При видихах в
думках скажіть собі: «Я спокійна». Починайте розслаблення з особи.
Сосредоточьте вся своя увага на обличчі і уявіть, як воно напружене. Потім
візуально знімайте напругу з лоба, око і так далі. Напруга повинна
«змиватися», як хвилею, і скачуватися вниз по всьому тілу. Повільно
розплющте очі.

Знову міцно закрийте очі і спробуйте напружити особу, чергуючи
напругу з розслабленням. Закрийте очі і сконцентруйте увагу на шиї, зніміть з
неї напругу, представивши його у вигляді якого-небудь образу. Поступово
спускайтеся нижче, расслабляя всі ділянки тіла. В результаті ви будете повністю
розслаблені, Наступний етап: намалюйте в своїй уяві красиві пейзажі, море,
казкові замки. Ви повинні представити це у всіх подробицях. Тепер уявите себе в
середовищі ваших картинок. Дуже важливий і колір і звукове оформлення. Уявіть
собі золотисте світло, що обволікає і проникаючий у ваше тіло. Це цілюще
світло. Він полегшить ваш стан, знімаючи напругу і біль. Навчитеся направляти
його на самі хворобливі ділянки вашого тіла.

Зробіть видих, позбавившись від маленької частини напруги. Потім
знову направляйте золоте світло на «важкі» ділянки. Повторите це кілька
разів, поки не відчуєте полегшення. Постарайтеся уявити, як ваш організм стає
вільним від багатьох неприємних відчуттів. Ви повинні відчути легкість, майже
невагомість. Спробуйте як можна довше затримати це відчуття легкості. Розплющте
очі не кваплячись. Повністю усвідомлюючи дійсність, зробіть декілька глибоких
вдихів. Пригадаєте приємні відчуття і налаштуйтеся позитивно на сприйняття
дійсності. Якщо ваш стан досить важкий, то виконуйте цю вправу частіше.
Тривалість щоденних візуальних вправ — близько 20 хвилин.

Умовні позначки

ПД – післяродова депресія

ПГМ – психологічна готовність до материнства