Міністерство освіти та науки України

Сумський державний педагогічний
університет

ім. А. С. Макаренка

Курсова робота

на тему

«Авторитет батьків та їх роль у формуванні
особистості дитини»

Суми 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ
1. Сім’я як соціальний інститут суспільного розвитку

1.1.
Поняття про сім’ю як один з факторів розвитку особистості

1.2.
Типи сімей за стилем виховання

РОЗДІЛ
2.Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків

2.1.
Вимоги до батьків у процесі виховання дитини

2.2.
Педагогічні знання батьків – запорука успішного виховання

ВИСНОВКИ

Список
використаної літератури

ВСТУП

Провідну роль у
формуванні особистості відіграє соціальний фактор,оскільки особистість є мірою
соціального розвитку людини. Суттєве місце у формуванні особистості,особливо у
дитячому віці,посідає сім’я. В сім’ї відбувається первинна соціалізація
дитини,усвідомлення того,що добре і що погано,формування морального
фундаменту,життєвих настанов і ціннісних орієнтацій,визначення кола інтересів,життєвих
перспектив тощо. Але сучасна українська сім’я переживає не кращі часи. На її
функціях негативно позначаються такі негаразди,як зубожіння населення, житлові
проблеми, деградація системи традиційних виховних цінностей,безробіття тощо. Наша
держава виявляє всебічне піклування про добробут сім«ї, моральне здоров»я. У
сім’ї зростають майбутні громадяни нашого соціалістичного суспільства.
Відповідальність за те, якими вони будуть, за їх моральний та фізичний гарт
несуть дорослі, насамперед найближчі — матір і батько.

Метою
курсової роботи є всебічне вивчення сім’ї як соціально значущого інституту в
системі виховання дітей, обґрунтування ролі батьків у формуванні та розвитку особистості.

Для досягнення мети
необхідно виконати наступні завдання:

1.Дослідити місце сім’ї
в соціальній структурі суспільства.

2.Визначити головні
типи сімей за стилем виховання.

3.На основі знань про
фактори розвитку особистості обґрунтувати соціальну значущість батьків у
навчально-виховному процесі.

4.Визначити сукупність
вимог до батьків.

5.Пояснити механізм роботи
класного керівника та батьків.

Об’єктом дослідження
є формування особистості дитини у всіх його проявах.

Предметом
вивчення є авторитет батьків як один із провідних соціальних факторів, що
впливають на розвиток особистості дитини

РОЗДІЛ 1. Сім’я як
соціальний інститут суспільного розвитку

1.1.     
Поняття про сім’ю як один із факторів
розвитку особистості

Особлива роль належить
сім’ї на початку життєвого шляху дитини. У стосунках між батьками і дітьми
конкретизуються, набувають цілком предметних форм моральні принципи і норми
нашого життя, формуються уявлення дитини про навколишній світ та людські
взаємини. Родина залучає її до існуючих у суспільстві соціальних цінностей і
відносин. Сім’я має величезний діапазон суто родинних можливостей і засобів
виховання та розвитку дитини. Саме у сім’ї, формуються основи характеру людини,
її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Справжнє
виховання дітей — це передусім духовна творчість батьків, творення радості й
добра, цікавого, змістовного життя для дитини і себе, формування та розвиток
особистості дитини, а водночас вихователів. Виховання дітей у сім’ї передбачає
постійне й активне спілкування їх з батьками. Найближчих і найулюбленіших людей
— батька і матір, дитина вважає найсправедливішими і найкращими. «Хочу бути, як
мати, як батько» — звична дитяча фраза. Дитина росте, розширюються межі її
спілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але образи
батька і матері впливають на неї протягом усього життя, їх приклад завжди перед
очима дітей. Готовність батьків відгукнутися на чужу біду, їх привітність та
стійкість у боротьбі з труднощами і життєвими незгодами глибоко западають у
душу дитини. Природні доброта, справедливість матері стають часткою особистого
досвіду дітей, так само як батькова суворість, вимогливість. Інколи батько може
бути і скупим на ласку, похвалу. Та для сина чи дочки він — уособлення
розумності, врівноваженості, сили, впевненості у собі. Саме в батька вчиться
син сміливості, витримки, вірності в дружбі, людській і чоловічій гідності.
Дитині потрібні і материнська ласка, і батьківська вимогливість. Чим більше у
батьків і дітей спільних справ, захоплень, тим ширший, глибший вплив дорослих,
тим більшої ваги набирає їх приклад. Діти уважно придивляються до всього
навколо. Коли дитина помічає, якою повагою користуються батьки, їй так само
хочеться заслужити у майбутньому повагу людей. Перші уявлення про честь,
обов’язок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зі
спостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і
відповідальність, моральність справ і вчинків— головний фактор успішного виховання
дітей. Дитина незалежно від того, мала вона ще чи доросліша, постійно потребує
батьківської любові. В. О. Сухомлинський писав, що у дітей свої уявлення про
добро і зло, про людську гідність, свої критерії краси. І дуже важливо, щоб
дитина не дивилася на батька і матір як на випадкових, сторонніх людей, що
намагаються проникнути до її внутрішнього світу. Поспішність, небажання
вислухати і зрозуміти те, що відбувається у складному світі дитини,
самовдоволена певність у непогрішимості власного життєвого досвіду — ось що
насамперед створює психологічний бар’єр між батьками і дітьми. Щоденно
спостерігаючи за своєю дитиною, батьки нібито знають її значно більше, ніж інші.
Та зміни, що з роками відбуваються у дитині, часто бувають занадто швидкими для
батьківських очей. Дитина
росте, змінюється, а люблячі батьки нерідко бачать її все ще колишньою. Які
великі такт і вміння необхідні, щоб відшукати правильний підхід до дитини у
кожний віковий період її життя: дитинство, отроцтво, юність. Дитина відчував,
чи стоїть за батьківськими вимогами прагнення одержати перемогу в боротьбі за
владу над нею, чи така вимогливість породжена справжнім піклуванням про її
гідну поведінку. Зрозуміло, що чим більше поважають людину, тим більше вимог до
неї ставлять. Але не варто забувати, що позитивні якості виховує тільки
вимогливість, яка ґрунтується на доброті.

Сімейне виховання дітей
є спільною справою батьків. Але, безумовно, існує певна відмінність у характері
батьківського та материнського впливу на дитину. Роль батька і матері в сім’ї
визначається передусім особистістю кожного з них. Родинний досвід свідчить, що авторитет
батьків, любов до них дітей, як правило, нероздільні. Що ж до розмежування виховних
функцій між матір’ю і батьком, то тут домінує не стільки стать, скільки особа вихователя.
Інша справа, що особистий приклад батьків, як провідний фактор сімейного
виховання, легше засвоюється і швидше прищеплюється у межах однієї статі. Для
хлопчаків — взірець поведінки найчастіше батько, для дівчаток — матір. Разом з
тим батько з матір’ю доповнюють одне одного у вихованні дітей. Але їх виховна
діяльність, єдина за цілями, завданнями і змістом, відрізняється формами і
методами впливу. Важливо також враховувати, ще для дитини мати і батько мають
водночас бути: джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває
себе беззахисною і безпомічною; владою, директивною інстанцією, розпорядниками
благ, покарань і заохочень; взірцем для наслідування, уособленням мудрості і
особистих людських якостей; старшими друзями і порадниками, яким усе можна
довірити . Однак співвідношення перелічених функцій, значення кожної з них для
дитини з віком змінюються. Так, скажімо, емоційна прихильність дитини (звичайно
більша до матері, ніж до батька) в міру зростання самостійності, особливо у
перехідний вік, починає обтяжувати дитину. Погано, коли їй не вистачає любові
батьків. Але й надмірність емоційного тепла може негативно позначитися і на
хлопчиках, і на дівчатках. Вона заважає формуванню у дітей внутрішньої
автономії, не стимулює формування готовності перейти до самостійного життя.
Найсприятливіші взаємини з батьками у дитини складаються тоді, коли вони здатні
цінувати і її слухняність, і незалежність, прислухатися до її думки. Це,
безумовно, сприяє вихованню самостійності, ініціативи, відповідальності юних
громадян. На думку вчених, існує декілька механізмів сімейної соціалізації, за
допомогою яких батьки впливають на дітей. По-перше, заохочуючи певну поведінку
дитини і караючи її за порушення встановлених правил, батьки тим самим
прищеплюють дітям відповідну систему норм, додержання яких зрештою стає
внутрішньою потребою. По-друге, наслідуючи батьків, орієнтуючись на їх приклад,
дитина намагається у всьому бути подібною до них. І по-третє, знаючи внутрішній
світ дитини, проблеми, що її хвилюють, батьки можуть і повинні допомагати
формуванню її самовідданості, вмінню вірно розуміти навколишній світ і
контактувати з ним.

Не завжди так гладко
здійснюється взаємодія дитини з батьками. Життя вносить корективи у стиль їх
взаємин. Взяти хоча б такий приклад: батьки вміло ведуть домашнє господарство,
але дитина не має навиків щодо цього, оскільки її не залучали до такої
діяльності. Або навпаки — батько не має змоги займатися домашніми справами
(ремонтом побутової техніки в домі тощо), і це бере на себе син. Отже, хоча
конкретні риси особи дитини не обов’язково продовжують батьківські, та залежність
тут, безумовно, існує. Перед батьками постає проблема, як, з одного боку,
зберегти те цінне в моральному вихованні дітей, що притаманне традиціям
родинного життя, а з другого — підвищити авторитет і роль сім’ї у регулюванні
взаємин з дітьми.

Істотно впливає на
ефективність виховного процесу те, наскільки і як враховуються вікові
особливості дітей. Вже безпосереднє емпіричне спостереження свідчить про
надзвичайно складне єство дитини, про «тендітність, тонкощі, вразливість,
ніжність дитячого серця» і разом з тим про його «твердість, мужність,
стійкість, здатність вибирати свою власну позицію, власну точку зору».

Чи не найбільші
труднощі батьки, педагоги і психологи вбачають у вихованні дітей підліткового
віку— 12—13 років. У цей період відбувається активне фізичне зростання дитини,
завершується процес статевого дозрівання, що природно накладає відбиток на її
психіку і психологію. Вважаючи себе вже досить дорослим, підліток орієнтується
на норми поведінки дорослих, хоча ще не володіє ні соціальною, ні моральною, ні
психофізіологічною зрілістю. Звідси — конфлікти у взаєминах, нервозність, часом
смуток і розчарування. Причому підміна дійсної зрілості ілюзорною «дорослістю»
дістає іноді вияв у спробах вживати «міцні» напої, палити цигарки і т. п.
По-різному можна визначати специфіку дитячого та підліткового віку, але
безсумнівно, що чимало рис особи дитини яскраво випиляються саме у дитинстві й
отроцтві. Тому найбільша помилка, якої можуть припуститися батьки,— це
ставитися до підлітка як до «недорозвиненого дорослого». І замість того щоб
виявляти свою повагу до його особистості, його проблем — протиставляти власну
«мудрість» його «недосвідченості». Природно, що вимогливість і апеляція до
авторитету необхідні у поєднанні з глибоким розумінням душевних якостей,
здібностей та можливостей дитини. А разом з тим винятково важлива єдність між
настановами вихователів і їх власними вчинками. Помилки у вихованні дітей
звичайно породжуються не небажанням батьків бачити свою дитину хорошою людиною,
а здебільшого їх неспроможністю забезпечити дітям умови для нормального розвитку.
Відомо, наприклад, які згубні наслідки викликає у дітей пияцтво батьків. Воно калічить
не тільки морально, а й фізично. Значна частина дітей у батьків, що зловживають
алкоголем, народжується з ознаками олігофренії (розумової патології). Та й
взагалі про яке виховання може бути мова у таких сім’ях? Нормальний розвиток
дитини, її моральне здоров’я можливі лише за умови, що дитина впевнена: я комусь
дуже, дуже потрібна. Я для когось надзвичайно дорога. Хтось бачить у мені сенс
свого життя. Але і я когось дуже ціную, без когось я не можу жити. Можливо, це
переконання не виступає у вигляді чіткої думки, але воно наповнює всю людську
істоту дитини переживанням радості повноти життя. І цілком закономірно, що всі
такі переживання впливають на формування почуття обов’язку, відповідальності
людини перед людиною. З віком моральний розвиток дитини детермінується дедалі ширшим
колом соціальних факторів і, передусім, безпосереднім соціальним оточенням, в
якому разом з родиною істотну роль починають відігравати школа, друзі,
однолітки. Так, за даними дослідження, проведеного в ряді московських шкіл, на
запитання: «Хто користується у тебе більшим авторитетом?», «З ким ти радишся?»,
«Чия думка для тебе найважливіша?» матір назвали 75%, батька — 40%, товаришів —
33 % і вчителів — 18 %.Якщо колись у сім«ї панував усталений розподіл обов»язків
і ролей між членами.

В Україні — 12 % неповних
сімей (найчастіше це матір і дитина),в яких виховується півтора мільйона дітей.
Коефіцієнт розлучень досить великий-у середньому 3,7%(4,6%-у містах,1,9%- у
селах). Зменшується народжуваність: якщо 1993 року кількість народжених на 1000
жителів становила в середньому 10,7,то 1997-го- лише 8,7,а 2000 року — 7,8.

Також збільшується
мережа інтернат них закладів. На 2000 рік їх налічувалось 668 з контингентом 144
тисячі учнів, серед них 21,6 тисячі дітей-сиріт,позбавлених батьківського
піклування. Все це призводить до кризи сімейного виховання та відхилень у
соціалізації молоді.

1.2.     
Типи сімей за стилем виховання

Соціологи, досліджуючи
проблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основних
типів сімей.

Перший тип характеризується
перевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутових
ролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені за
чоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організації
споживання. У другому типі сімей існують певні суперечності між старими
нормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництво
виховним процесом. Отже, традиційні обов’язки жінок поєднуються з новими і тим
самим посилюють її завантаженість. Для третього типу сімей властиві нові
норми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо у
вихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, то
здебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов’язків лягає на
плечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участі
не бере. Нарешті, у четвертому типі — спостерігається найповніша
відповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя
.

РОЗДІЛ 2. Шляхи і
засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків

2.1. Вимоги до батьків
у процесі виховання дитини

Дитина надзвичайно
чутливо реагує на всі зміни в сімейних ролях дорослих. Сучасна жінка має освіту
і знання, достатні, щоб розібратися у найскладніших життєвих питаннях. Вона
здатна зрозуміти запити дитини, а водночас і більш чуйна. Не дивно, що матір
стає більшим авторитетом для дітей, ніж батько. Так утверджуються нові відносини
у сім’ї. До того ж соціологами встановлено, що відношення «мати — дитина»
складається в середньому сприятливіше, ніж відношення «батько — дитина».
Зрозуміло, що всі позитивні якості жінки-матері аж ніяк не применшують ролі чоловіка
у вихованні дітей. Адже справжні материнство і батьківство — насамперед праця
душі. А отже, активну участь у вихованні дітей мають брати і батьки, і мати.
Однак нині не у кожній сім’ї раціонально розподіляються між батьками не лише
господарські клопоти, а й виховні функції. Сім’я подає максимум психологічного
комфорту і дорослим, і дітям лише тоді, коли стосунки між її членами ґрунтуються
на взаємоповазі, приязні, довір’ї, на спільних інтересах. Чим більше хтось з
батьків займається дітьми, тим
більшим користується у них авторитетом. Дитина відчуває себе одинокою не тільки
тоді, коли батьки мало приділяють їй уваги, а й тоді, коли ніяк не можуть
скластися добрі відносини між нею і батьками, не існує взаємної поваги у
родині. Якщо відсутній психологічний контакт, навряд чи дитина прислухається до
батьківської думки, вона для неї не авторитетна.

Нерідко можна
спостерігати, як дитина щось жваво розповідає батькові чи матері, а у відповідь
чує одноманітне «так», «пі», «зачекай». Якщо це повторюється раз у раз, то
ставши дорослішою, дитина вже не схоче ділитися з батьками своїми радощами чи
печалями. Кожен шукає у сімейному оточенні того, хто здатен поділити з ним
захоплення, уподобання, найпотаємніші бажання. У дитини ж така потреба особливо
гостра. Щира любов, спільні переживання невидимими нитками прив’язують дитину
до сім«ї. Вони міцні доти, доки сім»я здатна допомогти їй у розв’язанні проблем,
конфліктів, що можуть виникати, доки вона вірить в авторитет своїх рідних.
Сім’я не тільки опора для дитини, вона здатна спонукати або стримувати її. Діти
потребують поваги. Та чи не ще більша в них потреба поважати своїх батьків,
пишатися ними. З часом дитина може дивитися па батьків як найсуворіший суддя.
Все для неї має значення: привітність і лагідність, успіх на роботі й ерудиція,
вміння поводити себе, вправні руки. Дитина хоче пишатися своїми батьками і
відшукує в них найкраще. Але як нерідко батько чи мати від перевтоми або від
душевних лінощів можуть дратуватися через дрібниці, скаржитися на працю, на
життя, не думаючи про враження, яке справляють на дітей. Власне, не часто можна
зустріти батьків, які б свідомо хотіли подобатися своїм дітям. А без цього,
вважав Макаренко, ніякий виховний вплив не можливий. Не будемо лінуватися
зайвий раз щось почитати дітям, кудись піти разом з ними, зробити їм радісний
сюрприз. І винятково важливо постійно контролювати себе, безупинно працювати
над собою, щоб бути справжніми вихователями для своїх дітей.

У сім’ї людина поводить
себе більш вільно, ніж серед сторонніх, виявляючи те, що становить її натуру. Нерідко
батьки забувають, якими самі були в дитячому чи підлітковому віці, коли в них,
скажімо, виявлялися риси характеру, Що нині їх обурюють. Буває, що дорослі
хочуть уберегти своїх дітей від усіх труднощів і незгод, яких самі зазнали у
дитинстві. А буває — дорослі негативно ставляться до того, що діти перевершують
їх у знаннях, більш легко ставляться до життя. Можливо, для батьків дитина
завжди є фокусом їх бажань, надій, розчарувань. Дитина росте, дедалі ширшим
стає коло її справ, інтересів, захоплень,спілкування. А чи завжди батьки помічають
усе це. Ті, що дійсно знають свою дитину, ніколи не вважатимуть бажане за
дійсне, вчасно помітять зміни в її поведінці і своєчасно на них прореагують.
Тому передумова успіху виховних зусиль батька і матері — насамперед добре
знання своїх дітей. Стосується це, зокрема, такого важливого аспекту розвитку
дитини, як самоствердження.

Самоствердження є
природною потребою людини, особливо в юності, а можливих форм його реалізації у
підлітка, на жаль, не так вже й багато. До того ж батьки, не завжди достатньо
педагогічно освічені, здатні навіть пригнічувати природне прагнення підлітка до
самовияву. У відповідь на знак протесту підліток інколи робить вчинки, які
суперечать суспільним моральним нормам. Для батьків тут дуже важливе почуття
міри, щоб не зловживати ані заборонами, ані вседозволеністю.

Діти, що дорослішають,
потребують глибокого спілкування з батьками, але воно не повинно
перетворюватися на посилене піклування батьків. Порушення моральної рівності в
сім’ї може спонукати підлітка до позасімейного спілкування, до прагнення
панувати над дорослими.

Сім’я — колектив,
природно, у ній з’являється лідер. Ним можуть стати не тільки батько чи мати.
Так, роль організатора сімейного дозвілля здатна взяти на себе і дитина. Це
збагатить її організаційним досвідом, зробить цікавішим, різноманітнішим
повсякденне життя. Необхідно створювати дітям можливість для прояву ініціативи.
Нерідко від батьків можна чути: «Якщо буде потрібно, моя дитина все зможе
зробити». Але ж коли буде потрібно? Чому дитина не шукає такої нагоди сьогодні?
Та й батьки здебільшого не поспішають сказати дітям «треба», багато що роблять
самі, навіть те, що мало б становити обов’язки дитини. І ще один істотний
нюанс. Замість того Щоб спрямувати дитину на будь-яку захоплюючу дитячу
діяльність, батьківська увага зосереджується лише на запобіганні збочень: «не
пали», «не роби того, іншого», тобто самі «не, не, не». Прагнучи уникнути небажаних
наслідків, батькам варто пам’ятати, що саме середовище, де підліток відчуватиме
самостійність Мабуть, жоден батько чи мати не побажають зла своїй дитині. Вважаючи
себе несправедливо недооціненою, доросла дитина живе в ілюзіях про здійснення
великих ідей, здобуття визнання. Але про довгий, важкий шлях до цієї мети
підліток думати не бажає. А коли між уявним, найчастіше прищепленим близькими з
самих добрих намірів, і дійсним виникає розрив, наступає духовна криза. Значною
мірою відповідальність за нереальність мрій дитини і зумовлені ними вчинки
лежить на дорослих, які позбавляють дітей права на власне рішення. Батькам
варто критичніше ставитися до власних дій і вчинків, якщо вони бажають дітям
справжнього, а не химерного добра.

Власне, якщо
розібратися, то і юнацька пристрасть до речей, інших зовнішніх атрибутів не
виникає сама по собі. На жаль, надмірне захоплення речами нерідко є хворобою
дорослих, а від них вона переходить до дітей. Взагалі у кінцевому підсумку
справа не в тому, чи купили дитині джинси або модну куртку, а в тому, чи знає
вона ціну речам, чи навчилася цінувати створене людськими руками. Батьки мають
вчасно помітити: де ті ж джинси і куртка — просто зручні, приємні і корисні
речі, а де стають. Найбільшою цінністю» для дитини. Тому крізь і завжди
потрібно пояснювати і доводити, що речі не можуть бути сенсом життя, хоча без
них і не обійтися, хоча вони й потрібні, але вони — тільки речі. Недарма
народна мудрість говорить: «за одежею вітають, за розумом
проводжають».Ставлення до себе у сім’ї дитина сприймає як належне, вважаючи, що
претендувати все найкраще — її право. «Знаючи» і мої права, вона нерідко вважає
себе вільною від обов’язків.

 Батьки нерідко
скаржаться, що у сучасних мешканнях нелегко знайти для дитини відповідну
трудову справу. Але ж для батьків справи знаходяться, і забирають вони
чимало-таки часу. Схоже, що головна причина «усунення» дітей від домашньої
праці полягає у невмінні дорослих організувати її. Існує афоризм: «не вмієш
організувати — роби сам». А треба підкреслити, що домашня праця морально
підвищує дитину, коли вона виконує її добровільно, як частину загальносімейних
турбот.

Така співучасть не
тільки сприяє здоровому морально-психологічному мікроклімату в сім’ї. Звичка до
праці — це не що інше, як працелюбність, яка формується щоденною, обов’язковою
й організованою працею. Тим самим підліток готується до майбутньої професійної
діяльності. Як потрібні і як не вистачає тут батьків-організаторів. Коли у батьків
старшокласників запитали: «До якої справи відчуває ваш син прихильність?», то
виявилося, що до справ, пов’язаних з майбутніми професійними інтересами,
прихильні діти у 31 % опитаних сімей, а до хобі-розваг — у 28’%, сімей, до
спорту — у 12 %. У 22 % сімей батьки не знають нахилів своїх дітей, а в 7 % —
вважають, що син-старшокласник не відчуває особливої прихильності до будь-якої
праці. Тобто лише третина опитаних батьків мала що сказати про свою участь в
організації підготовки до майбутньої професійної праці дитини .

Формування у підлітків
позитивного ставлення до навчання, до майбутньої трудової діяльності багато в
чому визначається структурою взаємин у сім’ї, узгодженістю виховної діяльності
батьків, їх настанов.

Багато що у сімейному
вихованні залежить від того, наскільки батьки спроможні передбачити перспективу
формування дитини, вміють свідомо,а не сліпо спрямовувати її розвиток,
запобігати появі негативних характеру.

Цілком природне
прагнення батьків дати своїй дитині «найкращі» виховання та освіту. Все
правильно, логічно, якщо це розумно. Але іноді ставка робиться лише на престиж,
без урахування можливостей дитини. Наприклад, «модний набір»: англійська мова,
музика, фігурне катання (можливі варіанти). Безперечно, знання мов дуже корисне,
катання на ковзанах зміцнює здоров’я, гра на музичних інструментах сприяє
духовному розвиткові, дарує насолоду. Та нерідко тут виявляється лише
батьківська воля, що пригнічує особистість дитини..       Небезпідставно вчені
б’ють тривогу з приводу випереджаючого інтелектуального розвитку сучасної
молоді на фоні певного гальмування її морального та емоційного становлення. Акцентування
лише на інтелектуальному розвиткові нерідко призводить до того, що в багатьох
родинах вихованню таких найнеобхідніших людських якостей, як доброта,
скромність, повага до людей, здатність до співпереживання тощо, не приділяється
відповідної уваги. Ось факт. На кіностудії ім. О. П. Довженка при підготовці       однієї
короткометражної стрічки вирішили з’ясувати причини появи добрих і злих дітей.
З цією метою батькам запропонували з десяти позитивних людських якостей вибрати
три, на їх думку, найістотніші. Серед запропонованих якостей були: здоров’я,
чесність, доброта,фізична краса, працелюбність та інші. Більшість батьків
вибрали як необхідні для своїх дітей розум, здоров’я,чесність, сміливість і
практично ніхто не назвав доброти

 А хіба може вирости справжня
людина,справжній громадянин з дитини, якій не прищеплене добре ставлення до
навколишнього світу, любов до людей?

Високий батьківський
обов’язок — виховати людину, яка була б щасливою і вміла дарувати радість іншим
людям, яка приносила б користь своїй Батьківщині.

«Батьки» й
«Батьківщина» — слова одного кореня. Мати і батько прилучають дитину до рідної
мови, рідної природи, багатства і енських взаємин, до всього розмаїття житні. І
чи ж є місія більш відповідальна!

І нерідко від чоловіків
можна почути: «Ось раніше батько в сім’ї дійсно був авторитетом, його слово
було законом для дітей, усіх домочадців, а зараз навіть мала дитина може
підвищити голос на батька, не слухатися його». Розмови розмовами, а втім, варто
розібратися, звідки такі уявлення у чималої частини чоловіків-батьків.

Як, власне,
сформувалася і чим зумовлені чільна роль чоловіка в родині, які особини заслуги
забезпечили йому таке становище? Адже
всім відомо, яку роль у сім’ї відіграє жінка, яку велику частину турбот вона
бере на себе. Де ж у такому разі логіка і справедливість, якщо, незважаючи на
це,з покоління в покоління чоловік утверджувався на чолі родини?

Передусім зазначимо, що
не останню роль відігравала тут природа, яка заклала психологічну нерівність і
несхожість відчуттів та дій чоловіка і жінки. Ще Арістотель вважав, що на
відміну від материнства — багато в чому інстинктивного стану — батьківство має
скоріше характер світогляду, ніж почуття, і свідчить не стільки про фізичну
зрілість, скільки про духовну, соціальну. Та людина — істота соціальна. І
природні відмінності між чоловіком і жінкою закріплялись умовами розвитку
суспільства. В той час, коли наші предки жили малими родинними групами,
чоловіки виконували ті свої обов’язки, яких їх «навчила» природа. Добували їжу,
впорядковували житло, охороняли дітей, жінок і старих, ростили хлопчаків за
своїм образом і подобою. Зі збільшенням племені виник розподіл обов’язків, і
чоловіки дедалі частіше йшли з дому добувати їжу, захищати володіння тощо.

У цивілізованому
суспільстві закономірно склалося так, що інтереси сім’ї у суспільстві
представляв той, хто брав активнішу участь у громадських, державних справах. І
якщо мати своїм особистим прикладом вчила мистецтву жити і працювати у злагоді
з близькими й рідними, то батько навчав позасімейним обов’язкам, учив вести суспільні
справи. Такий поділ призвів до закріплення за чоловіками значної більшості
соціальних функцій, що сприяло зміцненню їх чільною становища. Годувальник — то
була основна роль чоловіка. Вона здебільшого визначала його позицію у сім’ї,відповідальність
за її добробут. Відносини між членами сім’ї, звичайно, твердо регламентувались ієрархією
родинної влади, підлеглості. Раніше, виходячи заміж за кондитера, жінка ставала
«кондитершею», за лікаря — «лікаршею» , тобто місце дружини «під сонцем»
визначало насамперед суспільне становище її чоловіка.

Якщо раніше авторитет
чоловіка, батька стверджувався і підтримувався багатьма суспільними та
релігійними настановами, то зараз однієї лише належності до чоловічої статі не
досить, щоб претендувати на авторитет і шанобливе ставлення. Звичайно,
перебудова традиційних звичаїв — справа досить складна, тому, мабуть, так важко
адаптуватися чоловікам до свого нинішнього становища. Адже чоловіки втрачають
більшість своїх привілеїв, і насамперед як «глави дому».Чоловік може бути
чесним,сумлінним працівником, але не головним годувальними родини. Може мати
пристойну заробітну плату і все ж певною мірою матеріально залежати від дружини.
Здавалося б, яке має значення, хто створює матеріальну базу сім’ї. Мовляв,
споконвіку, традиційно жінка дивилася на чоловіка шанобливо-залежним поглядом.
А зараз? Як правило, у нього відсутні «вільні» гроші. До «посади» родинного
скарбника допускається рідко, а всі питання щодо придбання одягу та інших речей вирішує в основному
дружи на, оскільки гроші найчастіше знаходяться у неї. Авторитет чоловіка стає
дедалі більш хитким. А якщо в родині є ще й мати жінки або й самого чоловіка,
яка веде господарство, тримає кермо влади родиною, то чоловік узагалі
опиняється десь на третіх ролях. Нерідко така ситуація призводить до
конфліктів.

Спробуємо розібратися,
хто у цьому винен? Часом безпорадність здорових, працездатних чоловіків буває
наслідком необміркованої політики їх дружин, що відгороджують чоловіків від
усяких турбот. Так у домі з’являється ще одна велика дитина. І деяких чоловіків,
очевидно, таке становище цілком влаштовує. Ніякої відповідальності, ніяких
турбот. А це веде до змін у ставленні до життя, у звичках, реакціях тощо.

Найчастіше (традиційний
чоловічий егоцентризм) говорять про загрозу «чоловічому факторові» у зв’язку з
послабленням батькового впливу в сім’ї. Звичайно, в родити, до є батько, хлопчик
раніше й успішніші засвоює специфічні чоловічі ролі, уявлення про них, ніж там,
де батько відсутній. Та не можна забувати і про те, що становлення особи дитини
відбувається передусім як результат широкого спілкування і виховання, напрям
яких самі дорослі навіть не усвідомлюють. Хлопчикам і дівчаткам дарують різні
іграшки, з раннього віку привчаючи їх до різних форм діяльності. Вже у віці 3-5
років діти засвоюють уявлення про чоловічі і жіночі ролі, уявлення, що мало чим
відрізняються від тих, які існують у дорослих. До батька, чоловіка сім’я
ставить певні вимоги. Діти хочуть пишатися своїм татом, його силою, вмінням.
Кожному батькові важливо відчути захоплений погляд свого сина чи доньки. Коли ж
батько виявляє слабкість, припускається помилок, дитина боляче переживає це. Винятково
сильно впливає на дітей приклад батька.

Разом з тим ще чимало
чоловіків вважають, що виховання дітей, як і хатні справи,— обов’язок жінки.
Відмежування батька від виховного процесу призводить до формування відчуження,
духовної ізоляції у відносинах між батьком і дітьми. Коли батько не бере участі
у найважливіших домашніх справах, він значно втрачає у своєму сімейному
статусі.

У якому вигідному
світлі постають чоловіки! Адже ж не у чоловіка, а у жінки після народження
дитини втричі збільшуються домашні навантаження. І це в той час, коли сучасні жінки
не уявляють себе без роботи,без активної громадської діяльності. Вони люблять
дітей і хотіли б не менше за чоловіків мати їх. Але необхідно, щоб чоловічі
плечі взяли на себе більшість навантажень по хатньому господарству. Основні
сімейні обов’язки мають бути порівну поділені між чоловіком і жінкою. Адже кожен
з них працює, підвищує свій фаховий рівень,бере активну участь у житті суспільства.

На питання, чи
розповідають діти батькам про свої погані оцінки і кому переважно, відповіді були
такі: матері довіряють 56,3 %, батькові—18,9% опитаних дітей. До того ж опитування
школярів показало, що 13 % з числа опитаних часто вступали у конфлікт з батьком
і 32%—рідко. Значно менше непорозумінь виникає з матір’ю: па явність такої
конфліктної ситуації зазначили лише 8’%, дітей. Досить часто діти скаржаться на
байдужість батька, його грубе ставлення.

Як наслідок у дітей формується
негативне ставлення до батька, що важко перебудувати. Не па користь батька
говорять порівняльні дані про бажання дітей бути схожими на нього. Якщо малюки,
які ще особливо не заглиблюються у суть стосунків із ним, у своїй більшості
хочуть бути подібними до нього, то серед більш дорослих кількість бажаючих бути
схожими па батька значно скорочується. Насторожує те, що ми і чоловіки навіть
не усвідомлюють своєї поведінки з дітьми, а отже, погано уявляють можливі наслідки
таких взаємин.

В деяких сім’ях батько
і зараз завойовує собі авторитет із паском у руках. Зазначимо, що у відносинах
батька з сином, батька з донькою мають бути істотні відмінності.

Батько
для дівчини — це втілення чоловічого начала взагалі. По ньому вона судитиме про
всіх представників чоловічої статі: або буде захоплюватися, поважати, або
боятися і зневажати. Тому хороший добрий батько власним прикладом виховує
майбутню дружину, матір. Дружні стосунки з батьком сприяють формуванню у
дівчаток життєвої витривалості, доброзичливості та ін.

Виховання— справа
важка. І окремі недоліки у вихованні дітей пояснюються не тільки недостатніми педагогічними
знаннями батька, а й недооцінкою усієї складності завдань, що постають перед
ним.

 Зрозуміло, виховні
засоби батьків у деяких випадках можуть впливати на дитину і негативно. Однак
це не може бути приводом для того, щоб взагалі відмовитися від виховання як
необхідної умови формування морально здорової особи.

Нерідко
пошук спільної мови з дітьми буває досить нелегкою справою, і це знає кожен. А,
наштовхнувшись на труднощі, що частіше всього властиве для батька, не кожен
особливо «напружує» думку, волю у пошуках правильних рішень. А те, що у свій
час прогаяно, важко надолужувати. Адже авторитет батька повинен зростати
поступово як наслідок серйозного, вдумливого, зрозумілого для дитини підходу до
розв’язання найрізноманітніших проблем, а також — щирості вихователя.

Нерідко доводиться
чути, ніби дитина — свого роду глина і батькам тільки лишається шляхом легкого
торкання рук ліпити з неї особистість за своїм образом і подобою. Якби ж, це й
насправді було так! Навряд чи виникали б тоді труднощі у вихованні
підростаючого покоління і стояла б так гостро проблема авторитету батька.

Авторитет треба
завойовувати. А для цього у першу
чергу потрібна основа. Дитина має відчувати, що вона може покластися на батька. Для малюка його татко—найсміливіший,,
найрозумніший. Далі багато залежатиме від того, чи продовжує дитина бачити у батькові
ідеал. І особливо важливо це для підлітка,який починає до всього ставитися критично.
Звичайно, помилятися може кожна людина. Однак частіше помиляється гой, хто не
вміє визнавати своїх помилок. Так само і авторитет свій найлегше підриває, хто
наполягає на своєму навіть і йоли він неправий.

Виховання — це особлива
мудрість. Ніколи не буває так, щоб одна людина тільки давала, наставляла, а
друга пасивно все сприймала. У житті дають і беруть обидва, взаємно впливаючи
один на одного,— і вихователь, і вихованець. І все це за умови взаємного
довір’я, симпатії і любові. Безумовно, дитина зміцнює впевненість батька у
власних силах, допомагає йому глибше збагнути сенс життя. Якщо його дні
наповнені працею і активним відпочинком, вихованням дітей, їх інтересами,
турботами і радощами, то можна говорити, що він повністю відповідає своєму
найголовнішому призначенню у житті — бути батьком.

Виховувати дитину —-
значить набувати нового досвіду, постійно розширювати свій кругозір, адже
народження сина чи доньки, їх фізичний і моральний розвиток батьки переживають
як неповторне почуття. А всі турботи, пов’язані з дітьми, збагачують унікальним
досвідом, дають змогу глянути на світ іншими очима.

Соціально-педагогічні
дослідження виявляють різне ставлення батьків до виховної діяльності.

Взаємини батьків з
дітьми багато в чому відображають загальну культуру сім’ї. При чому їх характер
розкривається у всьому: в спільній трудовій діяльності, спільному віл.
Бідуванні концертів, театрів, музеїв, читанні книг і т. п. На жаль, нині вплив
батьків на соціально-моральні переконання дітей далеко не рівноцінний. Батько
втрачає свої позиції навіть у питаннях вибору професії. А саме тут поради,
знання батька можуть бути такими важливими, корисними. Шкода, коли батькові не
вистачає такту й витримки. Особливо негативним може бути прагнення форсувати цей
процес за допомогою прямого психологічного тиску: «Ну коли ж ти, кінець кінцем,
зробиш вибір? Я в твоєму віці…». У підлітка з’являється негативне ставлення
до самовизначення, відраза до будь-якого вибору взагалі.

І хоча вибір професії
відбиває особисті уподобання, не варто забувати, що чим молодша людина у момент
вибору професії, тим очевидніше, що її вибір здійснюється її основі не лише
власної системи цінностей, часто під впливом батьків.

батьків і дітей, їх зацікавленості
одне одним. Тому дорослі повинні завжди уважно вивчати інтереси молоді, намагатися
дивитись на оточуючий світ «очима молодих». Звичайно, це нелегко, але
необхідно. Варто виявляти більше компетентності у питаннях, що цікавлять
молодь, по можливості аналізувати причини конфліктів, суперечок та зіткнень з
підлітками, щоб не припускати їх у майбутньому. Намагаючись зацікавити дітей
своїми справами і захопленнями, батькові необхідно ви являти інтерес до їх захоплень,
занять, ближче знати безпосереднє оточення дітей, на кого вони орієнтуються,
кого наслідують (друзів, однолітків, товаришів).

Якщо ж цього немає…
Ось приклад. Батько прагнув, щоб син виріс освіченим, працелюбним, чесним,
чуйним, поважав його і матір. Здавалося, робив усе необхідне, що син добре вчився,
допомагав дома, не даремно часу. Однак батько й син перестали розуміти один
одного. А коли батько ви рішив з’ясувати причини непорозумінь з сином, то виявилося,
що у батьківську програму виховання не вписувалися захоплення підлітка, його
стосунки з друзями. Щоб по знайомитися і заприятелювати з товариша ми сина,
знайти з ними спільні інтереси, а отже, подолати відчуження, яке з’явилося між
батьком і сином,потрібен був час. На жаль, не всі батьки здатні правильно
оцінити ситуацію,відшукати шляхи зближення з сином. Однак завжди потрібно
вірити її себе, у свою дитину, бути готовим у будь яку хвилину прийти їй на
допомогу, не обмежуючи її самостійності. Нерідко від підлітків можна почути, що
більшість проблем, які виникають, вони намагаються вирішувати самі. Адже діти завжди
прагнуть швидше стати дорослими..

Діти зміцнюють сім’ю,
але вони можуть і зруйнувати її ,якщо у батьків відсутнє почуття обов’язку.
Бути справжньою матір’ю і батьком однаково важливо і необхідно для щастя як
батьків,так і їх дітей. Як зазначалося, батьківство більше залежить від
виховання, ніж від інстинктивного потягу, воно водночас є і обов’язком, і задоволенням
природних потреб. Для виконані першого і досягнення другого необхідні знання,
ретельна підготовка.

Нині чоловік, принаймні
в ідеалі, не тільки господар дому, як вважалося з давніх-давен, а й чуйний,
вдумливий друг і пори ник усіх членів сім’ї. І, всупереч поширеній критичній
оцінці сучасного чоловіка,йому далеко не байдужі батьківство і сім’я. Долаючи багатовікові
консервативні традиції,чоловіки засвоюють і стверджують своє нове становище у
сім’ї на основі повної рівності з жінкою.

Вже самим укладом
життя, відносини між батьками та рідними сім’я виховує дітей. Неабияке значення
мають і свідомо застосовувані батьками педагогічні засоби. Мистецтво виховання насамперед
передбачає максимальне узгодження його цілей і засобів, форм і методів. І тут
важливо враховувати стать і вік,характер, здібності, можливості дитини. У
справжньому родинному вихованні беруть участь і мати, і батько,але їх єдина за змістом,
цілями та завданнями діяльність, має певні відмінності. Прагнучи формувати характер
дитини,найважливіше її добре знати. Спробуйте перевірити свої знання про сина
чи дочку, давши відповідь по кожному з наведених пунктів:

 1.Ставлення до
навчання.

2.Ставлення до праці.

3.Громадська
активність.

4.До якої галузі
знань,професійної діяльності,творчих занять має нахил?

5.Улюблені книги,
письменники. Чи перс читує якісь книжки декілька разів, чим воші приваблюють
дитину? Як часто відвідує бій ліотеку?

6.Яким уподобанням
віддає перевагу ] вільний час?

7.Хто найближчий
приятель, за що йот цінує син чи донька?

8.Кого прагне
наслідувати і чому?

9.Головні, на вашу
думку, риси характеру дитини, в чому вони виявляються?

10.     Стан здоров’я.

Мабуть, не кожний
батько зможе дати докладну відповідь за всіма цими пунктами А як же можна
виховувати дитину, не знаючи як слід її природних схильностей.

Адже тут необхідно не
лише досконалі знати життя дитини, а й зважувати на особливості її здоров’я,
темпераменту тощо.

Відсутність належної
уваги, скажімо, щ темпераменту може спричинити до усклад нень або й
невдач у формуванні позитивній рис особи, а в деяких випадках може при звести
до виникнення серйозних помилок у вихованні.

Майже кожному батькові чи
матері доводиться замислюватись над питанням — чи вони досить вимогливі до
своєї дитини. Досвідчені педагоги і психологи знають, що тільки в атмосфері
доброзичливості, поваги до дитини може здійснюватися її справжнє виховання.
Доброзичливість не означає вседозволеності, потурання примхам. Останні лише
спричиняють безділля і безвідповідальність.

У вихованні завжди
присутній материнський і батьківський авторитет. Справжній авторитет ґрунтується
і на необхідній суворості, але вона завжди має у своїй основі доброзичливість
та повагу до особи дитини що виключає нетерпимість, жорстокість. Останні здатні
формувати жорстоку людину, іноді навіть потенційного злочинця. Соціологічні дослідження
виявили ряд «помилкових» типів ставлення батька до своїх дітей. Ось які типи
«помилкової поведінки» батька зустрічаються найчастіше:

— повне
відмежування від виховання дітей. Вважає, що достатньо бути добрим працівником,
можливо, громадським активі стом. Згодом страждає від холодного ставлення дітей,
невміння зрозуміти їх складний внутрішній світ;

— вимагає
беззаперечного авторитету (деспотичний тип). Тримає дітей у страху, віддає категоричні
розпорядження. Результат: діти бояться батька, але не поважають його, не люблять;

багато сил і часу
віддає дітям, але ні виявляє необхідної наполегливості, вимогливості, не
виховує у дітей почуття відповідальності за свої вчинки, почуття обов’язку
внаслідок чого діти виростають розбещені без поваги не тільки до своїх батьків,
а й до оточуючих.

Успішне виховання
добрих засад у дитини значною мірою залежить від того, чи правильно визначене
її місце в емоційній структурі родини. Дитина не повинна відчувати якоїсь
винятковості свого становища серед дорослих. Необхідно, щоб вона була не
ідолом, а членом невеликого, але міцного колективу, де кожен робить щось для
всіх, а всі — для кожного. Вона має право на своє дитяче життя, але ні в якому
разі не має позбавляти особистого життя батьків, перетворюватися у єдиний сенс
їх існування.

Виховуючи дитину,
батькам доводиться багато чим жертвувати. Та досвід доводить, що не всі жертви
дійсно необхідні дитині, а деякі з них — шкідливі. Якщо батько ходить у старому
костюмі, а синові купує джинси за спекулятивною ціною, то чи не буде без такої
жертви син здоровіший душею, добріший серцем?

Які ж батьківські
жертви підуть на користь дитині? «Жертвуйте недоліками свого характеру, щоб не
давати дітям поганого прикладу. Відмовтеся від шкідливих звичок (куріння,
вживання алкоголю). По жертвуйте грою у «козла» і займіться з сином чи дочкою
корисною справою, почитайте разом хорошу книжку, навчіть їх чогось. Такі
«жертви» даються інколи важко, та нагорода за них — справді щасливі, добрі й
люблячі батьків діти.

У вихованні доброти,
чуйності та уважності багато в чому допомагає гра. Простеживши за іграми
дитини, можна зрозуміти, де й коли треба тактовно втрутитися, щоб сформувати
адекватні емоції дитини. Іграшки для дитини — майже живі друзі, граючись, вона
моделює ситуації, які, можливо, переживатиме в житті.

Інший могутній засіб
емоційного виховання — природа. Дитині від самих ранніх років необхідно дати
уявлення про самоцінність будь-якої іншої живої істоти. Необхідно пробудити в
дитині приязнь до «братів наших менших», без якої неможливе становлення
гуманізму — вищої форми доброти.

Доброта, чуйність і
уважність до інших стануть органічними якостями особи тільки тоді, коли дитина
набуде необхідного досвіду моральної поведінки, коли завдання матері та батька
заохочуватимуть до послуг близьким, до виявлення піклування і уваги. Дитині
необхідний досвід доброти, «потрібні вправи у моральних вчинках», як говорив А.
С. Макаренко. Тому ні в якому разі не зупиняйте дитину в її прагненні допомогти
старшим, узяти на себе частину хатніх турбот. Навіть якщо вона і зробить щось
не так, з цим треба змиритися і перетерпіти. Адже, коли такі поривання
систематично гальмуються, вони згасають, а через декілька років підлітка вже
важко буде примуси мий вчинок дитини то надто перебільшена, то надто млява.
Емоційна непослідовність, коли ті самі вчинки сьогодні викликають одну реакцію,
а завтра — іншу, негативно позначається на поведінці дитини. Вона позбувається
стійких повсякденних орієнтирів поведінки, стає образливою, вередливою. Розумну
стриманість у почуттях як певну рису характеру батько має не лише привносити в
сім’ю, а й прищепити дітям (особливо сину).

Важлива роль батька у
вихованні в дітей сміливості. Необхідно навчити дитину долати страх, що
звільнить її від непотрібних страждань, запобігатиме появі полохливості. В усі
часи, у всіх народів сміливість і сила займали одне з перших місць у списку
чоловічих чеснот. Ніде не шанувалося боягузтво й ніколи безсилля не вважалося
гідністю.

Певною мірою дитячі
страхи природні: обережність, острах є виявом важливої захисної функції дитини.
Але обережність не повинна переростати у полохливість. Ні в якому разі не можна
лякати малечу будь-якими нісенітницями. Залякування дітей сприяє утворенню
стійких негативних емоцій. .

Виховуючи у дітей
сміливість, не дратуйтеся через їх «дурну боязливість» (як вважають іноді
батьки). Виявіть причину переляку й постарайтеся довести дитині, що боятися
нема чого.

Для материнської любові
більш притаманний надмірний страх за дитину, відмежування її, про всяк випадок,
від різних випробувань. Батько більш схильний давати дитині волю, щоб фізично і
морально загартовувати її.

Дітям старшого віку
батько може запропонувати деякі психологічні прийоми, за допомогою яких можна
перемогти відчуття страху. Наприклад, якщо очікується щось небезпечне,
неприємне, не слід закривати на це очі. Батькові разом з сином чи донькою варто
проаналізувати можливий хід розвитку подій і знайти найраціональніші засоби
долання небезпечних, на думку дитини, ситуацій. Причому аналіз повинен бути
максимально діловий, сухий, позбавлений емоцій. Ні в якому разі його не можна
перетворити на «страшні» для дитини картини.

Досить ефективний засіб
долання страху — заняття якоюсь потрібною справою, що вимагає уваги. Можна
також у важких ситуаціях порадити підлітку самонавіювання — спокійне,
розмірене, багаторазове повторення про себе фраз типу «Я мушу зробити те-то й
те-то», Причому всі Формулювання даються у позитивній формі, позбавлені частки
«не».

Окремо треба
підкреслити важливість виховання моральної сміливості, принциповості,
громадянськості. Фізичну сміливість виховати легше й простіше. Громадянська
сміливість передбачає правдивість, прямоту й відвертість у стосунках з
товаришами, вміння розібратись у своїх помилках, подолати небажання говорити
про них, здатність боротися за істину, навіть якщо це викличе протидію
безпосереднього соціального оточення;

Ідеал нашого
суспільства — виховання гармонійно розвиненої людини — активного будівника
комунізму, борця за утвердження нового, справедливого ладу на землі. Тому особливої
гостроти набуває в наш час проблема формування енергійної, соціально активної
особи. Слід зауважити, що така особа може бути як доброю, так і злою. І
справжній авторитет батька може відіграти вирішальну роль у правильному,
позитивному спрямуванні розвитку особи дитини.

Говорячи про характер,
енергійність, ми неминуче повертаємося до проблеми здоров’я. Адже коли дитина з
ранніх років загартована фізично, їй легше дається й моралі, не загартування.
Причому фізичне загартування може і повинно стати частиною програми морального загартування.
Різними мають бути вправи для фізичного розвитку й загартування дочки та сина.
Підібрати їх, заохотити дитину до постійних занять також може бути справою
батька.

Коли діти досягають
підліткового віку, особливо гостро постає проблема статевого виховання. Що ж
необхідно знати батькові про психологічні особливості дівчаток і хлопчиків у
перехідному віці? Треба сказати, що в цей період стереотипи «мужності» і
«жіночості» особливо поляризуються і потреба відповідати їм у підлітків стає як
ніколи гострою. Стосується це не лише зовнішності, а й багатьох соціальних і
психологічних якостей.

Дівчатка 12—14 років
доросліші від хлопців того ж віку, розвиваються швидше. Вони вже починають
шукати нових шляхів для ствердження себе в очах товаришів. Так зване засвоєння
соціального досвіду у дівчаток проходить переважно у руслі їх емоційного
розвитку. Великого значення набувають для дівчинки взаємини з подругами,
ставлення до неї усього класу. Саме у ці роки відточується жіночість, спочатку
ще наївне кокетство. Загалом дівчатка менш уперті, більш розумні, реалістичні
щодо оцінки своїх можливостей, але значно чутливіші від хлопців до
непедагогічних засобів впливу. Грубість, нетактовність поводження сприймаються
дівчатками досить болісно.

І батькам, особливо
батькові, необхідно володіти педагогічним, суто людським тактом у спілкуванні з
донькою-підлітком. Наслідки фізіологічної перебудови організму, що відбувається,
зумовлюють підвищену Таке спілкування навіть корисне, хоча і не має потреби
його стимулювати, воно виникає само по собі. Головне, щоб поведінка підлітка
відповідала його вікові. Батько на таку дружбу сина або дочки ні в якому разі
не повинен реагувати жартами про нареченого й наречену або застереженнями: «Ой,
дивися, не доведе це до добра!» Від такого ставлення дитина замикається від
дорослих у своєму світі. І що ще гірше — може змінитися її власна оцінка
дружніх стосунків: втрачається природність, з’являється присмак чогось
«забороненого».

Коли син чи дочка
закохані, ліпше за все спостерігати за ними співчутливо, намагатися зрозуміти
їх стан. Але не треба їм доку чати. Чекайте, щоб вони самі поділилися :і вами.
І тут знадобиться вміння слухати, тактовність, мудрість. Дуже важливо зрозуміти,
як кохає підліток: розумом чи серцем. Дитяча свідомість недосвідчена, тому потрібно
навчити підлітка аналізувати своє по чуття. Якщо батько і дитина — друзі, то
батько може запитати: а що тобі в ній або в ньому подобається? А як би він
поводився у такій ситуації? А не змогла б ти йому допомогти? А чому він тобі не
допоміг? Уі’і ці питання дуже важливі для дитини, бо їм завжди знадобиться
порада старшого.

І ще кілька слів про
статеве виховання Психологи вважають, що на такі теми мін поговорити з підлітками лікар або вчитель, сама роль яких
надає бесіді рис відчуженості, безособовості: просто повідомляє певна система
знань без усяких емоцій. «Статеве виховання й повинно бути вихованням саме
кохання, тобто великого і глибокого почуття, почуття, прикрашеного єдністю
життя, прагнень і надій»,— писав А. С. Макаренко. Необхідно виховувати у юнаків
та дівчат доросле почуття соціальної і моральної відповідальності, вчити їх
ретельно зважувати серйозність своїх почуттів («кохаю», а може, просто
«подобається»?), міру своєї соціальної зрілості, труднощі раннього материнства,
матеріальні й інші складності ранніх шлюбів. І головне, щоб статеве виховання
було підпорядковане загальним цілям виховання гармонійно розвиненої людини
суспільства майбутнього.

Проблеми перехідного
віку ускладнюються так званою акселерацією (від латинського слова —
прискорення). Встановлено, що сучасні діти ростуть швидше. Гіпотез, які
пояснюють дане явище, чимало, але жодна з них не є остаточною. Головне, що
визначає поведінку підлітка в цей період,— раптово виникле почуття дорослості.
Звичайно, це ще не так, але він потребує поваги до себе, самостійності. Тому у
зайвій батьківській опіці підліток вбачає або зневагу, або невизнання себе дорослим.

Як поводитися батькам,
зокрема батькові, щоб уникнути небажаних сутичок -з сином, дочкою, які
підростають, як пройти через перехідний вік дитини, не втративши з нею
взаєморозуміння, а можливо, навіть і знайти його заново? По-перше, помітивши зміни
в дитині, не починати панічно «закручувати» гайки, прагнучи влади над дитиною.
Поставтеся з повагою до її формування, адже ви не хочете все життя бачити її
безпорадною, несамостійною.

Психологи здійснили
спеціальне дослідження з метою розкрити, як залежить поява негативних якостей у
підлітка від обраного методу поводження з ним.

У першому з
трьох досліджуваних типів сімей батьки не вважали підлітків рівними собі,
сприймали як таких, що вийшли з покори, як маленьких дітей. У другому типі
сімей ставлення до них було непослідовним: то як до дорослих, то як до
маленьких. І в третьому — підлітки мали відносну рівноправність. Саме в
останньому випадку конфліктів між батьками і дітьми майже не виникало. В
першому ж типі ситуація була протилежною.

Як правило, конфліктів
з підлітком не виникає тоді, коли перший крок роблять дорослі, даючи нові права
і обов’язки підлітку, не чекаючи, коли він вимагатиме рівноправності. Поведінка
батька в цей період має бути гнучкою. Він — старший друг, який розуміє сина чи
дочку і не тільки бажає (бажають усі), а й вміє допомогти. І виховні впливи варто
застосовувати за принципом «випередження». Домагатися слухняності не фразами:
«Ти ще маленький, тому не повинен…», а, навпаки, звертатися до почуття відповідальності
підлітка: «Ти вже дорослий, а тому повинен».Найголовніше — не пропустити
моменту, коли підліток стає дорослим. Найважчий тут перший період— 12—13 років.
Якщо він пройде благополучно, то половина небезпек позаду. А що робити, коли
чимало у вихованні пропущено і підліток опинився-таки у поганій, навіть
небезпечній компанії? Як допомогти йому вирватися з-під поганого впливу?Якщо
товариші сина чи дочки справляють негативний вплив (обов’язково перевірте
об’єктивність свого висновку), то відваджувати їх треба обережно, з розумом. У
жодному разі не виставляти грубо за двері, не висміювати, бо зачепите
самолюбство підлітка і відштовхнете не від небезпечних приятелів, а скоріше від
себе. Словесні нотації тут також навряд чи допоможуть. Батькові в даній
ситуації необхідно мобілізувати всі свої можливості, виявити максимум
кмітливості й терпіння. Якщо не можна ізолювати підлітка від поганої компанії
(відправити його до родичів, в інше місто або переїхати в інший район), то перед
батьками стоїть завдання розвінчати небезпечних приятелів в очах підлітка або
відвернути його якимось новим захопленням, цікавою справою. Необхідно добре
знати приятеля, який згубно впливає на вашу дитину, щоб зрозуміти, на чому ґрунтується
його авторитет. Якщо, скажімо, на поінформованості про спорт, то батько сам має
досконало опанувати цю сферу, подолати вплив невдалого приятеля.Шукаючи справу,
яка б відвернула увагу сина чи дочки від поганого товариства, треба згадати,
чого особливо хотілося б підлітку, про що він мріє.

 Отже, уважно ставтеся
до своїх дітей, поважайте їх. Хоч би що вчинила дитина, насамперед треба
розібратися. Докладно аналізуйте вчинки і дії своїх дітей, чим вони викликані.
А найголовніше — батькові необхідно визначити свою роль у житті дитини так, щоб
зуміти запобігти конфліктам і допомогти правильному становленню особи дитини. Дати
поради на всі випадки сімейного ви ховання неможливо. Але сподіваємося, дещо з
викладеного допоможе батькові замислитися, чи правильно він виховує свою дитину
і які резерви для цього лишаються ще невикористаними.

2.2. Педагогічні знання
батьків – запорука успішного виховання

Більшість сучасних
батьків свідомо прагнуть, щоб їх діти виросли всебічно розвиненими, гармонійно
поєднували у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість.
Проте у сімейному вихованні багато хто з дорослих припускає серйозні помилки, що
негативно позначається на навчанні й розвитку дітей. Нерідко це зумовлюється
відсутністю у батьків спеціальних педагогічних знань і навиків. Так, на питання
соціологів: «Що заважає вам правильно виховувати дітей?» — майже кожний другий
з 850 опитаних батьків відповіли: «Нестача педагогічних знань».

Необхідність широкої
педагогічної освіти батьків викликана самим розвитком нашого суспільства,
відповідальністю завдань комуністичного виховання, дальшим розвитком системи
народної освіти, формуванням нових внутрішньосімейних відносин та багатьма іншими
факторами. Педагогічна культура батьків — важлива складова частина загальної
культури. Вона передбачає достатню підготовленість батьків до родинного та
суспільного виховання і складається на основі опанування досвіду старших
поколінь, власного виховательського досвіду, спеціальної педагогічної освіти й самоосвіти.
Серйозну допомогу у цій справі надає широка педагогічна пропаганда. У нашій
країні вона здійснюється через органи масової інформації, народні університети
педагогічних знань (їх діє понад 6 тис.) та інші організації. Тільки Всесоюзне
товариство «Знання» щорічно проводить понад 1,5 млн. лекцій на теми виховання.

Нині у багатьох школах
робота з батьками здійснюється диференційовано, проводяться батьківські збори,
на які запрошується тільки батько дитини. Кожному батькові пропонують відвідати
лекції про особливості виховного впливу батька на сина або дочку, організовують
індивідуальні консультації тощо.

Цінне починання —
створення «Рад чоловіків» при батьківських комітетах деяких шкіл. Головна турбота
таких рад — шефство над «важкими» підлітками. Складності у їх вихованні нерідко
виникають через відсутність або недостатність впливу батька в сім’ї, впливу,
якого потребують не тільки хлопчики, а й дівчатка. Коли б громадська робота,
яку нині провадять лише деякі ентузіасти, перетворилася на масовий рух
чоловічого шефства над «неблагополучними» підлітками, їх могло стати значно
менше.

Активної участі
чоловіків потребують не тільки батьківські комітети, а й комісії сприяння сім’ї
і школі. Такі комісії діють на деяких підприємствах і в установах. Не формально
ставляться до своїх обов«язків члени комісії сприяння сім»ї і школі на
Київському експериментальному керамїко-художньому заводі. Прагнучи глибоко
вникати у суть справи, вони запрошують на засідання комісії не лише «важкого»
учня та його батьків, а й класного керівника. Взагалі кожен батько здатен
чимало зробити в організації дозвілля і виховання дітей за місцем проживання.
Всім під силу впорядкувати баскетбольний чи волейбольний майданчик, а взимку залити
його під каток; організувати, за прикладом деяких районів Москви, клуб
любителів сімейного туризму й екскурсій, визначити бажані маршрути походів,
теми екскурсій; озеленити і впорядкувати двір, збудувати майданчики для
відпочинку, занять на повітрі; домовитися про використання спортивних залів для
роботи жеківських секцій; створити гуртки за інтересами та ін. У таких справах
міцніє дружба батька з дітьми, що однаково корисно для обох сторін, а
батьківський авторитет з абстрактного стає реальним.

Значний резерв
збільшення «чоловічого» впливу на виховання молоді — розширення руху
наставництва. При висуванні у наставники враховується не лише професійна
майстерність, а й весь життєвий досвід людини, авторитет у колективі, участь у
громадській роботі, здібності вихователя, прагнення підвищувати свої знання,
поведінка в побуті, успіхи у вихованні власних дітей. Кращі батьки стають
справжніми наставниками школярів. Вони знайомлять молодь з умовами і вимогами
праці у своєму трудовому колективі, передають їй свою любов до рідної землі,
вміння і бажання працювати.

Виховання — процес
багатогранний. На формування дитини справляють вплив не тільки батьки, а й
педагоги, друзі-ровесники, наставники на виробництві. Та все ж суспільна думка
з давніх-давен і до наших днів наголошує на важливості сімейного виховання. Що
прищепить маленькій людині сім’я, з тим вона вступає у життя. Соціально-економічний,
культурний прогрес нашого суспільства, поширення мережі дитячих виховних
закладів, удосконалення роботи загальноосвітньої школи не зменшують значення
сімейного виховання, батьківського авторитету як його невід’ємної складової
частини. Навпаки, нині можна говорити про гостру потребу у піднесенні
батьківського, зокрема батькового, авторитету. Найважливіші аспекти цього
пронесу — формування моральної зрілості і педагогічної культури батьків.

На жаль, не в усіх
сім’ях батько бере активну участь у вихованні дітей, не скрізь він насправді є
авторитетом для власної дитини. Авторитет батька (та й не тільки батька)
залежить насамперед від того, якою він є людиною: чи він справедливий, добрий,
чесний, вимогливий? Яка мета його життя? Особисті якості батька, стиль його
життя справляють значний вплив на дітей. Батько має бути чуйним, вдумливим
товаришем для них. Завоювати авторитет у маленької дитини неважко. Адже вона
любить своїх батьків і вірить батькові й матері. Головне — постійно пам’ятати,
що діти дивляться на нас, засвоюють нашу поведінку. То ж будемо прагнути бути
гідними любові й поваги наших дітей.

Довести до свідомості
кожного батька, що виховання дітей — не тільки особистий, а й громадянський
обов«язок, важливе соціальне завдання, розв»язання якого багато в чому
визначить успіх комуністичного виховання підростаючого покоління. Правильного,
свідомого виконання батьківських обов’язків треба вчити. І чим раніше, тим
краще. Необхідно передати батькам кращі традиції радянської педагогіки,
озброїти їх педагогічними знаннями, тобто дати їм розуміння доброти, яка не
виключає вимогливості, доцільної суворості, а також поваги до дитини.

Діти — найцінніше, що є
на світі. Вони — майбутнє нашою суспільства. Від того, якими виростуть діти,
залежить наш завтрашній день. Чи будуть вони людьми добрими, з високими
духовними потребами й інтересами? Чи будуть вони підготовлені до праці, до
життя, чи зуміють дістати задоволення від свідомості добре викопаної роботи, чи
зможуть у майбутньому зробити свій внесок у процвітання соціалістичної
Вітчизни? Високий обов«язок батька полягає в тому, щоб разом з матір»ю, школою,
громадськістю виховати дітей справжніми трудівниками, будівниками
комуністичного суспільства.

ВИСНОВКИ

Наявність різних типів
внутрішньосімейних відносин доводить, що роль чоловіка як глави сім’ї
ґрунтується на традиціях минулого, а не зумовлена його особистими якостями,
реальною участю в сімейних справах.

Батьківський авторитет
визначається громадянськістю, здатністю розуміти свою епоху, бачити в ній і
минуле, і майбутнє, усвідомлювати мету виховання.

Cписок
використаної літератури

1.Аза
Л.О.,Лавриненко Н.В.Батьків авторитет.-К.:Політвидав України

 1986. — 92с.-(Сер.
«Сім’я і суспільство»).

2.Азаров
Ю.П. Семейная педагогика. — 2-е узд.,переработ. и доп.-

 М.:Политиздат,1985с., — 238с.

3.Будз
П.Виховання характеру//Шлях виховання й навчання. — 1928.-Ч.

 11.-С.1-8;Ч.12.-С.4-9.

4.Ващенко
Г.Виховання волі і характеру.-Лондон:Вид-во Спілки укра-

 їнської
молоді,1952.

5.Ващенко
Г.Виховний ідеал.-Полтава:Полтавський вісник,1994.

6.Вишневський
О.Сучасне українське виховання.-Л.,1996.

7.Горохович
А.Плекаймо в дитині і розум,і душу.-Дрогобич:Бескид

 1992.

8.Диалоги
о воспитании:Кн.для родителей.Пер.со 2-го рус.изд./Сост.

О.Г.Свердлова;Редкол.:В.М.Столетов
и др..-К.:Рад.шк.1985. — 304с.

9.Кравець
В.Психологія сімейного життя:У 2 т.-Тернопіль,1995.-Т.1.

10.Паращин
П.Дайте дітям характер//Авангард. — 1980.-Ч.5.-С.297-300

11.Соловейчик
С.Педагогика для всех.-М.:Детская лит.,1989.

12.Стельмахович
М.Виховні цінності традиційної української родини//

 Цінності
освіти і виховання.-К.-:Либідь,1997.

13.Стельмахович
М.Українська родинна педагогіка.-К.:ІСДО,1996.

14.Цимбалістий
В.Родина і душа народу//Українська душа.-К.,1992.

15.Щербань
П.М.:3с.

16.Вишневський
О.Теоретичні основи сучасної української педагогіки:Навч.посіб. — 3-тє
вид.,доопрац. і доп.-Знання,2008. — 566с.