Дипломна
робота на тему:

«Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей
молодшого ШКІЛЬНОГО віку засобами ігрової спрямованості»

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи
вдосконалення системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку

1.1 Основи організації фізичної
підготовки

1.2 Комплексне планування
вдосконалення фізичних здібностей

1.3 Засоби та методи удосконалення
фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку

1.4 Спортивно-ігрова форма
організації занять з фізичної підготовки

1.5 Контроль ефективності організація
занять з фізичної підготовки та оцінка її основних показників

Розділ ІІ. Методи та організація
досліджень

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація дослідження

Розділ ІІІ. Організаційно-методичні
засади формування експериментальної програми та її ефективність

3.1 Організація і комплексне
планування педагогічних дій у
процесі фізичної підготовки дітей 6 – 7-річного віку

3.2 Планування засобів ігрової
спрямованості фізичної підготовки та їх зміст

3.3 Контроль та оцінка ефективності
організації процесу фізичної підготовки

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність. У системі фізичного
виховання дітей шкільного віку особливе місце посідає фізична підготовка.
Значну увагу в дослідженнях різних авторів приділено змісту і структурі
фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку, її спрямованості та
організації (О.Д.Дубогай, 1991; В.М.Качашкин, 1978; О.С.Куц, 2001;
Г.В.Петровська, 1989 та інші).

Багато авторів
стверджує, що у фізичній підготовці дітей на сучасному етапі не враховуються
нові наукові положення, а розроблена і рекомендована для впровадження в
практику система оцінки розвитку фізичних здібностей не сприяє їх корекції та
реалізації виховних і оздоровчих завдань у процесі занять фізичною культурою.

Проте питання,
пов’язані з комплексним вихованням фізичних здібностей, які є основою
підвищення рівня фізичного та психологічного здоров’я дітей молодшого шкільного
віку, не знайшли свого наукового обґрунтування, що значною мірою гальмує
підвищення ефективності фізичного виховання молодших школярів.

Отже,
актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, потребою спрямувати фізичне
виховання молоді на досягнення оздоровчих цілей, а з іншого – недосконалістю
методики комплексного розвитку фізичних здібностей, який є передумовою міцного
здоров’я дітей молодшого шкільного віку.

Зважаючи на
викладене ми поставили за мету – розробити програму підвищення
рівня фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку спортивно-ігровими
засобами

Завдання
дослідження:

1.        
З’ясувати
стан дослідження проблеми ігрового спрямування фізичної підготовки дітей
молодшого шкільно віку в педагогічній теорії та практиці фізичного виховання.

2.        
Розробити
програму комплексної ігрової організації фізичної підготовки дітей молодшого
шкільного віку.

3.        
Експериментально
перевірити ефективність програми комплексної ігрової організації фізичної
підготовки дітей молодшого шкільного віку.

Методи
дослідження. У
проведених дослідженнях були використані такі методи: теоретичний аналіз та
узагальнення даних передової педагогічної практики; педагогічний експеримент;
педагогічне тестування та педагогічне спостереження; методи математичної
статистики.

Розділ І. Теоретичні основи
вдосконалення системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку

1.1 Основи організації фізичної
підготовки

Становлення
України як незалежної держави проходить у складних умовах, викликаних тяжкою
екологічною ситуацією в ряді регіонів, економічною кризою в галузі виробництва,
які призвели до погіршення фізичного, психічного та матеріального стану
переважної більшості громадян нашої країни. Особливу стурбованість викликають
захворювання серед підростаючого покоління, які спостерігають на фоні зниження
рівня фізичного розвитку та фізичної підготовленості дітей шкільного віку.

Дослідники
зазначають [50,64], що ситуація, яка склалася в Україні за останні десять років
стосовно здоров’я та фізичної підготовленості школярів, у першу чергу пов’язана
з кризою в національній системі фізичного виховання.

Навчальний процес
із фізичного виховання школярів у загальноосвітніх школах будується на основі
програми з фізичної культури, у якій відображаються вимоги сучасного
суспільства, соціальні та економічні можливості сфери освіти.

Комплексна програма з фізичної культури
містить методичні рекомендації щодо формування вмінь та навичок виконання
основних рухливих дій, розвитку фізичних можливостей, а також нормативний
матеріал для оцінки підготовленості школярів.

У 1-му класі для
дітей 6 років раз на місяць необхідно проводити фізкультурне свято, а також дні
здоров’я.

Дітям, які
навчаються в 1-му класі на базі дитячого садка, заняття з фізичної підготовки
необхідно проводити не менше 3-х разів на тиждень по 30 – 40 хвилин кожне.

Навантаження
протягом року має бути таким: теоретичні заняття – 12 годин, розвиток фізичних
здібностей – 81; змагальна діяльність – 12; контрольні заняття – 12, навчання
рухам – 27 годин.

Загальна
кількість занять становить 144 години, але протягом року навантаження може
зрости до 180.

У програмі
початкової школи передбачається участь молодших школярів у щомісячних
фізкультурно-масових та спортивних заходах.

Урок фізичної
культури – основна форма фізичного виховання в школі, яка проводиться 2 – 3
рази за тиждень з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних можливостей та
формування особистості школяра в цілому.

На думку
О.О.Панфілова [66], існуюча система фізичного виховання в школах не вирішує
головних своїх завдань – виховних, оздоровчих, навчальних.

Т.Ю. Круцевич [50]
зазначає, що зміст програмового забезпечення повинен враховувати біологічні та
педагогічні закономірності управління фізичним станом організму людини в
процесі фізичного виховання. Ігнорування цих закономірностей перешкоджає реалізації
педагогічних завдань, і, відповідно, досягненню мети фізичного виховання:
підвищенню рівня фізичного стану, зміцненню здоров’я, зниженню захворюваності.

Серед причин
неефективного функціонування системи фізичного виховання в навчальних закладах
дослідники [64] виділяють:

—          
порушення
функціонального взаємозв’язку між соціальною та педагогічною підсистемами;

—          
застарілу
концепцію системи фізичного виховання в школі, яка потребує нового визначення
мети, завдань і принципів фізичного виховання;

—          
авторитарний
підхід при складанні програмно-нормативного забезпечення;

—          
консерватизм
системи педагогічного контролю;

—          
застарілі
підходи при забезпеченні навчально-виховного процесу з орієнтиром на
“середньостатистичну норму”, які повинні обумовити необхідність подальшого
вирішення цієї проблеми.

Експериментальні
дослідження О.М.Бєльського стверджують, що однією з основних умов підвищення
рівня фізичної підготовленості учнів є відповідність фізичних навантажень
функціональним можливостям організму. Дію цих навантажень автор пропонує
оцінити візуально за показниками стомлення, а також на основі даних
працездатності, за показниками ЧСС.

Як бачимо з
аналізу досліджень, найбільшу увагу приділено проблемі нормування фізичного
навантаження та вдосконалення форм організації занять фізичними вправами. Яка
крім іншого повинна забезпечити позитивні емоції, радісний настрій дітей.

Слід зазначити,
що в більшості країн світу особлива увага приділяється фізичному вихованню у
початковій школі [2, 27]. У деяких країнах з причин економічного характеру
предмет “фізичне виховання” є обов’язковим тільки формально. Відмінною рисою
програми фізичного виховання у більшості країнах є великий ступінь
варіативності. Викладачі кожної школи вносять у цю програму необхідні
доповнення, які відповідають рівню фізичної підготовленості учнів та
матеріально-технічному забезпеченню. У них відсутня деталізація, уроки носять
не навчальний, а тренувальний характер з використанням ігор, естафет, змагань
згідно з цими програмами, найбільш важливими вимогами до уроку є:

—          
забезпечення
диференційованого підходу до школярів;

—          
досягнення
високої моторної щільності, динамічності, емоційності та інструктивної
спрямованості навчальних занять;

—          
формування
в школярів навиків та вмінь для самостійних занять фізичними вправами.

Удосконалення
фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути ефективним, якщо
цей процес розглядається як система [19,52, 86] з багатьма взаємопов’язаними
компонентами – засобами, методами й формами педагогічної дії, основною метою
якої є виховання фізичних здібностей.

Вікова педагогіка
збагатилась науковим фактом, який дозволяє розробити періодизацію вікового
виховання здібностей дітей та підлітків. Теоретична концепція сенситивних
періодів в розвитку отримала об’єктивне підтвердження в дослідженні фізичних
здібностей дітей шкільного віку.

Другим, не менш
важливим, методичним фактором системи фізичної підготовки є нормування фізичних
навантажень під час виховання конкретної фізичної здібності, а також перерв для
відпочинку при виконанні фізичних вправ.

Відомо [3, 20, 54],
що як за обсягом, так і за інтенсивністю фізичних навантажень по-різному діють
на організм людини, що залежить від її індивідуальних особливостей.

На підставі
вивчення статистичної витривалості м’язів кисті, розгиначів тулуба і ніг [42,
51], можна зробити висновки про активність розвитку даних здібностей у дітей
молодшого шкільного віку. Що стосується вікового розвитку витривалості у
швидкісно-силових вправах, то в дослідженнях виявлено найвищий темп її розвитку
у дівчаток віком 9 — 10 років, та хлопчиків – 8 — 10 років.

Аналіз теорії і
практики вікового розвитку витривалості засвідчує, що молодший шкільний вік є
сприятливим періодом для її спрямованого виховання. Особливе місце у фізичній
підготовці дітей молодшого шкільного віку займає спритність [40, 70, 78].

Вивчаючи
рівновагу як одну з координаційних здібностей дослідники [5, 12, 69] виявили,
що амплітуда коливання тіла в дітей, коли вони стоять на горизонтальній
поверхні, до 12 років зменшується, що особливо помітно з 8 до 10 років і з 11
до 12 років.

Є.Я. Бондаревський
[12] та інші дослідники визначили, що ходіння в дітей досягає найбільшої
прямолінійності до 13 років, а з 7 до 12 років це поліпшення є статистично
достовірним. Таким чином, функції динамічної рівноваги найбільш інтенсивно
розвиваються в молодшому шкільному віці.

Дослідники
зазначають, що такі ж особливості характерні для розвитку просторової точності
рухів дітей при виконанні стрибків і метань, при елементарних рухах рук.

Отже, системотворчим
фактором у фізичній підготовці є принцип чергування навантаження та відпочинку,
від характеру якого залежить ефект педагогічного впливу.

Система фізичної
підготовки забезпечує реалізацію трьох основних завдань фізичного виховання –
оздоровлення, виховання та освіту. Проте основним її завданням є зміцнення
здоров’я за допомогою фізичних вправ, різних за обсягом, інтенсивністю та
спрямованістю. Відповідність педагогічних дій віковим можливостям і сенситивним
періодам розвитку визначає оздоровчий ефект фізичної підготовки.

1.2 Комплексне планування вдосконалення фізичних здібностей

Особливий інтерес
для практики фізичного виховання дітей і підлітків становить комплексне
дослідження, яке дозволяє отримати інформацію про розвиток і виховання сили,
швидкості, витривалості, гнучкості та спритності в процесі проведення уроку
фізичної культури.

Дослідники [22,
35] зазначають, що в системі фізичного виховання дітей 5 – 7 років традиційно
склалася структура, зміст і методика проведення занять, спрямованим головним
чином, на засвоєння конкретного обсягу рухових дій. Практично не приділяється
увага вихованню фізичних якостей, а тому й не вирішуються оздоровчі завдання.
Застосовані ними в заняттях із дітьми 5 – 7 років вправи, що сприяють підвищенню
рівня розвитку фізичних здібностей у комплексі (Таблиця 1.1). Так, у
відповідності до розроблених методичних рекомендацій у вихованні витривалості
використовувались бігові вправи і рухливі ігри, швидкості – бігові та стрибкові
вправи протягом 5 – 8 секунд з перервами для відпочинку від 40 до 90 сек.
Виховання спритності ґрунтується на виконанні вправ, які характеризуються
відповідними координаційними труднощами, а також нестандартними вихідними
положеннями. Інтенсивність – середня і низька.

Таблиця 1.1.

Розподіл часу в основній частині занять для
виконання вправ з розвитку фізичних якостей дітей 5 – 7 років

Швидкісно-силові
здібності рекомендують виховувати з використанням обтяження (набивний м’яч до 1 кг), а також з подоланням власної маси тіла. Автори досліджень доводять, що розвиток гнучкості в
дітей знаходиться на досить високому рівні, тому для вдосконалення даних
здібностей рекомендується використовувати вправи із збільшенням амплітуди рухів
після 16 – 24 повторень, а статистичні вправи – для удосконалення сили
(утримання від 6 до 16 сек.).

У розроблених
рекомендаціях наявні деякі необґрунтовані методичні положення, які перш за все
стосуються співвідношення засобів виховання фізичних здібностей для дітей
різного віку.

А.А. Гужаловським
була запропонована схема планування комплексних тренувальних навантажень у
фізичній підготовці школярів на основі даних сенситивних періодів розвитку
фізичних здібностей.

Розробка системи
фізичної підготовки дітей шкільного віку, як зазначають автором [19, 21, 65, 68],
потребує комплексного вивчення вікових особливостей розвитку фізичних
здібностей з урахуванням статевих особливостей.

Найбільш
сприятливими (сенситивними) періодами в розвитку фізичних здібностей молодших
школярів можна вважати такі: від 8 до 9 років для розвитку швидкості, сили,
швидкісно-силових здібностей, спритності; від 8 до 9 років у хлопчиків, від 7
до 8 років у дівчаток для виховання гнучкості та витривалості.

Необхідно
зазначити, що найвагомішу інформацію для розробки системи фізичної підготовки
дітей молодшого шкільного віку дають комплексні дослідження, які дозволяють
вивчити закономірності розвитку сили, швидкості, витривалості, гнучкості та
спритності, їх взаємозв’язок з урахуванням віку, статі та клімато-географічних
умов регіону.

1.3 Засоби та методи удосконалення
фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку

Оптимальне
функціонування системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку
базується на використанні загально педагогічних принципів і методів навчання [43,
73, 85, 93].

Основним засобом
вдосконалення фізичних здібностей є фізичні вправи, виконання яких чергується з
відпочинком. Фізичне навантаження диференціюється за обсягом та інтенсивністю,
а перерви відпочинку – за показниками ЧСС та тривалістю.

Розрізняють три
методи силової підготовки: повторних, максимальних та динамічних зусиль, які
при використанні в практиці фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
мають свої особливості.

На думку А.А. Бишаєвої
[9], Е.С. Вільчковського [16] уже до 6 – 7 років дитина спроможна проявити
м’язову силу. Відносна сила м’язів порівняно велика, і вона продовжує зростати
в різносторонній руховій діяльності.

При розвитку сили
дітей доцільно використовувати два методи – повторних і динамічних зусиль. Не
рекомендується в молодшому шкільному віці виконувати вправи, які потребують
великої силової напруги та затримки дихання.

Найефективніше
силові здібності розвиваються при комплексному розвитку всіх м’язових груп.

Швидкісні
здібності розвивають вправи, які виконуються з максимальною інтенсивністю
протягом 10 – 15 сек. Вправи на швидкість для дітей 6 – 9 років повинні
виконуватися протягом 4 – 6 сек. При цьому необхідно передбачити збільшення
кількості рухів за час, яким відводиться від одного до другого заняття на
тиждень.

Результати
експериментальних досліджень [14, 18] засвідчують, що в молодшому шкільному
віці (найбільш сприятливому для виховання швидкості) доцільно використовувати
засоби, спрямовані на підвищення частоти рухів.

Результати
досліджень більшості авторів [4, 10, 11, 79] щодо чергування навантаження і
відпочинку дозволяють зробити висновок, що під час занять із дітьми та
підлітками для виховання швидкісних здібностей при повторному виконанні вправ
доцільно робити перерви 1 – 2 хв. При цьому інтервали для відпочинку повинні
бути активними.

Вправи на
швидкість повинні бути простими, за технікою добре засвоєні, а їх тривалість не
повинна викликати перевтоми.

Дослідник Г.П. Богданов
[11] пропонує в початковій школі приділяти більше уваги розвитку загальної
витривалості. Для виконання цього завдання автор пропонує використовувати
повільний біг у рівномірному темпі. До такої ж думки приходить і Б. Толкачов [83],
який вважає, що повільний біг протягом 8 – 30 хв, а також регбі, футбол 30 – 60
хв з перервами для відпочинку до 1,5 хв, сприяють розвитку витривалості.

На думку А.Н. Мартовського
та С.І. Хаустова [60], повторний біг з максимальною інтенсивностю чи повторний
біг такої ж спрямованості можна використати для розвитку витривалості в дітей
молодшого шкільного віку.

Обсяг та
інтенсивність виконання вправ можна регулювати, орієнтуючись на показники ЧСС,
величина якого не повинна перевищувати 190 уд.хв. Перерва для відпочинку під
час бігу на відстані 30 – 80 м може тривати від 60 до 90 сек. Під час бігу від
150 до 250 м перерва збільшується до 3 – 4 хв.

При виконанні
вправ, які сприяють вихованню спритності, В.І.Лях [57, 58] рекомендує:
використовувати незвичні вихідні положення; дзеркальне виконання вправ; міняти
швидкість та темп рухів; міняти простір, в якому виконуються вправи; міняти
способи виконання вправ; ускладнювати вправи додатковими рухами; змінювати
протидію під час групових або парних вправ. Перерви для відпочинку повинні бути
достатніми для повного відновлення сил.

Отже основною
умовою розвитку спритності є новизна вправ. Вправи на спритність доцільно
проводити на початку основної частини тренувального уроку і включати у кожне
заняття.

Має свої засоби
та методичні особливості виховання гнучкості у процесі занять фізичною
культурою. Більше дослідників [15, 20, 21, 77] вважають, що для цього доцільно
застосовувати вправи, які впливають на рухливість конкретних суглобів.

Під час розвитку
гнучкості хребта рекомендується робити нахили із різних вихідних положень з
дозуванням навантаження від 45 до 60 повторень.

Поряд із
динамічними вправами рекомендується використовувати і статистичні, при
фіксуванні окремих частин тіла протягом 20 – 30 сек.

Що стосується
методики виховання фізичних здібностей дітей молодшого шкільного віку, то її
ефективність досягається тільки тоді, коли основні компоненти – обсяг та
інтенсивність педагогічних дій, тривалість відпочинку та його характер, а також
загальний обсяг співпадає з закономірностями розвитку дітей та підлітків
відповідного віку, статі, рівня їх фізичної підготовленості та здоров’я.

1.4 Спортивно-ігрова форма
організації занять з фізичної підготовки

Організація
занять з фізичної підготовки в значній мірі визначається фізичним та психічним
розвитком дітей, що підтверджується науковими дослідженнями [4, 21, 43, 67, 93]
і педагогічною практикою [70, 71, 85].

В переважній
більшості науковій, навчальній та методичній літературі [61, 83, 88, 92] з
фізичного виховання школярів молодшого шкільного віку під час розвитку фізичних
здібностей та підвищення рівня фізичної підготовленості пропонується
використовувати рухливі ігри.

За останній час [24,
25, 30, 80, 90], особливий інтерес проявляється до організації та проведення
народних, національних ігор.

Так, О.В.Ружило [74]
зазначає, що ефективним засобом фізичної підготовки дітей 8 – 9 років є
національні рухливі ігри. Автор розробив спеціальні комплекси національних
ігрових засобів, які в значній мірі сприяють розвитку фізичних здібностей у
дітей 8 – 9 років. Далі автор зазначає, що найкращим засобом виховання
швидкості рухів та реакції є ігри з елементами змагань.

Н.Є.Химич та
О.М.Губаренко [87] зазначають, що народні ігри відіграють важливу роль у
різнобічному розвитку як дошкільнят, так і дітей шкільного віку. На заняттях та
уроках з фізичної культури народні ігри розвивають опорно-рухливий апарат і
м’язову систему, сприяють удосконаленню рухових навиків та зміцненню здоров’я.

На думку
О.Гребенюк [30] і А.В.Цьося [89], невід’ємною складовою переважної більшості
свят є різні ігри та забави.

На думку
О.П.Яковлівої [95], використання святкових обрядів, танців, ігор, розвиває у
дітей гуманістичне ставлення до людей, а також рухливі якості та почуття
колективізму, зміцнює здоров’я підростаючого покоління.

Результати
експериментальних досліджень М.Малашенка показали, що заняття у формі
інтенсивної гри дають дітям можливість виконувати велику кількість різних і
достатньо координаційно складних рухів, що сприяє розвитку сили, спритності,
гнучкості. На думку автора, виразне виконання вправ покращує у дітей почуття
ритму, пластичності, граціозності.

В.Левків [55]
пропонує включити в програму з фізичного виховання школярів засоби української
народної фізичної культури, а саме: рухливі ігри, єдиноборства, рухливі забави
та хороводи. Для ефективного використання даних засобів фізичного виховання
частково змінюються і їх правила, які, на думку автора, забезпечують збільшення
моторної щільності занять.

Результати
досліджень В.Жилюка [39] показали, що використання комплексів українських
народних ігор позитивно впливає на розвиток організму школярів молодшого
шкільного віку, про це свідчать підвищені показники фізичного розвитку,
швидкісних та швидкісно-силових здібностей, а також спритності.

В.І.Лях,
В.Ф.Козлов та ін.[57] дослідили, що рухливі ігри можуть бути використані для
розвитку спритності, та оцінки здібностей перебудови рухливої діяльності (ЗПРД)
в умовах раптової зміни обставин у дітей 7 – 17 років.

В.Д.Ковальов,
В.Н.Волков [44] стверджують, що проведення військово-спортивних свят сприяє
розвитку фізичних здібностей школярів й виховує почуття патріотизму,
колективізму і розуміння відповідальності та обов’язку.

В підвищенні
ефективності занять з фізичної підготовки, зазначає С.П.Бенедь [8], велику роль
відіграють позитивні емоції. Цікаві ігри піднімають настрій, стимулюють дітей
до активних дій. Емоції радощів та задоволення позитивно впливають на функції
основних внутрішніх органів на самопочуття і поведінку дітей, а негативні емоції
порушують розвиток нервових процесів, погіршують психічне та фізичне здоров’я
дітей.

М.В.Козій [45]
вважає, що одним із важливих способів оптимізації процесу фізичної підготовки є
формування у дітей мотивації до занять фізичною культури та досягнення високих
результатів у розвитку фізичних здібностях. Проведені автором дослідження
показали, що ефективність досягається лише тоді, коли заняття або окремі його
частини проходять у формі змагання.

Збільшенню
показників фізичної підготовленості дітей 5 – 7 річного віку сприяє
конкретизація завдань. Установка – “стрибати якнайдальше” змінена на конкретну
мету – “стрибнути за лінію”, яка накреслена на підлозі за результатами
найкращого учня, підвищує дальність стрибків в даному віці на 7,5 м (Р > 0,05).

Деякі дослідники
[20, 59] зазначають, що використання лише рухливих ігор у практиці фізичної
підготовки школярів, не виправдано, оскільки в грі трудно нормувати фізичні
навантаження та час на відпочинок між виконаними вправами, що не дозволяє
цілеспрямовано впливати на розвиток конкретних якостей.

Використання
рухливих ігор у системі фізичного виховання ймовірно розглядають і як активний
відпочинок. Безумовно, рухлива гра дисциплінує, виховує індивідуальність,
відповідальність, дозволяє переключитись з одного виду діяльності
(інтелектуального) на інший (фізичний, емоційний).

У практиці
фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку широко використовується
спортивно-ігрова форма організації занять [7, 22, 32] основою якої є змагання
під час виконання ігор та естафет.

Головна ідея
спортивно-ігрового методу організації фізичної підготовки, на думку фахівців [19,
21, 23], полягає в поділі класу на 3 – 4 команди, учасники яких змагаються між
собою під час виконання різних вправ з малою або максимальною інтенсивністю.
Змагання, як правило, підвищує працездатність за рахунок емоцій та мобілізації,
на їх основі, внутрішніх ресурсів організму.

Відомо, що діти
молодшого шкільного віку не можуть довго затримувати увагу на одному об’єкті. У
цьому випадку пропонується виконання однієї гри-естафети не менше 3 – 4 разів
із наступним ускладненням умов або ж спрямованості у вихованні фізичних
здібностей.

Проте, в науковій
та методичній літературі відсутні рекомендації щодо конкретних величин
тренувальних навантажень та перерва для відпочинку між виконанням вправ для
школярів різного віку і фізичної підготовленості.

Дослідження цих
компонентів методики фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку значно
підвищить ефективність спортивно-ігрового методу організації занять.

На користь цієї
форми організації фізичної підготовки засвідчують дослідження, в яких досягнуто
значне підвищення щільності занять, позитивний виховний ефект – формування у
школярів дисциплінованості, витримки, вольових якостей, які удосконалюються під
час змагань.

Під час
організації фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку використовують
різні засоби та методичні підходи.

Так, О.С.Куц і
Н.О.Третьяков [53] пропонують під час фізичної підготовки використовувати
тренажери, а підвищення ефекту досягається у тому випадку, якщо під час заняття
35 – 40 % часу відводиться розвитку загальної витривалості, 20 – 25 % —
швидкісно-силовим здібностям, 13 – 15 % — силі, 15 – 20 % — координаційним
здібностям та 5 – 10 % — здібності розслаблятися.

У організації
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку слід використовувати
диференційований підхід [33, 56, 65], окремі елементи “колового тренування” [94],
групове виконання фізичних вправ на нестандартному обладнанні [62, 63], плавання
[72] та інші педагогічні прийоми і засоби [41, 84, 91], які сприяють підвищенню
рівня фізичної підготовленості. Ігри та ігрові вправи можуть комплексно
вирішити ці завдання.

У програмах з
фізичної культури дітей молодшого шкільного віку (1993, 1995, 1999, 2001)
значна частина часу відводиться вивченню техніки фізичних вправ і тільки в
деяких фізична підготовка виділяється окремим розділом і їй відводиться 30 %
навчального часу на рік [46].

Як відомо [23,
28, 34, 38], рівень фізичної підготовки дітей шкільного віку в даний час
погіршується, що закономірно впливає на стан їх фізичного і психічного
здоров’я.

Спортивно-ігрова
форма фізичної підготовки поєднує в собі два основні поняття – спорт і гру.

Така форма
організації занять у теорії, та практиці фізичного виховання отримала назву
спортивно-ігрової.

Спортивно-ігрова
форма фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути розглянута
як педагогічний процес, що включав колективну змагальну діяльність, сприяє
формуванню особистісних якостей, поліпшенню психічного і фізичного здоров’я.

Дана форма
фізичної підготовки знаходить своє широке застосування у фізичному вихованні
дітей дошкільного, шкільного віку, студентської молоді. Спортивно-ігрова форма
фізичної підготовки лягла в основу задуму змагань серед дітей дошкільного і
шкільного віку в різних країнах світу, які одержали назву “Роби з нами, роби
краще нас” (Німеччина), “Веселі старти” (Україна, Росія), “Спортландія”
(Білорусь).

Звичайно, участь
у змаганнях вимагає певної підготовки учнів, розвитку їх фізичних здібностей.

У навчальному
процесі з фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку спортивно-ігрова
підготовка є цінною тому, що використання елементів змагальної діяльності
сприяє виникненню позитивних емоцій, які значно підвищують працездатність
дітей, що є одним з вагомих факторів виховання фізичних якостей.

Емоційне
збудження викликає активну діяльність цілого ряду важливих підкоркових центрів,
що тонізує кору великих півкуль, підвищує їх діяльність. Установлено [31], що в
іграх, змаганнях діти виконують рухи швидше, про що свідчить час пробігання 10 м відрізку включеного в естафету і бігу, в якому відсутні елементи змагань. У грі діти пробігають
цю дистанцію на 0,2 сек швидше. Крім цього, організація заняття в ігровій формі
та у формі змагань дає можливість збільшити щільність уроку.

У
спортивно-ігровій формі фізичної підготовки наявні всі особливості
застосовування методу навчання і виховування фізичних здібностей [23, 31, 52].

Науковці відзначають
[23, 52], що одним із основних завдань спортивно-ігрової форми фізичної
підготовки є зміцнення не тільки фізичного, але й психічного здоров’я учнів,
удосконалення їх нервової діяльності. Це досягається за рахунок застосування
різних ігрових вправ на одному уроці. Відомо, що діти молодшого шкільного віку
не можуть довго зосереджувати свою увагу на одноманітному виконанні фізичних
вправ. У зв’язку з цим урок ігрової спрямованості фізичної підготовки
передбачає використання цілої системи фізичних ігор, естафет з включенням бігу,
метання, стрибків, передачі і прийому м’яча тощо, що сприяє підвищенню рівня
фізичної підготовки.

Таким чином,
науковці відзначають [23], що спортивно-ігрова форма фізичної підготовки
позитивно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я підростаючого
покоління.

Крім цього
відзначено [31, 52], що в процесі спортивно-ігрової форми фізичної підготовки
створюються педагогічні умови і для формування таких особистісних якостей, як
колективізм, дисциплінованість, формування вольових та інших особистісних
якостей дітей молодшого шкільного віку.

У проведених
дослідженнях фізична підготовка розглядається як цілісна педагогічна система,
побудова і функціонування якої здійснюється на основі адекватності
закономірностей вікового розвитку дитячого організму і системи засобів та
методів педагогічного впливу.

Оптимальне
функціонування такої системи досягається за рахунок використання основних
принципів управління складними соціально-біологічними системами.

1.5. Контроль ефективності організація
занять з фізичної підготовки та оцінка її основних показників

Відомо, що
ефективне функціонування будь-якої системи досягається за рахунок отримання
зворотного зв’язку, тобто оцінки стану об’єкта, на який направлена дія компонентів
системи.

У системі
фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку цей принцип реалізується за
рахунок педагогічного спостереження, анкетування, тестування.

Найбільш
ефективним методом контролю фізичної підготовленості дітей та підлітків, як зазначає
переважна більшість дослідників [17, 21, 38, 48, 76], є тестування фізичних
здібностей, зміст яких у різних країнах світу має свою спрямованість. Проте, у
всіх випадках розробка системи контролю передбачає: виявлення інформаційного
значення тесту; проведення тестування в однорідній групі, за статтю, віком,
підготовленістю; розробку таблиць оцінювання, які дозволяють диференціювати
результати за трьома рівнями – низький, середній, високий.

Особливе значення
в теорії та практиці фізичного виховання школярів, як зазначають Л.В.Волков [21],
Т.Ю.Круцевич [49], О.С.Куц [54], Л.П.Сергієнко [76], має дотримання низки
вимог: тест повинен бути цікавим та доступним для дітей, практичним і зручним
для роботи учителя фізичної культури, який швидко оцінює підготовленість і є
надійним при вимірюванні у різних умовах та різними учителями.

Педагогічний
контроль фізичної підготовленості, як відомо, має три форми [76] – етапний,
поточний і оперативний. У 1996 році [36] для оцінки фізичної підготовленості
населення України були запропоновані державні тести і нормативи оцінки
витривалості, сили, швидкості, спритності та гнучкості. Ці тести дозволяють
здійснювати поетапний та поточний контроль фізичної підготовленості, а
оперативний контроль дає можливість отримати термінову інформацію про фізичний
та психологічний стан школярів у процесі заняття фізичними вправами.

Слід зазначити,
що такий підхід є загальноприйнятим у всіх країнах світу [49, 76], а
відповідною особливістю може бути зміст тесту, який повинен відповідати етнічним,
клімато-географічним та іншим особливостям регіону.

На основі аналізу
практики та фундаментальних досліджень в галузі контролю і оцінки фізичної
підготовленості школярів рекомендується оцінювати наступні фізичні здібності:
швидкість, циклічних рухів, швидкість рухливої реакції та частоту руху,
гнучкість (нахил вперед стоячи, сидячи), витривалість (аеробна та анаеробна
здібність), силу, швидкісно-силові здібності, спритність і координацію.

Необхідно
зазначити, що розроблені та рекомендовані для практики тести повинні
відповідати особливостям вікового розвитку дітей та підлітків, а інформаційна
значущість базується на методах математичної статистики.

Важливим фактором
у фізичній підготовці є оцінка функціональних можливостей [37, 38, 81] та стан
здоров’я дітей [47].

Швидкість
стомлення учня під час виконання фізичних вправ може засвідчувати про стан його
здоров’я. Стан працездатності рекомендується визначити візуально у процесі
виконання фізичного навантаження за показниками, які характеризують стомлення
(колір шкіри обличчя, виділення поту, характер дихання, координація рухів,
хода, увага).

Таким чином,
педагогічний контроль дозволяє учителю отримати інформацію про рівень розвитку
фізичних здібностей, реакції організму на педагогічні дії, що є основою для
корекції навчального процесу, спрямованого на підвищення рівня фізичної
підготовленості дітей молодшого шкільного віку.

Отже, програми з
фізичної культури дітей молодшого шкільного віку не забезпечують цілеспрямовано
виконання виховних, навчальних та оздоровчих завдань. У спортивно-ігровій формі
фізичної підготовки наявні всі особливості застосовування методу навчання і
виховування фізичних здібностей. Обов’язковою умовою оптимального
функціонування системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку є
індивідуальний контроль за розвитком фізичних здібностей, який дозволяє вносити
корективи у навчальний процес. Зазначені протиріччя та відсутність інформації
про основні компоненти, які забезпечують оптимальне функціонування системи
фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку і є основою для організації
та проведення спеціальних досліджень.

Розділ ІІ. Методи та організація досліджень

2.1 Методи дослідження

У зміст
комплексної програми дослідження ввійшли такі методи:

—          
теоретичний
аналіз та узагальнення досвіду педагогічної практики;

—          
педагогічний
експеримент;

—          
тестування;

—          
педагогічні
спостереження;

—          
методи
математичної статистики.

Теоретичний
аналіз та
узагальнення досвіду педагогічної практики здійснювалось у наступних напрямках:

—          
вивчення
правових та програмово-нормативних основ сучасної системи фізичної підготовки
дітей України;

—          
аналіз
організації та спрямування фізичної підготовки дітей у різних країнах світу;

—          
вивчення
вікової та методичної спрямованості у плануванні засобів удосконалення фізичних
здібностей;

—          
виявлення
методики особливостей вибіркового удосконалення фізичних здібностей.

Педагогічний
експеримент
передбачав заплановане і організоване втручання дослідника у навчальний процес
з фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку. Таке втручання, перш за
все, потребувало розробки планів та їх реалізацію без шкоди для здоров’я
обстежених.

У процесі
педагогічного експерименту об’єкт вивчався із використанням комплексної
методики тестування.

Педагогічне
тестування використано для вивчення рівня розвитку основних фізичних
здібностей: сили, швидкості, витривалості, гнучкості та спритності.

Швидкісні
здібності визначались за результатами бігу на 30 м із високого старту.

Для оцінки
швидкісно-силових здібностей використовувались стрибки вгору.

Човниковий біг 2
х 15 м з оббіганням 2-х стійок, характеризував такі фізичні здібності, як
спритність, швидкість та координацію рухів.

Для визначення
рівня розвитку швидкісної витривалості використовувався біг на 300 м з високого старту.

Контрольні
випробування – біг на 30, 300 м та човниковий біг 2 х 15 м – проводились у вигляді змагань. Час виконання цих вправ фіксувався за допомогою секундоміра.

Результати бігу
на 30 і 300 м реєструвалися в умовах відкритого майданчика у відповідності з
правилами змагань з легкої атлетики. Під час бігу на 300 м обстежувані бігли групами по 4 – 5 чоловік.

На початку і в
кінці дистанції човникового бігу [19, 59] були розмічені два півкола радіусом 50 см. Із положення високого старту за командою “руш” учень пробігав 15 метрів між двома півкругами і не зупиняючись повертався до стартової лінії. Враховувався час від
подачі команди “руш” до моменту приходу до фінішу.

Рівень розвитку
гнучкості визначався [26, 77] таким чином: стоячи на лавці, учень не згинаючи
ніг у колінах, виконував нахил вперед. Досягнувши пальцями до фіксатора,
переміщував його по розміченій планці вниз, нахиляючись максимально вперед і
фіксував кінцеве положення 2 с. Коли кисть була розміщена вище нульової
відмітки, то гнучкість оцінювалась від’ємним числовим значенням. А якщо пальці
кисті находилися нижче рівня лавки, то гнучкість оцінювалась позитивним
числовим значенням. Тест проводився двічі. Фіксувався кращий результат.

Педагогічні
спостереження
[6] у нашому дослідженні носили характер закритого і відкритого типу. Основним
об’єктом спостереження, у процесі фізичної підготовки, була поведінка та стан
дітей. Спостереження проводились за спеціально розробленою схемою і передбачали
оцінку впливу педагогічних дій на серцево-судинну та нервову системи, фізичну
підготовленість та самопочуття.

У першу чергу
візуально оцінювався стан втоми за показниками кольору обличчя, потовиділення,
координації рухів, рухливості та активності учнів під час уроку.

Визначали також
ефективність форм та методів організації навчальних занять за показниками
емоційної сфери – бажанням активно рухатись, вигуками, рухливістю та
проявленням позитивних або негативних емоцій.

Паралельно з
методом педагогічного спостереження здійснювались хронометраж та фотозйомки,
які дозволяли у комплексі оцінити педагогічні дії на уроці фізичної культури.

Особисті
результати досліджень були опрацьовані загальноприйнятими [13] методами
математичної статистики.

Враховувалось
середнє арифметичне варіаційного ряду (х), середнє квадратне відхилення (δ),
помилка середньої арифметичної (m), коефіцієнт варіації (V%). Достовірність
відмінностей між середнім арифметичним визначалась за допомогою t – критерію
Стьюдента.

2.2 Організація дослідження

Дослідження
проводилось протягом 2007 – 2008 років в чотири взаємозв’язаних етапи.

Під час першого
етапу дослідницька робота була спрямована на вивчення літературних джерел,
які висвітлювали питання проблеми, що вивчається.

Під час другого
етапу був проведений педагогічний експеримент констатуючого характеру, в
якому брали участь діти 6 – 7 років, що навчаються у 1 – 2 класах
загальноосвітньої школи с.Н.Яблунька Турківського району Львівської області у кількості
87 осіб, із яких 44 хлопчики та 43 дівчинки.

Основне завдання
цього етапу полягало у вивченні особливостей стану організму, який
забезпечується оптимальною життєдіяльністю всіх систем та органів.

В результаті
аналізу були визначені вікові та статеві особливості рівня розвитку фізичної
підготовленості дітей 6 – 7 років.

Третій етап передбачав проведення
формуючого експерименту у відповідності із розробленою педагогічною програмою,
яка була спрямована на підвищення рівня фізичних якостей дітей у залежності від
особливостей їх вікового розвитку. У експерименті брали участь: учні перших
класів – 43 дітей, 2 класів – 44 дітей.

Під час проведення третього етапу уточнювались
і вводилися корективи у систему педагогічних дій, які були спрямовані на
активізацію емоціональної та функціональної реакції дітей, встановлення
оптимального дозування навантажень та відпочинку, в залежності від віку дітей,
під час виконання фізичних вправ у процесі спортивно-ігрової форми фізичної
підготовки.

Під час
проведення четвертого етапу аналізувались результати формуючого
педагогічного експерименту, виявлялись особливості організації фізичної
підготовки з дітьми 6 – 7 років під час уроків фізкультури.

Розділ ІІІ. Організаційно-методичні
засади формування експериментальної програми та її ефективність

3.1 Організація і комплексне
планування педагогічних дій у процесі фізичної підготовки дітей 6 – 7-річного
віку

Формування змісту
спортивно-ігрової форми фізичної підготовки передбачала забезпечення процесу
керування на основі побудови наступних блоків:

—          
планування
загального та вибіркового спрямування педагогічного впливу на фізичну
підготовку дітей молодшого шкільного віку, що базується на знаннях вікової
динаміки розвитку фізичних здібностей, наявності сенситивних періодів;

—          
методики
виховання фізичних здібностей в процесі спортивно-ігрової форми фізичної
підготовки, при якій враховуються особливості вікового розвитку дітей 6 – 7
років;

—          
диференціації
фізичних вправ для вибіркового впливу на швидкісно-силові і швидкісні
здібності, витривалість, спритність і гнучкість;

—          
контролю
і диференційованої оцінки рівня розвитку фізичних здібностей дівчаток і
хлопчиків 6 – 7-річного віку.

Заключним етапом
педагогічного експерименту було визначення ефективності розробленої методики
виховання фізичних здібностей дітей молодшого шкільного віку в процесі
спортивно-ігрової форми фізичної підготовки.

Теоретична
концепція Л.С. Вигодського [26], була реалізована в дослідженнях [16, 19, 32]
при вивченні сенситивних періодів розвитку фізичних здібностей дітей
дошкільного та шкільного періодів. Зокрема, у дослідженнях Е.С.Вільчковського
[16, 17] було виявлено, що в дітей 3 – 7 років чітко спостерігається
гетерохронність у розвитку фізичних здібностей, наявність сенситивних періодів.
Зміни щорічних темпів зростання показників швидкості і гнучкості в дітей
вивченого автором віку відбуваються одинаково в хлопчиків і дівчаток. Динаміка
показників розвитку інших якостей не збігається. Зокрема, у дівчаток, у
порівнянні з хлопчиками, у найбільш сприятливі вікові періоди темпи зростання
спритності, швидкості і сили дещо вищі.

На цій основі
автор рекомендує планувати засоби і методи фізичної підготовки відповідно до
вікових особливостей організму дітей, а фізичне навантаження збільшувати в
сенситивні періоди розвитку певних фізичних здібностей.

У проведених нами
дослідженнях при розробці системи планування фізичної підготовки дітей
молодшого шкільного віку були використані дані про динаміку вікового розвитку
сили, швидкості, витривалості, гнучкості і спритності дітей молодшого шкільного
віку [75]. Крім цього, при аналізі результатів досліджень паралельно були
використані дані про формування вікової структури фізичної підготовки і
взаємозв’язках основних її компонентів.

Проте, для педагогічної
практики фізичного виховання дітей необхідна чітка система впливу на розвиток
конкретних фізичних здібностей. У проведених раніше дослідженнях [16, 23, 31,
51] при розробці планів фізичної підготовки дітей і підлітків використовували
показники темпів розвитку фізичних здібностей і не давали конкретних
рекомендацій із вибіркового впливу на виховання певних фізичних здібностей.

У 7- і 8-річному
віці показники ЧСС, як у хлопчиків, так і дівчаток не мають достовірних
відмінностей і в знаходяться в межах 124,0 – 130,2 уд./хв.

Відновлювальний
період після фізичного навантаження у дівчаток і хлопчиків 6-річного віку на
першій хвилині становить 118,0 – 120,0 уд./хв (ЧСС), що дає можливість зробити
висновок, що при вихованні загальної та швидкісної витривалості необхідно
використовувати інтервал для відпочинку протягом одної хвилини.

Аналогічні
інтервали відпочинку можна використовувати і в наступному віці при вихованні
загальної і спеціальної витривалості.

Як відомо [18,
21], повторне виконання вправ на виховання швидкості вимагає відновлення ЧСС до
110,0 – 115,0 уд./хв. У проведених автором експериментальних досліджень такий
показник пульсу спостерігався на другій хвилині відновлення. Після фізичного
навантаження у хлопчиків і дівчаток 6 – 9 річного віку він був нижчим 110,0
уд./хв.

Експериментально
було встановлено: якщо при вихованні фізичних здібностей після навантаження
пульс збільшується до 140,0 – 150,0 уд./хв, то інтервали відпочинку
дотримуються в межах 1 – 1,5 хв.

Таким чином, у
процесі фізичної підготовки ігрового спрямування використовувалися три типи
інтервалів [19, 22]:

—          
повні
інтервали, які давали можливість відновлювати працездатність до наступного
повторення вправ;

—          
неповні
інтервали, коли працездатність не відновлювалася але була близька до початкових
даних;

—          
скорочені
інтервали, коли вправи виконувалися повторно в разі недовідновлення, що давало
можливість виховувати таку здібність, як витривалість.

Загальний обсяг
фізичного навантаження визначався у відповідності до вікових особливостей
розвитку фізичних здібностей і планування на кожному навчальному уроці в
узгодженості з планом фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку.

Основою
організації навчальних занять в експериментальних класах було проведення
змагань між групами учнів усередині класу, що потребує розподілу їх на команди.

В практиці
фізичного виховання, як правило прийнято розподіляти клас на три – чотири
відділення, у яких нараховувалось би не більше 6 – 8 учнів. Такий розподіл
забезпечує, крім іншого, час для відпочинку між виконанням вправ, коли наступна
вправа виконувалась через 1 – 1,5 хв.

Практикою
відзначено [10, 17, 20], що при розподілі учнів на команди можна використати
декілька способів.

У процесі
експерименту було визначено, що найефективнішим способом розподілу на команди є
розподіл за вибором капітанів з правом вчителя внести незначні корективи у
залежності від рівня фізичної підготовленості членів команди, склад яких
радикально не змінюється протягом навчального року.

Нормування
фізичних навантажень у процесі спортивно-ігрової форми фізичної підготовки
здійснювалось нами в експериментальних класах таким чином:

—          
розподіл
класу на визначену кількість команд, що дає можливість збільшити або зменшити
кількість гравців, а відповідно – обсяг навантаження та інтервал відпочинку;

—          
збільшення
чи зменшення дистанції при виконанні фізичних вправ або ж створення додаткових
(ускладнених) умов для виконання вправ;

—          
збільшення
чи зменшення висоти зорових орієнтирів-стимулів при виконанні кидань, передачі
м’ячів, стрибків;

—          
збільшення
чи зменшення кількості перепон у процесі виконання бігу і стрибків.

Для фізичної підготовки ігрової спрямованості
дітей молодшого шкільного віку було використано спортивний майданчик, що
дозволяло проводити заняття і змагання між відділеннями з використанням вправ
для бігу і стрибків човникового типу.

Особливе значення
в процесі спортивно-ігрової форма організації фізичної підготовки має система
педагогічного впливу, яка забезпечує розвиток в учнів таких якостей, як
колективізм, дисциплінованість, виховання волі й наполегливості при подоланні
труднощів, що створюються в процесі проведення таких занять.

Оскільки учні
об’єднуються в колектив, мають спільну мету, відповідальність, виконують
спільну діяльність, у якій допомога і підтримка досягаються в процесі
змагальної діяльності.

Важливим фактором
при цьому є розвиток почуття симпатії для створення малих груп, із яких і
складається колектив.

При такій
організації занять дисциплінованість досягається не авторитарним шляхом, а за
рахунок чіткого виконання команд, дотримання правил гри. При цьому
застосовується як метод заохочення, так і покарання команд, члени яких не
дотримуються правил гри.

Існує прямий
зв’язок між ступенем вольових зусиль і нервово-м’язовими зусиллями, які
проявляються при вихованні сили, швидкості, витривалості, гнучкості і
спритності. І чим більше необхідно проявити даних здібностей, тим більше і
повинно бути вольових зусиль.

У процесі
фізичної підготовки ігровим методом виховання вольових якостей учнів і
послідовне формування їх компонентів досягалося за рахунок поступового
ускладнення вправ, подолання труднощів і перепон при їх виникненні.

При цьому
необхідно відзначити, що такі компоненти волі, як рішучість, сміливість,
витримка досить добре формуються в дітей у тому випадку, коли молодші школярі
знаходяться в колективі ровесників, що дозволяє ефективно застосовувати методи
колективної дії на окремих учнів в процесі змагань між відділеннями.

При формуванні
цих якостей у дітей конкретизувалася мета фізичної підготовки, застосовувалися
різні засоби, форми і методи проведення занять, що підвищувало їх емоційну
забарвленість, дотримувався принцип доступності на основі розробленої
навчальної програми і використовувався ефект змагання між відділеннями.

3.2 Планування засобів ігрової спрямованості фізичної
підготовки та їх зміст

Основним засобом
фізичної підготовки ігрової спрямованості є вправи вибіркового напряму, які
виконуються в змаганнях між відділеннями класу.

У дослідженнях,
проведених Л.В.Волковим [22, 23], Є.М.Геллером [29] та іншими авторами,
пропонуються різні ігри, естафети, які використовуються при проведенні як
навчальних занять, так і змагань у процесі фізичної підготовки дітей. Проте
вони не систематизовані у залежності від віку учнів, програми з фізичної
культури і їх вибіркового спрямування.

У процесі
теоретичного аналізу та експериментальної перевірки така систематизація (Табл.
3.1.) була здійснена нами з дотриманням основних закономірностей, правил і
принципів навчання.

Таблиця
3.1. Планування засобів спортивно-ігрової фізичної підготовки для дітей 6-7
років

Зміст швидкості підготовки ігровим методом

В залежності від
завдань виховання фізичних здібностей і віку учнів нами сформований зміст
спортивно-ігрових завдань спрямованої фізичної підготовки, і розроблено
відповідне планування.

1. Біг по “коридору”

На майданчику або на підлозі залу натягують
шнур (можна провести лінії крейдою) на відстані 15 – 20 см від підлоги (можна покласти на підлогу, утворюючи таким чином “коридори” шириною 25 – 30 см, довжиною 12 – 15 м – за кількістю команд. Перед “коридорами” проводять лінію старту, за якою
шикуються команди. На відстані 12 – 15 м встановлюють стояки або прапорці, які гравці повинні оббігати. Після навчання бігу по прямій можна провести
змагання “Хто швидше пробіжить коридор”.

За командою
вчителя гравець, що стоїть попереду команди, пробігає по “коридору”, оббігає
стояки і повертається назад по “коридору”. Доторкнувшись рукою до гравця, що
стоїть попереду, тим самим дає йому старт, а сам стає в кінець колони.

Перемагає
команда, яка першою закінчує біг. Виконання вправ у швидкому темпі розвиває
швидкісні якості, при повторенні кілька разів – швидкісну витривалість.

Методичні поради: гравець не повинен вибігати за лінію старту, аж поки
до нього не доторкнеться рукою гравець, який закінчив вправу; штовхати в
“коридорах” противника, наступати на лінію “коридорів”.

2. Біг у
“коридорі” по кільцях

Для проведення цієї гри готують майданчик або
ігрову кімнату, як для гри № 1; у “коридорах” розкладають кільця, які легко
можуть зробити учні з картону або гумового шланга діаметром 15-20 см.

Відстань між
кільцями встановлюють залежно від віку і фізичного розвитку учнів. Гру проводять
аналогічно до гри № 1; учні, пробігаючи “коридор”, повинні точно ставити ногу в
кільце.

Гра повторюється 2-3 рази. Перемагає команда,
яка першою закінчила біг.

Методичні
поради:
правила ті самі, що і в грі № 1; крім того, якщо кільце вискочило в інший
“коридор”, винний в цьому, не заважаючи гравцям, кладе на місце кільце і
продовжує виконувати вправу з того місця, де він порушив правила гри.

3. Біг у
“коридорі” по “сходинках”

У “коридорах” розкладають планки або скалки з
дерева перпендикулярно до натягнутих шнурів (можна провести лінії крейдою на
підлозі); можна також використати і планки для стрибків.

Відстань між
планками встановлюється залежно від віку і фізичного розвитку гравців. Вправа
виконується в тій самій послідовності, як і в грі № 1, за винятком того, що
гравець повинен не тільки пробігти по коридору, а й перестрибнути через планки.

При проведенні
цієї гри можна залежно від відстані між планками збільшувати або зменшувати
довжину кроку учнів.

Перемагає
команда, яка першою закінчила біг.

Методичні
поради:
правила ті самі, що і в грі № 1; крім того, якщо планка під час бігу зсунеться
з місця, гравець кладе її на місце, а сам продовжує вправу.

4. Біг з
перешкодами

Перешкоди у вигляді гімнастичних лав або
натягнутих шнурів встановлюють у “коридорах”. Висота перешкод не перевищує 35-40 см, кількість – не більше двох. Відстань від стартової лінії до повороту – 13-15 м. Вправи виконуються в тій самій послідовності, що і в грі № 1.

Методичні поради:
правила ті самі, що й у грі № 1; крім того, гравець, пробігаючи “коридор”, не
повинен наступати на перешкоди.

5. Змусити м’яч
стрибати

Команди шикуються
перед стартовою лінією в колони. Перед направляючими лежать волейбольні або
баскетбольні м’ячі. За командою вчителя направляючі б’ють долонею по м’ячу
(правою або лівою), поки м’яч не підніметься на таку висоту, що його можна
вести. Провівши м’яч до стояків, поставлених на відстані 13-15 м від лінії старту, гравець повертається обличчям до команди і однією рукою котить знизу м’яч
наступному гравцеві. Після цього він стає на відстані 1 м від стояків обличчям до команди. Коли м’яч підкотиться до стартової лінії, наступний гравець тим
самим способом піднімає і веде його до стояків.

Цю вправу можна
проводити на командну й особисто-командну першість. Перемагає команда, яка
набрала найбільшу кількість очок або закінчила першою піднімати і вести м’яч.

Методичні
поради: при
виконанні вправи гравцеві не можна виходити за лінію старту, піднімати м’яч,
іншим способом кидати його вгору.

Виховання
швидкісно-силових можливостей

1. Передача м’яча
під час бігу

 Для проведення цієї гри треба мати
волейбольні, баскетбольні або набивні м’ячі ( залежно від кількості команд).

Гравець тримає
м’яч обома руками перед грудьми, стоячи на стартовій лінії. За командою вчителя
він пробігає по “коридору” і, повернувшись до команди, передає м’яч гравцеві,
що стоїть попереду, а сам стає в кінець колони. Прийнятий м’яч є початком
старту наступного гравця.

Перемагає команда, яка першою виконала вправу.

Методичні поради: команду, гравець якої випустив м’яч з рук, штрафують
очком, а гравець, що зробив порушення, повинен підняти м’яч і продовжувати
вправу.

2. “Стрибунці”

Для проведення цієї гри
треба мати волейбольні м’ячі (залежно від кількості команд). Місце для гри
готують так само, як у грі № 1. Гравець затискує коліньми волейбольний м’яч і
за командою вчителя починає стрибати на двох ногах, тримаючи коліньми м’яч.
Дострибнувши до повороту, він бере м’яч у руки і зворотний шлях пробігає,
передавши м’яч у руки гравцеві, що стоїть попереду, сам стає в кінець колони.
Наступний гравець приймає в. п., таке саме, як і перший.

Перемагає
команда, яка першою виконала вправу.

Методичні поради: якщо гравець у процесі гри
випустив м’яч на землю, він повинен підняти його, прийняти в. п. і продовжувати
вправу. У вправі можна використовувати і тенісні м’ячі, які затискають під
коліньми. Не можна брати м’яч у руки, поки не закінчили вправу.

3. На одній нозі
по прямій

Перед лінією
старту з матів роблять доріжку довжиною 10—12 м. За командою вчителя «Руш!»
гравець на правій нозі (ліва зігнута в колінному суглобі) дострибує до
стояків, робить поворот, змінює положення ніг і на лівій нозі дострибує до
гравця, який стоїть попереду, торкається до нього рукою, даючи цим самим старт.
Гравець, який закінчив стрибати, стає в кінець колони.

Перемагає
команда, яка першою виконала стрибки.

Методичні
поради:
гравець, який дострибав до повороту, повинен змінити ногу, починаючи стрибки,
він не має права виходити за лінію старту, якщо до нього не доторкнувся рукою
гравець, який закінчив вправу.

4. Хто далі?

Після засвоєння
техніки метання можна проводити змагання на особисто-командну першість.

На відстані 10 м від лінії старту розмічають майданчик лініями, відстань між якими 0,5м. Це полегшує визначення
відстані, на яку кидають прилад. Кожна команда має свій порядковий номер.

Для проведення
гри потрібні волейбольні, футбольні або набивні м’ячі (за кількістю команд).
М’яч метають з-за голови обома руками або штовхають однією рукою. Перемагає
команда, гравець якої далі за всіх кинув м’яч.

Методичні поради: за командою вчителя «Раз!» метає перша
команда, «два» — друга команда і т. д. Командам повертають м’ячі гравці, які
знаходяться в полі, — по одному з кожної команди. Вони передають м’ячі, котячи
їх по підлозі.

5. Провести м’яч
по прямій

На лінії старту
команди шикуються в колони. Направляючі тримають у руках м’ячі (волейбольні,
футбольні або баскетбольні). На відстані 13—15 м знаходяться стояки або
прапорці. За командою вчителя направляючі починають просуватися з м’ячем і
ведуть його до повороту правою рукою, а після повороту—лівою. Довівши м’яч до
стартової лінії, передають його наступним гравцям способом, запропонованим
учителем, а самі стають у кінець колони.

Перемагає команда, яка першою закінчила
виконувати вправу і дістала найменше штрафних очок.

Методичні поради: при виконанні вправи гравцеві не можна виходити за
лінію старту, не одержавши м’яча; до повороту змінювати руку, якою він веде
м’яч.

Виховання спритності

1. Біг «крізь
обруч»

Після навчання
учнів правильно виходити з низького старту можна перейти до вправи біг «крізь
обруч».

Перед
направляючим команди встановлюють гімнастичні обручі (можна натягнути шнур на
висоті 60—70 см. Відстань від лінії старту до обруча 20—25 см. Обручі
підвішують (або їх тримають учні, визначені вчителем) на відстані 5—10 см
від підлоги.

Методичні
поради:
направляючий за командою вчителя приймає низький старт на лінії старту. Після
команди вчителя або його помічника “Увага! Руш!” гравець пробігає крізь обруч,
а той, хто стояв за направляючим, приймає положення низького старту. Гравець,
який повернувся назад, оббігає обруч справа і торкається рукою до гравця, що
стоїть попереду, даючи йому старт, а сам стає в кінець колони.

2. Стрибки
командою

Перед лінією
старту на відстані 10—12 м кладуть у довжину мати, які утворюють доріжку. Кожен
гравець кладе руки на плечі тому, хто стоїть попереду. За командою вчителя всі
гравці починають стрибати на двох ногах (не згинаючи коліна), просуваючись
вперед до кінця доріжки. Дострибавши до кінця, за командою вчителя повертаються
кругом і виконують вправу в протилежний бік.

Перемагає
команда, яка першою закінчила стрибки, не розірвавши стрій. Очки за виконання
вправи присуджують усій команді.

3. Стрибки на
орієнтир

На матах,
розкладених доріжкою (10—12 м), треба покласти кільця діаметром 15—20 см.

Відстань між
кільцями 60—70 см (залежно від фізичної підготовки дітей). Перше кільце лежить
на лінії старту, інші — по прямій лінії до повороту. Гравець ставить праву ногу
з носка в кільце і за командою вчителя починає стрибати на одній нозі, не
наступаючи на кільця. Дострибавши до повороту, він змінює ногу і стрибає
в зворотному напрямі, потім доторкається рукою до гравця, що стоїть попереду,
даючи цим самим старт; гравець, що закінчив вправу, стає в кінець
колони.

Методичні
поради:
перемагає команда, яка першою виконала вправу. Якщо під час стрибків гравець
зсунув кільце, він повинен його поправити і продовжувати вправу.

4. Влучання в
ціль

Виконувати вправу
можна обома і однією рукою. Для проведення гри потрібні тенісні і малі набивні
м’ячі, а також волейбольні, футбольні, баскетбольні і набивні. Перед командою
на відстані 8 –14 м встановлюють або малюють ціль у вигляді квадрата чи кола на
відстані 1,5—2,0 м від підлоги (залежно від зросту і фізичної підготовки
гравців).

За командою вчителя гравець
влучає в ціль (тенісні і малі набивні м’ячі однією рукою; волейбольні,
футбольні або баскетбольні — обома руками), а потім стає в кінець колони.
Гравець, що стає направляючим, біжить до цілі, бере м’яч і стає на стартовій
лінії для виконання вправи.

Гра може
повторюватися 6—8 разів. Перемагає команда, яка набере найбільше очок при метанні
в ціль. Змагання проводять як особисто-командні, тому після кожного метання
гравцеві присуджують очки.

Перед командою на відстані
8—14 м на підлозі малюють коло діаметром 30—35 см, у центрі якого встановлюють
предмет: городок, булаву або тенісний м«яч. Гравці кидають м»яч (волейбольний
або футбольний) в ціль способом із-за голови обома руками. Очки присуджують за
вибитий з кола предмет.

Методичні
поради:
гравець, який кинув м«яч, ставить предмет на місце, бере м»яч і віддає його
наступному гравцеві, а сам стає в кінець колони.

Перемагає
команда, яка вибила предмет з кола найбільше разів.

5. Ведіння м’яча
через обруч

Замість шнурів
встановлюють гімнастичні обручі, крізь які гравці проводять м’ячі.

Обручі повинні стояти на підлозі і
підтримуватися.

Виховання гнучкості

1. Біг з
підлізанням

На відстані 6—7 м
від лінії старту натягують шнур або встановлюють стрибкові планки на відстані
50—60 см від підлоги. Під шнуром кладуть мати. За командою вчителя гравець
біжить вперед, підлазить під шнур яким завгодно способом і проповзає; потім
біжить до стояків, оббігає їх і повертається до своєї команди з підлізанням на
зворотному шляху; рукою доторкується до гравця, що стоїть попереду, тим самим
даючи йому старт, і стає в кінець колони.

2. Стрибки
командою на одній нозі

З матів
викладають доріжку. Гравець, який стоїть позаду, піднімає ногу вперед, не
згинаючи її в колінному суглобі, а гравець, який стоїть попереду, бере її за
гомілку і вільну руку кладе на плече гравцеві, що стоїть попереду. Команда
шикується перед лінією старту в колону і за командною вчителя починає стрибки
на одній нозі, просуваючись уперед.

Методичні
поради: гра
повторюється 3—4 рази із зміною ніг. Перемагає команда, яка першою закінчила
вправу і при цьому не розірвала стрій.

3. Передай сусіду

Для проведення
гри потрібні м’ячі (за кількістю команд). Учасники з колони перешиковуються в
шеренгу і розмикаються на простягнуті руки. М’яч знаходиться в направляючого.
За командою вчителя він кидає його партнеру праворуч, той – далі. Останній
гравець з м’ячем біжить на правий фланг своєї команди (біжить з фронту
команди), стає направляючим і передає м’яч партнеру праворуч і т. д.

Перемагає
команда, яка першою закінчила передавати м’яч.

Методичні
поради:
гравцям не можна підходити один до одного: вони передають м’яч тоді, коли між
ними відстань буде на простягнуті руки.

4. Передай сусіду
над головою

Команди шикуються
в колону по одному перед стартовою лінією. М’яч знаходиться в направляючого;
інтервал між гравцями — простягнуті вперед руки, ноги на ширині плечей. За
командою вчителя направляючий передає м’яч назад над головою; гравець, який
отримав його, передає далі. Останній гравець з м’ячем оббігає команду з правого
боку, стає попереду неї, і гра продовжується.

Перемагає команда, яка першою
закінчила передавати м’яч.

Методичні поради: гра повторюється 4—6
разів. У процесі гри м’яч повинен передати кожен гравець.

5. Ведення м’яча
через перешкоди

На відстані 3—5 м
паралельно до лінії старту встановлюють гімнастичні лави або натягують шнур
15—25 см на висоті від підлоги (залежно від технічної і фізичної підготовки
плавців).

Другу перешкоду
встановлюють на відстані 8—10 м від лінії старту. Гравець веде м’яч по прямій,
направляючи ноги через перешкоди, біля стояків повертається кругом і веде м’яч
у зворотному напрямі. Підвівши м’яч до стартової лінії, передає його наступному
гравцеві раніше вивченим способом, а сам стає в кінець колони.

Методичні
поради:
перемагає команда, яка першою закінчила виконувати вправу і зробила найменше
помилок. Якщо м’яч випав з рук, гравець повинен підняти його і
продовжувати вправу з того місця, де він його впустив.

3.3 Контроль та оцінка ефективності
організації процесу фізичної підготовки

Розроблені
педагогічні умови організації фізичної підготовки дітей 6 – 7 років, що
враховують вікові закономірності розвитку організму, вимагають контролю і
оцінки ефективності його педагогічної діяльності.

Даний аспект
педагогічного процесу є завершальним етапом в системі управління фізичною
підготовкою дітей молодшого шкільного віку. Він передбачає застосування
відповідних тестів.

Водночас відомо
[6, 52], що при розробці програми тестування необхідно, щоб тест мав високий
ступінь інформативності, був доступним для дітей молодшого шкільного віку і
давав можливість швидко оцінити стан розвитку фізичних якостей.

Відмічено [4], що
розроблені тести оцінки фізичної підготовки повинні відповідати регіону, в
якому проживають діти.

Ефективність
розроблених педагогічних умов визначалася після проведення педагогічного
експерименту, на основі даних бесідування, педагогічного спостереження й оцінки
рівня фізичної підготовленості дітей експериментальних і контрольних класів.

У результаті
проведених бесід було встановлено, що спортивно-ігрова форма фізичної
підготовки позитивно впливає на емоційний стан дітей молодшого шкільного віку,
стійкі взаємини між учнями однієї команди і що, ігрові вправи з предметами їм
подобаються більше, ніж без предметів.

У процесі
відкритого педагогічного спостереження встановлено, що розроблені правила і вимоги
в значній мірі підвищують дисциплінованість, замінюють керівний акт емоційним
станом, а наступні подолання труднощів при виконанні ігрових вправ сприяють
підвищенню рівня вольових якостей (сміливості, рішучості, витримки).

Порівняльний
аналіз результатів загальної фізичної підготовки (Рис. 3.1.) контрольних та
експериментальних класів здійснював за результатами оцінки розвитку фізичних
можливостей (Табл. 3.2.).

У результаті
аналізу було встановлено, що розроблена система педагогічних умов у значній мірі
позитивно впливає на процес загальної фізичної підготовки. Так, після
експерименту більшість 6-річних дівчаток експериментальних класів перейшли в
розряд вище середнього (63,0 %) і високого (24,0 %) рівня фізичної
підготовленості, а в хлопчиків відповідно 65,0 % і 32,0 %.

Слід відзначити,
що даний процес перш за все свідчить, що в експериментальних класах значно
зменшилася кількість дітей з рівнем розвитку фізичних якостей нижче середнього
і збільшилась відповідно їх числа з вище середнім і високим рівнем розвитку
фізичних якостей.

У хлопчиків шести
років експериментального класу спостерігається аналогічна картина.

Таблиця 3.2.

Таблиця оцінки кількості учнів молодшого
шкільного віку (в %) різного рівня фізичної підготовленості експериментальних
та контрольних класів на завершальному етапі педагогічного експерименту

Стать	Рівень розвитку		Низький	Нижче середнього	Середній	Вище середнього	Високий
Хлопчики	7 років	Е	0	2	30	54	14
	К	0	4	50	42	4
	6 років	Е	0	0	3	65	32
	К	0	4	26	52	18
Дівчатка	7 років	Е	0	6	15	64	15
	К	0	11	25	57	7
	6 років	Е	0	3	10	63	24
	К	0	7	25	53	15
Бали	0-5	5-10	10-15	15-20	20-25

Підвищення рівня
фізичної підготовленості спостерігалось у дівчаток, та хлопчиків і в наступній
віковій групі. Так, наприклад, у 7-річному віці 15,0 % дівчаток перейшли в
розряд вище середнього і високий, у 8 років – 21,0 %, а в 9 років – 25,0%. Це
відбулося за рахунок зменшення кількості учнів, які до експерименту мали оцінку
фізичної підготовки нижче середньої та середню.

6 років

Дівчатка                                                   Хлопчики

7 років

Дівчатка                                                   Хлопчики

Рис. 3.1. Показники
диференційованої оцінки (в %) загальної фізичної підготовленості дітей 6 –7
років контрольних та експериментальних класів

Умовні позначення: Н – низький; НС – нижче
середнього;

С – середній; ВС – вище
середнього; В — високий

Досить чітко
проглядається також в дівчаток і загальна закономірність розвитку рухової
активності в 7 років, що було відзначено при вивченні сумарних показників
темпів розвитку фізичних якостей.

Аналогічна
закономірність відзначена і в хлопчиків 7-річного віку.

Проведений аналіз
дає можливість зробити висновок, що розроблені педагогічні умови відповідно до
яких фізична підготовка здійснюється на основі вікових закономірностей розвитку
фізичних якостей, а уроки проводилися з широким використанням ігрового методу,
сприяє суттєвому підвищенню рівня загальної фізичної підготовки, яка обумовлює
стан здоров’я і працездатність дітей молодшого шкільного віку.

Ефективність
ігрової спрямованості фізичної підготовки також була підтверджена в процесі
міських змагань між учнями 6 – 7-річного віку, що одержали назви “Веселі
старти”. В цих змаганнях учні експериментальних класів за сумою балів зайняли 1
місце серед п’яти команд, які брали участь у змаганнях.

Таким чином,
розроблені педагогічні умови сприяють створенню позитивних емоцій у дітей в
процесі уроків фізичної культури, підвищують рівень фізичної підготовки і
вольових якостей, що закономірно сприяє зміцненню їх фізичного і психічного
здоров’я.

Отже, в системі
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку найбільший ефект досягається
при проведенні уроків з використанням спортивно-ігрової форми фізичної
підготовки. Були систематизовані фізичні вправи спортивно-ігрового напряму і
розроблено планування їх застосування для кожного віку у відповідності до
програми з фізичної культури. Контролювали вплив фізичної підготовки ігрової
спрямованості і визначали її ефективність на основі показників рівня фізичної
підготовленості.

Порівняльний
аналіз даних контрольних та експериментальних класів після проведення
педагогічного експерименту показав, що фізична підготовка ігрової
спрямованості, яка організовується в рамках уроку фізичної культури, здійснює
позитивний вплив на емоційний стан, рівень фізичної підготовки, сприяє
вихованню таких особистісних якостей, як колективізм, дисциплінованість, витримка
і сміливість.

Таким чином,
вивчення вікових особливостей розвитку структури фізичної підготовленості
основних її компонентів дітей 6 – 7 років та проведені експерименти дозволили
встановити оптимальні педагогічні умови, які спрямовані на удосконалення
фізичних здібностей з використання спортивно-ігрової форми проведення уроків з
фізичної культури.

Висновки

Аналіз науково-методичної літератури виявив,
що рівень фізичної підготовленості, основними компонентами якої є сила,
швидкість, витривалість, спритність і гнучкість, значною мірою визначає стан
фізичного і психічного здоров’я дітей.

Розглядаючи зміст
фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку наука та практика свідчать,
що у цьому процесі значна увага повинна приділятися фізичній підготовці, яка
спрямована на розвиток сили, витривалості, швидкості, спритності, гнучкості.

Прямий зв’язок
фізичних здібностей із системами зростаючого організму потребує обґрунтованих
методик, які не зашкодять здоров’ю, а сприятимуть удосконаленню
морфо-функціональних можливостей дитячого організму.

Педагогічні умови
організації фізичної підготовки дітей ґрунтуються на використанні таких
взаємопов’язаних положень: планування засобів та методів, форм та методів
організації учбових занять, контролю та корекції фізичних навантажень та
загального педагогічного впливу, спрямованих на виховання фізичних здібностей,
у відповідності до вікових особливостей організму, що росте; у процесі
проведення уроків фізичної культури. Забезпечення педагогічних умов, які
обумовлюють планування засобів і методів фізичної підготовленості з урахуванням
вивчення динаміки формування структури фізичної підготовки дітей 6-7-річного
віку.

Організація
фізичної підготовки здійснювалась з використанням ігрової форми, яка
розглядається як педагогічний процес виховання фізичних здібностей із
застосуванням ігрових вправ, що виконуються у процесі змагань між командами
класу.

Особливістю
методики виконання вправ у процесі ігрового спрямування фізичної підготовки є
сувора регламентація величини навантаження та часу відпочинку між виконанням
ігрових вправ.

Відповідно до
цієї форми організації систематизовано ігрові вправи вибіркового впливу залежно
від віку учнів і програмового матеріалу з фізичної культури, що дало можливість
використовувати споріднений метод навчання рухів і виховувати фізичні
здібності.

Ефективність
педагогічних дій оцінювалася на основі тестування педагогічних спостережень,
бесід, що дозволило комплексно оцінити ефективність педагогічних умов,
спрямованих на підвищення рівня фізичних здібностей і особистісних якостей
дітей.

Порівняльний
аналіз результатів апробації даних контрольних і експериментальних класів
свідчить про збільшення кількості учнів експериментальних класів з вищим за
середній і високим рівнем фізичної підготовки до 25-30%. Проведений педагогічний
експеримент свідчать про ефективність використання вправ ігрової спрямованості та
позитивний вплив на рівень розвитку фізичних здібностей та фізичної
підготовленості дітей молодшого шкільного віку.

В результаті
аналізу показників фізичної підготовленості дітей 6 – 7 років відмічено за всіма
здібностям підвищення в експериментальних класах у порівнянні з контрольними.
Однією з особливостей проведених досліджень у експериментальних класів є той
факт, що розроблені засоби, методи та форми організації фізичної підготовки не
порушують закономірностей розвитку фізичних здібностей, а їх підвищують, що
позитивно впливає на весь стан зростаючого організму.

Проведений аналіз
та узагальнення результатів дослідження, дозволяють стверджувати, що розроблена
система фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку з використанням
ігрового методу дозволяє в сучасних умовах уроку фізичної культури значно
підвищувати працездатність дітей віком 6 – 7 років.

Список використаних
джерел:

1.        
Абалаков
В.М. Новая аппаратура для изучения спортивной техники. М.: Физкультура и спорт.
— 1970. — 84 с.

2.        
Аль Шаар
Амер Алі. Обґрунтування шляхів вдосконалення керування фізичною культурою та
спортом в Іорданії. Автореф. … канд. наук з фізичного виховання і спорту,
НУФВСУ. — К., 1998- — 16 с.

3.        
Антропова
М.В. Работоспособность учащихся и ее динамика в процессе учебной и трудовой
деятельности., М.: Просвещение, 1968. — 251 с.

4.        
Ареф’єв
В.Г., Єднак Г.А. Фізична, культура б школі:
Навчальний посібник для студентів навчальних закладів 2-4 рівень акредитації. —
2-е видання, перероблене і доповнене. — Кам’янепь-Подільський: «Абетка
-НОВА», 2001. — 384с.

5.        
Асмі
Назем. Розвиток координації рухів у дітей 7-9 років на уроках фізичної культури
у середній школі на підґрунті спрямованого впливу на сенсорні системи. Автореф.
… канд. наук з фізичного виховання і спорту, НУФВСУ.—К., 1999. — 19с.

6.        
Ашмарин
Б.М. Методика педагогических исследований в физическом воспитании. Л.: ЛГПИ им.
Герцена, 1973- — 142с.

7.        
Бенедь
С.П- Завдання та. організація роботи з фізичного виховання дітей молодшого
шкільного віку /73-а Міжнародна науково-практична конференція «Фізична
культура, спорт та здоров’я нації», Вінниця, 1998. — с. 5-7.

8.        
Бенедь
С.П. Рівень фізичної підготовленості учнів молодшого шкільного віку шкіл нового
типу. // 4-а Міжнародна науково-практична конференція «Фізична культура,
спорт та здоров’я нації», Вінниця, 2001. — с. 339-342.

9.        
Бишаева
А.А. Совершенствование движений, в процессе физического воспитания с учетом
возрастных возможностей двигательных функций (исследование детей 5-10 лет).
Автореф. … канд. пед. наук, М., 1976. — 20 с.

10.     
Бишаева
А. А., Любомирский А. Е. Нормирование физических упражнений на уроках физической
культуры. /Физическое воспитание и школьная гигиена, М., 1978. — с. 6.

11.     
Богданов
Г.П. Физические нагрузки для развития выносливости и быстроты в беге
//Физическая культура в школе, 1877, №8. — с. 15-21.

12.     
Бондаревский
Е.Я. Возрастные особенности развития функции равновесия у детей школьного
возраста. //Мат — 2-й научной конференции по физическому воспитанию детей
школьного возраста, 1964. — с. 83-86.

13.     
Боровиков
В.П., Боровиков И.П. Statistica. Статистический анализ и обработка данных в
среде Windows. М.: Инф.-изд. дом «Филин», 1997. — 608с.

14.     
Бутенко
Б.И. О развитии вынослнвостн.//Теория и практика физической культуры, 1973,
№12. — с. 59-64.

15.     
 Васильев
Е.П. Развивать подвижность надо. Сравнение эффективности различных способов выполнения
растягивающих упражнений. //Физическая культура в школе, №3, 1964. — с. 7-10.

16.     
 Вильчковский
Э.С. Педагогические основы процесса формирования двигательной по дготовленностя
детей 3-7 лет. Автореф. … докг. пед. наук., Киев, 1989. — 44 с.

17.     
 Вільчковський
Е.С., Козленке М.П., Цвек С.Ф. Навчальна робота з фізичної культури в 1-3
класах. К.: Рад. школа — 19.. . — 223 с.

18.     
 Власов
В.Н-, Филин В. П. Исследование методики воспитания быстроты у школьников.
//Теория н практика физической культуры, №10, 1971.-с. 31-36.

19.     
 Волков
Л.В. Система направленного развития физических способностей учащихся в разные
возрастные периоды. Автореф. … докг. пед. наук. М., 1984. — 40 с.

20.     
 Волков
Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів. — К.: Рад. школа, 1980. —
102 с.

21.     
 Волков
Л.В. Физическое воспитание учащихся. — К.: Рад. школа, 1988. — 184с.

22.     
 Волков
Л.В. Методические основы функционирования системы физического воспитания детей,
подростков, юношей. //Міжнародна науково-практична конференція «Фізична
культура, спорт та здоров’я нації», Вінниця, 1994.- c. l6-18.

23.     
 Волков
Л.В. Методика определения возрастной структуры и содержания физической
подготовки детей, подростков и юношей //3-я Міжнародна науково-практична
конференція «Фізична культура, спорт та здоров’я нації», Вінниця,
1998. — с — 26-30.

24.     
Волчинський
А-Я. Педагогічні умови застосування українських народних ігор у фізичному
вихованні дітей 5-6 років. Автореф. … канд. наук з фізичного виховання і
спорту. Волинський держ. університет, Луцьк, 1998. –16 с.

25.     
 Воробей
Г.В. Народні ігри та забави у фізичному загартуванні молодших школярів різних
етнографічних груп Прикарпатського краю. Автореф. … канд. пед. наук, НПУ, К.,
1997. — 17 с.

26.     
Выгодский
Л.С. Проблемы возрастной периодизации детского развития //Вопросы психологии,
№2, 1972. — с. 14-16.

27.     
Вялкин
A.T. В спортивных школах ФРГ. //Физическая культура в школе, №6, 2000. — с.
76-77.

28.     
Гнітецька
Т., Чеханюк Л. Сенситивні періоди розвитку силових здібностей дітей шкільного
віку. //4-а Міжнародна науково-практична конференція «Фізична культура,
спорт та здоров’я нації», Вінниця, 2001. — с. 350-352.

29.     
Гончаров
Ю.И., Гончарова В.М. Организация физического воспитания городских школьников,
проживающих на Таймырском полуострове н оптимизация их двигательного режима с
учетом динамики морфо-функционального состояния. //Тез. 1-й Всесоюзной
конференции «Физическое воспитание и школьная гигиена», Москва, 1978. — с.
105-108.

30.     
Гребенюк
О. Народні ігри та забави у зимовій обрядовості українців. //4-а Міжнародна
науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та здоров’я
нації», Вінниця, 2001. — с. 11-14.

31.     
Гужаловский
А. А. Темпы роста физических способностей как критерий отбора юных спортсменов
//Теория и практика физической культуры., №9, 1979. — с. 32-33.

32.     
Гужаловский
А. А. Этапность развития физических (двигательных) качеств и проблема
оптимизации физической подготовки детей школьного возраста. Автореф. … докт.
пед. наук. М., 1979. — 26 с.

33.     
Давиденко
Е.В., Петровская Т.В., Белоконь О.Н. Организация и методика дифференцированного
физического воспитания учащихся младших классов школ Ставищенского района
Киевской области. К., КГИФК, 1989. — 41с.

34.     
Данчук
П.С. Особенности физического воспитания школьников 7-9 лет, проживающих в зоне
повышенной радиоактивности. Автореф. … канд. пед. наук. К., 1993. — 18 с.

35.     
Демьяненко
Ю.В. и др. Методические рекомендации по физической культуре с тренирующей
направленностью для детей 5-7 лет. MHO РСФСР, 1989. — 30 с.

36.     
Державні
тести і нормативи, оцінки фізичної пдготовленості населення України. Киев,
1996. — 31 с.

37.     
Дорошенко
Е.Ю. Формування здорового способу життя у молодших школярів //Міжнародна
науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та здоров’я
нації». Вінниця, 1994. — с. 280-283.

38.     
Дубогай
А.Д. Психолого-педагогические основы формирования здорового образа жизни
младших школьников. — Дисс. … докг. пед. наук. — 1991. — 350 с.

39.     
Жилюк В.
Використання комплексів українських народних ігор на уроках фізичного виховання
з учнями молодших класів. //Мат. 1-ї Всеукраїнської конференції аспірантів
галузі фізичної культури і спорту «Молода спортивна наука України»,
Львів, 1997. — с. 56-57.

40.     
Кабанов
Ю.М. Критические периоды развития статического и динамического равновесия у
школьников 1-11-х классов //Теория и практика физической культуры, №1, 1996. —
с. 17-18.

41.     
Капасакалис
В. А. Двигательный режим детей 6-летнего возраста при обучении в
общеобразовательной школе. //Гигиена и санитария, №12, 1986.-с. 70-71.

42.     
Касандров
Н. О. возрастной динамике показателя статической выносливости. //Спортивная
медицина. Труды 12 международного конгресса, МедГиз, 1959. — c.604.

43.     
Качашкин
В-М. Физическое воспитание в начальной школе. Пособие для учителей. Изд. 2-е.
дополн. и перераб., М.: Просвещение, 1978. — 207 с.

44.     
Ковалев
В.Д., Волков В.Н. Военно-спортивный праздник как эффективная форма
военно-патриотического воспитания школьников. //Тез. 1-й Всесоюзной конференции
«Физическое воспитание и школьная гигиена», Москва, 1978.-с. 71-72.

45.     
Козій М.
В. Методи оптимізації процесу фізичного виховання дітей 5-7 років // 3-я
Міжнародна науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та
здоров’я нації», Вінниця, 1998. -с. 61-62.

46.     
Комплексна
програма з фізичної культури для учнів загальноосвітніх шкіл південного регіону
України (Автори-укладачі Л.П. Сергієнко, О.П. Фальков, О.М. Овчарек.). Херсон:
Наддніпрянська правда, 1997. — 120 с.

47.     
Костікова
С. Особливості вирішення оздоровчих задач на уроках фізичного виховання в
початковій школі. //Маг. 1-ї Всеукраїнської конференції аспірантів галузі
фізичної культури і спорту «Молода спортивна наука України», Львів,
1997. — с. 48-49.

48.     
Круцевич
Т.Ю. Научные исследования в массовой физической культуре. –К.: Здоров’я, 1985 —
120 с.

49.     
Круцевич
Т.Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе
физического воспитания. К.: Олимпийская литература, 1999. — 231 с.

50.     
Круцевич
Т.Ю. Управление физическим состоянием подростков в системе физического
воспитания. Автореф. … докт. наук по ф.в. и спорту, Киев, 2000. — 44 с.

51.     
Кузнецова
З.И. Когда и чему. Критические периоды развития двигательных качеств у
школьников. //Физическая культура в школе, №1, 1975.-c.7-ll.

52.     
Куц А.С.
Модельные показатели физического развития и физической подготовленности
населения Центральной Украины. — К.: Искра, 1993. — 256 с.

53.     
Куц О.С.,
Третяков М.О. Тренажери в системі фізичного виховання школярів. Вінниця: УАННП,
1996. — 99 с.

54.     
Куц А.С.
Организационно-методические основы физкультурно-оздоровительной работы со
школьниками, проживающими в условиях повышенной радиоактивности. Автореф. …
кокт. пед. наук, Киев, 1997. — 44 с.

55.     
Левків В.
Методика застосування засобів Української фізичної культури у фізичному
вихованні дітей молодшого шкільного віку. //Мат. 1-ї Всеукраїнської конференції
аспірантів галузі фізичної культури і спорту «Молода спортивна наука
України», Львів, 1997. -с — 53-55-

56.     
Леонова
В. А., Куц А.С. Дифференцированный подход к выбору методов совершенствования
двигательных качеств школьников //2-га Міжнародна науково-практична конференція
«Фізична культура, спорт та здоров’я нації», Вінниця, 1996. -с.
118-123.

57.     
Лях В.И.,
Козлов В.П., Максимюк В.О., Никищенков М.Д., Хацкевич С.С. Использование
подвижных игр-тестов для оценки ловкости детей 7-17 лет. //Тез. 1-й Всесоюзной
конференции «Физическое воспитание и школьная гигиена», Москва, 1978. — с.
36-38.

58.     
Лях В.И.
Сенситивные периоды развития координационных способностей детей 7-17 лет.
//Новые достижения по возрастной физиологии, М., 1984.-с. 13-15.

59.     
Лях В.И.
Координационные способности школьников., Минск -Полымья, 1989. — 160 с.

60.     
Мартовский
А.Н., Хаустов. Экспериментальное обоснование методики развития выносливости
школьников младшего возраста. //Теория и практика. физической культуры, №6,
1971. — с. 40-41.

61.     
Матвеев
Л.П. Теория и методика физической культуры. //Физкультура и спорт, 1991. — 543
с.

62.     
Мельник
В.В. Методика применения тренажеров и тренировочных устройств в системе физкультурно-оздоровительных
мероприятий дошкольников 5-6 лет- Автореф. … канд. пед. наук., М., 1991. — 25
с.

63.     
Мельник
В.В., Иваськевич Н.Р., Шпак В.Г. Критерии адаптации организма детей 5-6 лет к
физическим нагрузкам задаваемым тренажерными устройствами // Міжнародна
науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та здоров’я
нації», Вінниця, 1994. -с. 159-160.

64.     
Міжнародна
науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та здоров’я
нації», Вінниця, 1994, 1996, 1998, 2001 гг.

65.     
Москаленко
Н.В. Диференційний розвиток рухливих якостей дівчаток молодшого шкільного віку
в урочних формах занять. Автореф. … канд. пед. наук. К., 1993. — 23 с.

66.     
Панфилов О.О.
Нетрадиционные подходы к оздоровлению и нравственному воспитанию школьников и
студентов. //1-а Міжнародна науково-практична конференція «Фізична
культура, спорт та здоров’я нації», Вінниця, 1994, ч. 1. — с. 63-64.

67.     
Педагогические
и медико-биологические проблемы физического совершенствования школьников. /Под
ред. Ашмарина Б.Л., Л., 1983. — 165 с.

68.     
Петровская
Г.В. Дифференцированное физическое воспитание учащихся младшего н среднего
школьного возраста. — К.: РУМК, 1989. — с — 19.

69.     
Петрина
Р. Педагогічний контроль за ритмічним виконанням фізичних вправ у початковій
школі. //Мат. 1-ї Всеукраїнської конференції аспірантів галузі фізичної культури
і спорту «Молода спортивна наука України», Львів, 1997. — с.,52-53.

70.     
Пимонова
Е. А.- Содержание и методика физического воспитания детей 5-7 лет. Автореф. …
канд. пед.наук- — М.: ВНИИФК, 1990. — 23 с.

71.     
Подготовительная
к школе группа в детском саду. /Под ред. М.В. Залужской. Изд. 2-е, перераб. и
доп., М.: Просвещение, 1975. — 383 с.

72.     
Протченко
ТА. Экспериментальный поиск эффективных методик начального обучения плаванию
младших школьников. //Тез. 1-й Всесоюзной конференции «Физическое воспитание и
школьная гигиена», Москва, 1978. -с. 79-81.

73.     
Пушкарев
С. А. — Физическое совершенство как проблема теории и практики советской
системы физического воспитания //Педагогические и медико-биологические проблемы
физического совершенствования школьников. Ленинград, 1983. — с. 3-74.

74.     
Ружило
О.В. Дослідження впливу національних рухливих ігор на показники фізичної
підготовленості школярів // Міжнародна науково-практична конференція
«Фізична культура, спорт та здоров’я нації», Вінниця, 1998. -с.
88-89.

75.     
Сембрат
С.В. Ігрове спрямування фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку. –
Дисер. канд. н. фіз.вих. – Переяслав-Хмельницький. – 2003. –192с.

76.     
Сергієнко
Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. К.: Олимпийская литература, 2001.
— 439 с.

77.     
Сермеев
Б.В. Развитие подвижности в суставах у школьников, Горький, 1968. — 142 с.

78.     
Смирнов
А. А. Совершенствование координационных способностей детей 7-9 лет на основе
направленного развития функций двигательного, вестибулярного и зрительного анализаторов:
Дисс. … канд. пед. наук: Л., 1988. — 126 с.

79.     
Соломонко
А-В. Эффективные средства и методы развития силовых и скоростно-силовых качеств
мальчиков младшего школьного возраста- Автореф. … канд. пед. наук. К., 1990.
— 16 с.

80.     
Стоянов
В.Н. Національна система фізичного виховання і здоров’я нації //2-га Міжнародна
науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та здоров’я
нації», Вінниця, 1996. — с. 201-202.

81.     
Сухарев
А.Г. Здоровье н физическое воспитание детей н подростков. М-: Медицина, 1991- —
272 с.

82.     
Тер-Ованесян
А.А. Педагогические основы физического воспитания. М.: ФиС, 1978. — 206 с.

83.     
Толкачев
Б. Развивать выносливость у детей. //Легкая атлетика, №7, 1967.-с. 23-24.

84.     
Тупчій
Н.О. Режими рухової активності дітей 5-6 років із різним рівнем фізичного
стану. Автореф. ….- канд- наук з фізичного виховання і спорту. К., 2001. — 17
с.

85.     
Физическая
культура в 1-4-х классах восьмилетней школы. /Под ред. З.И. Кузнецовой., Л.,
Учпедгиз, 1961. — 247 с.

86.     
Фомин
Н.А, Филин В.П. Возрастные основы физического воспитания. М.: ФиС, 1972. — 176
с.

87.     
Химич
Н.Є., Губаренко О.М. Українські рухливі музичні ігри для дітей старшого
дошкільного та молодшого шкільного віку: Методичний посібник.-
Переяслав-Хмельницький: Пальміра, 1999. — 62с.

88.     
Цвек С.Ф.
Фізичне виховання молодших школярів. — К.: Рад. школа, 1986. — 163 с.

89.     
Цьось
А.В. та ін. Фізична реабілітація дітей, що проживають на території радіаційного
забруднення //Наука — Чорнобиль, 1996. — К., 1997. — 190с.

90.     
Цьось
А.В- Фізичне виховання в календарній обрядовості українців. Луцьк: Надстир’я,
2000. — 374 с.

91.     
Чиженюк
Т.М., Григоренко Г.І., Скірко A.3. Зміни показників зовнішнього дихання у дітей
у залежності від організації фізичного виховання. //2-а Міжнародна
науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та здоров’я
нації», Вінниця, 1996, ч. 2. -с. 153-154.

92.     
Шиян Б.М.
Методика фізичного виховання школярів. — Львів: ЛОНМІО. 1996. — 232.

93.     
Шиян
Б.М., Папуша В.Г., Приступа Є.Н. Теорія фізичного виховання. — Львів: ЛОНМІО,
1996. — 220 с.

94.     
Яблочкова
Н.А. Целесообразность применения внеурочных форм физкультурно-оздоровительной
работы со школьниками 7-9 лет, имеющими низкий уровень развития двигательных
качеств // Міжнародна науково-практична конференція «Фізична культура,
спорт та здоров’я нації», Вінниця, 1994. -с. 400-401.

95.     
Яковлева
О. П. Оновлення виховного процесу в оздоровчих таборах в сучасних умовах. /У
4-а Міжнародна науково-практична конференція «Фізична культура, спорт та
здоров’я нації», Вінниця, 2001. — 434-436.

Додаток А

Зміст
фізичної підготовки ігрового спрямування

1. Біг з
естафетою

Після того як
діти навчились передавати естафету паличку, можна провести змагання на
швидкість і правильність передачі.

Гравець,
пробігаючи по “коридору”, повинен перекласти естафетну паличку або тенісний
м’яч з правої руки в ліву, зробити поворот навколо стояків, і повернутися до
своєї команди. Він оббігає свою команду з правого боку при зворотному бігу і
передає естафетну паличку або м’яч гравцеві, який стоїть попереду, в праву
руку, а сам стає в кінець колони.

Методичні поради

Якщо естафетна
паличка (або м’яч) випала з рук передаючого або приймаючого, гравець повинен її
підняти і продовжувати гру.

Пробігаючи
“коридор”, гравець повинен пробігти і по кільцях, розкладених у “коридорах”.

На шляху гравця,
що пробігає “коридором”, встановлюють перешкоди – дві гімнастичні лави або
натягують шнур.

Варіант 1 Б

Перед виконанням вправи у “коридорах”
розкладають планки, встановлюють “сходинки”. Правила в цьому варіанті ті самі.

Цей варіант гри
можна проводити тоді, коли учні добре засвоїли вихід з низького старту.

Методичні поради

При прийманні
естафетної палички гравець на стартовій лінії перед гімнастичним обручем
приймає положення низького старту, у цьому разі, як для приймання естафетної
палички з низького старту.

2. Передача
м’яча під час бігу

Для проведення
цієї гри треба мати волейбольні, баскетболі або набивні м’ячі (залежно від
кількості команд). Гравець тримає м’яч обома руками перед грудьми, стоячи на
стартовій лінії. За командою вчителя він пробігає по “коридору” і, повернувшись
до команди, передає м’яч гравцеві, що стоїть попереду, а сам стає в кінець
колони. Прийнятий м’яч є початком старту дальшого гравця.

Перемагає
команда, яка першою виконала вправу.

Методичні поради

Команду, гравець
якої випустив м’яч з рук, штрафують очком, а гравець, що зробив порушення,
повинен підняти м’яч і продовжувати вправу.

Варіант 2 А

Після пробігання
“коридору” гравець оббігає команду з правого боку і, передавши м’яч у руки
гравцеві, що стоїть попереду, стає на лівий фланг команди. Правила гри варіанта
“А” ті самі.

Варіант 2 Б

За 1,5 – 2 м від стартової лінії проводять другу лінію. Пробігши “коридор”, гравець від другої лінії кидає
м’яч гравцеві, який стоїть попереду, а сам стає в кінець колони.

Гравець має право
передати м’яч тільки тоді, коли добіжить до другої лінії.

Методичні поради

Гру проводять
після засвоєння матеріалу з ловіння і передавання м’яча обома руками від
грудей.

3. Біг з
наскакуванням на перешкоду

На відстані 6 – 7 м від лінії старту встановлюють гімнастичну лаву, на яку кладуть мати (1 – 2 шт.). мати повинні
лежати також з обох боків гімнастичної лави. За командою вчителя гравець вбігає
в “коридор”, біжить до гімнастичної лави, наскакує поштовховою ногою на лаву;
сильно відштовхуючись вперед-вгору або тільки вперед, приземлюється на мати і
продовжує біг. Після повороту повторює вправу; прибігши до гравця, що стоїть
попереду, доторкується до нього рукою, даючи цим йому старт, а сам стає в
кінець колони.

Перемагає та
команда, яка першою закінчила виконувати вправу.

Методичні поради

Гру проводять
після того, як учні добре засвоїли матеріал з м’якого приземлення з перешкод.
Біг з наскакуванням на перешкоду можна поєднати з передаванням естафетної
палички або тенісного м’яча.

4. Услід за
м’ячем

Команди
рівняються по лінії, проведеній півколом. Учитель стоїть з м’ячем
(волейбольним, баскетбольним або набивним) позаду команд на відстані 2 – 3 м від лівофлангових гравців. Давши команду “Руш!”, він котить по підлозі м’яч, за яким біжать
гравці обох команд, що стоять попереду; так повторюється для усіх гравців
команд. Учасники, які закінчили прискорений біг, стають на лівий фланг команди,
а учень який перший схопив м’яч, повертає його вчителеві.

Цю вправу
виконують на особисто-командну першість; гравець, який перший схопив м’яч,
дістає переможне очко; перемагає команда, яка набрала найбільшу кількість очок.

Методичні поради

Виконуючи вправу,
гравець не має права виходити за лінію старту до подачі команди і штовхати
“противника” під час ловіння м’яча.

5. Біг за
викликом

Команди
шикуються, як для проведення гри № 4. учитель стає попереду команд на відстані
13 – 15 м. Поруч з учителем креслять коло діаметром 15 – 20 см, в якому знаходяться предмети (за кількістю команд) – булави, м’ячі, городки тощо. Учні в
командах розраховуються по порядку. Учитель називає будь-який номер. Гравець
під цим номером повинен швидко пробігти відстань до кола, взяти предмет,
повернутися на те саме місце, де він узяв предмет. Після цього він стає за
спиною вчителя, обличчям до своєї команди.

Гру проводять на
особисто-командну першість, тому кожного учасника після виконання вправи
нагороджують очками, які підсумовуються; команда, яка набрала найбільшу
кількість очок, перемагає.

Методичні поради

У грі не можна:
вискакувати за лінію старту, поки не викличуть номер; штовхати “противника”,
коли він бере предмет. Якщо предмет упустили, його треба підняти, а потім
продовжувати вправу.

6.
“Односкік”

Команди шикуються
на лінії старту. Перед направляючими кладуть мати на відстані 0,5 м від стартової лінії. На “раз” гравець приймає в.п., потрібне для стрибка в довжину з місця; на
“два” – виконує стрибок. Гравець, який стрибнув, стає в кінець колони.

Гру проводять як
особисто-командну. За стрибок учитель визначає очки кожному учасникові.
Перемагає команда, яка набрала найбільшу кількість очок. Результат стрибка вимірюють
від лінії старту до місця приземлення (за ближнім від місця відштовхування
доторкуванням до мати). Після приземлення гравець сходить з мати вперед або
вперед-убік.

На відстані 55 – 65 см від лінії старту натягують шнур на висоті 25 – 30 см від підлоги. Гравець перестрибує через
шнур.

Методичні поради

Результат не
зараховують, якщо гравець торкнувся шнура.

7. З
розбігу на перешкоду

На відстані 2 – 3 м від лінії старту встановлюють гімнастичні лави і на них кладуть мати. Біля гімнастичних лав також
кладуть мати. Команди шикуються в колону перед стартовою лінією. За
гімнастичними лавами натягують шнур. Відстань від перешкоди до натягнутого
шнура 50 – 70 см (залежно від фізичної підготовки гравців), висота шнура від
підлоги також залежить від фізичної підготовки і віку дітей. За командою
вчителя гравці, які стоять попереду, роблять 3 – 4 кроки вперед, наступають
поштовховою ногою на перешкоду і, сильно відштовхнувшись, перестрибують через
натягнутий шнур. Після стрибка ідуть вправо-вліво і стають в кінець колони.

Методичні поради

Перемагає
команда, яка набрала найбільшу кількість очок. Вправу виконують на
особисто-командну першість, і тому очки присуджують кожному гравцеві після
кожного стрибка. Гру повторюють 6 – 8 раз; висота натягнутого шнура має
збільшуватись на 5 см після дворазового виконання вправи. Виконувати вправу
можна тільки за командою вчителя.

8. Поштовх
вгору обома

Перед
направляючим встановлюють на стояках планку або натягують шнур. Команди
шикуються в колону на стартовій лінії. Висота натягнутого шнура залежить від
фізичної підготовки гравців. За планкою кладуть мати (за кількістю команд). За
командою вчителя гравець, який стоїть попереду, відштовхується ногами,
перестрибує через планку або шнур способом “зігнувши ноги”. Після стрибка
гравці йдуть вправо або вліво і стають в кінці колони.

Методичні поради

Гра може
повторюватися 8 – 10 раз, але після двох стрибків висота збільшується на 5 см. Перемагає команда, гравець якої перестрибнув найбільшу висоту.

9. М’яч
ведучому

Команди шикуються
в колону перед стартовою лінією. Направляючий робить 2 – 4 кроки вперед і
повертається кругом, обличчям до своєї команди. М’яч (волейбольний, футбольний,
баскетбольний або набивний) знаходиться у направляючого. За командою вчителя
він кидає його ведучому способом, засвоєним раніше. Тут можна використовувати
ті прийоми, якими учні оволоділи раніше на заняттях, — кидання м’яча від
грудей, зліва, справа, з-за голови, прямо у руки або ударом об підлогу. Кинувши
м’яч ведучому, гравець, що виконав вправу, стає в кінець колони. Ведучий тим
самим способом передає м’яч дальшому гравцеві і т.д.

Методичні поради

Перемагає
команда, яка перша виконала вправу. Гра повторюється 6 – 8 раз; після виконання
всією командою вправи ведучим стає другий учень. Гру можна проводити на
швидкість після того, як учні навчаться правильно ловити і передавати м’яч.

Варіант 9 А

У цій грі можна
використовувати зорові орієнтири – натягнуті шнури між гравцями і ведучим
(висота залежить від фізичного розвитку учнів), встановлювати гімнастичні
обручі, крізь які передають м’яч ведучому тощо.

10. Передай
сусіду

Для проведення
гри потрібні м’ячі (за кількістю команд). Учасники з колони перешиковуються в
шеренгу і розмикаються на простягнуті руки. М’яч знаходиться у направляючого.

Гравці сідають,
розвівши прямі ноги в сторони, і з цього положення передають м’яч. Одержавши
м’яч, гравець повинен встати і бігом переміститися в кінець колони.

Методичні поради

Перемагає
команда, яка першою закінчила передавати м’яч. Гравцям не можна підходити один
до одного; вони передають м’яч тоді, коли між ними відстань буде на простягнуті
руки.

Варіант 10 А

Команди шикуються
в колону по одному перед стартовою лінією. М’яч знаходиться у направляючого;
інтервал між гравцями – простягнуті вперед руки, ноги на ширині плечей. За
командою вчителя направляючий передає м’яч назад над головою; гравець, який отримав
його передає далі. Останній гравець з м’ячем оббігає команду з правого боку,
стає попереду неї, і гра продовжується.

Методичні поради

Перемагає
команда, яка першою закінчила передавати м’яч. Гра повторюється 4 – 6 раз. У
процесі гри м’яч повинен передати кожен гравець.

Варіант 10
Б

Команди
шикуються, як у грі № 10 (варіант А), але передача м’яча проходить по-іншому, а
саме:

1)        
назад з
лівого або з правого боку колони в положенні сидячи с стоячи;

2)        
назад між
ногами;

3)        
назад над
головою і між ногами, тобто перший номер передає другому над головою, другий –
між ногами, третій – над головю і т.д.

Методичні поради

У кожній команді
має бути непарна кількість гравців. Перемагає команда, яка першою закінчила
передачу м’яча.

11.
Влучання в ціль

Перед командою на
відстані 8 – 14 м на підлозі малюють коло діаметром 30 – 35 см, у центрі якого встановлюють предмет: городок, булаву або тенісний м’яч. Гравці кидають м’яч
(волейбольний або футбольний) в ціль способом із-за голови обома руками. Очки
присуджують за вибитий з кола предмет. Гравець, який кинув м’яч, ставить
предмет на місце, бере м’яч і віддає його дальшому гравцеві, а сам стає в
кінець колони.

Методичні поради

Перемагає
команда, яка вибила предмет з кола найбільше разів.

Варіант 11
А

Гравці шикуються
в колону на стартовій лінії, направляючі тримають у руках волейбольні м’ячі.
Одна команда знаходиться на відстані 8 – 14 м від стартової лінії, перпендикулярно до інших команд. Учитель дає сигнал, і один з гравців команди, яка стоїть
перпендикулярно до інших, біжить перед направляючими, які намагаються влучити в
нього м’ячем. Той, хто кинув м’яч у “рухому ціль”, бере його (м’яч) і передає
дальшому гравцеві, а сам стає в кінець колони.

Методичні поради

Перемагає
команда, яка набрала найбільшу кількість очок при влученні у “рухому ціль”.
Гравець, що пробіг перед командами, залишається на протилежному боці
майданчика. Гра повторюється 6 – 8 раз, але кожного разу “рухомою ціллю” стають
гравці іншої команди.

12. Хто
далі?

Команди шикуються
на відстані одного кроку від стартової лінії. Для метання треба мати малі
набивні (вага 100 – 150 г) або тенісні м’яч. Команди мають свої порядкові
номери. Вправу виконують за порядком номерів.

Учитель кожному
гравцеві дає команду: “Раз!” – гравець робить один крок уперед до стартової
лінії; “Два!” – кидає м’яч лівою або правою рукою вивченим раніше способом і
стає в кінець колони. Гравець, що знаходиться у полі, передає м’яч дальшому
гравцеві.

Перемагає
команда, гравець якої далі за всіх кинув м’яч.

Методичні поради

Очки можна
нараховувати після кожного виконання вправи, якщо майданчик розбито на
“коридори”. Якщо гравець кинув м’яч на 1 м далі від встановленої норми, йому присуджують на одне очко більше.

13.
Провести м’яч по прямій

На лінії старту
команди шикуються у колони. Направляючі тримають у руках м’ячі (волейбольні,
футбольні або баскетбольні). На відстані 13 – 15 м знаходяться стояки або прапорці.

По прямій
проводять лінії або кладуть планки чи шнури, які доходять до стояків. При
ведінні м’яча гравці знаходяться з лівого боку від лінії, а м’яч стрибає з
правого боку. Таким способом вони пересуваються по прямій.

Методичні поради

При виконанні
вправи гравцеві не можна: виходити за лінію старту, не одержавши м’яча, до
повороту змінювати руку, якою він веде м’яч.

Варіант 13
А

Для проведенні
вправи треба по прямій до стояків натягнути шнур на висоті 40 – 60 см від підлоги (залежно від технічної і фізичної підготовки гравців); м’яч ведуть тим самим
способом, що у грі № 12; правила аналогічні.

Варіант 13
Б

Гімнастичні лави
встановлюють по прямій до стояків або прапорців. М’яч ведуть тим самим
способом, що й у грі № 12 і варіанті А; правила аналогічні.

Варіант 13
В

По прямій до
стояків або прапорців встановлюють і зорові орієнтири: проводять лінії (варіант
12 А) або натягують шнури (варіант 12 Б), чи встановлюють гімнастичні лави.

Гравець веде м’яч
по прямій приставним кроком, лівим або правим боком уперед. М’яч ведуть тим
самим способом, що й у попередніх варіантах. Правила ті самі, що й у грі № 12 і
варіантах А, Б.

14. Зміна
висоти відскоку

Команди шикуються
в колону на стартовій лінії по прямій, і в тому самому напрямі встановлюють
гімнастичні лави. М’яч знаходиться у направляючих команд.

За сигналом
учителя направляючі починають вести м’яч по прямій. Довівши його до
гімнастичних лав, встановлених на відстані 5 – 6 м від стартової лінії, вони йдуть по лавах, а м’яч ведуть з правого боку. Повернувшись кругом біля
стояків (до стояків 13 – 15 м), продовжують виконувати вправу у зворотному
напрямі. Довівши м’яч до стартової лінії, передають його раніше вивченим
способом, а самі стають в кінець своєї колони.

Перемагає
команда, яка першою виконала вправу і дістала найменшу кількість штрафних очок.

Методичні поради

Якщо під час
ведіння м’яча гравець загубив або випустив його з рук, він повинен підняти його
і продовжувати виконувати вправу з того місця, де він зробив помилку. За таке
порушення команда дістає штрафне очко.

15. Ведіння
м’яча через перешкоди

На відстані 3 – 5 м паралельно лінії старту натягують шнур на висоті 70 – 90 см від підлоги (залежно від технічної і фізичної підготовки гравців). Другий шнур натягують на відстані 8 – 10 м від стартової лінії. Гравці ведуть м’ячі до перешкоди, підлазять під неї і продовжують вести
м’ячі до стояків. Потім виконують вправу у зворотному напрямі.

Методичні поради

Перемагає команда, яка першою закінчила виконувати вправу і
найменше зробила помилок. Якщо м’яч випав з рук, гравець повинен підняти його і
продовжувати вправу з того місця, де він його впустив.

Таблиця А.1.

Показники компонентів фізичної підготовленості
дітей 6-7 років контрольних та експериментальних класів

Хлопчики