Природа
й наука у філософському осмисленні
Джерела розколу
двох культур, про яке з такою наполегливістю заговорили в другій половині XX
століття, особливо після публікацій англійського письменника й ученого Ч. П.
Сноу, лежать глибоко в надрах формування новоєвропейської науки, а перше
відкрите вираження й філософське осмислення, що не втратило свого значення аж
до сьогоднішнього дня, він одержує на результаті XIX і на самому початку XX
століття (хоча бунт романтиків кінця XVIII — початку XIX століття проти
безоглядного преклоніння ідеологів епохи Просвіщення перед розумовою
раціональністю може розглядатися як передбачення цих подій). До цього часу
завершилося формування того, що зараз називається класичною наукою. В основних
областях природознавства — фізиці, хімії, біології — були сформульовані
фундаментальні узагальнення (закони И. Ньютона в теоретичній механіці, рівняння
Дж. Максвелла в електродинаміку, система елементів Д. И. Менделєєва в хімії,
теорія еволюції живої природи Ч. Дарвіна в біології). Здавалося, що всі явища
природи охоплені природничо-науковим знанням, зрозумілі у своїй істоті з єдиної
точки зору й вбудовані в деяку єдину «картину миру». І що стосується
явищ природи, то представлялося, що справа тільки за поясненням частковостей і
деталей конкретних явищ і за розробкою практичних, технологічних додатків
фундаментальних знань. На порядок денний устало завдання дослідження й
пояснення в тім же стилі і явищ людського миру, тобто самої людини й продуктів
його діяльності — миру людської культури. От це важливо підкреслити: саме
завдання пояснення людини й людської культури науково — читай
природничо-науково, тобто тими ж пізнавальними засобами й у рамках тих же
пізнавальних установок, які продемонстрували високу ефективність при вивченні
явищ природи. До цього часу сформувалося й одержало колосальну популярність
(особливо серед учених-натуралістів) позитивістський напрямок у філософії,
представники якого намагалися теоретично обґрунтувати неминучість такого
повороту гуманітарної сфери до наукового (природничо-наукової) методології
пізнання. Як писав близький до позитивізму французький філософ і історик
культури І.Тен, «новий метод, якому я намагаюся випливати і який починає
входити в усі моральні науки, полягає в тім, щоб дивитися на людські добутки, і
зокрема на добутки художні, як на факти і явища, характерні риси яких повинне
позначити й відшукати їхньої причини, — більше нічого. Наука, що розуміється
таким чином, не засуджує й не прощає; вона тільки вказує й пояснює… Вона
надходить, подібно ботаніці, що з однаковим інтересом вивчає те апельсинове
дерево й лавр, то ялину й березу; сама вона — щось начебто ботаніки, що тільки
досліджує не рослини, а людські добутки. От чому вона треба загальному руху, що
у цей час зближає моральні науки з науками природними й, повідомляючи першим
принципи, розсудливість і напрямок останніх, надає їм ту ж міцність і
забезпечує за ними такий же успіх».
Читать далее →
