Міністерство освіти і науки
України

Національний технічний
університет України

Київський політехнічний
інститут

Факультет прикладної
математики

РЕФЕРАТ

З дисципліни

Основи сталого розвитку
суспільства

Тема:

Трагедія Аральського моря як
приклад недбалого користування ресурсами

Нечаєва Тетяна Юріївна

магістр кафедри прикладної
математики

група КМ — 51 м

Перевірила: Джигирей І.М.

Київ 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальна характеристика
Аральського регіону

2. Деградація Аральського моря

3.
Водний баланс Аральського моря

4.
Причини висихання Аралу

5. Вплив
на кліматичний режим, структуру ґрунту та кріосферу

6. Вплив на
соціально-економічне середовище

7.
Подальші перспективи

ВИСНОВКИ

СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Висихання
Аральського моря було представлено всьому світу як лихо світового масштабу, до
якого призвело безвідповідальне радянське планування в п’ятдесяті і шістдесяті
роки, що послужило підставою для одержання широкої міжнародної підтримки. Не
можна з упевненістю сказати, чи було таке пояснення правильним чи ні, але
трагедія Аральського моря по сей день є наочним прикладом того, як недбале,
погано сплановане використання ресурсів може привести до катастрофічних
наслідків.

Для того, щоб
розібратись у причинах проблеми, що виникла та всебічно описати масштаби
поточної ситуації необхідно розглянути історію Аральського регіону та
господарські методи, що у ньому використовувались.

1. Загальна
характеристика Аральського регіону

Центральна Азія
(площа — 1,7 млн. кв. км), розташована в середній частині Євроазіатського
континенту на перетині стародавніх караванних шляхів між Європою та Азією,
Близьким і Далеким Сходом, в основному збігається з географічними кордонами
Аральського моря і повністю включає території Таджикистану, Узбекистану, більшу
частину території Туркменістану, Киргизстану і південь Казахстану. Як один з
найдавніших центрів світової цивілізації, цей регіон представлений величезними
масивами пустельних і напівпустельних зон площею більше 1 млн. кв. км, в які на
площі близько 5% вкраплені густонаселені оазиси.

Басейн є
внутрішнім водозбором безстічного Аральського моря, який до 1960 року був
четвертим найбільшим за площею озером світу.

Залежність
розвитку цивілізації Центральної Азії від водних ресурсів простежується з
незапам’ятних часів. Вода, зрошення завжди були основою життя, розвитком всього
живого, головним лімітуючим компонентом всієї природного середовища регіону. До
початку XX століття в регіоні проживало близько 7-8 млн. чоловік. Зрошувані
землі становили близько 3,5 млн. га і були оснащені зрошувальної мережею
різного рівня досконалості. Все це було основою економічної бази суспільства. В
даний час населення регіону перевищило 36 млн. чоловік. Зрошувані площі зросли
практично в 2 рази — до 7,5-7,9 млн. га.

На основі
географічних, археологічних та інших досліджень встановлено, що відбувається
періодична зміна площі дзеркала Аральського моря, тобто повінь змінюється
осушенням. Це залежить від зміни клімату і стану навколишнього середовища в регіоні.

Початок активного
зрошуваного землеробства в регіоні простежується з VI-VII століть до н.е. і
збігається з найвищим розквітом найдавнішої цивілізації, де зрошення було
основним вирішальним фактором історичного та соціально-економічного розвитку. З
розвитком землеробства на природні періоди коливання моря починають помітно
впливати та антропогенний чинник змінює стоки річок Сирдар«ї та Амудар»ї.
Особливо помітно це відбивається в даний час. Незважаючи на те, що
спостерігається інтенсивне танення льодовиків, яке повинно було привести до
збільшення рівня дзеркала Аральського моря протягом останніх 25 років
відбувається катастрофічне зменшення найбільшого в світі внутрішнього
водоймища. Сьогодні Арал і навколишні його території стали всесвітньо відомими
внаслідок антропогенної екологічної катастрофи. З ростом водоспоживання,
пов’язаного з освоєнням нових зрошуваних площ, зайнятих в основному бавовником
і рисом; збільшенням населення, переважно зайнятого сільськогосподарським
виробництвом, приплив води в море з двох основних річкових систем басейну —
Амудар«ї і Сирдар»ї — майже повністю припинився. [1]

Клімат в регіоні
такий, що без зрошення основна територія придатна тільки для випасу кіз, овець,
великої рогатої худоби, верблюдів і коней. Це регіон степів і кочівників.
Кількість людей на кв. км, які можуть існувати в подібному середовищі,
обмежена.

Зрошення дозволяє
виробляти продукти харчування в більшому масштабі, і кількість людей,
проживання яких може бути забезпечене продовольством, обмежена тільки наявною
кількістю водних ресурсів, а також організаційним, політичним і технічним
потенціалом населення.

Таким чином, в
регіоні мешкали кочові племена, у зрошуваних районах існували селища, іноді
міста. У 20-30-х рр.. кочова культура була в основному знищена і велика частина
кочівників загинула. З тих пір основна увага в сільському господарстві було
приділено розвитку зрошення.

Існує ще один
аспект, який необхідно розглянути для розуміння регіону — розвиток
гірничодобувної галузі і промисловості під час Другої Світової Війни. Сибір і
Центральна Азія були єдиними регіонами, що зберегли продуктивність під час
війни, і всі кошти промислового виробництва були перенесені за Урал, поза
досяжності німців. Інженери та вчені, потрібні для військової економіки, також переїхали
в регіон. Таким чином, тут була створена добре навчена, високопрофесійна робоча
сила.

Промисловий
потенціал значно зріс, а виробництво було пристосоване для потреб всього
Радянського Союзу. З розвалом Радянського Союзу цей ринок зник, головним чином
через відсутність узгодженої системи платежів і економічних труднощів в інших
частинах Радянського Союзу. Згідно з оцінками, в даний час зруйновано 90%
промислового потенціалу.

Після отримання
незалежності пошуки запасів нафти та газу були надзвичайно успішними.
Прикаспійський регіон має найбільшу кількість копалин енергетичних запасів 21
століття.

Починаючи з 1993
р. Світовий банк проводив економічні дослідження та оцінки галузей економіки
п’яти країн. Дослідження підтвердили наступне:

1. Сильне падіння
сільськогосподарської продуктивності починаючи з 1990 р. (на 50%);

2. Вплив
погіршення екологічної обстановки на стан сільськогосподарських земель, рибних
промислів і водно-болотних угідь, будучи причиною цього падіння (у поєднанні з
порушенням міждержавних угод);

3. Важлива роль
сільського господарства в стратегіях з відновлення економіки і продовольчого
забезпечення, особливо в довгостроковій перспективі;

4. Роль командної
економіки у виникненні і збереженні процесів деградації навколишнього
середовища.

За оцінками
Світового банку, перспективи довгострокового сільськогосподарського розвитку
будуть під серйозною загрозою, якщо методи управління водними ресурсами та
солями не будуть вдосконалені. [2]

2. Деградація Аральського моря

Аральське море —
один з найбільших внутрішньоконтинентальних замкнутих солонувато-водних водойм
земної кулі. Розташоване в центрі середньоазіатських пустель, на висоті 53 м над рівнем океану, Аральське море виконувало функції гігантського випарника. З нього
випаровувалася і надходило в атмосферу близько 60 куб. км води. Море сприяло
поліпшенню гідротермічного режиму геосистем, суттєво впливало на водний режим
пустельних рослин, продуктивність пасовищ, забезпечував нормальне
функціонування артезіанських свердловин і т.д.

Існує багато
причин Аральської катастрофи, але, як ми знаємо, головна з них — це дуже різке
скорочення річкового стоку. Раніше в море впадало багато річок, але тепер
багато води витрачається на полив, зрошення земель лежать поруч з річками, тому
до самого моря-озера не доходить достатня кількість води.

Якщо подивитися
для чого витрачається вода, взята з річок, то можна побачити що не вся вона
витрачається раціонально. Близько її половини витрачається на так звану
промивку полів. Після поливу вода випаровується, а в землі залишається солі,
які містилися в цій воді, тому вона засолюється і втрачає родючість. Вміст
солей у воді, якою промивають землю, після промивання стає загрозливою до 5-10
г/л (максимально допустима концентрація солей у питній воді — 1г/л). Але в ґрунті
міститися не тільки солі, але і те, що людина використовує на полях для
полегшення своєї праці, тобто різні добрива, такі як пестициди і дефоліанти, а,
отже, всі ці речовини вода розчиняє в ґрунті (якщо зауважити, що в Середній
Азії такі речовини використовують вкрай щедро — в 5-7 разів більше, ніж у
середньому по Росії, то у воді їх міститься дуже багато).

Воду після
промивання полів скидають у низини, де вона утворює величезні озера. З них така
брудна вода просочується в криниці та інші джерела питної води, звідки люди
беруть воду. Внаслідок цього в районі Аралу за останні десятиліття смертність
зросла вдвічі (наприклад, дитяча смертність зросла з 4,47% до 7,15%, а в деяких
районах до 8-9%), вмирає кожна 12-та дитина. Материнська смертність в 4,3 рази
вище, ніж у середньому по країнах СНД, у 90% жінок — різні хронічні
захворювання і т.д., цей список можна продовжувати довго. Але при цьому в
басейні Аралу не вистачає навіть і такої води, тому що її споживання в 5-6
разів нижче норми.

З цього положення
можна вийти, схоже, тільки одним шляхом — це знайти способи для повторного
використання вод, тоді не потрібно буде брати її з річок або брати значно меншу
кількість стоку, і менше скидати забруднені води в річку.

За останні два
десятки років Аральське море втратило 640 кубометрів води. Це сильно вплинуло
на стан моря, його обсяг і площа катастрофічно зменшилися, солоність води
досягла 27 грам солі на літр (адже воно було колись прісним).[1]

Рівень Аральського
моря до 1961 року був стабільним, його обсяг становив 1064 куб. Км, а площа
дзеркала води — 66, 4 тис. кв.км . Через вилучення річкових вод для збільшення
зрошуваних площ екологічна рівновага почала руйнуватися. До Аральського моря
доходила лише половина від раніше сформованого річкового стоку. Але навіть цієї
кількості було достатньо для підтримки рівня моря на позначці 53 м абс. Однак, в результаті суто аграрної спрямованості розвитку економіки регіону з нестримним
нарощуванням площ зрошуваних земель та обсягів безповоротного водоспоживання на
тлі низки маловодних років, приплив води в дельти річок Амудар«ї і Сирдар»ї
різко скоротився, склавши, наприклад у 1982 і 1983 рр. усього 2,28 і 3,25 куб.
км відповідно. Починаючи з 1961 р. рівень моря знижувався зі зростаючою
швидкістю від 20 до 80-90 см / рік. За 35 років, з 1960 по 1995 рік, море
недоотримало близько 1000 куб. км річкових вод, в результаті чого рівень моря
знизився на 17 м, площа акваторії зменшилася більш ніж наполовину, а обсяг
скоротився на 75%.

У кліматичних
умовах басейну Аральського моря буде потрібно 60 км3 у рік для підтримки площі
поверхні Аральського моря на рівні 60 тисяч км2, що складає рівень 1960.

Для заповнення
висохлого моря до рівня 1960 р. необхідно тисяча кубічних кілометрів води. Це
приблизно дорівнює повному обсягу стоку Амудар«ї і Сирдар»ї за 10 років без
водозабору для зрошення.[2]

Приблизний
середній водний баланс Аральського моря для різних рівнів економічного розвитку
виглядає таким чином (цифри подано в куб. Км на рік):

Таблиця
1

Середній водний
баланс Аральського моря в різні періоди

	Об’єм наявних водних ресурсів у басейні	Природні втрати води	Використання води	Приплив в Аральське море
1930	115	36	25	54
1960	115	13	48	54
1990	115	7	103	5

Зменшений приплив
води в Аральське море викликаний не тільки збільшенням вимог на воду для
зрошення, надлишок води надходив пониження в пустелі, дренажна вода з
зрошуваних полів не поверталася в річки і, крім того, були заповнені великі
водосховища.

Таблиця
2

Водний баланс
Аральського моря

1912 — 1960	Притік в Арал	Вода, що залишилась для Аралу	Дефіцит
Річки, ґрунтові води, опади, втрати в дельтах, випаровування з поверхні моря	63410	869
ВСЬОГО	77	77	0

Таблиця
3

Водний баланс
Аральського моря (продовження)

1960 — 1990	Притік в Арал	Вода, що залишилась для Аралу	Дефіцит
Річки, ґрунтові води, опади, втрати в дельтах, випаровування з поверхні моря	555	434
ВСЬОГО	15	38	23

З 1960 по 1990 рр. площа зрошуваних земель в Центральній
Азії збільшилась з 4,5 млн. до 7 млн. га. Населення у регіоні зросло з 14 млн.
до 50 млн. Вимоги на воду в народному господарстві зросли з 60 по 120 км3 в
рік, з яких 90% необхідні для зрошення.

Водозабір здійснювався, головним чином, з двох річок, що
живлять Аральське море — Амудар«ї і Сирдар»ї, причому в такому масштабі, що до
середини 80-х років в Аральське море надходила лише невелика частина їх стоку.
Надмірне використання води для зрошення призвело до поступового висихання
Аральського моря, опустелювання його дельт. Вода моря з солонуватою (10 г/л)
перетворилася в сильно засолену (40 г/л), зробившись непридатною для проживання
багатьох видів флори і фауни, часто ендемічних.

За 20 років рівень озера знизився на 17 м, що призвело до катастрофічних соціально-економічних наслідків для населення Приаралья
(чисельність якого оцінюється в 3 млн. чоловік).

В результаті в Приаральї сформувався складний комплекс
еколого-соціально-економічних проблем, що мають за походженням і рівнем
наслідків, міжнародний характер. Море втратило колишнє рибогосподарське і
транспортне значення. Воно розділилося на дві частини — Великий і Малий
(Північний) Арал і відійшло від берегів місцями більш ніж на 100-150 км. [2]

За останні роки спостерігається тенденція до зниження
водозабору, приблизно на 10%, усіма республіками басейну Аральського моря крім
Республіки Узбекистан.

Незважаючи на це рівень Аральського моря продовжує
знижуватися. Для стабілізації рівня на сучасному рівні необхідний, за висновком
експертів, щорічний приплив води об’ємом 35 км3 проти фактичного 15 км3.

Природно виникають питання, де взяти необхідний обсяг
води і як його довести до Аральського моря? Адже пропускна здатність русел
річок у нижній течії дуже низька. Так, русло Сирдар’ї не здатне пропустити
скиди з Токтогульского водосховища, якщо останнє працює в зимовому режимі.

Крім того, наразі спостерігаються проблеми, які не
сприяють покращенню ситуації в Аральському морі [4]:

а) практичні заходи з порятунку Аральського моря
країнами регіону або взагалі не вживаються, або ці заходи малоефективні;

б) знижується якість роботи з моніторингу обсягів
забраної і використаної води;

в) відсутні надійні спостереження за стоком річок в зоні
їх формування, а також за скидами в Аральське море.

Нижче наведений космічний знімок вигляду Аральського
моря на березень 2010 року [7]:

Рис. 1 Аральське море березень 2010 року

3. Водний баланс Аральського моря

У кліматичних умовах басейну Аральського моря буде потрібно 60 км3 у рік
для підтримки площі поверхні Аральського моря на рівні 60 тисяч км2, що складає
рівень 1960.

Для заповнення висохлого моря до рівня 1960 р. необхідно тисяча кубічних
кілометрів води. Це приблизно дорівнює повному обсягу стоку Амудар«ї і Сирдар»ї
за 10 років без водозабору.

Нижче представлені результати з оцінки динаміки зміни площі водної
поверхні Аральського моря.[3]

Таблиця
4

Динаміка зміни площі водної поверхні Аральського моря

Дата	Джерело інформації	Площа, кв. км.	% від площі моря в 1960 г.
1960-і рр.	топографічна карта,масштаб 1:1 000 000	68 900	100
1984 р.	загальногеографічна картаз Атласу офіцера,масштаб 1:7 000 000	59 878	86,9
17 липня 1993 р.	зображення«Ресурс-О1» / МСУ-СК	36 182	52,5
7 липня 2001 р.	зображення Terra / MODIS	28 025	40,7
12 вересня 2002 р.		20 687	30,0
1 травня 2003 р.		20 628	29,9
16 серпня 2004 р.		18 846	27,4
17 серпня 2005 р.		19 192	27,9
29 серпня 2006 р.		15 479	22,5
12 липня 2007 р.		14 183	20,5
5 жовтня 2008 р.		10 579	15,4
14 листопада 2009 р.		«Метеор-М» № 1/КМСС	11,8	15,4

C оголеного, площею 35 тис.кв.км, засоленого колишнього дна видувається і
виноситься за межі Аральського моря до 100 млн. т. на рік солоної пилу. У її
складі переважають зважені частинки у вигляді аерозолів з домішкою
сільськогосподарських отрутохімікатів, добрив та інших шкідливих компонентів
промислових і побутових стоків.[1]

Таблиця
5

Розвиток екологічної кризи в басейні Аральського моря (період 1966-1996
рр.)

Характеристики	Од.вимір.	1966	1976	1996	2000
Площа «нової» сольовий пустелі, що виникла в результаті всихання моря	кв.км	Ні	130200	38000	42000
Фізична маса солі, пилу і відходів у межах сольовий пустелі	млн.т	Ні	500	2300	3300
Площа, на яку поширюється винос солей і пилу	тис.кв.км	Ні (фактично мало місце пом’якшувальну і сприятливий вплив акваторії Аралу на площі 68900 кв.км)	100-150	250-300	400-450
Наростання виносу і випадання солей і пилу	кг/га	Ні	100-200	500-700	700-1100
Чисельність населення в зоні, схильній до впливу екологічної кризи	тис.чол	Ні	500-600	3000-3500	3500-7000

За рахунок зменшення розмірів моря, збільшення випаровування і
надходження дренажно-колекторних вод значно зросла солоність води, яка склала в
1965 році 9,94 г / л, а в даний час близько 15 г / л. На 2000 рік через багатоводність і, як результат деяких заходів раціонального використання
водних ресурсів, зниження рівня моря скоротилося і навіть спостерігається
тенденція до зростання в районі малого Аральського моря.[1]

4. Причини висихання Аралу

·
Інтенсивний забір води на поливи бавовнику.

Починаючи з часів, коли керівництво партією комуністів стала проявлятися
в найбільш потворній формі, в державах Центральної Азії відбувалося нестримне
освоєння нових земель для вирощування таких «водолюбних» монокультур якими є
бавовник і рис.

В умовах цих держав, де аграрний сектор майже повністю базується на зрошуваному
землеробстві, відбувався інтенсивний водозабір з єдиних джерел водопостачання
регіону — басейнів, річок Сирдар«я і Амудар»я. Страх перед невблаганною і все
бракує водою, починаючи з кінця 70-х років минулого століття, змусив республіки
Центральної Азії все більше орієнтуватися на створення запасів «своєї» води
шляхом будівництва численних водосховищ, водозаборів, каналів, причому йшло
цинічне змагання в тому, хто зуміє перехопити основний обсяг річкових вод у
верхів’ях цих двох річок.

Природно, інерція партійно-радянського методу управління водними
ресурсами, складна і громіздка система узгодження інтересів цих республік
(п’ять республік Центральної Азії) у питаннях перерозподілу водних ресурсів,
при повній відсутності водозберігаючих технологій у зрошенні та землеробстві,
призвели до повної відсутності попуску води в Арал, в окремі роки навіть для
питного водопостачання.

Ця думка є одним з найпоширеніших серед причин всихання Аралу. Президент
Узбекистану І. Карімов, у своїй книзі «Узбекистан на порозі ХХІ століття:
загрози безпеки, умови та гарантії прогресу», пише: «… найгострішої
екологічною проблемою, можна сказати національним лихом, стала проблема
зникнення Аральського моря. Проблема Аральського моря корінням сягає в далеке
минуле. Але загрозливі масштаби прийняла в останні десятиліття. Інтенсивне
будівництво зрошувальних систем по всій території Центральної Азії разом з тим,
що дало воду багатьом населеним пунктам та промисловим підприємствам, стало
причиною і глобальної катастрофи — загибелі Аралу. Ще не так давно звучали
переможні фанфари з нагоди відвойованих у пустель і степів нових политих водою
земель, забуваючи при цьому, що ця вода відібрано від Аралу,
«знекровила» його. Сьогодні Приаралля — зона екологічного лиха.

·
Підняття суші в районі Аралу.

Причиною висихання Аральського моря стало не тільки відведення річкових
вод на зрошення бавовняних плантацій, а й підняття суші в районі Аралу, в якому
люди, природно, не винні. Проте це не знімає з людини відповідальності за його
багатосторонню природо руйнівну діяльність.

Починаючи з 1965 р. рівень моря став інтенсивно падати. Різко зросла
мінералізація води. Арал ще в 1983 р. повністю втратив своє рибогосподарське
значення. Якщо будуть продовжуватися тенденції останніх років, коли рівень моря
падає з катастрофічною швидкістю, море зникає, перетворившись на ряд
мілководних водойм з гірко-соленою водою, в якій не живуть навіть мікроби …
Як бачимо, процес висихання Аральського моря супроводжується цілим рядом
негативних чинників, які вже чітко намітилися і мають стійку тенденцію у бік
зростання.

Воістину, море мстить людям за свою загибель і звалює на їхні поля,
пасовища, худобу, та й на власні голови піщано-пилові бурі, заморозки, отруйну
сіль і різного виду хімікати, якими забруднювалися води Сирдар«ї та Амудар»ї.

·
Деформація земної кори

До пояснення феномена системи «Каспій — Арал» Бориса Павловича Середина
підштовхнула стаття наукового співробітника Інституту геології і геофізики АН
Узбекистану Л.І. Морозової, яку вона опублікувала в журналі «Фізика Землі» (№
10, 1993). Назва статті «Хмарні індикатори геодинаміки земної кори» зацікавило
Середина. І він не помилився, бо розглядали раніше невідомі явища в природі:
реакцію в атмосфері на сейсмогенез, виражений у тому, що хмарність над
розломами розмивалася. Особливо красномовно показали це знімки з штучних
супутників.

На фотографіях з космосу розмивання хмарності над розломами або
виражалося у вигляді вузької темної смуги (безхмарний коридор), або в
контрастних прямолінійних межах хмарності, що насувається на розлом. І
відображений на знімках хмарний феномен був наслідком активізації тектонічних
сил тієї ділянки розлому, який знаходився під ним у той момент.

На основі знімків серпня 1988 р., ясно видно активні розломи, що
з’єднують Каспій і Аральське море. І далі, враховуючи те, що рівень Аралу
значно вище Каспію (перепад 7075 м), то перетікання води цілком закономірний.
Крім того, води Аральського моря в стародавні часи йшли за нині безводній річці
Узбой до Каспія. Як повідомлялося вище, з старозавітних пір є спеціальна
статистика спостережень про коливання рівня Каспію і Аралу. У підручнику з
«Загальної гідрології» (В.М. Михайлов та А.Д. Добровольський. «Вища
школа», 1991 рік, с. 216) наведені таблиці вікових і багаторічних коливань
рівня Каспійського і Аральського морів. Із спостережень чітко видно, що спершу
став падати рівень Аралу, а потім, через п’ять років, води Каспію почали
прибувати. Ну а потім рівні морів синхронно змінювалися в різних напрямках. Так
ось, зазначена циклічність рівнів системи «Каспій — Арал» добре ув’язується з
гіпотезою Середина, який вважає, що має місце «дихання» літосферних плит згідно
з його «приливної моделі». У результаті відбувається утворення в надрах
глибинних каналів між морями десь у двокілометровій товщі сарматських вапняків,
поверхня яких була колись дном ємного водойми (судячи по карті 1496 р.), а
тепер це характерні відкладення між Каспійським і Аральське морями. Ну а вода
внаслідок перепаду рівнів за законом сполучених посудин, перетікає в нижчих
озеро. І ми спостерігаємо цей красномовний ефект сьогодні. За версією Б.П.
Середина, спусковим механізмом по надзвичайної зрушення літосферних плит могли
бути ядерні випробування під землею на полігоні під Семипалатинськом. [6]

5. Вплив на кліматичний режим, структуру ґрунту та кріосферу

Характерна особливість клімату Приаралля — різка континентальність. За
рахунок процесу висихання Аралу відзначається помітне зміна кліматичних умов Приаралля.
Раніше Арал виступав у ролі своєрідного регулятора пом’якшуючи холодні вітри,
які приходили восени і взимку з Сибіру і зменшуючи немов величезний кондиціонер
силу спеки в літні місяці. З жорсткістю клімату літо в регіоні стало більш
сухим і коротким, зими — довгими і холодними. Вегетативний сезон скоротився до
170 днів. Продуктивність пасовищ зменшилася наполовину, а загибель заплавній
рослинності знизила продуктивність заплави в 10 разів. На прибережних
територіях Аральського моря атмосферні опади скоротилися в кілька разів. Їх
величина в середньому складає 150-200 мм зі значною нерівномірністю по сезонах. Відзначається висока випаровуваність (до 1700 мм на рік) при зменшенні вологості повітря на 10%. Температура повітря взимку знизилася, а влітку
підвищилася на 2-3°С. У літній період відзначаються високі температури (до
+49°С).

Характерною рисою клімату Приаралля є висока повторюваність і значна
тривалість пилових бур і сніг. Часто в районі Аральського моря дмуть сильні
вітри. Найбільш інтенсивні і доданих до нього вони на західному узбережжі моря
— більше 50 діб. Максимальна швидкість вітру може досягати 20-25 м/с. Зазначені
кліматичні умови визначили умови, при яких землеробство без зрошення неможливо.
Наслідком цього є інтенсивне накопичення солей у грунті, що тягне за собою
необхідність витрат води не тільки для поливу рослин, але і для проведення
промивок земель. [1]

Велика частина території Приаралля складена пісками і ґрунтами легкого
механічного складу, які залучаються до вітрового переносу. Висихання Аралу
викликало до життя процес подвійного опустелювання. Один обумовлений появою
осушеного дна моря, другий — штучним заболочуванням зрошуваних земель. У
результаті в центрі пояса великих пустель утворилася ще одна нова пустеля
«Аралкум», небезпека якої полягає в тому, що вона являє собою
суцільний солончак, що складається з дрібнодисперсних морських відкладень і
залишків мінеральних відкладень, вимитих з зрошуваних полів. Настав якісно
новий етап впливу опустелювання на процеси деградації екосистеми Приаралля,
регіональний та глобальний клімат, гірські стокоформуючі системи і на
водно-сольовий режим зони землеробства. Морське дно було у природному стані
своєрідної опріснювальної фабрикою великого водозбірного басейну за рахунок
життєдіяльності багатого на гідробіоценози моря, тепер діє як штучний
антропогенний вулкан, викидаючи в атмосферу величезні маси солей і
тонкодисперсної пилу. Ефект забруднення посилюється за рахунок того, що
Аральське море розташоване на трасі потужної струменевої течії повітря з заходу
на схід. Це сприяє виносу аерозолів у високі шари і швидкому їх поширенню в
атмосфері Землі. Тому пестициди Аральського регіону виявлені в крові пінгвінів
Антарктиди, а характерний Аральський пил осідає на льодовиках Гренландії, в лісах
Норвегії і полях Білорусії, віддалених від Центральної Азії на тисячі
кілометрів.[1]

Висихання Аралу призводить до посилення вітрової ерозії поверхні
висохлого дна Аральського моря і до загального збільшення запиленості
повітряного басейну Середньоазіатського регіону. Частина піднятою в повітря
пилу може досягати великих висот і поширюватися на значні відстані. Осідання
цього пилу на поверхні льодовиків Паміру й Тянь-Шаню призводить до їх
забруднення, що викликає більш інтенсивне танення льоду. Експериментальна
перевірка подібного припущення була виконана вченими Санкт-Петербургского
Університету на основі аналізу аерозольних проб на різних льодовиках Паміру й
Тянь-Шаню і близ Аралу. Отримані дані не дозволили зробити однозначного
висновку про сильний вплив висихання Аральського моря на запилення поверхні
льодовиків Паміру й Тянь-Шаню, хоча і спостерігається постійне збільшення у
відкладеннях льоду концентрації елементів Na, Cl, Ba характерних для складу
аерозолів морського походження.

До природних факторів відносяться кліматичні забруднення льодовиків
пилом, що утворилася в результаті вивітрювання або протікання природних
процесів. В атмосферу пил надходить з навколишніх Тянь-Шань пустельних районів.
Особливо її багато приноситься під час імли, що утворюється при розвитку
пилових бур в пустелях Середньої і Центральної Азії. Найбільш часто імла
повторюється в посушливі і теплі роки. Тільки за холодний період на льодовику
осідає 2,5-4,4 г / куб. м, а за рік — до 20 г / куб. м. Збільшення запиленості поверхні льодовиків і мінералізації випадають на них опадів збільшують
інтенсивність їх танення. Іншою причиною відбувається деструкції заледеніння є
глобальні потепління клімату.

На думку експертів Всесвітньої метеорологічної організації в останні
десятиліття відбувається підвищення приземної температури повітря. До
теперішнього часу на Паміро-Алтаї зник 1081 льодовик, на Заїлійськом Алатау —
71 льодовик, різко зменшився обсяг льодовиків масиву Акшірак. У середньому за
рік долинні льодовики Тянь-Шаню відступають на 7,5-13,1 м, одночасно йде їх сплощення. Це небезпечний процес для посушливого регіону, так як у
Центральній Азії гірські льодовики є єдиними віковими коморами запасів прісної
води і основним місцем конденсації атмосферної вологи в регіоні. При подальшому
збільшенні «чохла» власних моренних відкладень, вони перестануть бути
конденсаторами вологи і почнеться різке зменшення стоку річок Амудар’ї і
Сирдар’ї.[1]

6. Вплив на соціально-економічне
середовище

Процес природної деградації Аральського регіону спричинив за собою
активно прогресуючий криза в соціально-економічній сфері. Першими жертвами цієї
кризи стали найбільш вразливі верстви населення: діти, жінки, незаможні мешканці
міст та сільської місцевості. Регіон має найвищі показники дитячої смертності в
колишньому СРСР (75 на 1000 народжених дітей), високий рівень материнської
смертності: близько 120 осіб на 10 тис. пологів. Поширені хвороби — супутники
злиднів: туберкульоз, інфекційні та паразитарні — тиф, паратиф, гепатит.
Особливо це яскраво виражено в містах і селищах Каракалпакії.

Захворюваність має тривожну тенденцію до зростання. В епіцентрі
екологічної катастрофи поширені анемія, дисфункція щитовидної залози, захворювання
нирок і печінки. Прогресують хвороби крові, ракові захворювання, астма і
серцева недостатність. Медичні дослідження підтверджують, що розвиток цих
хвороб перебувають у прямій залежності від екологічної катастрофи.

З точки зору природних ресурсів, в тому числі і водних, Узбекистан
знаходиться в такому становищі, що може вплинути корінним чином на всю
екосистему Євро-Азіатського континенту.

У цій країні відзначається посуха, але від неї страждає в основному
Каракалпакія. Узбекистан з населенням 24 млн осіб справляється з природними
труднощами. Але в цілому ситуація з природними ресурсами залишається
напруженою. Уряд звернувся до міжнародних організацій з проханням надати
найбіднішим сім’ям гуманітарну та медичну допомогу, і це свідчить багато про
що. Правда, наявність природного газу, нафти, золота та бавовни дозволяють
Узбекистану сподіватися на поліпшення свого стану в перспективі. Екологічні
проблеми тісно пов’язані з економічними і політичними. Приклад з Аральським
морем свідчить, що мало мати природні ресурси, їх треба вміти використовувати з
розумом.

У Приараллі повністю втрачено якість водних і земельних ресурсів,
порушені склад і стійкість екосистем, зросла токсичність навколишнього
середовища. Близько 300 днів на рік по регіону гуляють піщані сольові бурі. З
висохлого дна щорічно піднімається в атмосферу 75 млн. тонн піску та пилу. З
усього осушеного дна моря щороку видувається близько 39 мільйонів тонн солей.
Наступаюча нова пустеля Аралкум вже поглинула два мільйони гектарів орних
земель, призвела до деградації пасовищ, тугайових лісів, іншої рослинності. На
космічних знімках видно, що «грязьові» шельфи, заповнені пилом і
сіллю Аралу, проникають на 800-1000 кілометрів углиб густонаселених оазисів. Є дані, що вони осідають і на льодовики там, де беруть початок головні річки
Центральної Азії.

Аральська катастрофа торкнулася не тільки природу, а й людину, саме його
існування. Десятки тисяч залишилися без роботи. Вкрай несприятливе екологічне становище
негативно позначається на здоров’ї населення. Дві третини з 50 мільйонів
жителів Центральної Азії схильні сьогодні впливу Аральського кризи. Тут у
багатьох чиновників немає внутрішньої мотивації до серйозного підходу вирішення
проблеми. Інша деталь: вчені та фахівці однієї галузі або зовсім не знають
роботи своїх колег. Деякі місцеві фахівці, вчені взагалі більше стурбовані
завоюванням певного суспільного статусу, успіхом, ніж рішенням поставлених
завдань. Звичайно, набагато цікавіше і матеріально вигідніше поїхати, скажімо,
на міжнародну конференцію до Парижа чи Мюнхена, ніж в пил, бруд, спеку і холод
Каракалпакії. Простіше створити видимість бурхливої діяльності, ніж дійсно
працювати.

Комплекс екологічних проблем у регіоні Аральського моря останні роки
посилюється економічною кризою, особливо сильно позначається на соціальній
сфері та охороні здоров’я.

Електропостачання селищ Приаралля проводиться за рахунок електроенергії,
виробленої в інших регіонах країни і за її межами. Важке економічне становище в
республіці, закриття підприємств в прилеглих районах призвело до дефіциту
міського бюджету та неплатоспроможності адміністрації і населення за споживану
електроенергію. Результат — часті відключення. При цьому залишаються без
електрики не тільки житлові, адміністративні та промислові будівлі, але також
школи та лікарні.

На території басейну садівництво та городництво занепадає. Це тягне за
собою збільшення безробіття і загострення соціальних проблем на селі. Крім
того, занедбані сади, інтенсивно вирубуються місцевим населенням на
господарські потреби. Реальна загроза виникла не тільки над культурними сортами
яблунь та інших фруктових видів, а й над реліктовими дикими видами. Тому
збереження диких видів має не тільки національне значення, але також є питанням
глобального агробіорізноманіття [4].

7. Подальші перспективи

Відновлення всього Аральського моря неможливо. Для цього треба було б у
чотири рази збільшити річний приплив вод Амудар«ї і Сирдар»ї в порівнянні з
нинішнім середнім показником 13 км3. Єдиним можливим засобом могло б стати
скорочення зрошення полів, на що йде 92% забору води. Однак чотири з п’яти
колишніх радянських республік у басейні Аральського моря (за винятком
Казахстану) мають намір збільшити обсяги поливу сільгоспугідь — в основному,
щоб прогодувати зростаюче населення. У даній ситуації допоміг би перехід на
менш вологолюбні культури, наприклад заміна бавовнику озимою пшеницею, однак
дві головні водоспоживальні країни регіону — Узбекистан і Туркменістан — мають
намір продовжувати вирощувати саме бавовна для продажу за кордон. Можна було б
також значно вдосконалити існуючі зрошувальні канали: багато хто з них
представляють собою звичайні траншеї, через стінки яких просочується і йде в
пісок величезну кількість води. Модернізація всієї системи зрошення допомогла б
щорічно зберігати близько 12 км3 води, проте обійшлася б в $ 16 млрд.

У рамках проекту «Регулювання русла річки Сирдар’ї та Північного
Аральського моря» (РРССАМ) у 2003-2005 роках Казахстан побудував від півострова
Кокарал до гирла Сирдар’ї Кокаральська дамбу з гідротехнічним затвором (який
дозволяє пропускати зайву воду для регулювання рівня водоймища), що відгородила
Малий Арал від решті частини (Великого Аралу). Завдяки цьому сток Сирдар’ї
накопичується в Малому Аралі, рівень води тут виріс до 42 м абс., Солоність зменшилася, що дозволяє розводити тут деякі промислові сорти риб. У 2007 році
вилов риби в Малому Аралі склав 1910 тонн, з них на частку камбали доводиться
640 тонн, решта — прісноводні види (сазан, жерех, судак, лящ, сом).
Передбачається, що до 2012 року вилов риби в Малому Аралі досягне 10 тисяч тонн
(в 1980-і в усьому Аральському морі виловлювали близько 60 тисяч тонн). Довжина
Кокаральська дамби становить 17 км, висота 6 м, ширина 300 м. Вартість робіт першої фази проекту РРССАМ склала $ 85790 тисяч ($ 65,5 млн припадає на позику
Світового банку, решта кошти виділені з республіканського бюджету Казахстану).
Передбачається, що водою буде покрита територія площею 870 квадратних км, і це
дозволить відновити флору і фауну Приаралля. У Аральську нині функціонує
рибопереробний комбінат «Камбала Балик» (продуктивність 300 тонн на рік),
розташований на місці колишнього хлібозаводу. У 2008 році планується відкрити в
Аральському районі два рибопереробних комбінату: «Атамекен Холдинг» (проектна
продуктивність 8000 тонн на рік) в Аральську і «Камбаш Балик» (250 тонн на рік)
в Камишлибаші.

Розвивається рибний промисел і в дельті Сирдар«ї. На протоці Сирдар»ї —
Караозеке побудовано нове гідротехнічна споруда пропускною спроможністю понад
300 кубометрів води на секунду (Аклакскій гідровузол), завдяки чому з’явилася
можливість обводнити озерні системи, що вміщають в себе більше півтора мільярдів
кубометрів води. На 2008 рік загальна площа озер складає більше 50 тисяч
гектарів (передбачається її збільшення до 80 тисяч гектарів), кількість озер в
області збільшилася з 130 до 213. У рамках реалізації другої фази проекту
РРССАМ в 2010-2015 роках планується побудувати греблю з гідровузлів в північній
частині Малого Аралу, відокремити затоку Саришиганак і заповнити його водою по
спеціально прориті канали з гирла Сирдар’ї, довівши рівень води в ньому до 46 м абс [10] . Від затоки передбачається побудувати судноплавний канал до порту Аральськ (ширина
каналу по дну складе 100 м, довжина 23 км). Для забезпечення транспортного зв’язку між Аральському і комплексом споруд у затоці Саришиганак проект
передбачає будівництво автодороги V категорії протяжністю близько 50 км і шириною 8 м паралельно колишньої берегової лінії Аральського моря. Сумну долю Аралу починають
повторювати інші великі водойми світу — в першу чергу озеро Чад у Центральній
Африці і озеро Солтон-Сі на півдні американського штату Каліфорнія. Мертва риба
тілапія вистилає берег озера Солтон-Сі в американському штаті Каліфорнія
(угорі) — через непомірного забору води для зрошення полів вода в ньому стає
все солоніша. Розглядаються різні плани з опріснення цього озера. У результаті
бурхливого розвитку зрошення з 1960-х рр.. озеро Чад у Африці зменшилася до 1 /
10 своїх колишніх розмірів. Фермери, пастухи і місцеві жителі з чотирьох
прилеглих до озера країн нерідко люто б’ються між собою за рештки води (внизу
праворуч, блакитний колір), а глибина озера складає сьогодні всього лише 1,5 м. Досвід, пов’язаний з втратою, а потім з частковим відновленням Аральського моря, може піти
всім на користь [5].

На рис. 2 зображено озеро Чад в 1972 і в 2008 [5].

Рис. 2 Озеро Чад в 1972 і в 2008

аральський водний соціальний деградація

Висновки

Таким чином помилки у виборі стратегії господарського розвитку регіону
призвели до Аральського кризи, проявився в різкому зниженні якості природного
середовища, деградації екосистем та їх окремих компонентів в Аральському басейні,
погіршенні стану здоров’я населення, зниження ефективності народного
господарства, зростання соціальної напруженості, а також у стрімкому усиханні
Аральського моря, підвищення його солоності і деградації існувала раніше його
цілісної солоноводної екосистеми.

Наукові працівники, громадськість, міжнародні організації, комітети та
центри, створені для пошуку шляхів виходу з кризи, вважають за необхідне
введення жорстких заходів щодо водозбереження, в числі яких — реконструкція
зрошувальних систем, зниження зрошувальних норм, виведення зі зрошення
непродуктивних земель, впровадження сучасних методів поливу і систем управління
водним господарством, а також зменшення зрошуваних площ під найбільш водоємним
культурами. Це дозволило б вивільнити ту кількість води, яка необхідна для
збереження Аральського моря як цілісної продуктивної екосистеми.

Хочеться сподіватися, що міжнародні зусилля будуть не марними і замість
повного зникнення Аральського моря, ми зможемо отримати збільшення площі його
водної поверхні.

Список
використаних джерел

1. Міжнародний фонд спасіння Аралу (МФСА) http://www.grida.no/aral/aralsea/russian/arsea/arsea.htm

2. Сайт присвячений діяльності ЮНЕСКО
в Аралі

http://www.aralvision.unesco.kz/ch_5_r.htm

3. Науковий центр оперативного
моніторингу Землі http://www.ntsomz.ru/projects/eco/econews_271108_beta

4. Неофіційний сайт Аральського моря http://aral21.narod.ru/real.htm

5. http://lifeglobe.net/blogs/details?id=484&page=0

6. Фонд захисту генофонду Приаралля http://aralgenofond.org/rus/aral-region/reasons-of-drying/

7. Вікіпедія http://ru.wikipedia.org/wiki/Аральское_море